Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІІ кварталі 2026року

 

Шановні друзі!

До відділу краєзнавчої літератури і бібліографії надійшла нова література!

Приходьте! Запитуйте! Читайте! Любіть свій край!

Баркер, Вільям Беркхардт. Одеса та її жителі очима англійського полоненого в Росії [Текст] / В. Б. Баркер; пер. з англ. С. Щербаков; авт. ідеї О. Фрідман. – Одеса : ФОП Бондаренко М. О., 2026. – 143 с. : іл.

Книга видана в Лондоні в 1855 році видавцем Thomas Bosworth, є історико-мемуарним твором, підписаним як An English prisoner in Russia i приписуваним Вільяму Беркхардту Баркеру (William Burckhardt Barker) – сходознавцю та дипломату, чия реальна біографія істотно відрізняється від образу оповідача.

У тексті автор виступає як молодий британський моряк, який після аварії пароплава «Тигр» 12 травня 1854 року під час Кримської війни потрапляє в російський полон і проводить кілька місяців в Одесі.

Книга поєднує реальні події війни 1853-1856 років із літературною реконструкцією, подаючи детальний опис військових операцій біля Чорного моря, перебування в полоні та життя в Одесі.

Особливу увагу приділено побуту міської знаті, культурі та соціальному середовищу міста, яке постає як багатонаціональний осередок із активним світським життям. Водночас автор прагне спростувати упередженість тогочасної британської преси, підкреслюючи гуманність ставлення до полонених і складність взаємин між ворожими сторонами.

Ця книга є цінним першоджерелом для тих, хто цікавиться тогочасними подіями. Вона відображає як історичні реалії Кримської війни, так і авторську інтерпретацію подій, проте потребує критичного осмислення та аналізу достовірності фактів.

В оформленні обкладинки використано репродукції Франца Йоганна Гросса (1822-1896/1897) – художника и літографа.

https://odessa-life.od.ua/article/6696-zabludivshiysya-fregat-kak-odessity-v-plen-tigra-brali

 

Вінцковський, Тарас. Печатки адміністративних установ та громадських організацій Одеси періоду українського державотворення 1917-1918 років [Текст] / Т. С. Вінцковський. – Одеса : Бондаренко М. О., 2026. – 56 с. : 93 іл.

Брошура присвячена історії Одеси періоду відновлення української державності 1917-1918 рр. крізь призму вивчення сфрагістичного матеріалу. В ній оприлюднено понад 90 печаток і штампів органів влади УНР, місцевого самоврядування, правоохоронної та військової служби, громадських й професійних інституцій, закладів освіти. Стисло розглянуто роль різноманітних державних та громадських структур у житті міста, подано опис сфрагістичного матеріалу з виділенням його найхарактерніших ознак. Видання адресоване історикам, краєзнавцям, усім, хто цікавиться минулим України та Одеси.

 

Гиска, Лідія. Від першої стежки до сивини. Записки про світлі лампи [Текст] / Л. Гиска. – Луцьк : Терен, 2026. - 55 с.

Юстина - сільська бабуся, за плечима якої довге життя, сповнене праці, радощів і втрат. Залишившись наодинці зі своїми думками, вона згадує минулі роки, людей, яких любила, і часи, що назавжди залишилися в її серці. Її монолог – це щира розповідь про пам'ять, родинні цінності, материнську любов і швидкоплинність часу. У кожному спогаді Юстини живе частинка минулого, що нагадує: справжнє багатство людини - не в речах, а в людях, яких вона зустріла на своєму життєвому шляху.

Зворушлива історія про старість, мудрість і світло спогадів, які зігрівають душу навіть тоді, коли осінь життя вже торкається скронь.

 

Гиска, Лідія. Дім янголів-2 [Текст] : оповідання / Л. Гиска. – Луцьк : Tepeн, 2026. – 66 c.

«Дім янголів» – це книга про жінок, які опинилися на роздоріжжі життя й знайшли прихисток у стінах кризового центру. Кожна з них прийшла зі своєю раною, зі своєю тишею та надією. У цьому домі вони вчаться знову довіряти, відпускати біль і знаходити власні крила. Це історії про жіночу силу й тендітність, про падіння й підйоми, про те, що навіть серед темряви завжди є світло - бо поруч є ті, хто готовий стати янголом для іншого.

 

Історична україністика в Одеському університеті : визначні віхи, персонажі, доробок [Текст]: матеріали конф. V історіогр. читання (іст. ф-т ОНУ ім. І. І. Мечникова ; 31 трав. ; 2012 р.) / [О. Галяс, Т. Гончарук, В. Жимбій [та ін.] ; відп. ред. В. М. Хмарський] ; Одес. нац. ун-т ім. І. I. Мечникова, Іст. ф-т, Каф. історії України, Одес. осередок Укр. іст. т-ва. – Одеса, 2013. - 246 с. : іл.

У збірці статей опубліковано статті та матеріали, що висвітлюють історію розвитку історичної україністики в основному історіографічному осередку Одеси – Новоросійському університеті / Одеському інституті народної освіти / Одеському державному (національному) університеті ім. І.I. Мечникова наприкінці XIX - XX ст. На основі маловідомих джерел розглянуто біографії провідних україністів, визначено їх внесок у дослідження низки проблем історії України, продемонстровано зв'язок між науковими та суспільно-політичними чинниками розвитку історичної україністики.

 

Калініченко, Олександр Олександрович. Фарватером морської звитяги Одеси (забуті герої) [Текст] / О. О. Калініченко, О. О. Синявська, В. І. Вельможко. – Одеса: ПП Студія, 2026. – 36 с .: іл.

Цю працю радше сприймати як пам'ятку одеситу про маловідомі сторінки далеко не простої історії перлини у Чорного моря. Пам'ятку, яка б спонукала читача завітати до бібліотеки й більш докладно вивчити матеріал, який побіжно й аргументовано викладено на сторінках цієї брошури. Сподіваємось, робота буде цікава й гостям Одеси, але у першу чергу вона розрахована на молодь, яка стане на відбудову та захист нашого міста від хижих пазурів ворога, заступивши полеглих Героїв та відродивши український підводний та надводний флот.

 

Книга пам'яті України : Переможці: Одеська область [Текст] / [редкол. : С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Бєляков [та ін.]]. – Одеса: Кн. Пам'яті України, 2016. – Т. 10 : Учасники бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці, зараз проживають або померли у післявоєнний час на території Овідіопольського, Подільського та Роздільнянського районів / гол. редкол. Сергій Валерійович Колебошин; редкол. Василь Трохимович Усенко, Євген Михайлович Борисов, Олена Віталіївна Воробйова. – Одеса : Обл. пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2019. – 503 с. : фотоіл.

Ця Книга є складовою частиною обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України». В ній увічнені імена учасників бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці і проживають в Одеській області або померли в післявоєнний період. Том містить поіменні списки фронтовиків, які перебувають на обліку в військкоматах Овідіопольського, Подільського та Роздільнянського районів, проживали або проживають на зазначених адміністративних територіях.

 

Книга пам'яті України : Переможці: Одеська область [Текст] / [редкол. : С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Бєляков [та ін.]]. – Одеса: Кн. Пам'яті України, 2016. – Т. 15 : Учасники бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці, зараз проживають або померли у післявоєнний час на території Одеської області / Гол. редкол. Антон Ігорович Шалигайлов; Редкол. Петро Хомич Лук'янчук, Ярослава Олексіївна Різникова, Микола Петрович Лейфура. – Одеса : Обл. Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2024. – 474 с. : іл., портр.

Цим п'ятнадцятим томом завершується цикл Одеського обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України. Переможці». Книга підбиває підсумок понад десятирічної роботи з увічнення імен учасників бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці та проживали на території області. Заключний том, поряд із узагальненням зробленої роботи, публікацією нововиявлених матеріалів, вносить також корективи, що відбулися в рамках децентралізації в адміністративно-територіальній структурі Одеської області.

 

Книга пам'яті України : Чорнобильці: Одеська область [Текст] / [редкол. : С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Бєляков [та ін.]]. – Одеса : Астропринт, 2025. – 516 с. (Кн. Пам'яті України – Т. 16) : Мешканці Одеської області-співробітники Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій області та його підрозділів, військовослужбовці органів управління, частин та підрозділів Одеського військового округу, співробітники Головного управління Національної поліції в Одеської області та його підрозділів які брали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Ця Книга є складовою частиною обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України». В ній увічнені імена співробітників та військовослужбовців Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, оперативного командування «Південь», 262 окремого механізованого полку цивільної охорони, інших військових підрозділів округу, а також Головного управління національної поліції Одеської області, які брали безпосередню участь у ліквідації наслідків техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Том містить поіменні списки ліквідаторів аварії, їх фотографії, короткі біографічні дані, розповіді та спогади, а також фотохроніку тих подій. Матеріал взятий з архівів, музеїв силових структур Одеської області та мемуарів безпосередніх учасників тих подій.

 

Оліфант, Лоуренс. Одеса та політичні горизонти напередодні Кримської війни. (На основі книги «Російські береги Чорного моря восени 1852 року, з подорожжю Волгою та країною донських козаків») [Текст] / Л. Оліфант; пер. з англ. С. Щербаков; авт. ідеї О. Фрідман. – Одеса : ФОП Бондаренко М. О., 2026. – 67 с. : 10 іл .

Книга «Російські береги Чорного моря восени 1852 року, з подорожжю Волгою та країною донських козаків» видана в Лондоні та Единбурзі в 1853 році (видавництво William Blackwood and Sons) і являє собою дорожній щоденник, написаний Лоренсом Оліфантом (Laurence Oliphant). Автор постає як проникливий аналітик, який досліджує «Росію, яка вона є» на противагу тому, якою вона хоче здаватися світові.

Оповідь охоплює масштабний маршрут від Санкт-Петербурга через Нижній Новгород та Волгу до земель донських козаків та берегів Чорного моря. Книга поєднує в собі етнографічні нариси про татар і черкесів, а також кримських татар із детальним аналізом російських військових укріплень та логістичних можливостей регіону напередодні масштабного конфлікту.

Окремий розділ присвячений Одесі, яку автор розглядає не просто як цікавий об'єкт для мандрівника, а як втілення імперських порядків у межах молодого міста з європейськими амбіціями та правами вільної торгівлі. Читачеві пропонується реферативний виклад матеріалу першоджерела, що описує подорож Імперією; водночас розділи, присвячені Одесі, а також аналізу політичної ситуації напередодні та на початку Кримської війни, представлені у формі повного перекладу.

 

Пінкертон, Роберт. Від Одеси до української Біблії : нотатки Роберта Пінкертона [Текст] / Р. Пінкертон; пер. з англ. В. Дідук; авт. ідеї О. Фрідман. – Одеса : ФОП Бондаренко М. О., 2026. – 67 с . : іл.

У брошурі публікується переклад фрагменту книги місіонера Британського біблійного товариства Роберта Пінкертона «Росія: або різні дослідження щодо минулого і сучасного стану цієї країни та її населення», що вийшла друком у Лондоні в 1833 році. Наведений текст є описом Одеси, яку побачив Роберт Пінкертон під час своєї другої поїздки до міста в 1819 році.

 

Стоєва, Анна. Життя до і після [Текст] / А. Стоєва. – Київ : Друк. двір О. Федорова, 2026. – 211 с.

«- Фенікс ... чи це ти?

- Кіт! Ти живий!»

Одне слово може повернути душу з небуття. Один позивний може розбити стіну брехні.

У центрі цього всесвіту – Настя. Вона не просто жінка, вона – сама Україна, яка намагається втримати на плечах дітей, дім і пам'ять про тих, кого суспільство вже викреслило зі списків живих.

Війна навчила Настю чекати. Але вона не готувала її до того, що повернутий із пекла чоловік дивитиметься на неї як на чужу. Петро вдома, але його пам'ять залишилася там - в окопах, у полоні, у криках побратимів. Для системи він – зрадник. Для дітей – незнайомець. Для дружини – найбільший біль і найвища мета. Ця книга – маніфест незламності. Виклик світу, де несправедливість носить погони, а життя «до» здається ілюзією, яку неможливо повернути

У центрі сюжету:

• Битва за правду: Хто насправді стоїть за схемою контрабанди, в яку втягнули Петра?
• Сни, що стають картою: Маленька Вікторія бачить Крим крізь заплющені очі. Чи зможе дитина вказати шлях там, де безсилі спецслужби?
• Альянс тіней: Іван (закон) та Надія (гріх) стають єдиним цілим.
• Іхній шлюб – це метафора відродження країни, де старі помилки стають фундаментом для нової чесності. Вони – доказ того, що система не зміниться, доки не зміняться люди всередині.
• Це роман про долі на зламі. Про те, як «Фенікс» і «Кіт» згорають, щоб воскреснути в країні, яку вони не дадуть розікрасти й принизити. Бо життя «після» - це не просто мир. Це щоденна боротьба за право бути людиною, пам'ятати своє ім'я і знати, що за твоєю спиною - правда.
• Це роман про те, що кожен із нас - Фенікс. І щоб розправити крила, треба спочатку перестати боятися власного попелу.
• Брехня може зламати долю. Правда може воскресити. Кохання - поверне додому.

 

Стоєва, Анна. Я мрію. Я живу. Я сподіваюсь [Текст] : зб. поезії і прози / А. Стоєва. – Дніпро : Журфонд, 2023. – 132 с.

В збірці Анни Стоєвої представлені вірші на різну тематику. Є ті, які присвячені рідній країні авторки, її рідному містечку Аккерман, пейзажна лірика, вірші про кохання, яке супроводжує нас по життю, дає надію і віру в майбутнє, а також гумористичні і дитячі вірші.

Сподіваємося, кожен читач – і маленький, і дорослий – знайде в цій збірці щось для себе і пронесе це по життю. Вірші Анни Стоєвої можна почитати на сторінці в Фейсбуці, Інстаграм, а також на сайтах «Клуб поезії» і «Анумо Знову віршувать» поети Одещини.

Підготувала К. Г. Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.

 

Кочурова Н. Німецьке коріння міста Арциз: до 210-ї річниці заснування

 

Надія Кочурова (Надія Кочурова-Янкова) – екскурсоводка та співробітниця Арцизького історико-краєзнавчого музею.

Вона активно займається збереженням та популяризацією історії Бессарабії. Проводить екскурсії та розповідає про історію й експонати музею.

Бере участь у краєзнавчих конференціях та культурних заходах регіону.

Готує публікації про історичну спадщину Арциза та місцеві етнічні спільноти.

Уявіть, що час — це лише тонка вуаль. Якщо затамувати подих посеред сьогоднішньої метушні, можна почути звуки, з яких починалася наша історія: втомлений скрип коліс переселенців і жваву перекличку молотів у перших кузнях. Це музика німецької працелюбності, яка 210 років тому перетворила тихий степ на наш спільний дім.

Арциз — місто, чиє ім'я звучить із французьким шармом, але чиє серце завжди билося з німецькою точністю. Назване на честь перемоги над Наполеоном при Арсі-сюр-Об, це степове містечко стало домівкою для тих, хто звик довіряти лише своїй вірі та своїм рукам. Мало хто пам'ятає, що його першим, «домашнім» ім'ям було Йоганесхорт.

Долі було завгодно, щоб уже у 1818 році на цих землях зазвучало ім'я Арциз. Зміна назви не змінила сутності: люди, які будували населений пункт, продовжували працювати з тією ж німецькою самовіддачею, закладаючи фундамент майбутнього. Бессарабські німці будували його як фортецю життя: рівні лінії вулиць, добротні будинки з каменю-черепашнику та золоті ниви виноградників. Через два століття ми озираємося назад, щоб зрозуміти: 210 років Арциза — це історія про те, як німецька завзятість стала частиною бессарабської душі.

Історія Арциза була б неповною без сусідніх Брієн — ще одного ювіляра цього року. У 1953 році ці дві німецькі колонії остаточно об'єднали свої долі, ставши єдиним організмом на карті Буджака (Брієни увійшли до складу Арциза). Наша сьогоднішня розповідь — це данина поваги їхньому спільному минулому. Ми зосередимо увагу на головних архітектурних та духовних віхах Арциза і Брієн, простеживши їхній шлях крізь бурі та випробування, що почалися в 1940-му.

Центром життя в будь-якій німецькій колонії завжди були віра, праця та освіта. На старих картах ці осередки позначені школами, лікарнями, млинами, заводами тощо.

На жаль, час не пощадив храмів обох колоній. Від величної кірхи Арциза, зведеної у 1880 році, сьогодні зберігся лише фрагмент оригінального паркану. Ця кована огорожа — не просто межа ділянки, а пам'ятник місцевій майстерності: металеве полотно було виготовлене на знаменитій фабриці родини Меске. Сьогодні Арциз дбайливо зберігає пам'ять про німецьку спадщину: кожен мандрівник може не лише побачити справжню кладку та литво, а й зануритися в історію за допомогою інформаційних табличок. Достатньо відсканувати QR-код, щоб оживити минуле й дізнатися повний літопис цього місця.

До 1940 року в колонії Brienne були дві кірхи. Перша була побудована ще у 1852 році, а другу — спроєктовану архітектором Оскаром Бюкселем — почали будувати у 1934 році. На жаль, другу так і не встигли ввести в експлуатацію . До наших днів жодна будівля не зберіглась, проте на місці розташуванні другої  споруди сьогодні встановлено пам'ятну табличку, що нагадує про її історію.

Якщо кірхи були архітектурною домінантою та серцем будь-якого населеного пункту, то його інтелектуальним фундаментом слугували школи.

На території Арциза колись розташовувалися дві шкільні будівлі — «стара» та «нова». На жаль, жодна з них не збереглася до наших днів. Проте «нова» школа і після від'їзду німців довгий час залишалася для місцевих жителів справжнім храмом науки, продовжуючи свою роботу в радянський період (що підтверджує рідкісний архівний знімок тих років).

Брієнській щколі — 122 роки.  Будівля, зведена ще у 1904 році, збереглася в майже ідеальному стані. Ії історичні стіни донині слугують своїй первісній меті: тут, як і століття тому, триває навчальний процес, а діти захоплено осягають ази науки.

Брієнська школа

Неможливо оминути увагою й історію медицини в Арцизі. Будівля місцевої лікарні, зведена у 1912–1913 роках, збереглася до наших днів і досі частково використовується за своїм прямим призначенням.

Говорячи про медичних працівників того часу, не можна не згадати знаменитого фельдшера німецького походження Карла Бірера. Саме завдяки його невтомній праці підтримувалося здоров'я колоністів. До слова, у місті збереглася не лише будівля лікарні, а й будинок, у якому жив сам легендарний медик.

Будинок Карла Бірера

Окрім об'єктів освіти та медицини, в Арцизі збереглася ще одна унікальна будівля, що стала справжньою архітектурною родзинкою міста. Йдеться про приміщення колишньої «Сирітської каси», яке спроєктовано знаменитим архітектором Христіяном Бойтельсбахером. Тонка робота майстра досі незмінно привертає увагу туристів, доповнюючи історичний вигляд старого Арциза та нагадуючи про високий рівень соціальної організації колоністів (старе й нове фото). 

Сирітська каса

Сирітська каса, 2026

Слідом за розквітом архітектури та медицини Арциз стрімко утверджувався і як промисловий центр регіону. Імена місцевих промисловців і досі залишаються «знаком якості» в історичній пам'яті краю. 

Джозеф Меске

В усіх на слуху були фабрика Меске та підприємство Богнера, чия продукція славилася далеко за межами міста. Не менш важливу роль в економіці відігравав і текстильний кластер: ткацькі виробництва Крафта та Мойшнера.

Доля цих промислових гігантів склалася по-різному. Справжньою вдачею можна вважати збереження будинку Джозефа Меске: будівля дійшла до нас в ідеальному стані і сьогодні продовжує слугувати суспільству — в її стінах розташовується відділ культури та туризму Арцизької громади. Частково вціліли і старі виробничі цехи його фабрики. 

Виробництво Меске

Будинок Джозефа Меске ( нині - відділ культури)

На привеликий жаль, час не пощадив спадщину Богнера — від його будинку і могутніх цехів не залишилося й сліду. Інша участь спіткала підприємства Крафта і Мойшнера: з приходом радянської влади вони були об'єднані в єдиний комбінат. Сьогодні це приватне підприємство не просто існує, а й продовжує працювати за своїм первісним профілем, зберігаючи спадкоємність традицій.

Говорячи про коріння, не можна забувати про німецькі цвинтарі Арциза та Брієн. Дивно, але всупереч варварству радянської епохи, частина надгробків збереглась в прекрасному стані. Один із них належить сину Якоба Клетта, найзнаменитішого очільника нашого міста. На сьогодні ім'я Якоба Клетта знову носить одна з вулиць Арциза. Це не просто топоніміка, а данина поваги людині, яка всім серцем любила наш край.

За кожною відновленою датою, за кожним врятованим надгробком стоять конкретні люди. Я не можу не згадати тих, хто розділяє зі мною цю місію — збереження спадщини бессарабських німців. Це люди, завдяки яким наше минуле набуває голосу в теперішньому. Пам'ять не живе сама по собі — її дбайливо зберігають ентузіасти, дослідники та просто небайдужі люди. Коли «залізна завіса» впала, бессарабські німці нарешті змогли безперешкодно повернутися на свою малу батьківщину. За ці роки за особливі заслуги звання Почесного громадянина міста Арциз були удостоєні ті, хто всім серцем був відданий цій землі: Зігмунд Цибарт, Едвін Кельм, Еміль Германн. Особливе місце в цьому ряду посідає пані Анна Стоянова, також Почесний громадянин міста, яка понад 30 років була незмінним провідником, другом і надійним помічником для всіх бессарабських німців, що поверталися до своїх витоків.

Багато хто задається питанням, чи перервався німецький літопис нашого міста у 1940 році? Відповідь зберігають сімейні архіви Байєрів і Костенське— сімей, чиї предки залишилися в Арцизі попри всі перипетії історії (залишилися тільки мами з дітьми).

Специфіка десятиліть набуває нового втілення. Неллі Челак, онука відомого фотографа Бруно Костенське, повертається до свого коріння не через об'єктив камери, а через олівець та пензель. Її роботи — це не просто малюнки, а жива пам'ять, написана не за правилами академічного живопису, а за велінням серця.

На цьому я тимчасово перериваю свою розповідь, але не ставлю крапку, лише кому. Сподіваюся, цей невеличкий екскурс у минуле зміг зацікавити читачів. Минуле Арциза і Брієн складається з безлічі таких доль, і кожна з них безцінна.

Для поціновувачів місцевої історії на території Арцизької громади функціонують туристичні маршрути: «Два полюси одного міста: історія та сучасність», «Скіфська тропа», «Стежками бессарабських колоністів». Тож запрошуємо всіх бажаючих поринути у історичне минуле  Арцизької громади доєднавшись до екскурсій, які організовує Арцизький історико-краєзнавчий музей.

 

Die deutschen Wurzeln der Stadt Arzis zum 210. Jahrestag ihrer Gründung

*Arzis (Johanneshorst) und Brienne (Peterswunsch)

Stell dir vor, die Zeit sei nichts weiter als ein dünner Schleier. Wenn man inmitten der heutigen Hektik den Atem anhält, kann man die Geräusche hören, mit denen unsere Geschichte begann: das müde Knarren der Wagenräder der Siedler und das fröhliche Klirren der Hämmer in den ersten Schmieden. Das ist die Musik deut-scher Fleißigkeit, die vor 210 Jahren die stille Steppe in unser gemeinsames Zuhause verwandelte.

Artsyz - eine Stadt, deren Name nach französischem Charme klingt, deren Herz jedoch stets mit deutscher Präzision schlug. Benannt nach dem Sieg über Napoleon bei Arcis-sur-Aube, wurde diese Steppenstadt zur Heimat für jene, die es gewohnt waren, nur ihrem Glauben und ihren eigenen Händen zu vertrauen. Nur wenige erin-nern sich daran, dass sein erster, „heimi-scher" Name Johanneshorst war. Das Schicksal wollte es, dass bereits 1818 auf diesen Böden der Name Arzis (später Artsyz) erklang. Die Namensänderung änderte nichts am Wesen: Die Menschen, die die Siedlung aufbauten, arbeiteten weiterhin mit derselben deutschen Hingabe und leg-ten den Grundstein für die Zukunft.

Die Bessarabiendeutschen bauten es als Festung des Lebens: gerade Straßen, solide Häuser aus Muschelkalk und goldene Weinberge. Zwei Jahrhunderte später bli-cken wir zurück, um zu verstehen: Die 210-jährige Geschichte von Artsyz ist die Geschichte davon, wie deutsche Beharrlichkeit Teil der bessarabischen Seele wurde.

Die Geschichte von Artsyz wäre unvoll-ständig ohne das benachbarte Brienne ein weiterer Jubilar dieses Jahres. Im Jahr 1953 verbanden diese beiden deutschen Kolonien endgültig ihr Schicksal und wurden zu einer Einheit auf der Landkarte des Budschaks (Brienne wurde Teil von Artsyz).

Unsere heutige Erzählung ist eine Hom-mage an ihre gemeinsame Vergangenheit. Wir konzentrieren uns auf die wichtigsten architektonischen und geistigen Meilensteine von Artsyz und Brienne und verfolgen ihre Wege durch die Stürme und Prüfungen, die 1940 begannen.

Im Mittelpunkt des Lebens in jeder deutschen Kolonie standen stets Glaube, Arbeit und Bildung. Auf alten Karten sind diese Siedlungen mit Schulen, Krankenhäusern, Mühlen, Fabriken und so weiter verzeichnet. Leider hat die Zeit die Kirchen beider Kolonien nicht verschont.

Von der majestätischen Kirche in Artsyz, die 1880 erbaut wurde, ist heute nur noch ein Fragment des ursprünglichen Zauns erhalten.

Dieser schmiedeeiserne Zaun bildet die Grundstücksgrenze und ist zugleich ein Denkmal für die lokale Handwerkskunst: Das Metallgitter wurde in der berühmten Fabrik der Familie Meske gefertigt. Heute bewahrt Artsyz das deutsche Erbe sorgfältig: Jeder Reisende kann nicht nur das originale Mauerwerk und die Gussarbeiten bewundern, sondern mithilfe von Informationstafeln auch in die Geschichte eintauchen. Es genügt, den QR-Code zu scannen, um die Vergangenheit zum Leben zu erwecken und die vollständige Chronik dieses Ortes zu erfahren.

Bis 1940 gab es in der Kolonie Brienne zwei lutherische Kirchen. Die erste wurde bereits 1852 errichtet, während mit dem Bau der zweiten, die vom Architekten Oskar Büxel entworfen wurde, 1934 begonnen wurde. Leider wurde die zweite Kirche nie in Betrieb genommen. Bis heute ist keines der Gebäude erhalten geblieben, doch an der Stelle des späteren Bauwerks befindet sich heute eine Gedenktafel, die an seine Geschichte erinnert.

Waren die Kirchen das architektonische Wahrzeichen und das Herzstück jeder Ortschaft, so bildeten die Schulen ihr in-tellektuelles Fundament.

Auf dem Gebiet von Artsyz standen einst zwei Schulgebäude, das „alte" und das „neue". Leider ist keines von beiden bis heute erhalten geblieben. Dennoch blieb die neue" Schule auch nach dem Abzug der Deutschen für die Einheimischen lange Zeit ein wahrer Tempel der Wissenschaft und setzte ihren Betrieb in der Sowjetzeit fort (was ein seltenes Archiv-foto aus jener Zeit belegt).

Die Schule in Brienne ist 122 Jahre alt und sie ist großartig! Das bereits 1904 er-richtete Gebäude ist in nahezu perfektem Zustand erhalten geblieben. Erstaunli-cherweise dienen die historischen Mauern bis heute ihrem ursprünglichen Zweck: Hier findet, wie vor einem Jahr hundert, der Unterricht statt, und die Kinder lernen begeistert die Grundlagen der Wissenschaft.

Auch die Geschichte der Medizin in Artsyz darf nicht außer Acht gelassen werden. Das Gebäude des örtlichen Krankenhauses, das in den Jahren 1912-1913 errichtet wurde, ist bis heute erhalten geblieben und wird teilweise noch immer für seinen ursprünglichen Zweck genutzt.

Wenn man von den medizinischen Fach-kräften jener Zeit spricht, darf man den berühmten Feldscher deutscher Herkunft, Karl Bierer, nicht unerwähnt lassen. Gerade dank seiner unermüdlichen Arbeit wurde die Gesundheit der Kolo-nisten aufrechterhalten.

Übrigens sind in der Stadt nicht nur das Krankenhausgebäude, sondern auch das

Haus erhalten geblieben, in dem der legendäre Mediziner selbst lebte.

Neben den Bildungs- und medizinischen Einrichtungen ist in Artsyz noch ein weiteres einzigartiges Gebäude erhalten geblieben, das zu einem echten architekto-nischen Highlight der Stadt geworden ist. Es handelt sich um das Gebäude der ehemaligen Waisenkasse, das vom berühmten Architekten Christian Beutelsbacher entworfen wurde. Die filigrane Arbeit des Meisters zieht bis heute ungebrochen die Aufmerksamkeit der Touristen auf sich, ergänzt das historische Erscheinungsbild des alten Artsyz und erinnert an das hohe Niveau der sozialen Organisation der Kolonisten.

Nach der Blütezeit von Architektur und Medizin etablierte sich Artsiz rasch auch als industrielles Zentrum der Region. Die Namen der lokalen Industriellen gelten bis heute als „Gütesiegel" im historischen Gedächtnis der Region. In aller Munde waren die Fabrik von Meske und das Un-ternehmen von Bogner, deren Produkte weit über die Stadtgrenzen hinaus be-kannt waren. Eine nicht minder wichtige Rolle in der Wirtschaft spielte auch die Textilindustrie: die Webereien von Kraft und Meichsner.

Das Schicksal dieser Industriegiganten verlief unterschiedlich. Als echtes Glück kann man die Erhaltung des Hauses von Josef Meske bezeichnen: Das Gebäude ist in perfektem Zustand erhalten geblieben und dient auch heute noch der Gemein-schaft. In seinen Mauern ist die Abteilung für Kultur und Tourismus der Gemeinde Artsyz untergebracht.

Auch die alten Produktionshallen seiner Fabrik sind teilweise erhalten geblieben. Zu großem Bedauern hat die Zeit das Erbe von Bogner nicht verschont - von seinem Haus und den mächtigen Hallen ist keine Spur mehr übrig. Ein anderes Schicksal ereilte die Betriebe von Kraft und Meischsner: Mit dem Antritt der Sowjetmacht wurden sie zu einem einzi-gen Kombinat zusammengeschlossen. Heute existiert dieses Privatunternehmen nicht nur weiterhin, sondern arbeitet auch nach wie vor in seinem ursprünglichen Tätigkeitsbereich und bewahrt so die Kontinuität der Traditionen. Wenn man von den Wurzeln spricht, darf man die deutschen Friedhöfe von Artsyz und Brienne nicht vergessen. Erstaunlicherweise sind trotz der Barbarei der Sowjetzeit einige Grabsteine in hervorragendem Zu-stand erhalten geblieben. Einer davon gehört dem Sohn von Jakob Klett, dem berühmtesten Bürgermeister unserer Stadt. Heute trägt eine der Straßen von Artsyz wieder den Namen Jakob Klett.

Das ist nicht nur eine Frage der Ortsna-menkunde, sondern eine Ehrung für ei nen Menschen, der unsere Region von ganzem Herzen liebte.

Hinter jedem wiederhergestellten Datum, hinter jedem geretteten Grabstein stehen konkrete Menschen. Ich möchte unbe-dingt diejenigen erwähnen, die mit mir diese Mission teilen, das Erbe der Bessarabiendeutschen zu bewahren. Es sind Menschen, dank derer unsere Vergangenheit in der Gegenwart eine Stimme erhält. Die Erinnerung lebt nicht von selbst - sie wird von Enthusiasten, Forschern und einfach nur engagierten Menschen sorg-fältig bewahrt. Als der „Eiserne Vorhang" fiel, konnten die Bessarabier endlich un-gehindert in ihre kleine Heimat zurück-kehren. In diesen Jahren wurde der Titel eines Ehrenbürgers der Stadt Artsyz für besondere Verdienste an diejenigen verliehen, die diesem Land von ganzem Her-zen verbunden waren: Siegmund Ziebart,Edwin Kelm, Emil Hermann und einen be-sonderen Platz in dieser Reihe nimmt Frau Anna Stoyanova ein, ebenfalls Eh-renbürgerin der Stadt, die über 30 Jahre lang eine unverzichtbare Begleiterin, Freundin und zuverlässige Helferin für alle Bessarabiendeutschen war, die zu ih-ren Wurzeln zurückkehrten.

Viele fragen sich, ob die deutsche Chronik unserer Stadt im Jahr 1940 unterbro-chen wurde. Die Antwort darauf findet sich in den Familienarchiven der Famili-en Bayer und Kostenski, deren Vorfahren trotz aller Wechselfälle der Geschichte in Artsyz geblieben sind (es blieben nur Mütter mit ihren Kindern zurück).

Jahrzehnte später findet diese Verbin-dung der Zeiten eine neue Verkörperung. Nelly Chelak, die Enkelin des bekannten Fotografen Bruno Kostenske, kehrt nicht durch das Objektiv einer Kamera, sondern mit dem Pinsel zu ihren Wurzeln zurück. Ihre Werke sind nicht bloß Zeichnungen, sondern lebendige Erinnerung, die nicht nach den Regeln der akademischen Malerei, sondern aus tiefstem Herzen entstanden ist. An dieser Stelle unterbreche ich meine Erzählung vorübergehend, setze aber keinen Punkt, sondern nur ein Komma. Ich hoffe, diese Geschichte konnte eure Herzen erwär-men und schöne Erinnerungen in euch wecken. Die Vergangenheit von Artsyz und Brienne ist aus einer Vielzahl solcher Schicksale gewoben, und jedes einzelne davon ist von unschätzbarem Wert.

Für Liebhaber der lokalen Geschichte gibt es im Gebiet der Gemeinde Artsyz folgende touristische Routen: „Zwei Pole einer Stadt: Geschichte und Gegenwart“, „Der skythische Pfad“ und „Auf den Spuren der bessarabischen Kolonisten“. Wir laden daher alle Interessierten ein, in die historische Vergangenheit der Gemeinde Artsyz einzutauchen und an den vom Historisch-Heimatkundlichen Museum Artsyz organisierten Führungen teilzunehmen 

 

70-річний ювілей Юрія Работіна

 

Одеса завжди були містом-святом, навіть в найважчі часи. А головним багатством Одеси завжди були її люди, і заборонити одеситам святкувати не може ніхто. 

Тож навіть після страшного нічного нальоту в Золотій залі Літературного музею було багатолюдно та весело. Тут святкували 70-річний ювілей Юрія Работіна – заслуженого журналіста України, очільника Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України, члена Національної спілки письменників, лауреата багатьох літературних премій, як то премії імені Панаса Мирного, імені Пантелеймона Куліша, імені Степана Олійника. Засновника фестивалю «Українська мова – мова єднання» та автора багатьох поетичних та прозових збірок, фундатора та активного учасника багатьох культурологічних та краєзнавчих проектів та книг.

В організації творчого вечора прийняли участь співробітники відділу краєзнавчої літератури та бібліографії ООУНБ ім. М. Грушевського, а провела захід завідувачка відділу Катерина Черненко.

Святковий настрій всьому зібранню одразу задав заслужений працівник культури України Євген Лукашов: він виконав музичну фантазію про Одесу, зібрав у дивовижний музичний вінок улюблені одеські мелодії та змусив кожного посміхнутися.

Юрій Анатолійович Работін народився на зігрітій сонцем Херсонській землі і з самого дитинства мав романтичну та цілеспрямовану вдачу та добре, щедре серце. Його життєвий шлях видався дуже багатим на події та зустрічі з цікавими та сильними людьми. Тому поздоровити ювіляра в цей день охочих виявилося чимало. Земляки, друзі дитинства та юності, товариші по військовій службі, колеги – журналісти, старі та нові однодумці.

Вітання почалися, звичайно, з офіціальної частини. Давній товариш ювіляра, а за сумісництвом депутат Одеської облради, Олексій Кобильников вручив Почесну подяку Обласної ради від імені її голови та зауважив, що найбільша чеснота людини – то чуйність. А її в Юрія Работіна завжди було вдосталь. Він ніколи нікому не відмовляв в допомозі, хто б її не потребував: колегам-ветеранам, родичам загиблих військових, інвалідам, літнім людям. Хто б до нього не звертався.

А потім пішли вітання від справжніх лицарів без страху та докору. Мирон Буба, президент ГО "Сприяння особам з інвалідністю у сфері будівництва. Цивільний захист, пожежна та техногенна безпека" , полковник ДСЧС у відставці , земляк винуватця урочистостей, не пошкодував  йому щирих теплих слів та побажань.

Дуже хвилюючими вийшли безпосередні вітання Олександра Сопельника, керівника пошукової платформи «911» з командою. Вони почали щиро та серйозно: відзначили незламний дух, шляхетність та людяність ювіляра. Але Одеса є Одеса і в одну мить урочиста делегація перетворилася на юрбу веселих підлітків, які подарували своєму другові величезний, солодкий Херсонський кавун: тобто, все буде добре попри будь які негаразди.

Серед друзів, що прийшли в Літературний музей було й чимало добре знайомих, відомих далеко за межами Одеси особистостей:  видатний український сценарист, педагог, кінорежисер, народний артист України, Ярослав Лупій, який вручення заслужених нагород завершив теплими дружніми вітаннями і побажаннями сил та наснаги.

А експресивний та харизматичний Володимир Островський, старший науковий працівник Одеського музею західного і східного мистецтва, відомий одеський мистецтвознавець, та краєзнавець,  висловив впевненість, що 70 для такої енергійної та доброзичливої людини, як Работін - то лише часточка шляху «до 120», як кажуть в Одесі.

Гармонізувати настрій вечора допоміг самодіяльний колектив «Мрія», який заспівав спочатку величальну пісню, а потім іще дві, дуже жваві, під звуки яких всім захотілося затанцювати.

А на завершення розчулений ювіляр прочитав свої вірші та з великим задоволенням «пішов в народ»: спілкуватися з давніми та новими друзями, колегами та поціновувачами своєї творчості.

 

Юрій Работін – Ювілей 70 [Електронний ресурс] / Sem Chubaty. – 2026. – 9 серпня. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=SQ53UEWruwQ (дата звернення: 10.08.2026).

  

  

 

Орлов, Віталій. Ювілей Юрія Анатолійовича Работіна [Електронний ресурс] / Віталій Орлов // NEWS-ODESSA. – 2026. – 9 серпня. – Режим доступу: https://news-of-odessa.blogspot.com/2026/08/blog-post_09.html?m=1 (дата звернення: 10.08.2026).

Використані фото і відео Володимира Богатирьова.