Хроніка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського. 2016 рік

Хроніка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського. 2016 рік [Текст] : інформ. бюл. / Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; від. електрон. бібл.-бібліогр. інф. ; [підгот. О. А. Булгакова ; комп’ют. набір О. А. Булгакова ; худож. оформлення О. М. Ласкевич ; відп. за вип. Т. М. Полянко]. – Одеса, 2017. –
Вип. 1-4 (13) . – 2017 . – 84 с. ; 15х21 . – 45 прим. : б. ц.

Хроніка ОУНБ_2016

Прочитать другие публикации на Calaméo

"Домінанта національного у творах Олекси Різниченка" : до 80-річчя від дня народження

Різників (Різниченко) Олекса Сергійович - письменник, мовознавець, просвітянин, громадський діяч, народився 24 лютого 1937 в м. Єнакієве Сталінської нині Донецької області.
Сім'я дотримувалася національних і релігійних традицій.    Батько,  Різників Сергій Іванович, в перші дні війни був мобілізований, потрапив у німецький полон, тому відбув ще й ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся 1946 р., коли Олекса вже ходив у третій клас. Голод 1948 р. вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської обл. Батько віддав сина в російську школу, де над ним сміялися за українську вимову. З 1952 р. Олекса відвідує літстудію при газеті «Прибузький комунар», пише вірші російською мовою, друкується.
Не вступивши на математичний факультет Одеського університету Олекса рік працював у Первомайському інвентарбюро. Наступного року не вдалося вступити й на філфак, тому пішов в Одеське державне театральне художньо-технічне училище.                                           

9 листопада 1958р. Різниченка призваний в армію, служив на флоті в Севастополі. Його обрали секретарем комсомольської організації. Публікував вірші у севастопольській військовій морській газеті «Вымпел».       У лютому 1959 р. Різниченка покликали на експеримент з друкуванням – отже, КГБ натрапив на слід. Влітку Різниченка скеровують служити в Одесу, де влаштовують зустріч з Барсуківським, знайомлять з вивідачем Юрієм Михайликом. 30 вересня 1959 р. слідчий відділ УКГБ Одеської обл. порушив кримінальну справу проти Різниченка і В.Барсуківського.
1 жовтня 1959 р. проведені обшуки у С. Швеця та в батьків Різниченка у Первомайську, у Барсуківського в Одесі, у Різниченка у кубрику, де вилучили течку з віршами й оповіданнями (деякі з них згодом були визнані наклепницькими). 
 Через кілька днів юнаки призналися про листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Різниченка та Барсуківського не виявили: листівка і вірші російськомовні, до вбивства в Мюнхені С.Бандери поставилися байдуже. Але саме ця подія призвела до того, що Різниченко раптово прозрів, відкрив для себе, що Україна в неволі, що він не знає своєї рідної мови, що життя його минає даремно! І він вирішує почати нове життя, життя українця. Бере в бібліотеці українські книжки, із захопленням читає, зокрема, «Тюремні сонети» І.Франка в російських перекладах.
Військовий трибунал Одеського військового округу (суддя – пк Горбачов) визнав вину Різниченка і В. Барсуківського в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25 грудня 1958 р. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання 1,5 р., чим дуже втішив юнаків, які сподівалися якщо не смертної кари, то 15 р. ув'язнення.
Олекса Різниченко відбував покарання в таборі ЖХ-385/11, с.Явас, Мордовія. Тоді режим був відносно м'яким. Звільнився 1 квітня 1961 р. з п'ятьма дерев'яними чемоданами книг. У Первомайську влаштувався на гранітний кар'єр електриком. 1962-68 рр. навчався на заочному відділі філологічного факультету Одеського університету разом з 42-річним Святославом Караванським, який познайомив його зі своєю дружиною Ніною Строкатою.
1963р. Різниченко перебрався в Одесу. Мав тимчасову прописку, працював в «Одесаенерго» електриком – міняв лічильники. У 1964-67 – літпрацівник багатотиражної газети «Одеський політехнік» Політехнічного інституту. Працював деякий час на Одеській телестудії, звідки звільнили з ідеологічних міркувань. 1968-69 – співробітник газети «Народна трибуна» (м. Балта Одеської обл.). Працював електриком у домокомбінаті, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14 – мав 9 годин. Різниченко брав участь в українському хорі, в колядуваннях.
1969 р. мала вийти запланована книжка віршів Олекси Різниченка «Вибухає весна», але відомий літературний погромник Іван Дузь дав на неї негативну рецензію. Вихід книжки був анонсований знову на 1971 р., але дев’ять місяців зволікали з підписанням видавничої угоди, схиляючи Різниченка до співпраці з КГБ. Він не піддався. Його позбавили житла в Одесі. 11 жовтня 1971 Різниченка знову заарештований.
Різниченко був спрямований до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської області куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5–12.12) тримав голодівку протесту, оскільки в ухвалі Верховного суду було багато фальсифікацій і підтасувань. До кінця терміну голодував у день арешту і 11 числа кожного місяця на знак протесту проти незаконного арешту і ув’язнення. Розробив собі програму-мінімум на всі 5 років: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим «Компактним словником», багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох зошитів, збереглися (від 76-го до 1700-го вірша). 1973 р. єврей Ар'є Вудка вивчив кілька віршів Різниченка і разом з віршами інших ув'язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам'яті і опублікував у Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів».
За місяць до звільнення з вісьмома валізами книг Різниченко етапований у Миколаїв і звільнений 11 трані 1977. Примусово поселений у м.Первомайськ, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для дітей з особливими потребами, де пропрацював вихователем 10 років.
У кінці 80-х Різниченко створював Народний Рух України, Товариство української мови («Просвіта»). 1996 р. домігся помешкання в Одесі. 1997 його обрано членом керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В.Стуса, призначено головою обласної комісії з питань реабілітації (на громадських засадах), обрано головою Одеської обласної «Просвіти». Олекса Різниченко – член правління Конґресу української інтеліґенції, голова комісії в комітеті «Нюрнберг-2». У 1996 – 1998 рр. Різниченко працював інспектором міськвиконкому з питань мови, брав участь у створенні книжки для вчителів «Ми – одесити». З 1998 р. керує літстудією «Гарт» у Будинку дитячої і юнацької творчості.       З 1987 почав друкуватися у республіканській та місцевій пресі. 1990 р. у видавництві «Маяк» нарешті вийшла його книжка віршів "Озон", у грудні Різниченка прийнято до Спілки письменників України. У 1990-95 працював власкором обласної газети «Радянське Прибужжя». Був учасником Всесвітнього форуму поетів у Києві «Золотий гомін». За другу книжку, «Терновий вогонь» з доданою до неї статтею «Я винен тим, що українець», 1995 р. Різниченку присуджена премія Павла Тичини. Видав кілька книжок 

поезії, дві книжки спогадів про Н.Строкату, словник омонімів «Одноримки», що містить до 4000 віршиків з омонімічною римою, «Складівниця української мови», що увібрала 9620 складів нашої мови. У 2004–2005 вів авторську програму на УТ-1 «Наша мова».
Одружений, має дочку Ярославу (1969 р.н.) та внучку Юлю Круть (1990 р.н.)
Указом Президента України від 26 листопада 2005р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
     Живе в Одесі.


Про життя та творчість Олекси Різниченка на сторінках преси

• Шевченко, Ю.   «Гріховна» любов поета : [О.Різників – поет, організатор культурницького руху в Одесі у 60-70-х рр..] // Чорномор. новини. – 1994. – 11 трав.
• Олекса Різників, письменник, поет, журналіст // Чорномор. новини. – 1998. – 24 берез. – С. 3. – фот.
• Суховецький, М.   Імператив свободи : [про творчість Олекси Різникова] // Дум. площа. – 1998. – 31 жовт. – С. 5.
• Ісаєнко, Л.   Пошук істини, пошук ідеалу : [Олекса Різниченко] // Веч. Одесса. – 2002. – 21 февр. – С. 4.
• Конак, С.   Всміхнулась доля козакові…: [Олексі Різниченку - 65] // Чорномор. новини. – 2002. – 23 лют. – С. 4. – фот.
• Олійників, О.   Нескорений одесит : [О.Різниченко] // Юг. – 2002. – 21 февр. – С. 4. – фот.
• Рудий, Б.   Прийшов письменник на урок : [Олексі Різниченку – 65 років] // Дум. площа. – 2002. – 22 лют. – С. 2, 3. – фот.
• Суховецький, М.   Вірний мові : [Олекса Різниченко] // Дум. площа. – 2002. – 30 серп. – С. 2-3.
• Ісаєнко, Л.   «Схожослови» Олекси Різниченка // Веч. Одесса. – 2003. – 23 янв. – С. 3.
• Домінанта національного у творах Олекси Різниченка // Ісаєнко Л.М. Пам’ять і слово. – Одеса: Астропринт, 2004. – С. 155 – 173. – фот.
• Лауреат літературної премії ім..Тараса Мельничука : [Олекса Різників] // Дум. площа. – 2004. – 6 серп. – С. 1. – фот.
• Вихристенко, В.   З тернової гілки ягода : [про творчість письм. О.Різниченка] // Літ. Одеса. – 2005. - № 1. – С. 103 – 109.
• Дроздовський, Д.    «Ми були вагітні Свободою…» : [розмова з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2005. – 22 груд. – С. 3. – фот.
• Серйозна справа – українська мова : [творчість О.Різниченка] // Дум. площа. – 2005. – 14 січ. – С. 5. – фот.
• Дроздовський, Д.   Промінь з Одеси : [розмова з письм. Олексою Різниченко] // Дум. площа. – 2006. – 4 серп. – С. 4. – фот.
• Дроздовский, Д.   Шестидесятничество – в душах, не признающих давления : [об Олексе Ризниченко – одес. поэте] // Зеркало недели. – 2006. – 8 июля. – С. 11. – фот.
• Горст, Г.   Заряджений озоном шістдесятих : [про творчість одес. поета О.Різниченка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2. – фот.
• Давыдов, Д.   70 лет против течения: [в Лит. музее сост. торжеств. вечер, посвящ. 70-летию со дня рождения О.Ризниченка] // Порто-Франко. – 2007. – 23 марта. – С. 14. – фот.
• Дроздовский, Д.   Путь через тюрьму: Олексе Ризниченко – 70 // День. – 2007. – 23 ферв. – С. 20. – фот.
• Малюта, І.   Підіймав одеську хвилю : [до 70-річчя Оекси Різникова] // Літ. Одеса. – 2007. - № 1. – С. 52 – 67. – фот.; Українська культура. – 2007. - № 1. – С. 35-37.
• Олекса Різниченко : [коротка біогр.. довідка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
• Сакін-Тарусина, І.   До друга : [про О.Різниченка, до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
• Сушинский, Б.   Пламя непокоренного слова : [о жизни и творчестве укр. поэта А.Резниченко к 70-летию со дня его рождения] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. – С. 10.
• Олекса Різниченко [Текст] : [біогр.. довідка] // Варена сокира. Антологія сатири і гумору поетів Одещини. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 141 – 145. – фот.
• Президент наградил орденом «За заслуги» одесского писателя : [О.Ризникова наградили орденом «За заслуги» ІІ степ.] // Прудунайс. вестн. – 2009. – 1 дек. – С. 2.
• Різників (Різниченко) Олекса Сергійович – письменник, мовознавець, просвітянин, графський діяч [Текст] // Випускники Одеськаго (Новоросійського) університету. – Вип. 2. – Одеса: Астропринт, 2010. – С. 173 – фот.
• [Олекса Сергеевич Ризниченко] [Текст] : [о жизни и творчестве укр. писателя] // Дом князя Гагарина. – Одесса, 2011. – Вып. 6. – Ч. 2. – С. 383.
• «З Різниківки мій рід і лик» : [О.Різниченку – 75 років] // Чорномор. новини. – 2012. – 25 лют. – С. 3. – фот.
• Суховецька, М.   «Не замовкай, двострунне грало!» : [про зустріч учнів одес. гімназії № 9 з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2012. – 21 квіт. – С. 7. – фот.

*   *   *

Різників, О.   На самоспалення Олекси Гірника 22 січня 1978 року : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 18 берез. – С. 6.
Різників, О.   Про патогенні зміїні гени : [поезія] // Чорномор. новини. – 1998. – 12 берез. – С. 3.
Різників, О.   Слово про мову : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 22 лип. – С. 7. – фот.
Різниченко, О.   Помилка : [гумор] // Чорномор. новини. – 1999. – 1 квіт. – С. 3.
Різниченко, О.   Роздвоєнний промінь : [фрагмент з поеми] // Чорномор. новини. – 1999. – 15 лип. – С. 3. – фот.
Різників, О.   Реабілітація Святослава Караванського // Укр. мова та літ. – 2001. - № 1. – С. 6.
Різниченко, О.   Коли б зібрати всі усмішки : [поезія] // Літ. Одеса. – 2003. - № 3. – С. 106 – 116. – фот.
Різників, О.   Яке відлуння в цьому краї : [вірш] // Літ. Одеса. – 2003. - № 2. – трав. – С. 85 – 90.
Різників, О.   Море : [поезія] // Антологія укр. мор. поезії. – Одеса: Маяк, 2004. – С. 174.
Різників, О.   Окупація: уривки з поеми про «Партизанську іскру» // Крізь пам’ять. – Одеса: Астропринт, 2005. – С. 156 – 161.
Різниченко, О.   Сонет : [вірш] // Одес. известия. – 2005. – 23 апр. – С. 5.
Різниченко, О.   Спадщина тисячоліть : [нові розділи з дослідження «Спадщина тисячоліть»] // Дум. площа. – 2005. – 21 жовт. – С. 9; 28 жовт. – С. 7; 4 листоп. – С. 9; 11 листоп. – С. 9; 18 листоп. – С. 9; 25 листоп. – С. 9; 1 груд. – С. 9.
Різниченко, О.   Іменем твоїм : [поезія] // // Літ. Одеса. – 2006. - № 2. – трав. – С. 104 – 106. – фот.
Різників, О.   Льоня стає Олексою (уривок зі спогадів) // Одеська хвиля. – Одеса: Друк, 2006. – С. 73 – 100.
Різників, О.   Ми будем жити, як трава: [поезія] // Море. – 2006. - № 1. – С. 53 – 56. – фот.
Різників, О.   Держава мови : [вірш] // Дум. Площа. – 2007. – 10 серп. – С. 6.
Різниченко, О.   Коли закриємо фатальний рахунок : [есе] // Київ. – 2007. - № 5. – С. 9 – 21.
Різників, О.   Ми встанемо-повстанемо із тління : [поезія] // Літ. Одеса. – 2007. - № 2. – трав. – С. 146 – 152. – фот.
Різниченко, О.   Чарування чаром : [поезія] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. - –. 10.
Різників, О.   11 квітня 1944 року : [вірш] // Чорномор. новини. – 2009. – 9 квіт. – С. 1.
Різниченко, О.   Долю мою покрутило зигзагами: [вірш] // Чорномор. новини. – 2010. – 25 лют. – С. 3. – фот.
Різників, О.   Украмарс: [роман] // Море. – 2012. - № 1. – квіт. – С. 44 – 83.

Домінанта національного у творах Олекси Різниченка

Олекса Різниченко в мережі Інтернет

• Різників Олекса Сергійович // Вікіпедія: вільна енциклопедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
• Дроздовський Д.   Олекса Різниченко - шлях безумної подорожі // Віртуальна Русь. - Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/drozdovsky/rizn.html
• Різників Олекса Сергійович // Диседентський рух в Україні. - Режим доступу: http://archive.khpg.org/index.php?id=1120820683 

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у лютому 2017 року

531-16

28.585(4УКР=4ОДЕ)
К 56
Коваленко, Светлана Георгиевна    Деревья Одессы [Текст] / С.Г.Коваленко, В.В.Немерцалов, Т.В.Васильева. – Одесса: Освіта України, 2016. – 222 с.: 11 л. цв. ил.
В книге рассказано о более чем 250 видах древесно-кустарниковых растений, которые произрастают в г. Одесса

997-15
63.3(4УКР-4ОДЕ)4я73
І – 89
Історія Хаджибея (Одеси) в працях дослідників ХІХ-ХХ ст.. [Текст]: хрестоматія / Комунальна установа Одес. Іст.-краєзнав. Музей; упоряд. Т.Г.Гончарук. – Одеса: Екологія, 2015. – 224 с.:іл.
Хрестоматія містить тексти праць восьми науковців ХІХ-ХХ ст. з історії Хаджибея (Одеси), подані мовою оригіналу

992-15
84 (4УКР=РОС)6
З 12
Заболотный, Анатолий  Не надо мне рассказывать... - Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2015. - 120 с.

529-16

84(4УКР)6
Р 49
Різниченко, Олекса Сергійович   Промінь з Одеси [Текст]: поема / О.С.Різниченко. – 3-тє вид. – Одеса: Коваленко А.Г., 2016. – 72 с.: іл.
Поема присвячена славетному подружжю правозахисників - одній із засновників Української Гельсінської грури, ученому-мікробіологу, одеситці Ніні Строкатій-Караванській.

Нові книги про Одещину за 2015-2016 роки

Нові книги про Одещину за 2015-2016 роки [Текст] : бібліогр. покажч. / Упр. культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін. ; Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; від. краєзнавч. літ. і бібліогр. ; [підгот. Т. О. Андросова ; комп'ют. набір А. В. Діденко ; верстка, худож. оформ. та редагув. О. М. Ласкевич ; відп. за вип. Т. М. Полянко]. – Одеса, 2017. – 24 с. ; 15×21. – (Що читати про край ; вип. 12-13). – 40 прим. : б. ц.

Нові книги про Одещину_2015_2016

Прочитать другие публикации на Calaméo

Сергій Павлович Корольов – видатний конструктор космічної ери: до 110-річчя від дня народження

 ХХ століття відкрило людству еру освоєння Космосу

Сергій Павлович Корольов – вчений, конструктор, творець ракетно-космічної галузі та найяскравіша постать цієї ери.

Батьківщина С.П. Корольова – Україна. Народився великий конструктор у Житомирі 12 січня 1907 році.

У 1924 р. закінчив в Одесі професійно-технічну школу. Навчався в Київському політехнічному інституті, а з 1927 р. працював в авіаційній промисловості.

Як конструктор С.П. Корольов почав свою діяльність з розробки ряду конструкцій планерів, на яких він літав і сам.

Після знайомства з працями К.Е. Ціолковського С.П. Корольов захопився ідеями створення літальних апаратів ракетного типу. Він розробив ряд проектів крилатих ракет з автоматичним управлінням та ракетопланера РП-318-1.

Головною подією життя С.П. Корольова став запуск у космос корабля «Восток» з Ю.О. Гагаріним. Наукова і технічна підготовка до цього польоту почався з запуску на орбіту супутника Землі науково-дослідницьких кораблів з тваринами.

С.П. Корольов передбачив практичне земне застосування космонавтики. Перші супутники для ретрансляції радіо, телебачення та телефонного зв'язку.

Починаючи з 1960-х років, в Україні було створено потужну сучасну промислову базу, що реалізувала фундаментальні  розробки  вчених  у галузі космічної техніки і технології.

В історії освоєння космічного простору з ім'я С.П. Корольова пов'язана епоха перших визначних досягнень. Видатний організаторський талант великого ученого дали йому змогу впродовж ряду років  спрямовувати роботу чисельних науково-дослідницьких і конструкторських колективів на вирішення комплексних завдань. Наукова і технічна ідея С.П. Корольова дістали широке застосування в ракетній і космічній техніці.

Цікаві факти про саму засекречену людину в СРСР:

• Після розлучення батьків, з однорічного віку Сергій жив з дідусем по матері в місті Ніжин. Саме тут хлопчик вперше побачив політ на аероплані льотчика Уточкіна.
• Корольов серйозно займався спортом, міг пройти на руках весь шкільний коридор.
• Трудовий стаж майбутнього Головного конструктора почався з шістнадцяти років. «Я буду будівельником ... але тільки літаків».
• За вищою освітою Сергій вирушив до Київського політехнічного інституту, де в цей час передбачалося розпочати підготовку авіаційних інженерів на механічному факультеті.
• У вересні 1933 року в створеному Реактивному науково-дослідному інституті Корольов отримав посаду заступника директора. Йому «рекомендували» забути про польоти в космос і зосередитися на ракетобудуванні. Однак через 4 роки Сергія Павловича звинуватили у шкідництві і засудили до 10 років таборів. Він потрапив на Колиму. Але тортури, голод, цинга і нестерпні умови існування не змогли його зломити – свою першу радіокеровану ракету він розрахував прямо на стіні барака. У травні 1940 року Корольов повертається в Москву, а через 4 місяці його засуджують знову до 8 років і направляють до спеціальної в'язниці, де він працює під керівництвом Туполєва.
• Корольов вірив у прикмети. Наприклад, він дуже не любив, коли під час підготовки до старту на майданчику були жінки. Сергій Павлович завжди носив у правій кишені піджака дві монетки «на щастя». Перебирав їх у складні моменти життя.
• Корольов керував запуском першого в світі штучного супутника Землі в 1957 році. А також виведенням на орбіту першого в світі космічного корабля з людиною на борту в 1961 році. Це був пілотований корабель «Восток» з льотчиком-космонавтом Юрієм Гагаріним.
• Одного разу, повертаючись з Далекого Сходу, Сергій Корольов планував вирушити з Магадана на пароплаві «Індигірка». Але всі квитки були розпродані, і йому довелося відкласти поїздку. Це врятувало життя вченому – пароплав потонув недалеко від острова Хоккайдо, потрапивши в сильний шторм.
• Після запуску першого супутника Нобелівський комітет направив запит на ім’я Хрущова: кому дати премію? Хрущов відповів, що супутник запустив народ соціалістичної країни. «Виправданням» став гриф секретності, який накладався практично на всі розробки Корольова, а разом з ними - і на його особистість. Насправді це було не так - Корольова прекрасно знали і в Європі, і в Америці. Так Нобелівська премія «пройшла» повз вченого. Замість цього він став єдиною людиною в радянській історії, який, не будучи реабілітованим, був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
• Мрія про висадку космонавтів на Марсі стала «путівною зіркою» для Корольова. До неї він прагнув протягом усього життя, підпорядковуючи кожен свій крок, кожну реалізовану ідею одному - підкорити Червону планету. У 1959-1966 роках 15 перших міжпланетних зондів, створених під керівництвом Корольова, були послані до Місяця, Венери і, звичайно, Марсу.

Книги про життя та діяльність  С.П. Корольова з фонду бібліотеки:

Шевчук С.В. Сергей Королев / Худож. оформитель Е.В. Вдовиченко. – Харьков: Фолио, 2009. – 122с. – (Замечательные украинцы).

С.П. Королев – один из выдающихся ученных ХХ столетия, который по праву считается отцом космонавтики. Первый искусственный спутник Земли, запуски автоматических межпланетных станций на Луну, создание кораблей «Восток» и «Восход», полет человека в космос – вот далеко не полный перечень задуманного и осуществленного Генеральным конструктором, великим ученым, человеком, ставшим известным всему миру только после смерти.

Романов А.П., Губарев В.С. Конструкторы. – М.: Политиздат, 1989. – 367 с., ил.

Имена героев сборника – С.П. Королева, М.К. Янгеля, В.П. Глушко – знает весь мир. Их самоотверженный труд, преданность избранной профессии сделали реальностью казавшуюся сказочной мечту о космических полетах человека, о возможности освоения космоса для блага людей.

О ярких, полных творческих дерзаний, а порой и во многом драматических судьбах этих людей повествует книга.

Апенченко О. Сергей Королев. – М., Политиздат, 1969. – 143с. С ил. (Когда им было двадцать).

Автор этой книги – журналист Ольга Апенчева знала Сергея Павловича Королева при жизни. На основании с академиком Королевым, на основании документов и свидетельств людей, знавших Сергея Королева в его юношеские годы, и написана эта документальная повесть, в которой рассказывается о первых шагах крупнейшего конструктора и организатора в области ракетно-космической техники, о первом периоде его формирования как личности, о людях, влиявших на его развитие. 

Старостин А.С. Адмирал вселенной. Королев. – М.: Мол. гвардия, 1982. – 223с., ил.

Академик Сергей Павлович Королев начал заниматься ракетами тогда, когда многие ученые и конструкторы называли ракеты чудачеством. Книга эта о       молодости Королева, о времени создания Группы изучения ракетного движения (ГИРД), которое определило направление всей жизни академика С.П. Королева.

Слово про Корольова. Очерки / упоряд. С. Плачинда. – К.: Молодь, 1970. – 308 с.

Про велику, незвичайну людину нашого часу, творця космічних кораблів, славного сина України, всесвітньо відомого вченого – Сергія Павловича Корольова і розповідається в цій збірці. Автори матеріалів – люди, що особисто знали Корольова, довгі роки працювали з ним.

Академик С.П. Королев. Ученый. Инженер. Человек. Творческий портрет по воспоминаниям современников: Сб. статей. – М.: Наука, 1986. – 515с.

В книге собраны  воспоминания более ста авторов – людей, встречавшихся с С.П. Королевым в различные периоды его жизни. Это друзья, родные, сотрудники – видные деятели советского ракетостроения, космонавты, инженеры, рабочие. Расположенные по шести основным разделам, воспоминания воссоздают яркий и многогранный образ С.П. Королева – Главного конструктора, общественного деятеля, доброго и отзывчивого человека. 

Книга рассчитана на читателей, интересующихся историей космонавтики.



Матеріал підготовлено співробітниками відділу виробничої літератури бібліотеки.

«Головний герой - доброта»: до 100-річчя від дня народження Анастасії Антонівни Зорич

Зорич Анастасія Антонівна — прозаїк, член Спілки письменників України (1954). Народилась 4 січня 1917 р. в Одесі. Закінчила філологічний факультет ОДУ ім. 1.1. Мечникова (1957) і Літературний інститут м. М. Горького в Москві (1961). Працювала в газетах, видавництвах, в радіокомітеті. Має державні нагороди.

З-під пера Анастасії Зорич вийшла ціла низка талановитих творів: "Роковая ошибка" (1953), "Поезда проходят мимо" (в співавторстві, 1956), "Ради жизни" (1953), "Илийка" (1954), "Не смолкает прибой" (1958), "Незвичайні пригоди маленького Кікікао" (1969), "За пеленой тумана" (1970), "Живая вода" (1985); автор збірників: "Созвездие Ориона" (1963), "Проснутся птицы" (1969), "Утренняя прогулка " (1974); романи: "Капитан дальнего плавания" (1957), "Верю тебе, Фарид" (1965), "Войди другом в мой дом" (1969), "Не только попутный ветер" (1971), "Встречи. Разлуки." (1972), "И остается доброта", "Красный мрамор" (1978), "Горький плод померанца" (1979), "Как их назвать?" (1981). В колективних збірниках надруковані повісті: "Маскарад", "Скалы на синих ветрах", "Друзья из синих глубин", "Тайна золотых актиний".

Кілька книжок вона написала для дітей. За її творами поставлено радіо- і телеспектаклі.

Повісті й романи Анастасії Зорич перекладалися багатьма мовами світу.

Померла 8 березня 2000р.

 Про життя та творчість на сторінках преси:

• Лучутенко, Л.   Співець моря: [до 50-річчя з дня народження одес. письменниці А.Зорич] // Чорномор. комуна. – 1967. – 7 січ.
• Лясковский, В.   Жизнь зовет: [об одес. писательницк А.Зорич] // Знамя коммунизма. – 1967. – 4 янв.
• Михайличенко, А.   Цікава книжка для дітей: [про кн. А.Зорич «Незвичайні пригоди маленького Кікікао»] // Чорномор. комуна, 1969. – 20 лип.
• Анастасія Зорич // Килимник О., Петровський О. Письменники Радянської України: біобібл. довідник. – Київ, 1970. – С. 159.
• Андреев, Ю.   Полфута под...романом: [о книге А.Зорич «Не только попутный ветер...»] // Моряк. – 1972. – 30 марта.
• Михайлик, Ю.   Такий дивний пароплав: [про роман А.Зорич «Не тільки попутний вітер...»] // Комсомольська іскра, 1972. – 8 лип.
• Анастасія Зорич // Килимник О., Петровський О. Письменники Радянської України: біобібл. довідник. – Київ, 1976. – С. 122.
• Про нагородження тов. Зорич А.А. Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР: [указ Президії ВР УРСР від 4 лют. 1977р.] // Чорномор. комуна. – 1977. – 5 лют.
• Сергієвич, Д.   Головний герой – доброта: [А.Зорич - 60] // Чорномор. коммуна. – 1977. – 4 січ.
• Усиченко, Ю.   Анастасії Зорич – 60 // Літ. Одеса. – 1977. – 4 січ.
• Усыченко, Ю.   Всегда в пути: [к юбилею писательницы А.Зорич] // Знамя коммунизма. – 1977. – 5 янв.
• Неверов, И.   Зрелость: [одес. писательница А.Зорич] // Веч. Одесса. – 1981. – 6 апр.
• Артеменко, І.   Анастасії Зорич – 70 // Літ. Україна. – 1987. – 8 січ. – С. 5.
• Голубовский, Е.  «До последнего листочка»: [к юбилею одес. писательницы А.Зорич] // Веч. Одесса. – 1987. – 3 янв.
• Про нагородження Зорич А.А. Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР: [уках Президії В.Р.У УРСР від 23 січ. 1987р.] // Літ. Україна. – 1987. – 29 січ. – С. 3.
• Арутинов, Е.   Белокурая Настенька: [А.Зорич] // Одес. известия. – 1994. – 4 янв.
• Саврасова, И.   Свежесть слов и чувства: [ко дню рождения А.Зорич] // Одес. вестн. – 1996. – 12 марта. – С. 6.
• Лясковский, В.   Ее крестными были Блюхер и Паустовский: [об А.Зорич] // Одес. известия. – 1997. – 14 янв. – С. 4.
• Бондарчук, П.   Бодрозичлива наставниця [творчість А.А.Зорич] // Дум. площа. – 2001. – 5 січ. – С. 2.
• Зорич Анастасія Антонівка: [біогр. довідка] // Випускники Одеського (Новоросійського) університету. – Одеса: Астропринт, 2005. – Вип. 1. – С.: 93. – фот.
• [Анастасія Антонівка Зорич]: [біогр. довідка] // Дом князя Гагарина: сб. – Вып. 6. – Ч. 2. – Одесса, 2011. – С. 349, 350.

Видання які знаходяться у фонді бібліотеки:

1.    АНАСТАСІЯ Антонівна Зорич [Текст]: бібліогр. покажч. / упоряд. О.Г. Нуньєс; М-во культури і туризму України, Одес. жерж. наук. б-ка ім. м.Горького. – О., 2010. – 39 с. – (Серія бібліографічних покажчиків «Письменники Одеси» вип. 27).
2.    Зорич, А.   Заради життя. – Одеса: Одеське обласне видавництво, 1953. – 186 с.
 3.    Зорич, А.   Илийка. - Одесса: Маяк, 1956. – 432 с.

 4.    Зорич, А.   Велика сім’я.– Одеса: Одеське обласне видавництво, 1957. – 20 с.

5.    Зорич, А.   Капитен дальнего плавания: роман. – Одесса: Обл. изд., 1957. – 432 с.
6.    Зорич, А.   Вернись к своей весне: роман. – Одесса: Одесское книжное издательство, 1960. – 258 с.
7.    Зорич, А.   Созвездие Ориона: рассказы. – Киев: Радянський письменник, 1963. – 125 с.
8.    Зорич, А.   Верю тебе, Фарид!: роман. – Киев: Радянський письменник, 1965. – 255 с.
9.    Зорич, А.   Илийка; Не смолкает прибой: повести. – Одесса: Маяк, 1966. – 431 с.

10.    Зорич, А.   Войди другом в мой дом: роман. – Киев: Радянський письменник, 1968. – 259 с.
Новый роман Анастасии Зорнч «Войди другом в мой дом»— продолжение ее предыдущей книги «Верю тебе, Фарид!»
Та же главная героиня — Елена Зимина, честная и бескомпромиссная в жизни, — действует в новом романе уже при иных обстоятельствах: в последние дни войны и в первые тяжелые послевоенные годы. Снова на ее жизненном пути возникают немалые трудности, снова случаются неудачи и разочарования, но Елена стремится к одному — жить так, чтобы потом не стыдно было оглянуться на пройденный путь.
11.    Зорич, А.   Проснутся птицы. – Одесса: Маяк, 1969. – 191 с.

12.    Зорич, А.   За пеленой тумана: повесть. – Одесса: Маяк, 1970. – 196 с.
Книга Анастасии Зорич  повествует о глубокой и неразрывной связи человека со своей Родиной. О любви к ней. Еще ребенком, оторвав от семьи, Сергея Кошелева увезли во Францию. Дед и бабка, состоятельные люди, воспитывали в своем внуке ненависть к родному народу, даже к отцу и матери, которых уже не было в живых.
Но вот началась война. Кошелев не сразу понял, что с ним происходит, но именно тогда почувствовал себя русским, возненавидел врагов своей Родины.
Прежней жизнью Кошелев после войны уже жить не мог, а новой не было. Все это толкнуло его в пропасть, из которой он выбрался благодаря встрече с советским журналистом Вавиловым. Правда о подвиге отца в годы революции помогла ему окончательно прозреть.
13.    Зорич, А.   Не только попутный ветер...: роман. – Киев: Радянський письменник, 1971. – 216 с.

14.    Зорич, А.   Встречи....Разлуки...:роман. – Одесса: Маяк, 1972. – 216 с.
Роман Анастасии Зорич посвящен важной и благородной теме служения человека своему народу.
Немало горьких дней пережила в юности главная героиня романа Елена Ярошенко. Но не очерствела ее душа, осталась отзывчивой, доброй. Причем доброта Елены проявляется в упорной борьбе со злом, в стремлении добиваться справедливости.
Судьба Елены Ярошенко тесно переплетается с судьбой другой героини романа врача Татьяны Лазаревой. Казалось бы, все дороги открыты Татьяне, а она выбирает одну, легкую и удобную,— служение самой себе.
О взаимоотношении личного и общественного, о высоком понимании чувства долга повествует автор.
15.    Зорич, А.   Утренняя прогулка: рассказы / А.Зорич – Одесса: Маяк, 1974. – 169 с.
16.    Зорич, А.   Не только попутный ветер...; За пеленой тумана: романы / А.Зорич .- Киев: Дніпро, 1975. – 343 с.
17.    Зорич, А.   И остается доброта: роман / А.Зорич – Киев: Радянський письменник, 1977. – 367 с.
 

18.    Зорич, А.   Красный мрамор: роман. – Одесса: Маяк, 1978. – 221 с.
Семья, взаимопонимание между людьми, воспитание подрастающего поколения — вот основной круг вопросов, которые определяют идейно-тематическую направленность романа. В нем затронуты многие аспекты отношения человека к жизни, к своему долгу.
Книга разоблачает мещанство, противопоставляет ему высокие идеалы, благородные чувства и мысли настоящих советских людей.

 19.    Зорич, А.   Горький плод померанца: роман. – Киев: Радянський письменник, 1979. – 336 с.
Роман Анастасии Зорич — о героических подвигах советских партизан, сражавшихся в гарибальдийских отрядах против фашизма за свободу и независимость Италии. Советские люди Федор Полетаев, Степан, Виктор, юноша Тарас покорили сердца простых итальянцев своей самоотверженностью, скромностью, добротой. О таких, как они, говорили сами же итальянцы: «Они отдавали нам все, ничего не требуя взамен».
20.    Зорич, А.   Как их назвать?: роман. – Киев: Радянський письменник, 1981. – 368 с.
21.    Зорич, А.   Горький плод померанца; Красный мрамор: романы.  – Киев: Дніпро, 1984. – 536 с.

22.    Зорич, А.   И снова зацветет сирень: роман. – Одесса: Маяк, 1986. – 368 с.
В романе повествуется о борьбе советских людей с гитлеровскими захватчиками на фронте и во вражеском тылу, о связях советских патриотов с немецким коммунистическим подпольем.

 23.    Зорич, А.   И остается доброта: роман. – Киев: Дніпро, 1988. – 680 с.
Роман «И остается доброта» рассказывает о буднях большого промышленного портового города, о его жителях — моряках, медиках, ученых и рабочих.
В центре повести «За пеленой тумана» — судьба русского эмигранта, талантливого пианиста Сергея Ксшелева, который через много лет возвращается на Родину и осознает свою глубинную связь с ней.
Повесть «Спасите наши души!» — о жизни простых людей в мире капитала, о необходимости однозначного нравственного выбора.
24.    Зорич, А.   Друзья из синих глубин. – Одесса, 1994. – 11 с.

Публікації в збірниках, журналах та газетах:

• Зорич, А.   Вірність: [повість] / А.Зорич, У.Нєвєров // Зміна, 1956. - № 3. – С. 17-19.
• Зорич, А.   Ровно в четыре: [рассказ] // Москва, 1958. - № 4. – С. 61-65.
• Зорич, А.   Мой старший брат: [рассказ] // Сов. Украина. – 1961. - № 7. – С. 32-37.
• Зорич, А.   Мои товарищи: [отрывок из киносценария] // Знамя коммунизма, 1962. – 7 янв.
• Зорич, А.   Встреча: [рассказ] // Знамя коммунизма, 1971. – 21 дек.
• Зорич, А.   Сувенір: [новела] // Україна, 1972. - № 29. – С. 11-12.
• Зорич, А.   Мені купують подарунок: [оповідання] // Чорномор. комуна. – 1973. – 1 січ.
• Зорич, А.   Прошло пять лет...: [рассказ]. – Моряк, 1975. – № 10. – С. 11.
• Зорич, А.   Ищите точные слова! // Веч. Одесса. – 1981. – 26 февр.
• Зорич, А.   Колумб: [рассказы] // Кодры, 1984. - № 3. – С 47-55.
• Зорич, А.   Не спешите обвинять молодых // Правда Украины, 1986. – 16 нояб.
• Зорич, А.   Порядочность // Веч. Одесса. – 1986. – 17 февр.
• Зорич, А.   Необычайные приключения маленького Кикикао // Скелі на синіх вітрах. – ОДеса, 1989. – С. 215-256.
• Зорич, А.   Греческие туфли: [рассказ] // Моряк. – 1993. – 31 мая. – С. 8.
• Зорич, А.   Маскарад: Фрагмент из жизни женщины: [повесть] // Одес. известия. – 1994. – 28 янв.; 2 февр.; 4 февр.; 11 февр.; 15 февр.; 16 февр.; 23 февр.; 25 февр.; 26 марта; 31 марта; 6 апр.; 12 апр.; 20 апр.; 4 мая.; 14 мая; 24 мая; 25 мая.
• Зорич, А.   Мені купують подарунок: Оповідання // Літ. Одеса. – 1997. - № 1. – С. 157 – 159.
• Зорич, А.   Жако: Рассказ // Одес.известия. – 1998. – 21 янв. – С. 3.
• Зорич, А.   Жить – значит верить: Главы из романа // Одес. известия. – 1998. – 24 сент. – С. 3.; 25 сент. – С. 3; 1 окт. – С. 3; 6 окт. – С. 3; 7 окт. – С. 3; 9 окт. – С. 3.
• Зорич, А.   Сказание о синем камне: [рассказ] / А.Зорич, М.Орлова // Одес. известия. – 28 мая. – С. 3; 29 мая.
• Зорич, А.   Потоп в Одессе. Банановое королевство [рассказы] / А.Зорич, М.Орлова // Одес. известия. – 1998. – 26 мая. – С. 3.
• Зорич, А.   Казенное имущество. Невыдуманная история // Літ. Одеса. – 2003. - № 4. – С. 85 – 90. – фот.