Дослідник минулого Одещини: 90 років від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського

 

Пам’яті видатного історика співробітниками відділу краєзнавчої літератури і бібліографії підготовано книжкову виставку «Дослідник минулого Одещини: 90 років від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського».

Матеріали виставки присвячені історику, краєзнавцю, заслуженому працівнику культури України, професору А.Д. Бачинському, діяльність якого з 1961 року була пов’язана з Одеським університетом, де він працював на кафедрі історії України. На виставці представлено літературу та фотоматеріали, що висвітлюють основні віхи життєвого шляху, а також науковий доробок вченого.

21 травня 1933 року народився Анатолій Діомидович Бачинський — український історик, археограф, професор кафедри історії України Одеського університету імені І. І. Мечникова (1991).

В 1957 р. закінчив історичний факультет Одеського університету імені І. І. Мечникова. Один із перших напрямків наукової діяльності, обраний ще у студентські роки, пов'язаний з історією козацтва й селянства на півдні України у XIX ст., став провідним у подальших наукових дослідженнях вченого.

Анатолій Діомидович працював науковим співробітником Одеського державного археологічного музею (1957—1958 рр.) і старшим науковим співробітником Державного архіву Одеської області (1958—1963 рр.).З 1960 р., він розпочав викладати на історичному факультеті Одеського університету імені І. І. Мечникова, на якому потім і пропрацював усе життя.

У 1969 р . захистив кандидатську дисертацію «Народна колонізація Придунайських степів у XVIII — на початку XIX ст.». В дисертації вперше в історіографії на основі архівних джерел зі сховищ Москви, Санкт-Петербурга, Краснодара, Києва, Одеси, Миколаєва, Херсона уведених у наукових обіг, дослідив питання перебування Буджацької орди на території пониззя Дунаю, історії створення Усть-Дунайського козацького війська, перебування задунайського й чорноморського козацтва на території межиріччя Дністра та Дунаю.

У подальшому питання, пов'язані з історією задунайських запорожців і Задунайської Січі, отримали активний розвиток у науковому доробку А. Д. Бачинського: побачила світ монографія «Січ Задунайська. 1775—1828» (1994), яка мала бути підставою для захисту цієї теми у 1995 р. для отримання наукового ступеня доктора історичних наук.

А. Д. Бачинський автор восьми монографій, півтори сотні наукових та близько двох сотень науково-популярних статей, багатьох археографічних публікацій. Деякі з них опубліковані в Болгарії, Росії, Молдові.

Анатолій Діомидович проводив активну громадську роботу. Він був членом редколегії «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління УРСР» (1960–1964); член Бюро наукової Ради АН України з проблем історичної науки, секція давньої і нової історії України; Археографічної комісії АН України; Дирекції Державного архіву Одеської області (з 1987); членом редакційно-видавничої ради республіканського видавництва «Маяк» (з 1989); головою Одеського товариства краєзнавців (1992) та ін.

Нагороджений:

орденом «Кирил і Мефодій» II ступеня (Болгарія, 1969) за внесок у розвиток і дослідження україно-болгарських зв'язків;

почесним званням «Заслужений працівник культури України» (1993).

Помер у м. Одеса в 8 квітня 1995 року.

Про життєвий шлях вченого

• Владимирский О. Памяти человека и педагога [Электронный ресурс]: [в НБ ОНУ им. И. И. Мечникова состоялась презентация сб. статей посвящ. памяти А. Д. Бачинского – укр. историка, археографа, проф. каф. истории Украины] / Олег Владимирский // Веч. Одесса. – 2008. – 18 нояб. – Режим доступу: http://vo.od.ua/rubrics/raznoe/9480.php

 

• И за учителей своих… [Электронный ресурс]: [о проф. каф. истории Украины А. Бачинском] / подготовил Валерий Варзацкий // Порто-франко. – 2020. – 16 июля. – Режим доступу: http://porto-fr.odessa.ua/index.php?art_num=art018&year=2020&nnumb=20

 

• 86 лет назад в Одессе родился выдающийся историк и археограф [Электронный ресурс]: [о науч. пути А. Бачинского] // odessa.net.ua : сайт. – Режим доступу: https://odessa.net.ua/news/86-let-nazad-v-odesse-rodilsja-vydajuschijsja-istorik-i-arheograf. - Дата публ.: 21.05.2019

 

• А. Д. Бачинский воспитал не одно поколение одесских историков [Электронный ресурс]: [биогр. ученого] // /grad.ua: сайт. – Режим доступу: https://grad.ua/ru/istoriya-odessy/75916-a-d-bachinskiy-vospital-ne-odno-pokolenie-odesskih-istorikov.html. - Дата публ.: 21.05.2018

 

• Станко В. Н. Анатолій Діомидович Бачинський: вчений і друг (до 70-річчя з дня народження [Електронний ресурс]: [біогр. вченого] / Володимир Станко // dspace.onu.edu.ua : сайт. – Режим доступу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/25162/1/6-11.pdf

 

• Стаття « Анатолій Діомидович Бачинський (1933-1995): краєзнавець, археограф, учитель і просто одесит» в науковій ЕБ періодичних видань НАН України [Електронний ресурс]: [запис] // nbuv.gov.ua: сайт. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32340?show=full

 

• Анатолій Діомидович Бачинський (1933–1995): Краєзнавець, археограф, учитель і просто одесит / М. Михайлуца, А. Мисечко // Краєзнавство. - 2011. - № 1. - С. 108-113. - Бібліогр.: 9 назв. – укр. – [Електронний ресурс]: dspace.nbuv.gov.ua: сайт. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/32340/11-Michailutsa.pdf

 

• Бачинський Анатолій Діомидович [Електронна бібліотека «Україніка»]: [праці вченого] // http://irbis-nbuv.gov.ua: сайт – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21REF=10&S21STN=1&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EA=%D0%91%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%94%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%3C.%3E&S21FMT=preitem&S21SRW=dz&S21SRD=UP

 

•  Чухліб Т. Історія, філософія, релігія: 40 років на службі Кліо: одесит Анатолій Бачинський [Електронний ресурс]: [наук. доробок вченого] / Тарас Чухліб // www.hetman.tv: сайт. – Режим доступу: http://www.hetman.tv/nomera/2012/2012-3-44/bach.html

 

• Чухліб Т. Козацький спадок Анатолія Бачинського [Електронний ресурс]: [21 трав. cповнилося б 80 р. видатному одес. вченому, досліднику історії козацтва на півдні України Анатолієві Бачинському (1933 - 1995)] / Тарас Чухліб // Чорномор. новини. – 2013. - 30 трав. – Режим доступу: https://chornomorka.com/archive/21411/a-2387.html

 

• До 85 річчя Анатолія Бачинського [Електронний ресурс]: [мультимедійна презентація «Анатолій Бачинський – дослідник історії України, археограф»: до 85-річчя від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського»] // Режим доступу: https://odnb.odessa.ua/view_post.php?id=2078

 

• Бачинський Анатолій Діомидович [Електронний ресурс]: [некролог] // Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/journal/1995/3/21.pdf

 

Лицар театру: 130 років з дня народження Василя Василька

 

7 квітня минає 130 років від дня народження Василя Степановича Василька, українського режисера, актора, педагога, театрознавця.

Василько Василь Степанович (справжнє прізвище – Міляєв; 07.04 (26.03).1893–18.03.1972) – актор, режисер, педагог, театральний діяч, театрознавець. Народний артист СРСР (1944).

Народився в с. Бурти (нині село Шполянського району Черкаської області). Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Ще студентом (1913) працював у театрі М. Садовського, незабаром – у товаристві українських акторів за участю П. Саксаганського, М. Заньковецької під орудою I. Мар'яненка, де набув творчої майстерності. Працював у київському «Молодому театрі» (1916–19), 1-му Державному драматичному театрі УСРР ім. Т. Шевченка «Кийдрамте» (1920–21); 1922–1926 – актор, режисер, педагог мистецького об’єднання «Березіль», 1926–1956 очолював Одеський, Харківський, Донецький, Чернівецький українські драматичні театри.

Виконавець характерних ролей світової та української драматичної класики. Режисер вистав: «За двома зайцями» М. Старицького (1925), «Ревізор» М. Гоголя (1937), «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука (1939), «Земля» (1947), «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської (1956, власна інсценізація), «Гайдамаки» Т. Шевченка (1961) та ін.

Один із засновників театрального музею (1923, 1926 – передано ВУАН), нині Державний музей театру, музики та кіномистецтва України.

У 1920–1930-х рр. викладав на драматичних факультетах Київського й Харківського музично-драматичних інститутів.

Автор праць: «Микола Садовський та його театр» (1962), «Фрагмент режисури» (1967), «Народний артист О.С. Курбас» (у кн.: «Театру віддане життя», 1984).

Похований у м. Одеса.

В.Василько. «Театру віддане життя...»

«Я прихильник театрального театру. І вимагав від акторів сміливої вигадки, чіткої опуклості, яскравої форми, ритмічного малюнка, пластичного виразу, повноти темпераменту і активного відчуття у спілкуванні з глядачами, а не відгороджування від них четвертою стіноюю Контактувати з глядачем так, щоб захопити його, заполонити, довести до екстазу, - ось що мусить бути ідеалом у мистецтві театру»

«...Класика своїм ідейним спрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього»

«...Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків шляхом асоціацій примушу є розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розумінням найголовнішого, найтиповішого, є сучасною»

«Я твердо переконаний, що кожен приходить у режисуру своїм, індивідуальним шляхом. Розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне й інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство переплітаються у творчості і кожного митця своєрідно. І все ж практичний досвід попередників є хорошою школою»

«...Я люблю Одесу, люблю її театральних глядачів, які вболівають за свій театр, шанують своїх акторів»

Література про життя і творчість Василя Василька

Лущик Сергей Зенонович. Библиофилы старой Одессы: Очерки. – Одесса: Optimum , 2005. - С. 78-91 : фот.

До книги відомого краєзнавця Сергія Зеноновича Лущика увійшли нариси про одеських бібліофілів, написані в останнє десятиліття та опубліковані у різних збірниках.

Фігура народного артиста СРСР Василя Степановича Василька (1893-1972) досить добре відома в Україні, йому присвячено багато статей та книг, його ім'я присвоєно Українському музично-драматичному театру в Одесі.

Всі дослідники творчості В. Василька відзначають, як правило, багатогранність його таланту - керівник ряду великих театрів, режисер-постановник цікавих спектаклів, педагог, актор, автор п'єс та інсценувань, історик та теоретик театру.

Водночас від більшості біографів вислизнула важлива риса його характеру – покликання до збирання матеріалів з історії українського театру.

Згодом з'явилася можливість вивчити зібрання досить уважно при колосальній кількості матеріалів. Були прочитані не лише книги та статті Василька, а й деякі рукописи, спогади, листи.

Стали відомі багато сторін біографії, шляхи збірної діяльності. Робота з колекціями та архівом стала, по суті, зоочною зустріччю з самим Василем Степановичем. Вдалося відтворити його духовний вигляд.

Василько опікувався улюбленим дітищем - Театральним музеєм. Свою б-ку віддав музею. Переважна більшість експонатів цієї колекції та книг відзначені «книжковим знакам» власника. Відбиток друку з текстом «Бібліотека В. Миляєва», володарський розпис чорнилом або олівцем «В. Василько Миляїв», пізніше змінена на «ВВасилько».

 

Бродавко Роман Исаакович Театр. Искусство надежды. Очерки – Одесса, Optimum - 2006. - С. 10-42.

Книга мистецтвознавця та журналіста розповідає про театральну Одесу XX століття, її видатних акторів, режисерів, музикантів, художників, їх життя та творчі долі. З театрами чорноморського міста автора поєднують професійні, споріднені, дружні зв'язки, тому його оповідання – це погляд із-за лаштунків, що робить нариси особливо цікавими. Книжку адресовано тим, хто цікавиться історією театру.

Автор книги Роман Бродавко знайомить нас з родиною Василя Степановича Василька, який проживав по вулиці Короленко, нині Софіївська в будинку № 10 «У Василя Степановича було дуже виразне обличчя. По ньому завжди можна "прочитати" його настрій, ставлення до того, що відбувається. Василько рідко приховував свої почуття: він був на диво відкритою людиною» ( С. 11).

«Василій Степанович був чудовим оповідачем. Говорячи про щось йому близьке, він надихався. Його погляд ставав променистим, яскравим, а голос теплим, багатим на музичні відтінки» (С.12)

Родився Василь Міляєв (псевдонім Василько він візьме в студентські роки) 7 квітня в с. Бурти Черкаської області. Він був другою дитиною з пяти. Батько, Степан Платонович працював бухгалтером у землевласника і мецената Терещенка. Батьки Василя Степановича були інтелегентами. В домі була бібліотека, яка поповнювалася завжди новинками. Мама, Марія Павлівна, займалася вихованням дітей , привила любовь до музики і літератури.

В сімь років Василь почав навчатися в народній школі в Куцівкі, потім в школі в Фастові. В 1904 р. став учнем Київської другої класичної гімназії. Навчаючись в старших класах гімназист Міляєв потрапив до театру М. Садового. Юнак потрапив у той світ, яким мріяв. Тут він осягав мистецтво акторської гри, спостерігаючи за Садовським, Лінницьким, Левицьким, Кузнєцовим...

Влітку 1912 року в театрі Миколи Садовського гімназіст Міляєв вперше зіграв роль свата у комедії "Сватання на Гончарівці". Це був його дебют на професійній українській сцені.

Було багато ще ролей…

Василько Василий Степанович (1893-1972) [Текст]: [арт. и реж., работал в Одес. укр. муз. - драм театре. Биогр. очерк] // Сто великих одесситов. Сост. А. Либин, Н. Маковец. – О.: Optimum, 2009. – С. 56-62 : фот.

Лущик С. Хранитель театральной памяти [Текст]: [о В. С. Василько] / Сергей Лущик // Дерибасовская – Ришельевская. – Вып. 9. – Одесса, 2002. – С. 55-63 : ил.

Бродавко Р. Народні сцени у виставах В. Василька // Четвертий міжнародний конгрес україністів: Одеса 26-29 серп. 1999 р. доп. та повідомл. Південь України Одесса. – О.: Астропринт, 1999. – С. 333 – 337.

Видатний український режисер Василь Василько увійшов в історію національного театру як неперевершений майстер народних сцен. Продовжуючи традиції театру корифеїв та Леся Курбаса, якого вважав одним із своїх вчителів, режисер тяжів до драматургії високого ідейного та громадського звучання, до епосу, який відображав поворотні моменти національної та світової історії. В його виставах героями епосу були не тільки головні дійові особи, але й учасники народних сцен, образи яких у Василька завжди були глибоко індивідуалізовані.

Відомий дослідник творчості майстра П. І. Кравчук відзначає: “При створенні народно-героїчних сценічних епопей В. Василько намагався засобами театру показати найважливіші історичні процеси народного життя... У переважній більшості спектаклів В. Василька народні сцени становили досить вагому частину, а часом виражали основну ідейно-естетичну суть твору. Одним з головних режисерських засобів при вирішенні масової сцени була індивідуалізація і типізація її учасників”

Термін “масова сцена” використовується в традиційному театрознавстві як універсальне визначення епізодів з участю багатьох осіб. Як теоретик режисури, В. Василько диференціює цей термін і вводить три поняття:

1. «Масова сцена» у вузькому розумінні слова, в якій діє велика кількість осіб.
2. «Народна сцена» - масова сцена виразного соціального звучання.
3. «Юрба» - випадкове скупчення людей, що утворюється стихійно.

Важливим висновком багаторічної режисерської практики Василька є те, що в масовій мізансцені обов’язковим є відчуття простору: “Ніколи не слід компонувати мізансцени масовок скупчено, натовпом, щільно одне од одного. Кожна постать, по можливості повинна бути якнайвиразнішою і водночас виявляти душевний стан дійової особи, щоб - “грала” вся фігура актора, а не лише його обличчя”.

Такий підхід до побудови народних сцен обумовлював їх великий емоціональний вплив на глядача. На це і розраховував режисер, створюючи свої епічні полотна. Так, перед прем’єрою вистави Земля за повістю О. Кобилянської в Одеському українському театрі (1948 р.) він писав: «Ми прагнемо добитися у постановці того ступеня театральної майстерності, коли до глядача доходить не лише зміст п’єси, сцени, але й її образно-емоціональне звучання. Ми хочемо, щоб наша вистава полонила не лише розум і свідомість глядача, а й серце його.»

Прагнення до того, щоб «чергова» вистава не відрізнялася від прем’єрної - ознака високої вимогливості митця до своєї праці та праці очоленого ним колективу. Тут Василько виступає як однодумець В. І. Немировича - Данченка, якого високо цінував і поважав.

Творча практика В. Василька, його теоретичні праці мають величезне значення для розбудови українського національного театру, який в останні роки відходить від притаманної йому емоційності, яскравої театральності, епічного розмаху, музично-драматичної природи. Народні сцени стають в наших театрах рідкісним явищем, тим більше - народні сцени, виконані в традиціях В. Василька.

Український театр повернеться до них, звертаючись до великих епічних фресок національної та світової драматургії. І досвід Майстра стане у пригоді тим, хто буде поєднувати плідні традиції минулого з власними пошуками театральної правди.

Бродавко Р. Свет в судьбе [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР., реж., драматурга В. С. Василько] / Роман Бродавко // Фаворит удачи. – 2013. – май-июнь. - №4. – С. 56-59 : фот.

Після прем'єри Василько обов'язково обходив усіх учасників, включаючи працівників постановочної частини, і особисто дякував за роботу. Була ще одна форма вираження його особистої вдячності: на бланках із титулом «народний артист СРСР В.С. Василько» він писав своїм колегам листи подяки. У деяких співробітників вони зберігаються досі.

Працівники театру його вимогливість та принциповість, поважне ставлення до всіх і глибоку культуру! Скільки режисерів випускали спектаклі, не знаючи часу подякувати за роботу тих, хто зробив свій вагомий внесок у їх постановку. А Василько не забув про це ніколи! Для нього працівники театру ніколи не були безликими - так само, як і образи в народних сценах.

Недзвідський А. Лицар театру [Текст]: [мемуари В. С. Василька] / Андрій Недзвідський // Горизонт. – Одеса, Маяк. – 1979. - С. 99-101.

«Він був лицарем театру. Все своє свідоме життя. І він мав всі підстави назвати книгу своїх спогадів - «Театру віддане життя». Бо воно й справді було все до кінця, до останніх днів віддане Василем Степановичем Васильком, автором цих спогадів, театрові - «мистецтву Мельпомени», як казали в старовину. Він не ходив ніколи на полювання, не ганяв у часи дозвілля більярдних куль, а про те, як ледве чи не єдиний раз у житті ловив ще в дні юності рибу, кинувшись у пальті в воду по спійманого коропа, якого потім з’їв кіт, розповів із сміхом у своїх таки спогадах. І робочий час, і дозвілля були однаково віддані театрові новим ролям, новим постановкам - і роздумам про дальші шляхи його розвитку та свою працю в ньому».

Взагалі творчі дерзання Василя Степановича нерозривно пов’язані з містом над морем, куди він повертався спершу після роботи в театрах Харкова та Донецька у 1939 році, а згодом у повоєнному 1948 очолив колектив, що носив високе і поетичне ім’я – театр… Є про що розповідати Василеві Степановичу сучасникам і майбутнім поколінням. І робить він це цікаво, виявляючи неабиякий літературний хист.

Широко знані спогади про корифеїв класичного театру Кропивницького, Садовського, Саксаганського добре відтворюють складну обстановку переслідувань та обмежень, в якій розвивався український театр, вимушено-кочові умови праці і той ентузіазм, з яким - усупереч усьому - сприймав вистави демократичний глядач.

Зовсім по-іншому пише свої мемуари Василь Василько. В нього на першому місці саме ця жива душа театру, видовище, яке спалахує в ньому щовечора і на підготовку, «запуск» якого спрямовані сили людей, серед яких діє, шукає, вагається, перемагає і він, Василь Василько. Автор цих мемуарів бачить, насамперед театр, а вже в ньому себе. Прекрасна пам’ять і докладні, по свіжих слідах роблені, записи вражень дали йому змогу відтворити  творчу атмосферу вистав та їх конкретні деталі, простежити висхідні лінії провідних ролей, особливо тих , які доводилось грати особисто йому.

Така «внутрішня багатожанровість» - гарна риса мемуарів.

Василь Степанович доброзичливий до людей у своїх спогадах - і це найприємніше.

Погляд Василя Степановича спрямований насамперед на хороших людей в театрі. Їм віддана його любов багаторічного співробітника і теперішнього автора спогадів.

І навіть, коли в людей, як от у режисера Б., трапились згодом серйозні життєві огріхи, за які він дістав заслужене покарання, а відбувши його, зустрівся з Василем Степановичем, автор спогадів не привніс жодної негативної риси в характеристику старого-товариша, що стосувалась їхніх молодечих років. Зробив помилку, покараний за це - нема чого погіршувати тепер попередні сторінки його біографії! Тик по - людяному завжди прагнув вирішувати питання Василь Степанович.

Особливо він вмів пам’ятати й цінувати все добре, що зустрів на життєвому шляху. На сторінках спогадів хороші люди оточені заслуженим ореолом.

Бродавко Р. В. С. Василько – историк театра [Текст]: [биогр. справка. Ст. посвящ. значению деятельности его как режиссера, актера, драматурга, историка и теоретика театра] / Роман Бродавко // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – О.: Астропринт, 2011. – Вип. 10. – С. 302-305. – Бібліогр.: С. 305.

У збірці матеріалів ІУ Міжнародної науково-практичної конференції «Музей. Історія. Одеса», присвяченої 55-річчю Одеського історико-краєзнавчого музею, представлено тези, повідомлення та доповіді, що розкривають багатство історико-культурної спадщини Причорноморського краю, унікальність та різноманітність музейних зібрань, демонструють сучасний стан і перспективи розвитку музейної справи та історичного краєзнавства.

Для музейних працівників, фахівців в області історичного краєзнавства, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією і культурною спадщиною Українського Причорномор’я. 

Андреєв А. Віхрєв В. В. С. Василько. Народний артист СРСР. – К.: Мистецтво, 1949. – 46 с.

Перед Васильком-актором були розкриті великі можливості. І сатира, і лірика, і буфонада, і психологічна драма - в можливостях цього талановитого актора.

В особі В. С. Василька український театр має видатного педагога. Василько жив не тільки інтересами сьогоднішнього спектакля і свого особистого успіху, а й інтересами своїх учнів - інтересами молоді. В багатьох містах України та інших держав можна зустріти окремих акторів або режисерів - вихованців Василька. Їх вчитель розумів, що секрет довголіття в мистецтві полягав в пробудженні нових талантів, у вихованні нових кадрів, що продовжать і розвинуть його діяльність.

Василь Степанович Василько дбав про майбутнє театру. І в цьому його сила, сила визначного майстра сцени.

Народний артист СРСР В. С. Василько і український рядянський театр: тези доповідей і повідомлень науково-творчої конф., жовтень 1983. – Одеса, – 1983. – 82 с.

В мистецько-літературну історію В. С. Василько (1893 - 1972) ввійшов як режисер, актор, педагог, теоретик та історик театру, як драматург і мемуарист.

В. С. Міляєв (справжнє прізвище митця), - в подальшому піввіку працює в українському театрі, будучи одним з невтомних його діячів. Як митець він завжди знаходився в рядах тих, хто йшов шляхом реалізму в нашому театральному мистецтві, хто в своїх теоретичних виступах і практичній діяльності стверджував ідеї патріотизму, дружби…

Як відомі, його сучасники - діячі театру зв’язані зі «своїми» містами - Юра з Києвом, Романицький зі Львовом, Крушельницький з Харковом, Магар з Запоріжжям, Верещагін з Вінницею, так Василько зв’язаний з Одесою. Колектив Одеського музично-драматичного театру ім. В. Василько у свій час вписав чимало славних сторінок в історію театральної України, коли художнє керівництво театром було очолене Василем Степановичем. Кожного разу завдяки невтомній роботі режисера вдало складеному репертуару, вмілому добору виконавців на відповідні ролі, завдяки пануючій творчій атмосфері постановочної групи і акторського складу зазнавали високого піднесення мистецького рівня не лише ті чи інші вистави, а й театр в цілому.

Час від часу Василько з’являвся і як актор-виконавець. Серед галереї його сценічних образів були Шельменко, Дудка, Бублик, Глоба.

На одеській сцені, як і на інших, де йому доводилось працювати (Харків, Донецьк. Чернівці), В. С. Василько був першовідкривачем для широкого глядача не лише окремих п’єс, а й письменників)

Чимала кагорта відомих митців - режисерів і акторів заслужено вважали і вважають Василька своїм вчителем, наставником серед його вихованців зустрінемо добре відомі імена режисерів - Данило Лазуренко, Віктор Довбищепко, Юхим Шнайдерман. Володимир Галицький, Юрій Иоффе, Микола Смирнов, Павло Ковтуненко, Борис Оселедчик, Микола Красій, Ігор Земгано... Дбаючи про поповнення театральних груп молодими силами, Василько невтомним був в організації студій при керованих ним театрах.

На відміну від своїх ровесників - відомих театральних діячів, В. С. Василько виявився найбільш «писучим». В силу обставин, опинившись поза театром, він знаходить себе в науковій, драматургічній, мемуарній творчості.

В книзі представлені доповіді мистецтвознавців, літературознавців та митців Одеси, Києва, Чернівців, Тернополя та інших міст.

75 років одеський український музично-драматичний театр ім. В. Василька / Упоряд. Любов Федченко – О.: Моряк, 2000. – 64 с.

Де криється безсмертна душа нашого міста? У витонченому мереживі вулиць і провулків? В шляхетній грації будинків і пам’ятників? В чарівній тиші бібліотек і музеїв? Кожний з одеситів на це запитання відповість по-своєму. Але для багатьох з нас душа міста живе у театральному задзеркаллі, де минуле, сучасне і майбутнє ведуть одвічний діалог про те, в чому сенс життя, що є любов, краса, справжня духовність... Одеса з перших років свого буття - місто театральне. Театри різних історичних епох формували світогляд і мораль одеситів. Місто, що виросло на перехресті шляхів між Західною і Східною Європою, мало не тільки унікальну можливість бачити гру всесвітньо відомих театральних геніїв, але й виховувати, пропагувати творчість геніїв національних. Одеса - місто тріумфів Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, братів Тобілевичів, Михайла Старицького... Його багатонаціональне населення завжди полюбляло український театр, дбало про його розвиток, вболівало, раділо за його таланти. Тому народження стаціонарного державного українського театру («Держдрами») стало в історії Одеси подією по-справжньому епохальною.

Пам’ятаючи про своє минуле, театр прагне уважно прислухатися до пульсу сучасності. З 1995 року театр носить високе ім’я Василя Василько. Воно зобов’язує до натхненної творчості, нескінченних мистецьких пошуків. Адже український театр був в Одесі завжди був найважливішим осередком національної культури. Таким він має залишитись  - театром великих традицій і сучасного погляду на сьогодення.

90 років. Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька. / Упоряд. Любов Федченко – О., 2015. – 28 с.

«СКЛАДОВІ УСПІХУ: оригінальний, сміливий репертуар, талановитий акторський ансамбль, новаторство сценічних засобів, вірність традиціям славетних корифеїв»

 

 

• Федченко Л. Под созвездием Василько [Текст]: [о жизни и деятельности нар. арт СССР, укр. реж. В. С. Василько] / Л. Федченко // Веч. Одесса. – 2013 - 6 апр. – С. 3 : фот.
• Шевчук М. С посвящением незабываемому актеру и режиссеру [Текст] : [одес. общественность отметила 120-ю годовщину со дня рождения В. Василько. Церемония возложения цветов состоялась возле мемор. доски, у здания укр. театра, носящего имя мастера] / М. Шевчук // Одес. известия. – 2013. - 13 апр. – С. 11 : фот.
• Остроухова А. Славные традиции украинского театра [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР В. Василько] / А. Остроухова // Одес. вестн. – 2012. – 22 марта. – С. 7 : фот.
• Федченко Л. Он сам был эпохой… [Текст]: [о жизни и творчестве актера, реж., драматурга, историка и теоретика сцен. искусства, театр. педагога, нар. арт. СССР Василия Степановича Василько. О мероприятиях, посвящ. 118-летию со дня рождения В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 2011. – 9 апр - С. 15.
• Федченко Л. Его имя носит театр [Текст]: [биогр. В. С. Василько] / Любовь Федченко // Веч. Одесса. - 2010. – 15 апр. - С. 3 : фот.
• Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст] : [В. С. Василько и укр. муз.- драм. театр] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. – С. 10-11 : фот.
• Василько В. Щоденники [Текст]: [керівник укр. муз.-драм. театру] / В. Василько // Дум. Площа. – 2002. -12 лип. - С. 7; 19 лип. – С. 7 ; 26 лип. - С. 7; 2 серп. – С.7; 9 серп. – С. 7; 16 серп. – С. 7; 23 серп. – С.7; 30серп. – С. 7; 6 верес. – С. 7; 13 верес. – С. 7; 20 верес. – С. 7; 27 верес. – С. 7; 4 жовт. – С. 7; 11 жовт. – С. 7; 18 жовт.- С. 7; 25 жовт. – С. 7; 8 листоп. – С. 7; 15 листоп. – С. 7; 22 листоп. – С. 7; 29 листоп. – С. 7; 6 груд. – С. 7; 13 груд. – С. 7; 20 груд. – С. 7 : фот.
• Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст]: [ В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. - С. 10-11 : фот.
• Шейко Н. Письма Василько [Текст] : [В. С. Василько (1893-1972) – один из крупнейших и авторитетнейших театр. деят. в Украине] / Н. Шейко // Театр. – 2002. - №3 – С. 115-120 : фот.
• Голяева И. Самый главный режиссер [Текст]: [о В. С. Василько, чье имя носит укр. муз.- драм. театр] / И. Голяева // Одес. известия. – 2000. – 14 дек. – С. 3. ( к 75-летию укр. муз. – драм. театра им. В. Василько).
• Маркушевский П. Жива спадщина артиста [Текст] : [в Одесі відкрита науково-творча конф. по вивченню спадщини В. С. Василька] / П. Маркушевский // Чорномор. комуна. – 1989. – 22 груд.
• Кравчук П. Грані творчої особистості [Текст]: [до 90-річчя В. Василька] / П. Кравчук // Культура і життя. – 1983 - 3 квіт.
• Зленко Г. Біля джерел музею [Текст]: [про В. С. Василько – засновника першого укр. театр. музея] / Г. Зленко // Культура ы життя. – 1983. – 3 квіт. – С. 4.
• Недзвідський А. В. Василь Василько [Текст]: [(1893-1972)]: Нарис про життя і творчість – К.: Мистецтво,1981. – 116 с. – (Майстри сцени та екрана)
• Прісовський Є. Актор, режисер, драматург [Текст]: [про кн. А. В. Недзвідського «Василь Василько»] – Культура і життя. – 1982 - 14 листоп.
• Кордіані Б. Актор, режисер, педагог [Текст]: [про кн. Недзвідського «Василь Василько»] // Друг читача. – 1981 - 26 листоп.
• Маркушевский П. Вся жизнь – искусству [Текст]: [к 80-летию со дня рождения нар. арт. СССР В. С. Василько] / П. Маркушевский // Знамя куммунизма. – 1973. – 7 апр.
• В. С. Василько [Текст]: [нар. артист СССР. Некролог] // Знамя коммунизма. – 1972. – 19 марта.
• Майнуйлович С. Як з рогу достатку… [Творчий портрет нар. артиста СРСР В. С. Василька-Миляєва]. З минулого. // Укр. театр. – 1972. - №2. – С. 30-31.
• Драк А. Поклик серця. [про засновника укр. театр. музею В. С. Василька] // Укр. театр. – 1971. – С. 14-15.
• Недзведский А. Корифей украинской сцены. К. 75-летию со дня роджения В. С. Василько. / А. Недзведский // Знамя коммунизма – 1968. - 9 апр.
• Маркушевський П. Народний артист [Текст]: [до 75-річчя з дня народження В. С. Василька] / П. Маркушевський // Чорномор. комуна. – 1968. – 7 квіт.
• Казиміров О. Актор, режисер, педагог [Текст]: [В. С. Василько] / О. Казиміров // Соц. культура. – 1966. - №. 2. – С. 23.

До 100-річчя від дня народження В. С. Василька

• Бродавко Р. Василько и Одесса [Текст] : [выдающ. укр. реж. педагог и драматург В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. известия. – 1993. – 29 мая
• Василь Василько – погляд з майбутнього [Текст]: [в укр. муз. – драм. театре открывается фестиваль укр. театр. классики, посвящ. 100-летию со дня рождения выдающ. укр. режиссера и театр. деятеля нар. артиста В. Василько] // Слово. – 1993. – 4-11 июня. – С. 1,6.
• Гудыма М. И романтический герой [Текст]: [дневник фестиваля укр. театр. классики памяти В. Василько] / Мария Гудыма // Веч. Одесса. – 1993. – 11 июня.
• Німчич Р. Був день, і був вечір… [Текст]: [актори Одес. укр. театру відзначили 100- річчя від дня народження В. С. Василька] / Р. Німчич // Чорномор. новини. – 1993. – 10 квіт.
• Серебряков Г. В. Василько и О. Кобылянская [Текст]: [фестиваль укр. театр. классики в Одессе, посвящ. 100-летию со дня рождения В. С. Василько] / Г. Серебряков // Одес. вестник. - 1993. – 5 июня. - С. 5.
• Федченко Л. Театр – своему корифею [Текст] : [к 100- летию выдающ. укр. реж. и театр. деятеля В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 1993. – 17 апр.

В.С.Василько, видатний театральний діяч України XX століття. Фестиваль української театральної класики, присвячений 100-річчю від дня народження Василя Василька 5-12 червня 1993 року.

З творчістю видатного режисера, педагога, театрознавця, драматурга народного артиста Василя Василька пов’язаний один з найскладніших та найцікавіших етапів історії української національної культури. На початку творчого шляху доля подарувала йому унікальну можливість працювати поруч з Садовським, Заньковецькою, Саксаганським, Ліницькою. Його становлення як режисера відбулось у тісному співробітництві та співдружності з Лесом Курбасом. Василько був одним з тих митців, хто створював естетику українського театру XX століття, естетику, в якій органічно поєднувались класичні традиції з творчими досягненнями майстрів - його сучасників. У своїх спогадах Василь Степанович писав: «У моїй творчості переплелися традиції реалізму, народності театру корифеїв, прийоми школи Марка Кропивницького і новаторські пошуки школи Леся Курбаса».

В. Василько працював у багатьох містах України. Але найбільш глибоким був його зв’язок з Одеським українським театром. Вистави, які поставив Василько в різні роки, ставали подіями у культурному житті міста, прищеплювали любов до української національної культури, формували художні смаки широкої аудиторії глядачів.

Василь Степанович був блискучим інтерпретатором класики. Його першою режисерською роботою в Одесі була вистава «За двома зайцями», в якій яскраво виявився його новаторський підхід до класичної драматургії. Василько започаткував на українській сцені театр Ольги Кобилянської: п’єси, створені ним за її творами, збагатили репертуар українських театрів. Етапною для Одеського театру стала постановка вистави «Гайдамаки» за поемою Т. Шевченка.

Поруч з українською класикою, В. Василько постійно звертався до сучасної драматургії, до п’єс М. Куліша, Ю. Яновського, Я. Мамонтова, С. Голованівського... Великим успіхом у публіки користувались його вистави «Господиня заїзду» за К. Гольдоні. «Віндзорські кумасі» за У. Шскспіром, «Угрюм- ріка» за В. Шишковим.

І в сучасній драматургії, і в класиці Майстер завжди прагнув виявити тс, що робило її проблематику актуальною.

Згодом він писав: «Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків, шляхом асоціацій примушує розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розуміння найголовнішого, найтиповішого, є сучасною. Це стосується і класики, яка ідейним цілеспрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього».

В. Василько виховав цілу плеяду талановитих акторів та режисерів. Безцінною спадщиною Майстра є його праці, присвячені проблемам режисури, театру корифеїв, творчості Леся Курбаса, книга спогадів та статей “Театру віддане життя’, написані у нашому місті.

В. Василько збагатив театральний репертуар інсценізаціями багатьох творів. Йому належать п’єси за «Енеїдою» І. Котляревського та за «Різдвяною ніччю» М. Гоголя, за «Іспанською баладою» Л. Фейхтвангера та за романом «Одягнені у камінні» О. Форш...

Спадщина Василька - режисера, педагога, драматурга, театрального діяча - невичерпне джерело для усіх, кому близькі славні традиції українського театрального мистецтва, хто прагне розвивати їх у своїй творчості.

Підготувала К.Г. Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у І-му кварталі 2023 року

Представляємо нові книжки, які надійшли до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у І-му кварталі 2023 року

Богданович Ольга. Наши Ближние Мельницы [Текст]: [краевед. очерк] / Ольга Богданович. - Одесса : Астропринт, 2022. - 104 с. – Библиогр.: с. 101-102.

«Наші Ближні Млини» – книга про відоме передмістя Одеси. У ній відбито 170-річний шлях однієї одеської сім'ї на тлі історичних подій, що сталися за ці роки.

Ця і документальна, і художня книга описує життя людей, які народилися, жили та працювали в Одесі, пройшовши разом із нею період дорослішання та становлення.

У книзі наведено відомості, взяті як із фондів Державного архіву Одеської області, так і з архіву сімейного. В них відображені події ХІХ століття, Першої світової війни, революції 1917 року, громадянської війни, періоду культу особистості та Великої Вітчизняної війни.

Багато відомостей взято як із фондів Державного архіву Одеської області (ДАОО), так і з інших документальних джерел. В них відображені події XIX століття, Першої світової війни, революції 1917 року, громадянської війни, періоду культу особистості та Великої Вітчизняної війни. Наводяться рідкісні документи та старовинні фотографії.

Букач В. М. Випускники Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. [Текст]: біогр. слов. / В. М. Букач. - Одеса: ПНПУ, 2021. – Ч. 2. – 2021. – 76 с. - Бібліогр. в кінці ст.

Словник містить стислі біобібліографічні дані про відомих особистостей, які в різні роки навчалися в Одеському інституту народної освіти - Одеському державному педагогічному інституті - Південноукраїнському педагогічному університету імені К. Д. Ушинського та розрахований на широке коло читачів.

В 1920 році був відкритий суто педагогічний вищий навчальний заклад - Одеський інститут народної освіти, завдання якого полягало у задоволенні потреб суспільства у педагогічних працівниках.

У 1930 році ОІНО було реорганізовано у три навчальні заклади: Одеський інститут соціального виховання, Одеський інститут професійної освіти, Одеський фізико-хіміко-математичний інститут. В 1933 році Одеський інститут соціального виховання й основна частина Одеського інституту професійної освіти були об’єднані в Одеський педагогічний інститут. В 1994 році Одеський педагогічний інститут був перетворений у Південноукраїнський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, якому в 2009 році було надано статус національного.

За роки свого існування вищий педагогічний навчальний заклад Одеси підготував десятки тисяч висококваліфікованих вчителів загальноосвітніх шкіл, викладачів закладів професійної освіти, велику кількість науковців, представників вітчизняної культури, спорту, державних службовців, громадських діячів тощо.

Даний біографічний словник містить короткі біографічні довідки про окремих випускників інституту народної освіти - інститутів соціального виховання і професійної освіти - педагогічного інституту - педагогічного університету, через біографію яких можна прослідити історію одеського закладу вищої педагогічної освіти.

Букач В.М. Випускники Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: [Текст]: біогр. слов. / В. М. Букач. - Одеса: ПНПУ, 2021. – Ч. 3. – 2022. – 72 с. - Бібліогр. в кінці ст.

Словник містить стислі біобібліографічні дані про особистостей, які в різні роки навчалися в Одеському інституті народної освіти - Одеському державному педагогічному інституті - Південноукраїнському педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського та розрахований на широке коло читачів.

Букач В. М. З історії Одеського німецького педагогічного інституту: [Текст]: довідник. - Одеса: ПНПУ, 2022. - 56 с. – Бібліогр. в кінці ст.

Збірник містить історичну довідку про досвід підготовки в Одесі педагогічних кадрів для німецьких закладів освіти у 1924- 1938 роках та стислі біобібліографічні дані про окремих співробітників Одеського німецького педагогічного інституту та розрахований на широке коло читачів.

Букач В. М. З історії педагогічного інституту Рішельєвського ліцею: довідник. - Одеса: ПНПУ, 2022. - 32 с. – Бібліогр. в кінці ст.

Збірник містить історичну довідку про створення педагогічного інституту у складі Рішельєвського ліцею та стислі біобібліографічні дані про директорів ліцею у 1817- 1837 роках, відомих вихованців педагогічного інституту ліцею та розрахований на широке коло читачів.

Букач В. М. Науковці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: біогр. слов. / В. М. Букач - Одеса: ПНПУ, 2019. –

Вип. 4. – 2022. – 92 с. - Бібліогр. в кінці ст.

Біографічний словник «Науковці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського» містить стислу біобібліографічну інформацію про відомих вчених, педагогів, керівників підрозділів Одеського інституту народної освіти - Одеського інституту соціального виховання - Одеського інституту професійної освіти - Одеського держаного педагогічного інституту - Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, які в різні роки своїми науковими та педагогічними здобутками, сумлінною працею формували авторитет одного з найстаріших закладів вищої освіти України.

Кожна стаття містить біографічні дані педагога, вказівки на його наукові праці, посилання на джерела інформації. Джерелами інформації слугували матеріали, опубліковані у періодичних, довідникових та наукових виданнях, а також дані особових справ викладачів, які зберігаються в архіві Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Розрахований на широке коло читачів.

Дерибасовская - Ришельевская [Текст]: одес. альм. / [Всемир. клуб одесситов]; [ред. Ф. Кохрит, редкол.: Е. Голубовский, О. Губарь, И. Липтуга]. - Одесса: Пласке, 2000. - (Одесская библиотека). - № 91 (IV/2022). - 2022. - 383 с. : ил.

Знаменні і пам’ятні дати Одещини 2023 рік [Текст]: календар / Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін ; Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; Від. краєзн. літ. і бібліогр. ; [підгот. Т. О. Андросова; комп'ют. набір К. Г. Черненко ; худож. оформ. та заг. ред. О. М. Ласкевич ; відп. за вип. О.А. Булгакова]. – Одеса, 2022. – 36 с.

Козленко П. Е. Балта - город из моего детства / П. Е. Козленко. - Одесса : «Фенікс», 2022. - 524 с. : ил.

Книга присвячена історичним особистостям, життя та доля яких пов'язана з містом Балта. У книзі застосовано жанр історичної біографії як метод дослідження та спосіб вивчення крізь призму життя та діяльності окремої особистості специфіки кожної історичної епохи. На основі значного масиву опублікованих та архівних історичних джерел досліджено соціальний, правовий та культурний аспекти перебування євреїв у місті Балта наприкінці XVIII - у першій половині XX століть. Більшість документів і фотографій публікується вперше.

Козленко П. Е. Экзистенциальные основания еврейских земледельческих колоний Балтского уезда Подольской губернии [Текст]: монография / Павел Козленко. - Одесса: Экология, 2017. - 192 с. – Библиогр.: с. 184-190.

Монографія присвячена історії єврейської землеробської колонізації в Російській імперії, особливостям існування єврейських землеробських колоній на території Балтського повіту Подільської губернії як у дореволюційний, так і за радянських часів, аж до їхнього знищення в епоху Голокосту.

Для вчених, викладачів, студентів, працівників культурно-просвітницьких установ всім, хто цікавиться історичною проблематикою, а також генеалогією.

Котелко, Сергей. Анатра : История особняка на Французском бульваре, 28, а также семейства Анатра и Драго [Текст] / С. Котелко ; ред. Ю. Косенкова. - Одесса, 2022. - 406 с.: ил. – (Особняки Одессы).

У книзі йдеться про одну з найвідоміших дореволюційних сімей Одеси – родину Анатра та про історію саме особняка на Французькому бульварі, 28.

Під час роботи над книгою автору потрібно було вирішити безліч питань і розгадати таємниці, але розгадка якоїсь однієї таємниці тягла за собою нові загадки та сюжети. Таке захоплення переросло в дослідження, і як результат – чудова книга. На 460 сторінках йдеться про славний рід Анатра і найкращих його представників.

Сергій Котелко здавна захопився історією колишніх маєтків. У певний період це захоплення перетворилося на головну справу його життя.

Краєзнавець має сайт, де розповідає про різні об’єкти рідного міста. Його улюбленим місцем в Одесі завжди був Французький бульвар, а одним із найцікавіших будинків на бульварі завжди була дача Анатра - куточок романтизму на Французькому бульварі.

Для довідки про рід Анатра. Походив рід з Італії, уродженці Сицилії. Спочатку були простими човнярами, займалися морськими візництвом, доставляли вантажі і пасажирів.

Пізніше зайнялись сільським господарством. Були купцями I-ї гільдії, переважно біржовими маклерами, мали спадкове громадянство.

Торговий дім «Брати Анатра» існував з 1876 р., експортував за кордон різні види пшениці, жита та ін. Хлібна справа роду Анатра нагороджувалася найвищими відзнаками на виставках в Барселоні (1888 р.), Парижі (1990 р.), Афінах (1903 р.) та ін.

«Брати Анатра» були власниками престижної нерухомості в центрі м. Одеси. Представники роду «Анатра» завжди займалися благодійністю.

Література про Одеську область за 2020 рік [Електронний ресурс]: наук.- допоміж. бібліогр. покажч. / Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін ; Одес. обл. універ. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; Від. краєзн. літ. і бібліогр. ; [підгот. Т. О. Андросова; комп'ют. набір К. Г. Черненко ; ред. Т. О. Андросова ; відп. за вип. О.А. Булгакова]. – Одеса, 2021. – 1 електрон. опт. диск (CDROM).

Нові книги про Одещину за 2021-2022 роки [бібліогр. покажч. / Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін., Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. С. Грушевського, Від. краєзнав. літ. і бібліогр.; [підгот. Т. О. Андросова ; комп'ют. верстка К. Г. Черненко ; верстка, худож. оформ, та ред. О. М. Ласкевич]. - Одеса, 2006. - (Серія "Що читати про край").

Вип. 18-19 / [відп. за кип. О. А. Булгакова]. - 2023. - 15 с.

Одеська ОУНБ ім. М. Грушевського як головне сховище краєзнавчої літератури відіграє важливу роль у збереженні та розповсюдженні інформації про видання краю. Бібліотека продовжує видання серії «Що читати про край».

Бібліографічний покажчик «Нові книги про Одещину» відображає надходження нової краєзнавчої літератури до фондів бібліотеки, які вийшли друком у 2021 та 2022 роках. Структура покажчика побудована за систематичним принципом і складається з 14 розділів

В межах розділів описи розташовані за алфавітом. Для зручності користування покажчиком складено довідковий апарат, який містить покажчик імен, алфавітний покажчик назв видань та покажчик видавництв. Сподіваємось, що покажчик сприятиме інформаційному забезпеченню діяльності видавництв, знайде свого читача і буде корисним джерелом інформації для всіх, хто цікавиться літературою рідного краю. Відбір літератури закінчено станом на 10 грудня 2022 року.

Хаджибеївські читання: [Текст]: матеріали Всеукр. конф. з історії України студентів та аспірантів / Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, ф-т історії та філософії, каф. іторії України та спец. іст. дисциплін ; [редкол.: О. А. Бачинська, Т. С. Вінцковський, Т. Г. Гончарук та ін.]]. – Одеса : Букаєв В. В., 2022. – 74 с. – Бібліогр. в кінці ст.

Розкриті теми:

• Жінки в окупації (Одеса 1941-1944 рр.) Бабіч Олександр,
• Соціально-демографічний профіль Одеси в імперську добу Галигін Олександр
• Українка Турхан хатідже-султан, як представниця жіночого султанату Османської імперії Глушкова Ксенія
• Краєзнавчі електронні ресурси та їх роль у вивченні історії півдня України Забіянов Євген
• Одеська масонерія першої чверті XIX ст. персональний, соціальний та етнічний склад Зайцев Максим
• Колекція козацької зброї XVI-XVII ст. у одеському історико-краєзнавчому музеї Коваленко Микита
• Архівні джерела в дослідження повсякдення військових поселень кавалерії на півдні України Кулікова Єлизавета
• Греко-католицька церква наприкінці XVIII - на початку XX ст.: формування української національної конфесії Матвейчук Марина
• Українсько-німецькі наукові взаємини на рівні університетів другої половини XIX ст. Шимко Даниїл.

Штейн Инна. Как тень пролетающей птицы [Текст]: [повесть, рассказы] / И. Стейн. – Одесса : Астропринт, 2019. – 144 с.

Героїня повісті "Як тінь птаха, що пролітає", - жінка з сильним характером, якій було дароване довге повне випробувань життя і одна ніч великого і вічного кохання.

Дія "Кордонських оповідань" відбувається у мальовничому селі над Тилігульським лиманом. Смішні та сумні, драматичні, а часом і трагічні, вони оповідають про корінних жителів села - "денікінців", про "наїханих" городян, про дітей і людей похилого віку, про те, що життя - прекрасне. Книга написана неповторною одеською мовою, в якій сплелися російська, українська, ідиш. На ньому все ще говорять жителі нашого південного краю, і лише на ньому із максимальною правдою життя можна про них розповісти.

Юго – Запад. Одессика [Текст]= Південний Захід. Одесика : ист.-краевед. науч. альм. / Ассоц. европ. культуры «Золотая акация»; [гл. ред. В.А. Савченко ; редкол. : О.Г. Бажан. Т.Г. Гончарук. О.Б. Демин [и др.]].- Одесса : Печат. дом, 2006. -

Вып.24.-2018.-270 с.: ил.– Текст : укр., рос. – Бібліогр. в кінці ст.

З відвертим інтересом гортаємо ми його сторінки 24-го номеру історико-краєзнавчого альманаху «Південний Захід. Одесика» на яких відображені епізоди минулого Одеси, Одещини та й усього Причорноморського краю.

Характерна риса «Одесики» - її універсальність, прагнення представити різні точки зору. Інакше і неможливо. Адже пошук істини можливий лише через дискусію та діалог, введення нових історичних документів, переосмислення подій.

На жаль, замість того, щоб вивчати уроки історії, намагатися бачити її у всій її складності, сьогодні ми знову стикаємося із прагненням поділити все на чорне і біле, добре та зле. Але ж історія - це не лише суспільні відносини, данні та цифри про економічні злети та падіння. Це, перш за все, людські вчинки, які продиктовані певними обставинами, вихованням, ідеями, які панують у цей час.

Аналізувати факти і робити висновки - ось головне завдання історичної науки. А ще більш важливо - не ставити історію на службу будь-якій ідеології. Читаймо , пізнаваймо та думайте!

Юго-Запад. Одессика [Текст] = Південний Захід. Одесика: ист.-краевед. науч. альм. / Ассоц. европ. культуры «Золотая акация»; [гл. ред. В. А. Савченко; редкол. : О.Г. Бажан, Т.Г. Гончарук, О.Б. Демин [и др.]]. – Одесcа: Печат. дом, 2006.

Вип. 32. – 2022. – 283 с. – Текст : укр., рос. – Бібліогр. в кінці ст.

32-й номер історико-краєзнавчого альманаху «Південний Захід. Одесика» - видання для всіх, хто цікавиться історією Одеси та Одещини, кому не байдуже наше минуле і майбутнє.

Сучасний світ перенасичений інформацією, різноманітною і, головне, легко доступною. Але і в епоху смартфонів, електронних бібліотек, Вікіпедії та інших ресурсів «Південний Захід. Одесика» - надійний і переконливий путівник у світі історії. В першу чергу, завдяки якісній підготовці матеріалів. Професійність - невід'ємна риса всіх публікацій альманаху.

Новий номер - цьому підтвердження. Приємно зазначити, що автори видання не оминули увагою дві важливі події - 80-річчя героїчної оборони Одеси, яка відзначалася у 2021 році, та 90-річчя створення Одеської області.

Південний Захід. Одесика. іст.-краєзнав. наук. альм. -Одеса, Печ. Дом, 2006                   – Вип. 33. Одеcа: Бондаренко М.О. – 2023. – 256 с.

Це перший випуск «Південь-Заходу. Одесики», який вийшов після початку війни. Особливу увагу випуску приділено історичному дослідженню передумов формування визвольного руху українців за свободу, незалежність та соборність. Зокрема в дослідженнях А. та Н. Ложешників «Початок української революції в Одесі (весна 1917)» та О. Ложешника «До історії формування Чорноморського козацького війська». Актуальним відкликом сьогодення стали матеріали акад. В. Литвина «У битві за імперію: російські наротиви проти історичних реалій»…

Попри усі складнощі воєнного часу, авторський колектив збірника згуртувався і продовжував працювати, щоби гідний та довершений науковий матеріал побачив світ.