Одеський краєзнавець Ігор Комаровський: зберігати пам’ять, щоб знати правду

 

 

65 років – це не просто ювілейна дата. Це роки пошуку, досліджень, зустрічей із людьми, архівними документами, родинними історіями та маловідомими сторінками минулого. 

65-річчя відзначає одеський краєзнавець, музейник, громадський діяч, дослідник історії політичних репресій Ігор Леонідович Комаровський.

Для Ігоря Леонідовича краєзнавство – це не кабінетна справа. Це постійний пошук відповіді на запитання: хто ми, звідки ми і що маємо зберегти для тих, хто прийде після нас?

Сьогодні Ігор Комаровський – завідувач Музею історії політичних репресій 1917–1991 років, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського, голова громадської організації «Одеський Меморіал» та Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій», член Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті.

Але за всіма цими посадами – насамперед людина, яка щиро любить Одесу і прагне зберегти її багатоголосу історію.

Пам’ять про тих, кого хотіли змусити мовчати

Одним із головних напрямів діяльності Ігоря Комаровського є дослідження історії політичних репресій 1917–1991 років.

Він проводить лекції, організовує тематичні зустрічі, працює з молоддю, старшим поколінням, внутрішньо переміщеними особами, виступає у медіа та бере участь у публічних дискусіях.

Його принцип простий і водночас дуже важливий: історію не можна замовчувати.

Особливо гостро це звучить сьогодні, коли Україна переживає російську агресію та окупацію. Саме тому Ігор Леонідович говорить не лише про минуле, а й про його небезпечні паралелі із сучасністю.

14 травня 2026 року, напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, відбувся захід «Мільйони звичайних людей», присвячений темі «Політичні репресії: чому на окупованих територіях повертаються методи 37-го року».

Це була розмова, яка об’єднала різні покоління – молодь, старше покоління, внутрішньо переміщених осіб. Подія отримала суспільний резонанс і була висвітлена телеканалами «Прямий», «Перший міський» та місцевими медіа.

Історія Одеси – це історія її людей

Та коло краєзнавчих зацікавлень Ігоря Комаровського значно ширше.

Його цікавить історія повсякденності, родин, професій і ремесел, з яких і складалася Одеса різних історичних періодів.

Особливо цінними є його дослідження, у яких велика історія постає через долю конкретної людини.

Яскравий приклад – краєзнавча розвідка про палітурну майстерню його прадідуся Менделя. Здавалося б, невелика родинна історія. Але саме такі сюжети дозволяють побачити Одесу живою: містом майстрів, ремісників, підприємців, інтелігенції, родин і щоденної праці.

Це та історія, яку неможливо повністю прочитати лише у підручниках.

Краєзнавчий фонд – пам’ять, зібрана для майбутнього

Окремо хочеться відзначити ще один важливий напрям діяльності Ігоря Леонідовича.

Він постійно поповнює краєзнавчі фонди новими матеріалами, документами, виданнями та власними дослідженнями.

Це надзвичайно важливо, адже кожна передана до бібліотеки книга, публікація, документ чи краєзнавчий матеріал – це не просто бібліографічна одиниця.

Це частинка історичної пам’яті Одещини, збережена для наступних поколінь.

Саме завдяки таким людям краєзнавчі фонди не залишаються статичними. Вони живуть, розширюються, наповнюються новими іменами, фактами та відкриттями.

Працюючи провідним бібліотекарем відділу краєзнавчої літератури та бібліографії бібліотеки, Ігор Комаровський активно долучається і до підготовки важливих краєзнавчих видань.

Серед них – «Знаменні і пам’ятні дати Одещини» – покажчик-календар, який допомагає бібліотечним працівникам, освітянам, краєзнавцям та всім, хто цікавиться історією регіону, готувати заходи до пам’ятних і визначних дат Одещини.

Краєзнавство, яке говорить із сучасністю

Ігор Комаровський активно працює і в сучасному інформаційному просторі: записує краєзнавчий контент, дає інтерв’ю, бере участь у теле- та медійних проєктах, друкує власні розвідки.

Його діяльність поєднує музей, бібліотеку, громадську роботу, дослідження та живе спілкування з людьми.

Саме в цьому, мабуть, і полягає сила сучасного краєзнавця – не просто зібрати факт, а донести його до людини. Зробити історію зрозумілою, близькою і потрібною.

65 років – і нові сторінки попереду

Шановний Ігорю Леонідовичу!

Щиро вітаємо Вас із 65-річним ювілеєм!

Бажаємо Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, нових краєзнавчих відкриттів і цікавих дослідницьких знахідок.

Нехай вистачає сил і натхнення на нові книги, статті, лекції, зустрічі та проєкти. Нехай до Ваших рук і надалі потрапляють документи, фотографії, книги та родинні історії, які допоможуть відкрити ще не одну невідому сторінку Одеси.

Бажаємо вдячних читачів і слухачів, надійних друзів та однодумців, підтримки колег і тепла рідних людей.

Нехай пам’ять, яку Ви збираєте, досліджуєте і передаєте іншим, ніколи не буде втрачена.

З ювілеєм, Ігорю Леонідовичу!

65 – це не підсумок. Попереду ще багато сторінок, які чекають на свого дослідника.

Колектив бібліотеки бажає Вам здоров’я Вам, миру, сил і нових відкриттів на краєзнавчих стежках нашої незабутньої Одеси! 💙💛

 

Краєзнавчі розвідки: Ігор Комаровський розповідає про палітурну майстерню свого прадідуся Менделя

 

Краєзнавчі розвідки, присвячені історії родин, родинним зв’язкам і долям окремих людей, мають особливу цінність. Саме через історію однієї сім’ї відкривається ширший контекст епохи, життя громади, міста чи краю. Такі дослідження допомагають зберегти пам’ять про предків, відновити втрачені сторінки минулого та передати їх наступним поколінням.

Кожна родинна історія є унікальною мозаїкою, що складається зі спогадів, документів, світлин і людських доль. Зібрані разом, вони формують живу історію нашого краю, наповнену конкретними іменами, подіями та звершеннями.

Особливо цінними є дослідження, які повертають із забуття людей, чия праця залишила помітний слід у розвитку суспільства. Саме такою є краєзнавча розвідка Ігоря Комаровського, присвячена палітурній майстерні його прадідуся Менделя. Автор не лише відтворює історію родини, а й розповідає про ремесло, яке впродовж багатьох років було важливою складовою книжкової культури. Це дослідження є прикладом того, як особиста зацікавленість і родинна пам’ять можуть стати джерелом важливих відомостей для збереження історико-культурної спадщини нашого краю.

Я, Комаровський Ігор Леонідович, народився в Одесі та маю багаторічний стаж краєзнавця. Сьогодні хотів би розповісти дещо про себе і свою родину.

З раннього дитинства я полюбляв книги, і ця любов залишається зі мною до сьогодні. Моя бабуся Белла Давидівна, ось її фотографія ще дореволюційного часу, прищепила мені любов не лише до краєзнавства загалом, а й до історії власної родини, до її витоків.

Саме від неї я ще змалку знав, що її батько до революції мав власну палітурно-позолотну майстерню, як і його рідний брат. Коли у 1941 році розпочалася радянсько-німецька війна, бабуся евакуювалася аж до озера Байкал. Завдяки цьому їй вдалося зберегти більшість сімейних фотографій.

Серед них є світлини працівників цієї майстерні. Деякі з них я хотів би показати вам, щоб передати атмосферу та життя того часу.

Перша світлина має свою історію. Будинок № 28, де було зроблено це фото, не зберігся до наших днів. Він знаходився на розі Єврейської та Рішельєвської вулиць.

На другій світлині є дарчий напис: «Володарю майстерні».

Фото з дитиною - це світлина одного з працівників, яка також містить дарчий напис. На ній зазначено дату - 10 січня 1916 року.

Ці фотографії зберегли пам'ять про людей, інформація про яких, можливо, залишилася лише на цих світлинах. І такі речі, можу сказати, надзвичайно унікальні. Адже про конкретних осіб, які працювали у приватних закладах понад сто років тому, сьогодні практично неможливо знайти будь-які відомості. Цілком можливо, що це взагалі єдина згадка про конкретну людину.

У 1996 році я вперше звернувся до Державного архіву Одеської області. Саме тоді й розпочалася моя дослідницька робота.

Передусім хочу згадати відомого краєзнавця і бібліофіла Мирона Бельського. Він очолював Міське товариство любителів мініатюрних книг. Ми познайомилися, а згодом між нами розпочалася плідна співпраця.

Завдяки його багаторічним дослідженням історії книговидання в Одесі були видані довідники газет і журналів дореволюційного періоду, а також створена картотека власників книжкових магазинів.

Саме Мирон Бельський звернув мою увагу на документ Державного архіву Одеської області - прохання власника майстерні про дозвіл використовувати шрифти.

У цьому документі міститься звернення 1890 року мого прадідуся, батька моєї бабусі. На той час він уже мав палітурну майстерню. Для того щоб вона могла працювати, необхідно було отримати дозвіл міського градоначальника на використання шрифтів.

Це був перший документ про нього, який мені вдалося знайти. У ньому він просить дозволити використовувати шрифти у своїй майстерні.

Сам документ склав професійний писар, а прадідусь Дувід лише поставив свій підпис як власник майстерні. До прохання додавалися довідки про те, що він не має намірів займатися антидержавною діяльністю. Після цього він отримав дозвіл на використання шрифтів у своїй роботі. Згодом майстерня стала палітурно-позолотною.

Трохи історії.

У дореволюційний час книги, на відміну від сьогодення, видавалися без палітурок. Зараз ми приходимо до книгарні й купуємо вже готову, переплетену книгу. Тоді все було інакше.

Я сам колись цього не знав. Поступово вивчаючи біографію свого прадідуся, я дізнався багато цікавого.

У місті працювало чимало палітурників і власників палітурних майстерень. Серед них був і мій прадідусь.

Під час роботи в Одеській національній науковій бібліотеці я знайшов перший довідник, у якому згадувався прадідусь. Це був довідник по Одесі за 1895 рік. У розділі «Майстерні» зазначалося, що майстерня належала спільно моєму прадідусеві та його рідному братові Мойсею.

Це була перша знайдена мною згадка.

У довіднику 1896 року інформація вже була значно ширшою - там містилася справжня реклама. Брати займалися різними справами, і в оголошенні чітко зазначалося, хто є власником і якими роботами займається. Йшлося не лише про переплетення книг, а й про лакування карт, креслень, планів та багато іншого.

Саме це була перша знайдена мною реклама мого прадідуся.

У родині був і третій брат, який займався сантехнічною справою. Його реклама міститься у довіднику «Вся Одеса» за 1901 рік.

Будинок, якому була майстерня мого прадідуся це будинок 48 (після зміни нумерації будинків у 1903 р. - № 52)

Збереглася ще одна реклама мого прадідуся, дещо іншого змісту, присвячена палітурним роботам.

У довіднику «Вся Одеса» за 1912 рік наведений перелік власників палітурних майстерень міста. Серед них є й мої родичі.

Заможна родина Мендель виховувала чотирьох дітей. Ремесло палітурників приносило достаток, адже попит на нього був великим. Це була важлива й потрібна справа свого часу.

Можу додати ще одну сімейну історію. Єдине, що не збереглося в нашій родині, - це фотографія всіх палітурників Одеси. Бабуся розповідала, що під час евакуації вони їхали потягом Одеського крекінг-заводу разом із заводським обладнанням та верстатами. Велике фото вона просто не змогла взяти із собою.

Я шукаю цю фотографію вже десятиліттями.

Окрему цінність становлять книги. Бібліотекар університету імені Мечникова Володимир Семенович Фельдман відібрав книги, у верхньому лівому куті яких містилися друковані ремісничі марки палітурної майстерні мого прадідуся та його брата. Ці марки були різних форм.

Ще один важливий напрямок моїх досліджень пов'язаний із технічною стороною палітурної справи.

Протягом багатьох років я був знайомий із палітурником Миколою Івановичем, який працював у Літературному музеї. Він показав фотографії обладнання, що замовлялося з Німеччини й використовувалося для палітурних робіт.

Наприклад, папірорізальна машина. Саме така стояла у палітурній майстерні, власником якої був мій прадідусь.

Потім настала нова епоха - 1917 рік.

Суспільна потреба у палітурній справі поступово зникала. Тому мій прадідусь змушений був перейти до іншого заняття - торгівлі молочною продукцією. Але й це тривало недовго. Усі брати померли в перші роки радянської влади.

На жаль, історія палітурної справи в Одесі практично не досліджена. Минув час, багато чого вже втрачено назавжди. Проте ця тема й сьогодні заслуговує на увагу тих, кого цікавить історія книговидання, бібліотек і всього, що пов'язане з книгою.

Саме тому я продовжую свої пошуки, зберігаючи пам'ять про людей, їхню працю та цілу сторінку історії нашого міста.

Мільйони звичайних людей: до Дня пам’яті жертв політичних репресій

 

«Мільйони звичайних людей» - саме так називалася зустріч з одеситами, яку підготували й провели співробітники відділу краєзнавчої літератури та бібліографії та краєзнавець Ігор Комаровський, голова «Одеського Меморіалу», член Національної комісії з реабілітації при Українському інституті пам’яті, Голова Одеської ГО «Постраждалі від політичних репресій», завідувач «Музею історії політичних репресій 1917 – 1991 років». Слід зазначити, що це унікальний заклад: єдиний в країні музей подібного напрямку, який знаходиться не в держвласності, а котрим опікується громадськість.

Музей створено більше чверті століття тому, за цей період було проаналізовано колосальний об’єм матеріалу. Члени ГО та співробітники краєзнавчого відділу  ООУНБ ім. М. Грушевського буквально по крихті добували корисну інформацію про наших земляків, рідні й близькі котрих постраждали від радянських політичних репресій. Виявилося, що постраждало чимало одеситів та мешканців всієї Одещини. Наприклад, родина Балашових, доля котрих лишила глибокий слід в серці кожного, хто розшукував в старих документах бодай якийсь їхній слід.

 На зустрічі з містянами, серед яких були й представники молодіжного парламенту Одеси,  наші краєзнавці  показали и розповіли чимало цікавого. Завдяки сучасним технологіям та підходу до пошукової роботи, зібраний ними матеріал став ще вразливішим: старі фотографії, пожовклі листи з нерівними буквами, що написані вицвілими чорнилами. За кожним з них – людська доля, трагедія сім’ї, ба, навіть цілого покоління. Нажаль, справедливість було відновлено далеко не у кожному відомому випадку.

Захід не дарма називався «Мільйон звичайних людей». Одесити й жителі інших регіонів, що прийшли на зустріч з краєзнавцями, розповідали щемливі в своїй правдивості історії власних родин, родичів, які постраждали від політичних репресій в часи радянської влади. Деяких було реабілітовано, а добре ім’я інших і досі не відновлено.  Старші покоління через неспростовні закони природи відходять у вічність, все менше наших сучасників пам’ятає ті страшні часи. Навіть, якщо було репресовано батька чи брата, в сім’ях про це не розмовляли. Навіть знищували їх листи та фотографії, щоб не постраждала вся родина.

На жаль, ця тема не втрачає актуальності й зараз. Ігор Комаровський наголосив:

«Україна має створити свій погляд на власну історію та робити висновки, бо інакше все буде повторюватись. Як приклад зараз - окуповані території, звідти було депортовано багато цивільного населення, наші полонені знаходяться в імперських загарбників: повертаються методи 37-го року Для того, щоб ці трагічні історії більше не повторювалися, треба вивчати свою історію та аналізувати її.»

Тож, якщо в вашій родині колись розповідали про репресованих родичів, і ви хочете дізнатися про їх долю, обов’язково звертайтеся до тих, хто знає, як треба шукати те, що режим волів би приховати.

Політичні репресії: чому на окупованих територіях повертаються методи 37-го року [Електронний ресурс] : [інтерв’ю з Ігорем Комаровським, співорганізатором акції «Мільйони звичайних людей», яка відбулася 14 трав. 2026 р. Ініціатори акції – співробітники Укр. ін-ту нац. пам’яті та Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. Грушевського] / Перший міський. Одеса // YouTube.ua : відеохостинг. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=SiJK4mtLPNY. – Назва з екрана. – Дата публ.: 15.05.2026.

В Одесі до дня пам’яті жертв політичних репресій відбулась акція «Мільйони звичайних людей» [Електронний ресурс] : [висвітлення віїзної події, що відбулася 14 трав. 2026 р. в Одесі та ініціаторами якої стали співробітники Укр. ін-ту нац. пам’яті та Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. Грушевського, у новинах телеканалу «Прямий» (м. Київ). Інтерв’ю з Ігорем Комаровським, завідувачем Одес. Музею політ. репресій та співорганізатором акції «Мільйони звичайних людей» (сюжет 12.12 хв)] // Прямий : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=fHs9CNm-owg. – Назва з екрана. – Дата публ.: 15.05.2026.

Сьогодні відбулася зустріч «Мільйони звичайних людей», присвячена пам'яті жертв політичних репресій [Електронний ресурс] : [на зустрічі разом з Ігорем Комаровським, зав. Одес. музею політ. репресій 1917-1991 років, чл. Нац. комісії з реабілітації, співробітником від. краєзнав. літ. і бібліогр. Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. С. Грушевського обговорили іст. контекст і архів. матеріали, а також людські долі, зламані репресив. системою] / Департамент внутріш. політики Одес. міс. ради // Fecebook : соц. мережа. – Режим доступу: https://www.facebook.com/share/p/1CuhjknJyj/. – Назва з екрана. – Дата публ.: 14.05.2026.

14 травня, напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, який в Україні відзначається щороку у третю неділю травня, у приміщенні Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул. Косовська, 2д) відбувся пам’ятний захід під назвою «Мільйони звичайних людей» [Електронний ресурс] : [модератором події виступив Ігор Комаровський – голова правління громад. орг. «Одеський Меморіал» та «Постраждалі від політичних репресій», очільник Музею історії політ. репресій 1917-1991 років, член Нац. комісії з реабілітації при Укр. ін-ті нац. пам’яті, співробітник від. краєзнав. літ. і бібліогр. Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. С. Грушевського. На запрошення організаторів у заході взяла участь зав. б-ки КЗ ОХФК ім. М. Б. Грекова Тетяна Іванова. Подія нагадала присутнім, що це не просто дата у календарі, а день пам’яті про мільйони знищених життів, які могли змінити хід історії, але натомість стали жертвами «великої чистки»] / Одес. худож. фах. коледж ім. М. Б. Грекова // Fecebook : соц. мережа. – Режим доступу: https://goo.su/k7qJjV9. – Назва з екрана. – Дата публ.: 14.05.2026.

Чернецька Ю. «Мільйони звичайних людей» [Текст] : [співробітники від. краєзнав. літ. та бібліографії Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. Грушевського і краєзнавець , чл. Нац. комісії з реабілітації при УІНП, голова ГО «Одеського Меморіалу», ОГО «Постраждалі від політичних репресій», завідувач «Музею історії політичних репресій 1917-1991 років» Ігор Комаровський провели зустріч до Дня пам'яті жертв політичних репресій] / Юлія Чернецька // Чорномор. новини. – 2026. – 18 трав. – С. 1 : фот. 

Довідки організацій ГО «Одеського Меморіалу», ОГО «Постраждалі від політичних репресій»: https://docs.google.com/document/d/1xgdz-JH7GdML0L3ndk-cT3Ys219nGzum/edit?usp=sharing&ouid=105491533726144776182&rtpof=true&sd=true

Громадська організація «Одеський меморіал» заснована за ініціативою Одеського відділення філософського товариства та редакції газети «Вечірня Одеса» у 1988 році. Зареєстрована відділом культури Одеського міськвиконкому 1989 року. Статут організації, затверджений у 1990 році, (у подальшому були затверджені інші редакції статуту: 1993, 1998 та 2017 року).

На території другого кладовища у 90-ті роки XX століття організація проводила роботи по виявленню місць поховання жертв репресій. Біля входу на кладовище у 1990 році за ініціативою, у тому числі громадської організації «Одеський меморіал», була встановлена меморіальна дошка в пам'ять похованих на кладовищі жертв репресій. У той же час, приблизно, почалися дослідження іншого місця поховання жертв репресій в Одесі радянської доби у районі 6-го кілометру Овідіопольської дороги.

Організація ініціювала видання серії книг «Одеського меморіалу». Це були спогади репресованих, пов'язаних з нашим містом та інших авторів щодо трагічних подій нашого минулого XX століття, пов'язаних з добою репресій. Процес зміни поколінь в нашій організації був започаткований у 2013 році і таким чином сталося, що в той же час, коли проводилася конференція, почалася Революція гідності.

З 2018 року почався новий етап реабілітації жертв репресій. Була прийнята нова редакція закону. Наша організація наприкінці 2018 року подала кандидатуру для участі у загальнодержавному конкурсі щодо членства у Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам'яті.

В результаті конкурсу представник організації став членом Національної комісії з реабілітації від громадських організацій. Рішення Національної комісії з реабілітації щодо встановлення кількісного складу Національної комісії з реабілітації додається. Географія членів Національної комісії з реабілітації:

Це семеро киян, представників Вищих органів влади та управління, один керівник громадської організації і один львів'янин від Центру досліджень дозвільного руху.

Стан справ по цілому по Україні - надається довідка, яка була оформлена станом на 4 травня 2026 року та розіслана всім членам Національної комісії з реабілітації, в тому числі громадській організації «Одеський меморіал», (додається).

Зараз ведеться підготовка до проведення 38-го засідання Національної комісії з реабілітації. У всіх цих засіданнях представник громадської організації «Одеський меморіал» приймає безпосередньо участь.

У 2021 році з ініціативи громадської організації «Одеський меморіал» Одеська міська рада своїм рішенням встановила щомісячну адресну допомогу новій категорії осіб - потерпілих від політичних репресій.

Таким чином ті особи, справи яких розглянути Національною комісією з реабілітації і встановлений цей статус, отримують кожен місяць від Одеської міськради грошову допомогу.

У 2025 році прийнятий Закон «Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу», згідно з пунктом 2 статті 4 якого політика національної пам'яті є складовою основ національної безпеки України, важливим чинником формування суспільного імунітету проти порушення прав людини.

З листопада 2025 року почалися плідні контакти громадської організації «Одеській меморіал» з новоствореною Одеською міською військовою адміністрацією.

Наша організація є єдиною в місті, яка подавала кандидатури осіб зі встановлення статусів реабілітованої чи потерпілої від репресій (всі інші відповідні заяви, які подавалися до регіональної комісії з реабілітації при Одеській обласній військово-цивільній адміністрації, стосувалися конкретних осіб - чи самі вони подавали, чи стосовно їх рідних.

Голова правління громадської організації «Одеський меморіал», член Національної комісії з реабілітації при Українському інституті  національної пам'яті Ігор Леонідович Комаровський.

Комаровський І. Л. очолює також організацію, яка  переймається питаннями збереження пам'яті жертв репресій, але дещо іншого напрямку. Це Одеська громадська організація «Постраждалі від політичних репресій».

Вона була заснована у 1995 році під назвою «Діти жертв незаконних політичних репресій». Статут був затверджений Одеським міськвиконкомом. Перша редакція - 1995 рік, потім 1998, 2015, 2016 роки.

Назва організації у 1998 році була змінена і наразі вона звучить так - Одеська громадська організація «Постраждалі від політичних репресій». Приміщення для функціонування Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій» було надане рішенням Одеського міськвиконкому у 1996 році. Зараз організація продовжує знаходитись по цій же адресі.

Були зміни: спочатку це була вулиця Піонерська, потім Варламова, тепер Академічна, будинок 24.

За ініціативою Одеської громадської організації «Постраждалі політичних репресій був створений на території 2-го кладовища та відкритий у 1997 році Меморіальний комплекс жертвам політичних репресій.

У складі Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій» створений підрозділ під назвою «Музей історії політичних репресій 1917-1991 років».

Він почав формуватися наступним чином. Перші кроки на шляху створення експозиції датуються 1997 роком, а офіційне відкриття з відображенням у пресі - це 2000 рік. У 2025 році Одеська громадська організація «Постраждалі від політичних репресій» зверталася до Міністерства культури та стратегічних комунікацій і отримала відповідний лист, у якому сказано, що на теренах всієї України відповідних музеїв - підкреслюю; недержавною форми власності в - Україні немає. Є тільки Національний музей-заповідник «Тюрма на Лонцького» у Львові і все. Таким чином, наш музей є унікальним у межах всієї України.

Серед відвідувачів музею за різні роки, зокрема, були : у 2020 році представники Європейського Союзу. Тоді були місцеві вибори і вони приходили, спілкувалися з керівником стосовно різних питань і їм були надані конкретні відповіді.

У 2021 році був цікавий гість - зі Швейцарії. Вона була журналісткою, представницею найстарішої газети, яка й сьогодні виходить у Швейцарії (була заснована ще у XVIII ст.). Була дуже змістовна екскурсія, надані відповіді на багато запитань.

9-го травня 2026 року, музей відвідав гість - колишній поліцейський зі Сполучених Штатів. Він був дуже зацікавлений цією темою, спеціально приїхав, мешкає у штаті Колорадо і на протязі більш як цілої години йому було надано можливість познайомитися з різноманітними експонатами музею. Таким чином пан Самсунг був дотичним до трагічної сторінки в історії.

Наразі питання функціонування музею є предметом контакту з Одеською міською військовою адміністрацією. Треба вирішити деякі питання організаційного характеру.

Питання функціонування музеїв при громадських організаціях є предметом спілкування Одеської громадської організації «Постраждалі від політичних репресій» з ЮНЕСКО. Було звернення до центрального офісу у Парижі, а також у бюро ЮНЕСКО в Україні, яке знаходиться у місті Київ.

І як підсумок, слова І. Л. Комаровського: «У нас є один напрямок - це процес реабілітації жертв політичних репресій, встановлення статусу осіб, які потерпіли від репресії. З іншого боку, наш музей надає можливість багатьом широким верствам населення дізнаватись безпосередньо про страшні часи і в нашому сьогоденні, отримати відповіді на питання, чому в Україні були такі часи, де мільйони людей піддавалися репресіям, та щоб більше ніколи такого не повторювалося.

Це є головне наше завдання, щоб запобігти у наступному повторенню цих трагічних подій. Але треба підкреслити, що незважаючи на те, що є частина населення, яка думає, що треба взагалі це забути, у нас позиція принципова. Для того, щоб не було повторення цих жахів, треба наступним поколінням передавати ПРАВДУ історії.

У зв'язку з тим, що кількість жертв репресій за всі роки радянської влади в Україні, по дуже приблизним оцінкам складає десь приблизно до 10 мільйонів людей, таким чином ця тема стосується практично кожної родини !

Тут головне відновити історичну справедливість, щоб пам'ять про тих людей залишилася як для родини, так і для країни. Тому і проводиться робота по встановленню статусів реабілітованих і потерпілих від репресій.

І підкреслюю, на засіданнях Національної комісії з реабілітації з повагою до кожної людини, яка стала жертвою репресій радянської доби, проводиться окреме збирання матеріалів і, незважаючи на великий обсяг проведеної роботи, ми по кожній людині проводимо відповідні дослідження, та виносимо рішення шляхом голосування.

Ми ніколи не проводимо реабілітації скопом чи якимись списками. От є конкретна людина зі своєю конкретною долею і ми виносимо конкретні рішення».

«Повернення з небуття»: до Дня пам’яті жертв політичних репресій

 

 

 

День пам’яті жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 року щорічно у третю неділю травня з метою привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.

Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% – українці). Величезну кількість із них розстріляли, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже три мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.

 

Напередодні цієї дати у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відбулась зустріч із завідувачем Музею історії політичних репресій 1917-1991 років, головою «Одеського Меморіалу», членом Національної комісії з реабілітації, краєзнавцем Ігорем Леонідовичем Комаровським.

Присутні переглянули інфографіку Українського кризового медіа-центру, дані Центру визвольного руху «Пострадянська спадщина. Туга по минулому чи жах?» про кількітсь жертв сталінізму.

Ігор Леонідович розповів про долю родини Балашових (фото можна переглянути ТУТ), а також про один з напрямків роботи щодо реабілітації репресованих – «Потерпілі від репресій» – на прикладі долі Наталії Михайлівни Григор як онуки репресованого.

Катерина Черненко обговорює деталі заходу з Ігорем Комаровським

Олександр Андросов (Ерикс) поділився спогадами про репресії проти родини Ерикс

Жвава бесіда по закінченню зустрічі

Ігор Комаровський ознайомив присутніх з роботою та сучасними труднощами музею ОГО «Постраждалі від політичних репресій», боротьбою за «виживання»; про Аллу Борисівну Тонську, ініціатора, засновниці створення та першого керівника організації.

Із зацікавленістю учасники зустрічі переглянули відеорепортах про музей ОГО «Постраждалі від політичних репресій».

Дуже прикро було дізнатись, що музей занедбаний та знаходить у вирії судових розглядів. Ігор Комаровський самотужки шукає шляхи вирішення проблем для збереження сторінок історії нашого міста та нашої країни в пам’яті нащадків; він звертався і до ЮНЕСКО, репортажі про музей висвітлювалисьу медіапросторі: «Українська літературна газета», «Відродження», «Svoboda».

Вдячні І. Л. Комаровському за збереження історії нашого краю

,

Вдячні І. Л. Комаровському за дарунок

Книга Пам’яті України. Реабілітовані історією. Одеська обл., т. 2: м. Одеса (Обласна ред. кол.), 2023, 440 с. - мова укр.

Випуском даної книги Одеська обласна редколегія «Книга Пам’яті України» відновлює продовження серійного видання «Реабілітовані історією», яка є частиною Всеукраїнської серії книг «Реабілітовані історією» та присвячується дослідженню репресій в Одеській області протягом 1918-1991 років.

У другому томі поіменно представлені жертви репресій – мешканці Одеської області, імена яких взяті з реабілітаційних документів, що зберігаються в архівах області.

З метою більш повного та всебічного розкриття сутності проведеної державою та її органами репресивної політики представлено численні документи, статті, спогади, замальовки та різні фотодокументи про репресованих.

Історично-меморіальне видання побачило світ завдяки наступним установам:

• Національна академія наук України, Інститут історії України, 
• Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», 
• Одеське обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті України», 
• Служба безпеки України, 
• Одеська обласна державна адміністрація, 
• Державний архів Одеської області.

 

Детальніше за посиланнями:

ГО «Одеський Меморіал»

https://memorial-odesa.pp.ua/index.php/diialnist/reabilitatsiia/poterpili-vid-represii

ОГО «Постраждалі від політичних репресій»

http://museum-odesa.pp.ua/ostanni-novyny

Іванова Т. «Головне – зберегти» [Текст] : [ до Дня пам'яті жертв політичних репресій в ООУНБ ім. М. Грушевського відбулася щемлива зустріч під назвою «Повернення з небуття» зав. Музею історії політичних репресій 1917-1991 рр., головою «Одеського Меморіалу», чл. Нац. комісїї з реабілітації, краєзнавцем І. Л. Комаровським] / Тетяна Іванова // Чорномор. новини. – 2025. – 22 трав. – С. 1, 3 : фот.

Черненко К. Повернення з небуття [Текст] : [напередодні Дня пам'яті жертв політичних репресій у від. краєзнав. літ. і бібліогр. Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. Грушевського відбулася зустріч із зав. Музею історії політичних репресій 1917-1991 років, головою Одеського Меморіалу, чл. Нац. комісії з реабілітації краєзнавцем Ігорем Комаровським] / Катерина Черненко // Веч. Одеса – 2025 – 5 черв. – С. 5 : фот. – (Пам'ять).

Захід організувала, модерувала та підготувала матеріал К. Г. Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.