Забіянов Є. Одеське повітове земство та впровадження сільськогосподарської техніки в Одеському повіті у ХІХ – на початку ХХ ст.

Забіянов Є. Одеське повітове земство  та впровадження сільськогосподарської техніки в Одеському повіті у ХІХ – на початку ХХ ст. [Текст] / Євген Збіянов, Віктор Дробний // Південний-Захід. Одесика : іст.-крааєзнав. наук. альм. / Нац. спілка краєзнавців України, Асоціація європ. Культури «Золота акація» ; [голов. ред. В. А. Савченко, редкол.: О. П. Тригуб, О. Г. Бажан, О. А. Бачинська [та ін.], рецензент Н. М. Діанова]. – Одеса, 2025. – Вип. 38. – 2025. – С. 85-100. – Бібліогр.: 34 назви. 

Читати та завантажити можна ТУТ

Херсонська Зміївка – с. Петродолинське Одеського району: розповідь про життя громади села Зміївка

 

 

Бібліотека – це платформа для відточування спікерських навичок молоді!

У відділі краєзнавчої літератури 21 серпня 2025 року відбулась зустріч з краєзнавцем початківцем, учнем 8-класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району Олексієм Фенциком.

Під час зустрічі присутні поринули в історію села Зміївка на Херсонщині та погортали унікальний альбом світлин!

Історія села Зміївка

 

На Півдні України, в Херсонській області є село під назвою Зміївка. Воно розташоване у прекрасному місці на правому березі Дніпра, й відділене від головних шляхів глибокими балками. З першого погляду, можна подумати що це звичайне село, з простою історією та звичайними людьми, але це зовсім не так. Тут живуть нащадки німців, шведів, бойків, та ще понад десяти національностей, але всі ми українці.

Першими переселенцями були шведи, яких у 1782 році переселила Катерина II|і з острова Даго (Естонія). Імператриця обіцяла для кожної сім'ї надати житло та земельну ділянку, але коли люди дісталися цього місця ці землі були порожні, попереду зима, і через це багато людей замерзли та померли. Обжитися в перший час їм допомогли козаки, які проживали неподалік. З часом життя людей нормалізувалося. Вони заснували село Старошведське (Gammalsvenskby). Згодом, у 1804 році, тут оселилися німецькі колоністи, які заснували села Шляґендорф (Зміївка), Мюльгаузендорф (Михайлівка), та Кльостердорф (Костирка). Зміївка також відома своєю лютеранською кірхою (церквою) Святих апостолів Петра та Павла, яка була збудована німецькими переселенцями у 1884 році. До почаку 20 століття поселенці вели господарство, ходили до церкви та влаштовували гуляння.

Під час голоду 1932-1933 років мешканці страждали від нестачі їжі. У селі загинув місцевий житель - Утас Олександр. Крім того, в Зміївці відбувались репресії щодо громадян органами ДПУ за розповсюдження чуток про голод.

Коли почалася Друга Світова війна чоловіки були мобілізовані до Червоної армії. У 1943 році населення Зміївки почали виганяти до Німеччини. Це було велике горе, адже людей переселяли з їх дому. Після завершення Другої світової війни люди мріяли та намагалися повернутися додому, до рідної землі, але замість цього потрапили до Сибіру - через обман Сталіна. Загалом через радянські репресії постраждали близько 100 родин етнічних шведів.

Після закінчення Другої світової війни Старошведське перейменували на Вербівку, а колишні німецькі колонії на Зміївку (Шлянгендорф), Михайлівку (Мюльхаузендорф) та Костирку (Кльостендорф). Згодом, на цих землях радянська влада збудувала радгоспи. На той час люди, які мали своє домогосподарство або мали велику ділянку землі, де були сади, виноградники та рілля, були примусово переселені до Сибіру і все, що мали люди, забрала радянська влада. Люди, які вижили в Сибірі поверталися до рідного краю та починали все з початку, працюючи в радгоспах. В селі їх було два, перший мав назву "Мічурінець". В ньому вирощували фруктові сади, виноградники, розплідники фруктових дерев, була свиноферма, та ферма, де тримали корів. Другий радгосп мав назву "Колос" - там вирощували зернові, технічні та баштанні культури, також була свиноферма і ферма великої рогатої худоби. 1951 року радянська влада перетворила кірху на клуб, а згодом - на склад мінеральних добрив. Пізніше у 1951 році в рамках обміну ділянками прикордонних територій між СРСР та Польщею, до Зміївки

переселили Бойків з Польщі які збудували в 2018 греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. У бойків було нелегке життя, радянська влада переслідувала їх, бо бачила в їх побуті агітацію. 24 серпня 1991 рік Україна проголосила незалежність від СРСР. В 1992 році Лютеранську кірху відреставрували, а в 90-х роках 20 століття відреставрували кірху яку побудували шведи (Свято-Михайлівську церкву), в радянські часи тут був клуб, а потім склад добрив для урожаю. В 1994 році була офіційно зареєстрована Українсько греко-католицька церква.

На в'їзді в село вас зустрічає напис "Ласкаво просимо до села Зміївка" на чотирьох мовах, неймовірні краєвиди та наша прекрасна річка Дніпро. Люди які тут проживають мають свою історію, і в кожного вона цікава та різна, але вона їх всіх об'єднує. 2 жовтня 2008 року село відвідала шведська королівська сім'я: Карл Густав і його дружина Сільвія. Метою візиту було почути старошведську мову, яка не збереглася у Швеції, але була у Зміївці. Король зустрівся з жителями села та разом з королевою поклали квіти до Пам'ятного знаку шведам і німцям, репресованим у 1937-1938 рр. Також, до цього візиту в село була збудована дорога від основної траси і висаджені молоді туї, відбудували систему водопостачання та знесли пам'ятник Леніну.

Довоєнні спогади: я погано пам'ятаю ті часи, але все що я згадую про свій рідний край це те, що в нас були дуже мальовничі краї та працьовиті люди. Я ходив до школи і в мене було звичайне життя. Мої батьки займалися фермерством, в нас були поля картоплі, ми працювали та просто жили, але в один день все змінилося. До 2020 року Зміївка мала стабільний туристичний потік, приймаючи близько 550-600 іноземних відвідувачів щороку. До того ж щорічно приїжджало близько 1000-1500 внутрішніх туристів з різних куточків України, зокрема, студентські та шкільні групи з навчальних закладів. Також щороку проводилися близько 15-20 культурних і святкових заходів. Однак пандемія у 2020 році значно зменшила кількість відвідувачів. Перші погані спогади пов'язані саме з пандемією СОVID-19. В 2020 році всіх охопив страх, тому що всі чули про цей вірус, і знали що це тяжка хвороба від якої помирає велика кількість людей. Для нас той час здавався дуже страшним, школи перейшли на дистанційне навчання, а я не бачив своїх друзів та однокласників. З часом людям почали робити щеплення і через деякий час ми знову почали ходити до школи, хоч і в масках.

Мої спогади під час повномасштабної війни: 24 лютого 2022 рік я прокинувся як завжди з думками що треба йти в школу, але мене чекала страшна новина, мені сказали, що почалась війна. Я ще не зрозумів що це значить, але коли ми почали дивитись новини я зрозумів, що все дуже погано. Навкруги було чути вибухи і переслідувало відчуття страху. В людей одразу почалась паніка і вони почали масово купляти їжу. В магазинах не було хліба, а через деякий час крамниці були повністю порожні. Люди не знали чого чекати та готувалися до будь яких подій, але трималися. З початку росіян не було в селі. Через деякий час, коли в магазини почали завозити хліб, одного дня ми чекали його біля магазину, і нам прийшла звістка що в Бериславі росіяни пограбували хлібний завод, так ми і залишилися того дня без хліба. Незабаром в магазини почали завозити продукти, але ціни були в 2-3 рази дорожче українських цін. Перші російські машини які я бачив на власні очі - легкові автівки, і їх ціль була знайти воїнів АТО. Тих кого вони знаходили забирали "на підвали", катували та били. Були випадки, що тих кого вони забирали "на підвал" помирали в лікарні від побоїв несумісних з життям. Згодом почали заїжджати великі машини та бронітехніка. Пам'ятаю першу перевірку від росіян, це було дуже страшно. Вони заходили зі зброєю в кожен будинок та перевіряли кожну кімнату, також дивилися наші документи. Ми ховали телефони та українську символіку, бо боялись що вони знайдуть те що їм не сподобається і будуть страшні наслідки. Вони знищили наш меморіал "Борцям за волю України", що ще раз доводить їх ненависть до українців і до нашої історії. Ще один з жахливих спогадів це ворожі літаки які пролітали над нашими будинками дуже низько. Було відчуття що вони можуть впасти прямо на нас. Люди, маленькі діти та тварини дуже боялися цього різкого та гучного звуку літака. Також, вони часто запускали ракети над нами, і знищували наші українські міста та села, а російське ППО збивало ракети, було дуже гучно і страшно. Виходячи на вулицю було досить моторошно, людей майже немає. В селі, в якому ще рік тому кипіло життя, діти ходили до школи і садочку, а люди працювали, була моторошна тиша і вдалині було чути гучні вибухи. Восени почались перебої зі світлом і люди почали запасатися дровами, так як всі думали що будемо зимувати в окупації, без світла та тепла. В кінці жовтня надійшла інформація що росіяни почали підривати високовольтні стовпи та через це в Зміївці та інших населених пунктах не було світла, і ми почали звикати до життя без електроенергії та зв'язку. Телефони намагалися заряджати через акумулятори в машинах або тракторах, іноді ситуацію рятували генератори. Ми не знали що робити далі та чого чекати. 11 листопада 2022 року надійшла інформація що наші військові найближчим часом зайдуть в Зміївку і звільнять нас, та того ж дня почалися перші "прильоти" від російської армії, але приходи міномета почалися ще до того як наші українські війська зайшли в Зміївку. Зазвичай росіяни ціляться не на техніку чи на щось що мало нести для них загрозу, а на мирне населення. Ввечері на нашу вулицю заїхала велика колона з технікою, це були українські військові, ми називали їх "наші". На той час нам здавалось що це щасливий кінець, ми зустрічали їх з великою любов'ю та радістю, обіймали, дуже раділи, співали гімн України, і здавалось б тепер ми поряд з нашими військовими, в безпеці, відчули в повітрі рідний аромат свободи, але ми не розуміли, що це початок кінця. В ту ж ніч, близько десятої години вечора нам прилетів снаряд від міномета в наш сад біля подвір'я. Дуже різкий спалах світла та гучний вибух запам'ятався на все життя. На ранок ми побачили жахливу картину: все наше подвір'я було потрощене уламками від снаряду, вибите віконце на даху, постраждала і наша машина, уламки хоч і пробили її але не завдали серйозних ушкоджень. Деякі дерева в саду були зрубані під корінь, дроти на стовпах висіли до землі, і була моторошна тиша. Того ж дня ми вирішили що так жити неможливо, і треба шукати безпечне місце, так думали і інші мешканці села. В цей день було гучно, десь вдалині було чути нескінченні вибухи, а ми починали збирати речі. 13 листопада виїхала перша колона наших жителів в більш безпечне місце, це місто Кривий Ріг, їхати було страшно та небезпечно, адже росіяни після себе залишили міни. Більша частина нашого села та області виїжджала саме в Кривий Ріг. По дорозі ми спостерігали жахливу картину: купи сміття, розбиті села та згоріла техніка. В Кривому Розі була матеріальна підтримка, але ми б віддали все, що нам дають і все, що ми мали, тільки б повернутися додому. Так ми й живемо не перший рік. Росіяни кожного дня обстрілюють наше село.

Дрони, мінометні снаряди, "гради", авіабомби - це все кожного дня прилітає в наші домівки. Вони розкидують міни по селу з дронів та намагаються вбити побільше людей не дивлячись на стать та вік. В нашому селі за цей час є багато загиблих і ми завжди будемо пам'ятати цих людей. Вони знищили наші школи, лікарню, дитячі садки, бібліотеки, магазини, клуби, домівки, наше мирне житгя та вони не знищили нашу силу духу і нашу історію. 6 червня 2023 року, вони підірвали нашу Каховську ГЕС, і наше рідне Каховське водосховище, біля якого ми проводили більшу частину нашого часу.

Водосховище пішло від нас, і де б ми не були, очима завжди шукаємо нашу річку. Найстрашніше, що після підриву ГЕС, загинуло дуже багато людей, і що ці люди просто хотіли жити, але їм так жорстоко обірвали життя.

З 13 листопада 2022 року моя родина жила в Кривому Розі. Спочатку було складно адаптуватися. Чуже місто, незнайомі люди, нові місця, але ми звикали до такого життя. Нам давали гуманітарну допомогу, це було підтримкою для нас. Під час окупації ми не мали можливості відвідувати школу, навіть онлайн, тому на онлайн навчання ми вийшли після деокупації в місцях де було світло, зв'язок та безпека, в січні 2023 року.

В березні 2024 року, пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви Олександр Гросс з допомогою іноземних донорів проєкту, збудували два будинки по 39 м, на території церковного комплексу в Петродолинському і запропонували нам жити в одному з будиночків. Багато праці в побудуванні будиночків вклали переселенці, які вже проживали на території церкви. Перших вимушено переселених осіб та біженців церква приймала ще з початку повномасштабного вторгнення, та надавала необхідну допомогу та підтримку. Кожної неділі ми відвідуємо церкву, а діти ходять в недільну школу. Також місцеві діти, які потребують допомоги у вирішенні домашніх завдань мають можливість відвідувати наш дитячий центр в церкві, який працює з вересня по травень місяць. Діти харчуються, граються та виконують домашні завдання разом з вчителями. Загалом в Петродолинську, ми живемо поряд з односельчанами, і це також є підтримкою, бачити поряд знайомих людей. Ми допомагаємо один одному та працюємо разом, і ми дуже вдячні що в нас є така можливість.

 

Олексій Фенцик, учень 8-го класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району

 

 

Херсонська Зміївка: до та після…

 

 

Черненко К. Петродолинівська сторінка херсонської Зміївки [Текст] : [в Одес. обл. універс. наук. б-ці ім. М. С. Грушевського, у від. краєзнав. літ. і бібліогр. відбулася краєзнав. лекція-есе  Олексія Фенцика,  тимчасового переселенця з с. Зміївки (Херсон. обл.), учня 8-го кл. Йосипівського ліцею Маяків. сілради Одес. р-ну] / Катерина Черненко // Чорномор. новини. - 2025. - 27 серп. - С. 3 : фот.

Балтський історичний музей: враження бібліотекаря

 

26 червня 2025 року завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Черненко К.Г. відвідала Балтський історичний музей.

Катерина Черненко була вражена як рівнем організації екскурсії, так і багатством представлених матеріалів.

Музей розташований у центрі міста Балта і є справжнім осередком історичної пам’яті регіону. Завдяки директору, Почесному громадянину, заслуженому вчителю України Петру Астафійовичу Ткачу КЗ «Балтський історичний музей» був відкритий у 2011 році. Музей молодий, але вже має багато експонатів.

Екскурсія розпочалася з огляду першої експозиційної зали, присвяченої найдавнішій історії краю, де представлені археологічні знахідки, які свідчать про існування поселень на території Балти ще з часів трипільської культури: глиняні посудини, крем’яні знаряддя праці та фрагменти прикрас. Експозиція супроводжується інформативними стендами та картами, що дозволяє краще уявити побут давніх людей.

В першій залі окремо розміщені музейні експонати, викуплені і подаровані Вінярським Вадимом Ароновичем – місцевим балтянським меценатом: стародавні топори, знаряддя для очищення шкіри, наконечники для стріл, знаряддя для заготівлі льоду, шипи для коней та ін.

Друга зала розповідає про Балту в період середньовіччя та ранньомодерної доби. Тут можна побачити зразки зброї, предмети ремесел, а також реконструкції народного одягу. Велику увагу приділено козацькому періоду, коли Балта була важливим пунктом на шляху між Поділлям і Причорномор’ям.

Третя експозиційна зала присвячена XIX – початку XX століття. Вона демонструє розвиток міста як важливого торгово-ремісничого центру. Тут представлені фотографії, документи, меблі, предмети побуту та одягу місцевих мешканців. Ця частина експозиції створює відчуття живого діалогу з минулим.

Є зала, присвячена подіям Другої світової війни. Тут зібрані особисті речі фронтовиків, листи з фронту, нагороди та унікальні фотографії. Експозиція подає не лише історичні факти, але й емоційно торкає – через особисті історії простих людей.

Також у музеї є тимчасові виставки, інтерактивні екрани та куточок для дітей, де юні відвідувачі можуть у формі гри дізнатися більше про історію рідного краю.

За словами Катерини Черненко, «музей – місце, де історія оживає. Професійність екскурсовода, подання матеріалу - цікаво та доступно, і ти поринаєш в різні епохи життя місцевих балтян. Балтський історичний музей - це не просто зібрання експонатів, а жива розповідь про людей і події, що сформували обличчя цього регіону. Тому рекомендую відвідати його всім, хто цікавиться історією України та рідного краю!»

 

 

Черненко К. Місце, де оживає історія [ Текст] : [екскурсія Балтським історичним музеєм] / Катерина Черненко // Чорномор. новини. – 2025. – 3 лип. – С. 3 : фот. (Спадщина. Проєкти. Імена).

Краєзнавство як пріоритет бібліотечної діяльності у воєнний час

 

Краєзнавство як пріоритет бібліотечної діяльності у воєнний час [Текст] : метод. рек. / Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одес. облдержадмін. ; Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; [упоряд. Ю. С. Амельченко ; комп'ют. набір Ю. С. Амельченко ; заг. редагування, верстка О. М. Ласкевич ; відп. за вип. О. А. Булгакова]. – Одеса, 2025. – 7 с. – 15х21,5. – 40 прим.: б. ц.

Читати та завантажити можна ТУТ

«І віднайшли вони «Землю Обітовану»: 220-й річниці з дати заснування німецьких колоній на півдні України

 

16 квітня 2025 року із зацікавленістю гості відділу краєзнавчої літератури і бібліографії бібліотеки поринули в історичні часи початку XIX – XXI століть.

Під час розповіді, присвяченій 220-й річниці з дати заснування німецьких колоній на півдні України, від краєзнавця, голови Овідіопольської місцевої організації НСКУ С. М. Агеєнка дізнались про Грос-Лібентальський колоністський округ Херсонської губернії - «І віднайшли вони «Землю Обітовану», а саме:

1. Грос-Лібенталь - перша німецька колонія на території сучасної України, заснована в 1804 році поблизу Одеси.

2. Колонію створили переселенці зі Швабії, Баварії, Ельзасу, Пфальцу та інших регіонів Німеччини.

3. Поселення мало високий рівень організації: школа, церква, ремесла, самоврядування.

4. Колоністи зберігали німецьку мову, традиції, релігію (переважно лютеранську), та дотримувалися дисципліни.

5. У XX столітті через політичні репресії та депортації колонія занепала.

6. Сьогодні Грос-Лібенталь - частина селища Великодолинське, Одеська область.

7. Збереглися деякі архітектурні елементи та культурні сліди німецької присутності.

8. Ведеться дослідницька та просвітницька робота зі збереження пам’яті про колонію.

9. Грос-Лібенталь - важливий елемент українсько-німецької історичної спадщини.

10. Його історія ілюструє міжкультурну взаємодію та вплив німецьких колоністів на розвиток Південної України.

Висловлюємо слова щирої вдячності за те, що Сергій Агеєнко приймає активну участь в заходах нашої бібліотеки: цікавих краєзнавчих розвідок, читання лекцій, відгуків на краєзнавчі книги, запису сучасного контенту.

 

АГЕЄНКО С. Грос-Лібенталь – складова мозаїки українського півдня [Текст] : [до 220 річниці заснування нім. колоній на півдні України] / Сергій Агеєнко , Катерина Черненко // Чорномор. новини. – 2025. – 29 трав. – С. 3.

ЧЕРНЕНКО К. Культурно-просвітницька робота під час війни відділу краєзнавства та бібліографії ООУНБ імені М. С. Грушевського

 

ЧЕРНЕНКО К. Культурно-просвітницька робота під час війни відділу краєзнавства та бібліографії ООУНБ імені М. С. Грушевського [Текст] / Катерина Черненко // Краєзнавство Півдня України в історичному вимірі та сучасному дискурсі : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. до 100-річчя заснування Одеської комісії краєзнавства при ВУАН, Одеса, 24–25 жовт. 2023 р. / Одес. нац. наук. б-ка ; упоряд. Є. В. Бережок ; відп. ред. Л. В. Арюпіна; ред.: Н. Г. Майданюк, І. С. Шелестович. – Одеса, 2024. – С. 138-141.

Читати та завантажити можна ТУТ

Українське краєзнавство як ключ до національно-патріотичної самосвідомості

 28 травня, з нагоди відзначення Всеукраїнського дня краєзнавства, відбулось засідання круглого столу «Краєзнавство як чинник національно-патріотичного виховання: досвід культурних та освітніх інституцій», що було організоване Одеською національною науковою бібліотекою.

Провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Катерина Черненко поділилась досвідом бібліотеки у змістовній доповіді «Українське краєзнавство як ключ до національно-патріотичної самосвідомості».

Дякуємо за запрошення організаторам й співорганізаторам!

Дякуємо доповідачам за цікаві, насичені доповіді, за обмін досвідом та визначення сучасних підходів до проведення освітньо-виховних, інформаційних та соціокультурних заходів національно-патріотичного спрямування, обговорення перспектив розвитку національно-патріотичного виховання в сучасних умовах, національно-патріотичної самосвідомості, шанування своєї культури і історії, а також продовжити важливу роботу всіма інституціями в сприянні інтелектуального потенціалу нації, духовному збагаченню і створенню найліпших умов для творчого самовираження і самореалізації громадян України.

Це завдання стає дуже актуальним в умовах інформаційної та збройної агресії рф проти незалежної України!

Краєзнавство є важливою складовою національно-патріотичного виховання, ключем до пізнання своєї "малої батьківщини", її минулого й сучасного, є вагомою передумовою формування національної самосвідомості і розуміння громадян України своєї відповідальності за квітучий розвиток держави, і свій особистий добробут.

З Україною в серці! Віримо в Перемогу!

 

Завдяки ЗСУ стало можливим проведення круглого столу "Краєзнавство як чинник національно-патріотичного виховання: досвід культурних та освітніх інституцій" з нагоди Всеукраїнського дня краєзнавства, який відбувся в Одеській національній науковій бібліотеці.

 

«Привоз-жива легенда Одеси»: презентація арт-проєкту Сергія Гуменюка

19 жовтня 2022 року відбулось відкриття арт-проєкту Сергія Гуменюка «Привоз-жива легенда Одеси» та презентація книжки «Феномен одеського Привозу».

 

Зі словами привітання виступили:

• Амельченко Юліана Сергіївна, директор Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки;
• Петрова Олена Валентинівна, кураторка проекту Музей української книги, кандидатка історичних наук, авторка низки культурних проектів;
• Сергій Гуменюк, автор представленної виставки, автор видання «Феномен одеського Привозу»,  український фотохудожник, журналіст, заслужений діяч мистецтв України, художник міжнародної федерації фотомистецтв, член НСФХУ, голова правління громадської організації «Одеська фотографічна асоціація»;
• Вітос Валентина Гнатівна, директорка Одеського обласного центру української культури, експерт з НКС,членкиня національної експертної комісії з нематеріальної культурної спадщини;
• Бірюкова Ірина Олександрівна, генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки, членкиня Спілки краєзнавців України, заслужений працівник культури України.

Сергій Гуменюк, автор представленної виставки, автор видання «Феномен одеського Привозу»

Першобудівники міста чудово продумали «систему сполучених базарів», що пронизують історичний центр по осі Порт – Військова балка – Олександрівський проспект. 

Одним із полюсів проспекту служив так званий Грецький базар на Олександрівській площі (пл. Мартиновського), нині Грецька, а іншим – Привозна площа. Між ними розташовувалися «іменні» та «етнічні» ряди: Авчинніковський, Німецький, Караїмський, Єврейський та ін., а також Старий базар, що тягнеться від Успенської та Великої Арнаутської. 

Що ж до Привозної площі, вона самостійним ринком була більшість всього ХІХ століття. Фактично, «Привоз» становив «відділення» Старого ринку, призначене для торгівлі безпосередньо з коліс, а точніше - з возів, фур та ін. 

Понад три чверті століття «Привоз» був досить брудний не замощений майданчик, позбавлений будь-яких капітальних будівель. У другій половині XIX століття тут були дерев'яні крамнички та балагани для торгівлі різними харчами, які здавалися Міською управою в оренду за допомогою «торгів», тобто на аукціонній основі. 

Надзвичайна потреба у кам'яних будівлях була, оскільки у двох кварталах перебували чудові «ешопи» Старого ринку, споруджені у проекті Г.И. Торічеллі ще 1830-1840 гг. Хрестоподібні у плані ряди поділяли цей базар на чотири площі: Черепенніковську, Яловиківську (Кумбар'євську), Шишманівську та Посоховську. 

Привозна ж – залишалася незабудованою, і це було цілком логічно, бо наявність великих корпусів скувало б «маневр» гужового транспорту, що складав власне Привоз. Відмінне уявлення про те, як виглядав «Привоз» у середині 1870-х років, дає наступний текст із газети «Одеський вісник»: «Наша Привозна площа, - писав сучасник, - у найжалюгіднішому й найпотворнішому стані. У проміжках між балаганами ті, хто проходить і торгує на площі, відправляють природні потреби; у зеленому ряду – купи гнилої зелені, яка нині (червень місяць. - О. Г.) розкладається; за фруктовими балаганами - купи всякого сміття. Сморід від нечистот і різних речовин, що розкладаються, нестерпна». 

Значення «Привозу» як великого продовольчого ринку особливо стимулювалося тим, що, незважаючи на прийняті Думою рішення, старобазарні площі навіть у першій половині 1876 продовжували вміщати Товкучий ринок, який ніяк не вдавалося перевести на Прохоровську площу. І в цій ситуації "Привоз" став серйозним конкурентом своєму прабатькові - Старому базару. 

До речі, ми маємо вичерпну інформацію щодо кількості реалізованих на «Привозі» до революції основних продуктів харчування. Реєстр. Зрозуміло, надто великий, а тому зупинимося, скажімо, на улюбленій одеситами птиці. "На ваше запитання, скільки приблизно в день продається на "Привозі" курей для винищення в Одесі, - пише допитливий сучасник, - один досвідчений торговець відповів: до тисячі пар". Найвища ціна за пару гарних курей сторіччя тому становила 1 руб. 80 коп. - 1 руб. 90 коп. Торгували птахом у 45 спеціалізованих лавках, проте «дбайливі господині воліли купувати птаха безпосередньо з возу», бо були впевнені, що візьмуть дешевше, ніж у перекупників. Аналізуючи хід птахоторгівлі на Привозі, місцева газета дійшла висновку, що одесити щороку поїдають щонайменше 1132 800 курей. Річне споживання яєць – приблизно 40 млн. штук, причому ціна за десяток не перевищувала 25-30 коп. Розрахунки показали, що в цьому немає нічого незвичайного, якщо врахувати, що ціни на м'ясо (за фунт) були наступні: 1-й сорт – 9 коп., 2-й – 8 коп., філе – 20 коп.; баранина - 7-8 коп.; телятина – 10 коп. до т. д. А, наприклад, найкраща американська картопля — 50 коп. за пуд! Беручи до уваги, що кваліфікований робітник заробляв 20 і більше карбованців на місяць, можна зробити деякі висновки.

Потреба капітальних кам'яних будівлях на Привозній площі позначилася на межі століть досить чітко, проте справа зрушила з мертвої точки тільки напередодні першої світової війни. 

У хрестоматійному 1913 за проектом авторитетного архітектора Ф. П. Нестурха (проектанта будівлі публічної бібліотеки) побудований витончений Фруктовий пасаж, прикрашає «Привоз» з боку Преображенської. Він складається з чотирьох двоповерхових корпусів, з'єднаних арками з кутою брамою, прикрашеними литими чавунними фруктовими вазами. На відміну від класичного пасажу, розташовані попарно двома рядами корпусу не застелені скляною покрівлею, і до них примикає досить великий двір. До речі, у ці ж передвоєнні роки зафіксовано єдину спробу перейменування «Привозу» в «Жовтневий ринок» залишилося лише на папері. Наступна сторінка кам'яного літопису «Привозу» віддалена від попереднього на цілих 45 років і відноситься до часу «Хрущова». Дивно, але саме тоді легендарний ринок знайшов найкращі капітальні будови торгівлі, і  в 1958 року репрезентували новий м'ясний корпус. Архітекторка - незабутня Рашіль Аббовна Володимирська була представницею історико-краєзнавчої секції «Одессіка» при Будинку вчених.

Минають роки, змінюються влада та соціальні формації, але «Привоз», як і раніше, оптимістичний, дотепний, балакучий, непередбачуваний.

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії підготовлена книжкова виставка про історію легендарного ринку Одеси - Привозу.

 

Пилявский В. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. Справочник. – О.: Optimum, 2010. - С. 104, 165, 201, 202, 215-216, 226,252.

В данному справочнику банк даних суттєво доповнено виправлено та відкориговано відомості про дату будівництва, авторство та адресу значної кількості будівель. Вказані будівлі та споруди, що раніше займали ділянки та послідовність реконструкції забудови. Дане видання включає відомості про найважливіші міські інженерні споруди, елементи благоустроїв та пам'яток. До списків включено нові імена архітекторів, інженерів, дизайнерів, скульпторів художників, які створювали та створюють Одесу.

Стосовно «Привозу» на с. 104 читаємо наступне:

Преображенська, 100, кут Привозний (ринок "Привоз"), торговельні корпуси фруктового пасажу (пам'ятка архітектури), 1910-1913, арх. Нестурх Ф. П. (проект), [С. 215-216 ], Ландесман С. А., [С.201], Лінецький М. І. [С.202], (будівництво).

Привоз (Привозна площа):

Привоз, м'ясний корпус, 1958, арх. Володимирська Р. А., [c. 165] Швальбіна Л. І. [c. 252]

Привоз, молочний корпус, поч. 1960-х, арх. Проценко М.М. [c. 226]

Пилявский В. Здания, Одессы и их зодчие. Опыт архитектурно-биографического справочника – О.: СПД Фридман А. С., 2008. - С. 55, 90, 119, 120, 131, 140, 163.

Книга має автора, картина автора. По суті, кожна річ, якою ми користуємося, зроблена кимось, більш-менш відомим. коли ми дивимося на будинок, то в останню чергу приходить питання, а хто створив спроектував самі будинки і тут згадуємо славні імена архітекторів, які спроектували ті чи інші будинки. За кожним будинком у нашому місті криється особистість архітектора, автора проекту та керівника будівництва. 

Про «Привоз» та його архітекторів читаємо на с.55. Торговельні корпуси фруктового пасажу (пам'ятка архітектури), 1914-1916, арх. Нестурх Ф. П. (проект), [С. 131], Ландесман С. А., [С.119], Лінецький М. І. [С.120], (будівництво).

Привоз (Привозна площа):

Привоз, м'ясний корпус, 1958, арх. Володимирська Р. А., [c. 90] Швальбіна Л. І. [c. 163]

Привоз, молочний корпус, поч. 1960-х, арх. Проценко М.М. [c. 140]

Александров Р Фруктовый пассаж // Александров Р. Написано пером… Очерки. О.: Оптимум,2002. – С. 176 -183.

Книгу Р. Александрова читають з великим інтересом, люблять його нариси, вірять його словам, згадують, сумують і посміхаються разом з ним. Із захопленням написано розділ «Фруктовий Пасаж» на с. 176. Грецький та Старий базари були нанизані на нитку Олександрівського проспекту, який закінчувався великою площею Привозною. Спочатку вона використовувалася лише для складування привезених товарів, а пізніше половина площі перетворилася на ринок для оптової, а згодом і роздрібної торгівлі - ринок "Привоз", який не без перипетій зберіг свою назву і сьогодні.

Маляр А. Торговый люд // Маляр А. Записки одессита. – О.: Печатный дом, 2007. - С. 205-209.

«Привоз» розпочинався з брудних рибних корпусів, задня частина яких виходила на вулицю Естонську. Кожен корпус мав два-три виходи на Привозну вулицю, що починалася з Рішельєвської і впиралася в металеві ворота "Привозу". Продавці пропахли рибою, як і самі корпуси.

«Привоз» був годувальником багатьох знедолених. Вранці з вокзалу биндюжники тачками завозили товар колгоспників з більш віддалених сіл і завантажували товар на склади «Фруктового пасажу»… Одесити воліли купувати продовольство на «Привозі» не тільки тому, що дешевше, бо там продукти були свіжими та швидко розкуповувалися. За відсутності холодильників це мало вирішальне значення. Селяни, зрештою, всіх утримували і навіть не здогадувалися про це...

Диордица Л. Привоз // Диордица Л. Есть город, который…- О.: Друк, 2008. – С. 48-52.

В відомій одеській пісні є така строка : «Нет Одессы без Привоза!», Є ще й прислів’я : «Кто не был на Привозе, тот не был и в Одессе».

Привоз – це легендарний продуктовий базар Одеси, її візитна картка. Не побоюсь сказати, що Привоз знають чи хоча б чули про нього у багатьох куточках земної кулі. Перш ніж далі говорити про Привоз, давайте спочатку розберемося, як він зародився.

Автор довідника «Вулиці Одеси» Я. Майстровий так пише про це: «У 1820-і роки функції торговельного центру міста приймає на себе Старобазарна площа. Вона в цей час займає серединне становище в сітці кварталів, одночасно перебуваючи поблизу Привозної площі. «Привоз» був саме площею, практично позбавленою будь-яких будівель, на якій здійснювалася торгівля безпосередньою з «колес». Він входив, таким чином, у систему Старого ринку, будучи його складовою, придатком. Поступово розширюючись, Привоз почав займати простір близько двох верст. У 30-ті роки XIX століття починається його поетапне облаштування, містяться базарні площі та довколишні вулиці. До середини сторіччя окремі капітальні торгові крамниці з'являються вже й на території Привозної площі. Їхня кількість зростає. Поступово ця автономна частина Старого базару набуває повної незалежності та суверенітету - трансформується в самостійний ринок».

До середини 60-х років XIX століття Привоз став найбільшим ринком Одеси. Офіційно він був відкритий у 1865 році. Привоз розташований поблизу залізничного вокзалу та обмежений вулицями Преображенської, Катериненської, Привозної та Новощепним поряд. Близькість його до залізничного вокзалу спочатку зіграла велику роль в розвитку Привозу. Таке розташування його території було дуже зручним як для торговців, так і для покупців. Згодом серед торгових павільйонів збудували рибний корпус та двоповерховий фруктовий пасаж, який був зведений у 1910 році за проектом архітектора Настурха Ф. П. Будинок пасажу досі зберігся. А ось рибний корпус знесли.

«Привоз» змінює своє обличчя, зносяться старі павільони, а з ними і дух «Привоза»…. На «Привоз» люди ходили не лише за покупками, а й поспілкуватися з народом, щоб нагострити свій язик. Це не просто ринок це дивовижний світ товарів, колоритних людей в дружелюбній Одесі.

Одесса, которую помним. Привоз [Фотоальбом] / Сост. Донцова Т. Е. ; Фото Чарнецкого В. А.. – Одесса : ВМВ, 2013. - 84 с.

Фотоальбом представляє добірку видів Привозу, що вперше публікуються, з кварталами, що оточували його в 60-80-х роках XX століття з колекції відомого одеського краєзнавця В. А. Чарнецького (1914-2000). Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться історією рідного міста. В книзі звертається увага на торгові ряди старої Одеси і про Привоз та його оточення.

Одесса на старых открытках: Из коллекции А. А. Дроздовского: Кн.- альб. / Авт.-сост. А. А. Дроздовский. – Одесса: МЧП «Эвен», 2006. – С. 155.

Гордон В. Этот старый Привоз [Текст]: [истории рынка] / Владимир Гордон // Джерело. Лит. публицист. журн. – 2007. – С. 33 :фот.

Гарри Гордон

Привоз

«Солнечный день пропадает зря

Тяжелая авоська режет ладонь.

В усах у дядьки синий огонь,

Рядом желтые дыни горят…»

Юрьев А. Старый базар, или о «снискании себе пропитания собственними трудами» / Александр Юрьев // Пассаж. – 2002- июнь. - С. 82-83 : фот.

Губарь О. Привоз [Текст]: [об истории рынка] / Олег Губарь // Пассаж. – 2001. – июнь. – С. 72-73 : фот.

 

Торги, крупные магазины [Текст]: [рынок Октябрьский  (сейчас «Привоз, ул. Привозная, т. 2-41-79] // Одесса. Справочник. – О: Одесское областное издательство. – 1957. – С. 207.

1865 г. начал работать «Привоз» - самый крупный рынок города // Вся Одесса. Справочная кн. – О.: ТПО «Аспект», 1992. – С. 17.

Торговля и общественное питание. Рынки  [Текст]: [«Привоз», Привозная,14 ] // Вся Одесса. Справочная кн. – О.: ТПО «Аспект», 1992. – С. 196.

Рыбные ряды  [Текст] // Губарь О. История градостроительства Одессы и функции Одесского строительного комитета. – О.: ТЭЦ, 2015. – С. 115-132 : фот.

Старый базар [Текст]: [одна половина привозной площади была занята под привоз, другая – под торговлю овощей и фруктов]  // Одесса 1794-1894. К столетию  города. Изд. Гор. общ. Упр. – 1895. – С. 353 : фот.

Через Израиль на Привоз // Каракина Е. Гуляем по Одессе. Путеводитель. – О.: Optimum, 2009. - С. 278-292 : фот.

Одесские базары  // Билык А. А. Саенко Л. И. Влюбись в Одессу. – К.: ГНПП «Картографія», 2013. – С. 33-38 : фот.

Привоз // Одесса. 1794-1994. Страницы истории. - О.: ОКФА, 1994. – С. 152-154 :фот.

Гуменюк С. В предвкушении форшмака [Текст] : [зам. дир. ВКО, историк, краевед Аркадий Креймер для готовки одес. закуски закупает продукты на легендарном «Привозе»] / Сергей Гуменюк ; фот. авт. // Фаворит удачи. – 2014 - №7 ( нояб.) – С. 82-83 : фот.

Гуменюк С. Плов из мидий от Юрия Бойко [Текст] : [для готовки суто одес. блюда закупались продукты с Привоза] / Сергей Гуменюк ; фот. авт. // Фаворит удачи. – 2021 - №3 (сент.-окт.) – С. 94-97 : фот.

Гуменюк С. В. Феномен одеського «Привозу» / С. В. Гуменюк. – О.: ТЕСС,2021. -72 с.: іл.

Тематичне історико-краєзнавче видання, присвячене найвідомішої пам’ятки міста – одеському «Привозу». Це один з найбільших і найстаріших продовольчих ринків Европи. За всю свою більш ніж 200- річну історію існування, він не змінював місце знаходження та цільового призначення і по праву є однією з візиток Одеси та Одеського регіону. Текст книги доповнює багатий ілюстративний фотоматеріал. Це унікальні історичні та авторські художні фотографії, виконанні вручну за технологією ціанотипії, винайденою в середині XIX ст. Видання розраховане на широке коло читачів.

*** 

 

• Котова М. Как попасть на Привоз: дорожная карта с учетом сегодняшних реалий [Текст]: [с Пантелеймоновской, Екатерининской, Новощепного ряда, Преображенской (главный вход)] / Мария Котова // На Пенсии. – 2020. – 28 июля - 3 авг. – С.1.

• Джуринский И Привоз (2017 год- 190 лет одесскому Привозу) [Текст] : [круглая дата] / Исаак Джуринский // Жизнь в Одессе. – 2016. - №41. – С. 10 : фот.

• Гордон В. Этот старый Привоз [Текст] : [история одес. базаров] / Владимир Гордон // Багатонац. Одещина. – 2011. - №6 (июль). – С. 12 : фот.

• Привоз [Текст]: [історія одес. ринку] // Вперед. – 2010 - 23 січ. – С. 8 : фот.

• Крапива В. Как «базарят» в Одессе [Текст] : [история одес. базара «Привоз»] / Валентин Крапива // Одес. жизнь. – 2010. -10 нояб. – С. 18 :фот.

• Санников В. Сердце города [Текст] :[из истории одес. рынков] / Вячеслав Санников // Деловая Одесса. – 2009.- 15 мая. –С. 13 : фот.

• Губарь О. 101 вопрос об Одессе. Привоз. [Текст] :[история] / Олег Губарь // Op Cameax. – 2008. – 11 июня. – С. 8, 9 : фот; 18 июня. – С. 10 : фот.

• Файтельберг-Бланк В. [Текст] : [история одес. базара «Привоз»] / В. Файтельберг-Бланк, А. Пройденко // Порто-Франко. – 2008. – 29 авг. – С.4.

• Гордон В. Этот старый Привоз [Текст]: [истории рынка] / Владимир Гордон // Джерело. Лит. публицист. журн. – 2007. – С. 33 :фот.

• Супранович А. Кто сказал, что «Привоз» убыточен? [Текст] :[интервью дир. КП «Рынок «Привоз» А. А. Либермана] / Алесь Супранович // Одес. Вестн. – 2002. – 28 марта. – С. 4 : фот.

• Юрьев А. Старый базар, или о «снискании себе пропитания собственними трудами» / Александр Юрьев. // Пассаж. – 2002- июнь. - С. 82-83 : фот.

• Буга М. Незабаром «Привоз» не впізнаєте [Текст]: [реконструкція ринку] / М. Буга // Дум. Площа. – 1999. -12 лют. - С. 4 : іл.

• Маковецкий П. Зарабатывает ли «Привоз» на крестьян? / Павел Маковецкий // Одес. известия. – 1999. – 9 июля. – С.1.

• Белецкий О. Ночной «Привоз» [Текст]: [о работе рынка в ночное время] / Олег Белецкий; фот. Анатолия Вакуленко // Веч. Одесса. – 1999 - 18 сент. - С. 2 : фот.

• Шандер С. «Привоз» приглашает на сегодня и завтра [Текст] : [отвечает на вопрос дир. рынка А. Гончаров] / Станислав Шандар // Одес. известия. – 1999. – 20 нояб. – С. 2.

• Губарь О.Что такое «Привоз»?:[Текст]: [из истории одес. «Привоза»] // Одес. вестник. – 1993. – 6 янв. – С. 5 : фот.

• Что такое «Привоз?» [Текст]: [из истории одес. рынка] // Одес. вестник. – 1993. - 6 янв. – С. 5.

• Росс П. Достопримечательность Одессы? [Текст]: [одес. «Привоз»] / Павел Росс; фото М. Рыбака // Веч. Одесса. – 1992 – 1 сент. – С. 3 :фот.

• Губарь О. Здравствуй, Привоз ! [Текст]: [ист. справка] / Олег Губарь // Отрада. – 1992. - № 15. – С. 3.

 

 

Підготувала Катерина Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії