Будинки Одеси та їх зодчі: до ювілейних дат архітекторів Ф. Гонсіоровського та А. Мінкуса

 

У відділі краєзнавчої літератури і літератури до ювілейних дат архітекторів Ф. Гонсіоровського та А. Мінкуса підготовлено виставку «Будинки Одеси та їх зодчі»

Гонсіоровський Фелікс Вікентійович (1815-1891)

Народився у Варшаві, освіту здобув у Франції, а далі 6 років навчався у Римі. У 1839 році спорудив у Варшаві готель «Англійський». До Одеси Ф. В. Гонсіоровський прибув на запрошення шляхтича Зенона Бржозовського для спорудження його будинку і далі продовжував працювати у місті.

З 1853 р. Гонсіоровський служив архітектором Одеського піклувального комітету про тюрми, в 1858 - 1859 рр. на посаді архітектора жіночого благодійного товариства. Як і Ф. Боффо був обраний гласним першої міської думи. З 1873 р. працював штатним техніком господарсько-будівельного відділення при Розпорядчій думі, у подальшому - міській управі.

Перелік комісій, до яких у різні роки входив Гонсіоровський: 1874 - з огляду виконання в Одесі асфальтних робіт; 1880-і - спорудження Міського театру, був членом журі багатьох архітектурних конкурсів.

Обирався до членів журі архітектурних конкурсів. Виконав у 1874-1875 рр. проект психіатричної лікарні, а у 1885 році проект Інвалідного будинку, останній був дороблений О.Й. Бернардацці.

Разом з архітекторами Олександром Бернардацці і Юрієм Дмитренко брав участь у перегляді та удосконаленні проекту Одеського міського театру, виконаного архітектурним бюро Ф. Фельнер і Г. Гельмер.

Один із засновників Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства.

У 1885 - 1887 роках архітектор спорудив перший будинок житлового комплексу Павліських дешевих квартир. Комплекс заселявся загалом дрібними чиновниками. Реалізація наступних будівель затягнулася і після смерті Гонсіоровського проектування та спорудження корпусів продовжив у 1890-х роках архітектор М. К. Толвінський.

У 1875 році Гонсіоровський мешкав у будинку Дуніна на вул. Жуковського, 23 (тоді № 21). Після спорудження у 1880 році будинку Є. Толстої на Саба-нєєвом мосту Гонсіоровський відразу переїхав у нього і мешкав у будинку весь подальший час перебування у Одесі.

У 1890 році назавжди покинув Одесу за станом здоров'я і переїхав до свого сина у Францію, який працював там директором значного хімічного заводу.

15 квітня 1891 помер у містечку Обі.

 

Адольф Борисович Мінкус (1870-1948)

Народився в родині єврейських інтелігентів. 1890 року закінчив Одеське художнє училище і не мав освіти архітектора. Спочатку працював у майстернях видатних одеських архітекторів Миколи Толвінського та Льва Влодека. Проектувати і будувати почав 1897 року.

Відомий будівлями в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Херсоні, участю в різних престижних творчих архітектурних конкурсах

Заслужену славу архітектору принесли 1910-і роки. У майстерні А.Б. Мінкуса кипіла напружена робота - проектувалися великі житлові і громадські будівлі, передбачувані для розміщення в ключових точках міста.

Серед здійснених - житлові будинки А. Розен по вулиці Манежній, 95 (1909, з архітектором Ф.А. Троупянським), Васал по Маразліївській, 38 (1912, починав будівництво в 1902 році архітектор Л.Л. Влодек), Б. Блюмберг по Троїцької, 51 (1912, з архітектором В.І. Кундертом) і особняк Вайс по вулиці Бєлінського, 15 (1911.3 інженером Ж.Л. Гофманом); казенне жіноче училище у перетину вулиць Старопортофранківській і Інвалідного провулка (корпус інституту зв'язку); приймального покою і ізолятор єврейської лікарні (1911).

Високий професіоналізм відрізняє проекти дачі Н. Давидової (1910), санаторію і клініки на Куяльнику, ряду особняків-дач в Отраді і Люстдорфе. Спільно з архітектором В.І. Кундертом, А.Б. Мінкус проектував унікальну будівлю Азовсько-Донського банку по вулиці Рішельєвській, 9 (1910-1913).

Велике значення для самого архітектора зіграли розробки промишленних будівель зі складною технологією виробництва і нестандартними конструктивними схемами. Шпалерна фабрика Тернополя на вулиці Комітетської (1911), тютюнові «Дуван» на Тираспольській (1910) і Попова на Пупікінській (1912), а також неординарний, новаторський проект кіностудії Н. Ленського на Ланжеронівській площі (1916, не здійснено в натурі) стали прологом наступного періоду його творчості.

Для післяреволюційних будівель А.Б. Мінкуса властива, глибока проробка вивірених до міліметра об'ємно-планувальних рішень, промальовування деталей фасадів та інтер'єрів. Найбільш вдалими будівлями в Одесі того часу стали санаторій в Лузанівці (1932); лабораторії, житлові будинки і теплиці генетико-селекціонного інституту (1933-1939); взуттєва фабрика по вулиці Успенській, 22 (1935) і гуртожиток для робітників цієї фабрики на Аркадійській дорогі, 27 (1935-1937); житловий будинок на площі Віри Холодної, 3 (1935-1939); лабораторії зерна при Технологічному інституті (1940) і Консервний інститут по вулиці Дворянській,! (1935-1940).

Після Великої Вітчизняної війни А.Б. Мінкус включився в роботу по реконструкції та відновленню Одеси. На жаль це були його останні проекти, безліч задумів так і залишилося нездійсненими.

Адольф Борисович помер 1948 р. в м. Одеса.