Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІІ кварталі 2023 року

 

 

Представляємо нові книжки, які надійшли до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІІ-му кварталі 2023 року

 

Бабаджан, Вениамин Семенович. Из творческого наследия [Текст]: [поэзия, проза, искусство] / В. С. Бабаджан. Вениамин Бабаждан-жизнь и творчество / С. Лущик / [к сб. в целом сост. С. З. Лущик, А. Л. Яворская, отв. ред. О. М. Барковская] – Одесса : Астропринт,2021. – 584 с.

В книге собраны стихи, рисунки, искусствоведческие исследования талантливого одесского поэта и художника, расстрелянного в 1920 году в возрасте двадцати шести лет. В комментариях и заключительной статье творчество В. Бабаджана рассмотрено на фоне бурной культурной жизни Одессы трагического периода Мировой и Гражданской войн.

Бурд, Борис. А помнишь….[Текст]: воспоминания и размышления / Б. Бурд. – Одесса; Израиль, 2023. – 136 с.

Борис Бурд : «Многие посоветовали их опубликовать. Время летит, новое поколение не знает, а иные уже не помнят, что было когда-то в нашей жизни. Уверен, что надо знать, как мы жили, как жили наши родные, что было хорошего, с какими сталкивались трудностями.» 

Дерибасовская-Ришельевская [Текст] : одес. альм. / [Всемир. клуб одесситов]; [ред. Ф. Кохрихт, редкол.: Е. Голубовский, О. Губарь, И. Липтуга]. Одесса : Пласке,2000. – (Одесская библиотека).

№93 (II/2023). – 382 с.

«Под звуки воздушной тревоги»: в этом уже традиционном разделе - новые стихи, проза, эссе членов литературного клуба «Зеленая лампа» (ВКО), в которых наши авторы пишут-эмоционально и с чувством причастности к драматическим и трагическим событиям войны.

Стр. 13

В нынешнем году исполняется 200 лет пребыванию в Одессе Александра Сергеевича Пушкина. Всего за тринадцать месяцев он создал в молодом городе на берегу Черного моря шедевры лирики и прозы. Продолжал работу над романом «Евгений Онегин». В его Одесской главе поэт - по образному выражению - выдал нашему городу грамоту на бессмертие. Среди подборки материалов - стихи украинских поэтов-классиков, посвященных А.С. Пушкину. Подборку украинских переводов составили Александра Дели и Алена Яворская.

Стр. 88

Улица Маразлиевская занимает особое место в истории города. На ней, примыкающей к парку имени Шевченко, - немало домов, в которых жили выдающиеся личности, происходили яркие события. Об одном из них, № 5, рассказывает Дмитрий Шаматажи.

Стр. 37

 

Жданов, Дмитро Костянтинович. Історія води в Одесі : від Кочубієва до Дністровського водопроводу [Текст] / Д. К. Жданов. – Одеса : Фрідман О. С., 2023. – 79 с. – Бібліогр.: с. 77-78.

Книга, яку ви тримаєте в руках, є четвертою із серії, присвяченої результатам досліджень у рамках краєзнавчого проекту ODESA INCOGNITA. Цього разу йтиметься про історію водопостачання Одеси. У книзі описано основні віхи розвитку водопостачання міста з XV й до кінця XX ст. Згодом буде написано продовження, коли наше теперішнє стане минулим. Тож у кінці книги ми ставимо три крапки.

 

Південь України : етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри [Текст]: зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України, Ін-т історії України НАН України, Нац. спілка краєзнавців України [та ін.]; [редкол.: О. Г. Бажан, О. А. Бачинська, К. Будеянке [та ін.]]; відп. ред. М. І. Михайлуца] – Одеса,2017. – Вип. 8 – 2021. – 608 с.

Збірник наукових праць приурочено до 30-річчя незалежності України, і присвячено історії Півдня України та Подунав’я у різні періоди та епохи, українській культурі та духовності сусідніх етнокультур, історії православ’я та інших конфесій, міжнародним і міжрегіональним зв’язкам, мовознавству тощо. До збірника увійшли наукові статті, виступи та матеріали круглого столу «Становлення державної незалежності: історична практика й історична пам’ять (кінець XX ст. 1-а чверть XXI), а також матеріали VIII Міжнародної наукової конференції, що відбулися у м. Одесі 4-5 червня 2021 р.

Видання розраховане на вчених-істориків, краєзнавців, мовознавців, учителів, студентів і всіх, хто цікавиться історією та духовністю від минулого до сучасності.

Південь України : етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри : III Міжнар. наук. конф. (15-16 квіт. 2011; Одеса) / Матеріали III Міжнародної наукової конференції, присвяченої 70-й річниці героїчної оборони Одеси «Південь України : етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри»,15-16 квіт. 2011 р. [Текст] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України ; України, Ін-т історії України НАН України, Нац. спілка краєзнавців України ; Одес. нац. мор. ун-т; [редкол.: О. Г. Бажан, О. А. Бачинська, О. Є. Лисенко та ін.; ред.-упоряд.: О. П. Гогуленко, О. С. Дзинглюк, М.І. Мирошниченко, М. В. Фесан] – Одеса: ВМФ, 2011. – 396 с.

Збірка наукових праць присвячена історії етносів та народів Півдня України, проблемам української термінології та термінографії, українській культурі та духовності сусідніх етнокультур, історії православ’я та долі інших конфесій в регіоні, міжнародним та міжрегіональним зв’язкам. До збірки також увійшли матеріали «круглого столу», присвяченого 70-й річниці героїчної оборони Одеси. Видання розраховане на вчених істориків, краєзнавців, мовознавців, вчителів, студентів та усіх, хто цікавиться історією та духовністю народів Півдня України.

Причорномор’я : історико-правовий, мовний, етнокультурний та релігійний виміри [Текст] зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України, Одес. нац. мор. ун-т, Навч.-наук. мор. гуманітар. ін-т [та ін.] ; редкол.: О. Г. Бажан, О. А. Бачинська, Дж. Єнаке [та ін.] ; ред.-упоряд. О. П. Гогуленко, О. С. Джинглюк, А. О. Кириленко]. – Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС,2017. - Одеса Олді + (нове видавництво), 2023 (нова назва). – Вип. 9 / [відп. ред. М. І. Михайлуца]. – 2023. – 359 с.

Збірник наукових праць присвячений історії Причорноморського регіону та Подунав’я в різні періоди та епохи, державно-правовим відносинам і соціальним процесам; проблемам національної іноземної термінології та термінографії, методикам комунікації та перекладу; культури, традиціям та обрядовості сусідніх етнокультур; історії християнських церков та інших конфесій; ролі архівів, музеїв та бібліотек, міжнародним і міжрегіональним зв’язкам тощо. До збірника увійшли матеріали IX Міжнародної наукової конференції та круглого столу «Цивілізаційні та регіональні виміри війни Росії проти України: суспільно-політичний, гуманітарний, міжнародний контексти», що відбулися в м. Одесі 31 травня 2023 р. Видання розраховане на вчених істориків, краєзнавців, мовознавців, вчителів, студентів та усіх, хто цікавиться історією та духовністю народів Півдня України. 

Олекса Сергійович Різників (Різниченко) [Текст]: біобібліогр. покажч. / М-во культури та інформ. політики України, Одес. нац. наук. б-ка ; упоряд.: А. В. Іванченко, Н. П. Анейчук ; [відп. за вип. І. О. Бірюкова] – вид. 2-ге, доп. і перероб. – Одеса : Бондаренко М. О., 2023. – 191 с.: 8 арк. іл. – (Серія біобібліогр. покажч. «Письменники Одеси», вип. 45)

Черговий випуск серії біобібліографічних покажчиків «Письменники Одеси» присвячений творчій діяльності українського громадського діяча, поета, публіциста та мовознавця Олекси Сергійовича Різниківа (Різниченка).

Видання підготовлене до 85-річчя від дня народження письменника. Містить сім нарисів про життя та діяльність О. Різниківа, біографічну довідку, хронологічний перелік його праць, літературу про життєвий і творчий шлях, інформацію про нагороди та відзнаки. У покажчик також включено матеріали до ювілеїв поета та публікації про участь у громадському житті.

Посібник адресовано літературо- та книгознавцям, журналістам і бібліофілам, викладачам закладів вищої освіти, студентам, краєзнавцям і бібліотекарям. Він буде корисним також учителям шкіл, які ведуть уроки літератури рідного краю.

Хроніка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.М. Грушевського 2022 [Текст] : інформ. бюл. / Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського, від. електрон. бібл.-бібліогр. інформації; [підготув. О. А. Булгакова, верстка, заг. ред., худож. оформ. О. М. Ласкевич, відп. за вип. О. А. Булгакова] Одеса,2023 - Вип. 1-4(19). - 2023. - 88 с.

У бюлетені вміщено інформацію про події, що відбулися в інформаційній культурно-просвітницькій, науковій та інших сферах діяльності ООУНБ ім. М. С. Грушевського в 2022 році. Представлено також дані про видавничу діяльність бібліотеки у 2022 році та інші факти життєдіяльності колективу бібліотеки. Бюлетень адресований всім, кого цікавить досвід роботи у бібліотечній галузі.

Хрустовський Сергій. Я люблю тебе, Авангард! [Текст] / С. Хрустовський, С. Аргатюк. – Одеса : Тов. «СІМЕКС-ПРИНТ», 2016. – 143 с.

У книзі розповідається про Авангард - одне з найкращих селищ (так вважають усі його мешканці) не тільки на Одещині, а й в Україні. Автори книги крок за кроком, від початку XIX сторіччя по теперішній час, висвітлюють двохсотлітню історію заселення та розвитку земель під Одесою, на яких сьогодні розташоване затишне селище Авангард, та діляться секретами успішного сучасного господарювання.

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІ-му кварталі 2023 року

 

Представляємо нові книжки, які надійшли до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІ-му кварталі 2023 року

Амчиславський, Едуард Б. Українська "рапсодія" Леоніда Утьосова [Текст] / Е. Б. Амчиславський, О. В. Галяс. - Одесса ; Нью-Йорк : EDNA Media Corp., IUPS USA, 2023. - 207 с. : фот.

Ця книга - перша україномовна біографія видатного майстра естрадного

мистецтва Леоніда Йосиповича Утьосова. Її автори багато років займають-

ся дослідженням життя та творчості одного з найзнаменитіших одеситів за

всю історію міста. Ними створено майже 200 статей та більше 20 книг, які

торкаються різних аспектів життєвого та творчого шляху Майстра.

Особливість цієї книги не лише у мові, якою ведеться розповідь. Також вперше діяльність Утьосова розглядається на фоні історії української естради, частиною якої є естрада Одеси. Це надає книзі об’ємності та своєрідності.

Дослідження Едуарда Амчиславського та Олександра Галяса багато ілюстроване фотографіями, частина з яких друкується вперше.

Книга розрахована на широке коло читачів, яких цікавить історія української культури у різних її аспектах.

 

Галяс, Александр Васильевич. КВН "Одесского разлива" [Текст] / А. В. Галяс [послесл. Э. Б. Амчиславский] – Одесса; Нью-Йорк : EDNA Media Corp., IUPS USA, 2022. - 174 с. : фот.

Книга журналіста та краєзнавця Олександра Галяса присвячена яскравій сторінці історії Одеси – командам КВК, які у 1960-70-х роках з великим успіхом брали участь у турнірах телевізійного Клубу Веселих та Кмітливих. У радянські часи одеситам було особливо важко пробиватися на всесоюзний телеекран; саме собою місто з його історично сформованим вільнолюбним духом був не в честі в партійного керівництва. Протистояння молодих талантів і ідеологічної системи - одна з головних тем книги.

«Закулісся» КВН автору добре відомо, оскільки він входив до складу команди КВК Одеського інституту народного господарства, яка влітку 1972 року виграла Кубок Центрального телебачення, після чого КВК був закритий на довгих 14 років. Тому, в книзі багато особистих вражень, невідомих подробиць, але водночас – безліч спогадів учасників команд КВК не лише з Одеси, а й інших міст.

І, звичайно ж, автор не міг обійтися без цитат із конкурсів різних років. Адже гумор теж певним чином характеризує Епоху.

А ще в цій книзі - багато фотографій із впізнаваними та не дуже обличчями веселих та кмітливих.

Книжка розрахована на масову аудиторію.

 

Козлов-Петровский, И. А. Пантеон Одессы. Второе христианское кладбище : Люди и судьбы ; Катастрофы ; Тайные истории ; Воспоминания современников [Текст] / И. Козлов-Петровский, В. Шерстобитов. И. Арутюнова; под ред. Е. Женина. - Одесса : КП ОГТ, 2020. - 163 с. : фот.

Ігор Козлов-Петровський, кінорежисер, автор мультимедійного проекту «Пантеон Одеси»: «Ми знаємо: йде людина – залишається пам'ять.

Колись, у такому далекому нині дитинстві, розповідали мені дорогі мої бабусі – Лідія Тимофіївна та Євдокія Миконівна, що людина вмирає тричі: вперше – коли зупиняється її серце, потім – коли зникає пам’ять про неї, і ще один раз – коли руйнується і зникає памятник на її могилі.»

Час не можна зупинити, але його можна зафіксувати, немов у цифровому осередку комп'ютера, відгуки та спогади сучасників про людей, які залишили незабутній слід у світовій історії та в історії нашого з вами міста, Одеси. Саме про це данна книга.

 

Гимельфарб, Евгений Ю. Пыль времени [Текст] : стихи / Е. Ю. Гимельфарб ; [оформ. И. Гимельфарб]. - Одесса : Оптімум, 2022. - 198 с.: ил.

Євген Гімельфарб - поет непрофесійний, технічних недоліків у його віршах вагон, але, слава Богу, і золотинки вдалих рядків теж мелькають, а це не так уже й мало! Тому що такі рядки ніби відкривають діалогове вікно, чіпляють увагу і виводять думку і почуття читача на несподівані орбіти. А саме це й має робити Мистецтво: зачепити, відволікти від прочитаного тексту та викликати хвилю асоціацій.

 

Чорноморська минувшина [Текст] = Chornomorska mynuvshyna : зап. Від. історії козацтва на Півдні України  зб. наук. пр. / Ін-т історії України НАН України, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечнікова, Від. історії козацтва на Півдні України [та ін.]; [рсдкол. : В. А. Смолій(голова), О. А. Бачинська (від. ред.), Т. С. Вінцковський[та ін.]]. - Одеса : Друк Південь, 2008. - Вип. 17 / [за ред. В. А. Смолія]. - 2022. - 158 с.: іл.

В 17- му випуску «Чорноморської минувшини» розміщені провідні статті професійних істориків:

Середа О. «Османський адміністративно-територіальний устрій Буджака й Очаківської землі;

Гончарука Т. «Хаджибей (Одеса) у подіях військово-морської історії за часів російсько-турецької війни 1787-1792 рр.»,

Каюк С. Фронтирні спільноти Південної України другої половини XVIII – початку XIX ст.: відповідь імперіям;

Хмарський В. Спогади про Одесу 30-х років XX ст.: у фокусі між «воронцовською епохою» та одним роком та ін.

 

Дерибасовская - Ришельевская [Текст] : одес. альм. / [Всемир.  клуб одесситов] ; [ред. Ф. Кохрит, редкол.: Е. Голубовский, О. Губарь, И. Липтуга]. - Одесса : Пласке, 2000. - (Одесская библиотека).

№ 92(1/2023). - 2023. - 382 с. : іл.

92-й номер, по традиции - весенний, вышел 24 февраля 2023 г., в годовщину начала войны. Он содержит рубрику «Под звуки воздушной тревоги»

Стихи и проза авторов - членов литературного клуба «Зеленая лампа» написаны с высоким чувством сопричастности и патриотизмом. [Стр. 11]

По традиции в номере монолог Михаила Жванецкого и стихи Юрия Михайлика. [Стр. 6 и 8]

Основателю одесской «Скорой помощи» Якову Бардаху посвящена статья Макса Нужного – сотрудника этой незаменимой и гуманной службы. [Стр.48]

О выдающихся поэтах, чьи жизнь творчество были тесно связаны с Одессой, в публикациях Алены Яворской о Владимире Сосюре, Евгения Голубовского о Хаиме Нахмане Бялике. [Стр. 282 и 304]

Мы из «Одессы». Из журнала, выходившего в конце 90-х, родился наш альманах. Об этом времени вспоминают Феликс Кохрихт и Сергей Осташко.

[Стр. 348]

 

Південний Захід. Одесика [Текст]: іст.-краєзнав. наук. альм. / Нац. спілка краєзнавців України, Асоц. європ. культури «Золота акація»; [редкол.: О. П. Тригуб, О. Г. Бажан, О. А. Бачинська [та ін.]] ; голов. ред. В. А. Савченко.] – Одеса : Оптімум,2006. - Бондаренко М. О.,(нове вид-во), 2023. (нова назва).

Вип.33. – 2023. – 254 с. : іл. – Бібліогр. в кінці ст.

«33» й  випуск сформувався під час війни. Проте, попри усі складнощі воєнного часу, авторський колектив збірника згуртувався і продовжував працювати, щоби гідний та довершений науковий матеріал побачив світ.

Історичні дослідження - це не тільки спомин про минуле, це насамперед, - ключ до того, щоб в майбутньому уникнути помилок. Особливу увагу у цьому контексті варто звернути на матеріали щодо історичного коріння та передумов формування визвольного руху українців за свободу, незалежність та соборність, зокрема дослідження А. та Н. Ложешників «Початок укра- інської революції в Одесі (весна 1917)» та О. Ложешника «До історії формування Чорноморського козацького війська», робота О. Музичка «Одеські громадські товариства як осередки діяльності українського національного руху (кінець XIX -початок XX ст.)». Актуальним відкликом сьогодення стали матеріали академіка В. Литвина «У битві за імперію: російські наративи проти історичних реалій» та «Одесский порт 23.06.2022» А. Крайного... За традицією на вас чекають нові цікаві матеріали і відкриття у розділах «Одеські старожитності», «Студентська трибуна», «Край в епоху диктатур» тощо.

Сьогодні, як ніколи, важливо об’єктивно усвідомлювати уроки минулого та оцінювати події сьогодення, і альманах «Південь- Захід. Одесика» усіма можливими засобами, своїм науковим знаряддям та дослідницьким арсеналом сприяє цьому значущому процесу.

 

Дорошенко, Александр Викторович. Сентиментальное путешествие. [Текст]: поэма : в 4 ч. : 2006 - 2013 / А. В. Дорошенко. - Одесса : Optimum, 2015. -. Ч. 2 : Моя невероятная страна. - 2015. - 455 с.: ил.

Читач вже давно знайомий з твочістю Александра Дорошенко. Рашіш видавництво «Optimum» випустило його поэму «Мой Город» в чотирьох книгах «Малой белой серии». Потім в одному томі «Поэму о Городе», 2004 р., «Дети Города» (частина книги «Сентиментальное путешествие»), 2006 р., і «Переправа через Стикс», 2007 рік, які викликали велику цікавість до творчості автора, як на батьківщині, так і в російськомовному зарубіжжі. Окремі розділи цих книг регулярно виходили в період з 2007 по 2011 р. у провідному російськомовному журналі Ізраїля «22», а також у літературних російськомовних виданнях Росії, Німеччини, США та Австралії.

Нова книга «Сентиментальное путешествие», так само названа ним поемою, складається з чотирьох частин і присвячена минулій епосі, що відшуміло сторіччя нашого життя - дитинству та юності покоління («Гениальная эпоха»), молодості та розквіту («Моя невероятная страна»), зрілості і спуску з вершин («Родина, мать»), а остання частина – це роздуми про майбутнє. Книга розрахована на широке коло любителів справжнього мистецтва, гарної прози та нашої Одеси.

 

Герман Пынтя : Торжество справедливости : Мое досье [Текст] / ред.-сост. П. Е. Козленко. - Одесса : Феникс, 2019. - 264 с.: ил.

Особа Германа Пинті, одна з дуже цікавих і загадкових постатей румунської адміністрації у Трансністрії. Про нього ми практично нічого не знаємо, хіба що мером окупованої Одеси з жовтня 1941 р. по 1944 р. Проживав на вул. Гоголя за рогом мосту Сабанєєв , а в березні 1944 р. виїхав з Одеси спеціальним складом.

Він багато зробив для налагодження мирного життя, благоустрою та постачання міста. Було відновлено подачу води, запрацювала електростанція, громадський транспорт, відновлено зруйновані будівлі. Налагодилося культурне життя. Було збудовано Одеську оперу, консерваторію, університет. Відкрилися церкви та храми.

Але це було потім. А за багато років до цього моменту, Г. Пинтя народився 13 травня в {с.Зэикань} Бессарабської губернії, в сім'ї селян-середняків Василя та Іоаны Пинтя. Його сільське дитинство було типовим на той час. Правда, йому больше подобалося читати книги і грати на скрипці, ніж працювати в полі. З 1901 по 1904 р. – він навчався у початкових класах у рідному селі, і потім, до 1910 р., у Глодені, теж північ від Бессарабії.

В 1915 році закінчив педагогічне училище в м. Білгород-Дністровському. В тому ж таки 1915 р. був призваний до армії і в грудні того ж року закінчив Київське юнкерське училище. Учасник 1-й світової війни - чин офіцера, кавалер двух орденів Св. Георгія.

У 1917-1918 роках Герман Пинтя (тоді йому було 24 роки) входив до складу «Сфатул Церій», обіймав посаду військового міністра в уряді Молдавської Демократичної Республіки. У 1923, потім у 1927-1928, і 1932 роках він – примар (мер) в м. Кишинів. Йому вдалося швидко налагодити господарське життя міста в умовах, коли не вистачало навіть продуктів харчування. Було організовано чотири пекарні, яким наказувалося продавати хліб за твердими цінами. За цей же час було асфальтовано три вулиці, до діючих електростанцій додалися ще дві, були збудовані швейні та взуттєві майстерні.

Після 1918 р. він закінчує юридичний факультет Яського університету і стає адвокатом.

Коротка біографія в інтернеті не відповідає на багато питань, що виникли у дослідників періоду румунської окупації нашого міста. Чому Пинтя став мером Одеси, його роль у знищенні чи порятунку єврейського населення міста, чому не розстріляли разом з маршалом Іоном Антонеску, губернатором Георге Алексіану та генерал-інспектором жандармерії Костянтином З. Василію або не засудили до довічного ув'язнення, як К. Пантазі, Є. Крістеску та Р. Лекку. Після війни Германа Пинтю кілька разів судили, але виправдали, визнавши, що колишній примар (мер) Одеси, не винний у військових злочинах. Запитань багато...

 

Барановский, Валерий Николаевич. Среди слепых и очень сильно пьющих [Текст] / В. Н. Барановский ; [оформ. . И. Аксенова, А. Гук]. - Одесса : ВМВ, 2013. - 255 с.

Ця нова книга Валерія Барановського про... красу. Так-так, про красу зовнішню і внутрішню, що розцвіла серед «свинцевих мерзотів» життя, що існує поряд з нами, але нами не видно. Життя саме сліпих та п'ючих. Ці люди не розлючені і не запеклі. Просто вони так живуть. І вирватися, уникнути цього життя важко, часом неможливо. Та й не хочеться. Воно, по-своєму, затишне, зручне це життя. Але не для героїні цієї книги...

 

Підготувала К.Г. Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії

Українське краєзнавство як ключ до національно-патріотичної самосвідомості

 28 травня, з нагоди відзначення Всеукраїнського дня краєзнавства, відбулось засідання круглого столу «Краєзнавство як чинник національно-патріотичного виховання: досвід культурних та освітніх інституцій», що було організоване Одеською національною науковою бібліотекою.

Провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Катерина Черненко поділилась досвідом бібліотеки у змістовній доповіді «Українське краєзнавство як ключ до національно-патріотичної самосвідомості».

Дякуємо за запрошення організаторам й співорганізаторам!

Дякуємо доповідачам за цікаві, насичені доповіді, за обмін досвідом та визначення сучасних підходів до проведення освітньо-виховних, інформаційних та соціокультурних заходів національно-патріотичного спрямування, обговорення перспектив розвитку національно-патріотичного виховання в сучасних умовах, національно-патріотичної самосвідомості, шанування своєї культури і історії, а також продовжити важливу роботу всіма інституціями в сприянні інтелектуального потенціалу нації, духовному збагаченню і створенню найліпших умов для творчого самовираження і самореалізації громадян України.

Це завдання стає дуже актуальним в умовах інформаційної та збройної агресії рф проти незалежної України!

Краєзнавство є важливою складовою національно-патріотичного виховання, ключем до пізнання своєї "малої батьківщини", її минулого й сучасного, є вагомою передумовою формування національної самосвідомості і розуміння громадян України своєї відповідальності за квітучий розвиток держави, і свій особистий добробут.

З Україною в серці! Віримо в Перемогу!

 

Завдяки ЗСУ стало можливим проведення круглого столу "Краєзнавство як чинник національно-патріотичного виховання: досвід культурних та освітніх інституцій" з нагоди Всеукраїнського дня краєзнавства, який відбувся в Одеській національній науковій бібліотеці.

 

Дослідник минулого Одещини: 90 років від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського

 

Пам’яті видатного історика співробітниками відділу краєзнавчої літератури і бібліографії підготовано книжкову виставку «Дослідник минулого Одещини: 90 років від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського».

Матеріали виставки присвячені історику, краєзнавцю, заслуженому працівнику культури України, професору А.Д. Бачинському, діяльність якого з 1961 року була пов’язана з Одеським університетом, де він працював на кафедрі історії України. На виставці представлено літературу та фотоматеріали, що висвітлюють основні віхи життєвого шляху, а також науковий доробок вченого.

21 травня 1933 року народився Анатолій Діомидович Бачинський — український історик, археограф, професор кафедри історії України Одеського університету імені І. І. Мечникова (1991).

В 1957 р. закінчив історичний факультет Одеського університету імені І. І. Мечникова. Один із перших напрямків наукової діяльності, обраний ще у студентські роки, пов'язаний з історією козацтва й селянства на півдні України у XIX ст., став провідним у подальших наукових дослідженнях вченого.

Анатолій Діомидович працював науковим співробітником Одеського державного археологічного музею (1957—1958 рр.) і старшим науковим співробітником Державного архіву Одеської області (1958—1963 рр.).З 1960 р., він розпочав викладати на історичному факультеті Одеського університету імені І. І. Мечникова, на якому потім і пропрацював усе життя.

У 1969 р . захистив кандидатську дисертацію «Народна колонізація Придунайських степів у XVIII — на початку XIX ст.». В дисертації вперше в історіографії на основі архівних джерел зі сховищ Москви, Санкт-Петербурга, Краснодара, Києва, Одеси, Миколаєва, Херсона уведених у наукових обіг, дослідив питання перебування Буджацької орди на території пониззя Дунаю, історії створення Усть-Дунайського козацького війська, перебування задунайського й чорноморського козацтва на території межиріччя Дністра та Дунаю.

У подальшому питання, пов'язані з історією задунайських запорожців і Задунайської Січі, отримали активний розвиток у науковому доробку А. Д. Бачинського: побачила світ монографія «Січ Задунайська. 1775—1828» (1994), яка мала бути підставою для захисту цієї теми у 1995 р. для отримання наукового ступеня доктора історичних наук.

А. Д. Бачинський автор восьми монографій, півтори сотні наукових та близько двох сотень науково-популярних статей, багатьох археографічних публікацій. Деякі з них опубліковані в Болгарії, Росії, Молдові.

Анатолій Діомидович проводив активну громадську роботу. Він був членом редколегії «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління УРСР» (1960–1964); член Бюро наукової Ради АН України з проблем історичної науки, секція давньої і нової історії України; Археографічної комісії АН України; Дирекції Державного архіву Одеської області (з 1987); членом редакційно-видавничої ради республіканського видавництва «Маяк» (з 1989); головою Одеського товариства краєзнавців (1992) та ін.

Нагороджений:

орденом «Кирил і Мефодій» II ступеня (Болгарія, 1969) за внесок у розвиток і дослідження україно-болгарських зв'язків;

почесним званням «Заслужений працівник культури України» (1993).

Помер у м. Одеса в 8 квітня 1995 року.

Про життєвий шлях вченого

• Владимирский О. Памяти человека и педагога [Электронный ресурс]: [в НБ ОНУ им. И. И. Мечникова состоялась презентация сб. статей посвящ. памяти А. Д. Бачинского – укр. историка, археографа, проф. каф. истории Украины] / Олег Владимирский // Веч. Одесса. – 2008. – 18 нояб. – Режим доступу: http://vo.od.ua/rubrics/raznoe/9480.php

 

• И за учителей своих… [Электронный ресурс]: [о проф. каф. истории Украины А. Бачинском] / подготовил Валерий Варзацкий // Порто-франко. – 2020. – 16 июля. – Режим доступу: http://porto-fr.odessa.ua/index.php?art_num=art018&year=2020&nnumb=20

 

• 86 лет назад в Одессе родился выдающийся историк и археограф [Электронный ресурс]: [о науч. пути А. Бачинского] // odessa.net.ua : сайт. – Режим доступу: https://odessa.net.ua/news/86-let-nazad-v-odesse-rodilsja-vydajuschijsja-istorik-i-arheograf. - Дата публ.: 21.05.2019

 

• А. Д. Бачинский воспитал не одно поколение одесских историков [Электронный ресурс]: [биогр. ученого] // /grad.ua: сайт. – Режим доступу: https://grad.ua/ru/istoriya-odessy/75916-a-d-bachinskiy-vospital-ne-odno-pokolenie-odesskih-istorikov.html. - Дата публ.: 21.05.2018

 

• Станко В. Н. Анатолій Діомидович Бачинський: вчений і друг (до 70-річчя з дня народження [Електронний ресурс]: [біогр. вченого] / Володимир Станко // dspace.onu.edu.ua : сайт. – Режим доступу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/25162/1/6-11.pdf

 

• Стаття « Анатолій Діомидович Бачинський (1933-1995): краєзнавець, археограф, учитель і просто одесит» в науковій ЕБ періодичних видань НАН України [Електронний ресурс]: [запис] // nbuv.gov.ua: сайт. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32340?show=full

 

• Анатолій Діомидович Бачинський (1933–1995): Краєзнавець, археограф, учитель і просто одесит / М. Михайлуца, А. Мисечко // Краєзнавство. - 2011. - № 1. - С. 108-113. - Бібліогр.: 9 назв. – укр. – [Електронний ресурс]: dspace.nbuv.gov.ua: сайт. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/32340/11-Michailutsa.pdf

 

• Бачинський Анатолій Діомидович [Електронна бібліотека «Україніка»]: [праці вченого] // http://irbis-nbuv.gov.ua: сайт – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21REF=10&S21STN=1&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EA=%D0%91%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%20%D0%94%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%3C.%3E&S21FMT=preitem&S21SRW=dz&S21SRD=UP

 

•  Чухліб Т. Історія, філософія, релігія: 40 років на службі Кліо: одесит Анатолій Бачинський [Електронний ресурс]: [наук. доробок вченого] / Тарас Чухліб // www.hetman.tv: сайт. – Режим доступу: http://www.hetman.tv/nomera/2012/2012-3-44/bach.html

 

• Чухліб Т. Козацький спадок Анатолія Бачинського [Електронний ресурс]: [21 трав. cповнилося б 80 р. видатному одес. вченому, досліднику історії козацтва на півдні України Анатолієві Бачинському (1933 - 1995)] / Тарас Чухліб // Чорномор. новини. – 2013. - 30 трав. – Режим доступу: https://chornomorka.com/archive/21411/a-2387.html

 

• До 85 річчя Анатолія Бачинського [Електронний ресурс]: [мультимедійна презентація «Анатолій Бачинський – дослідник історії України, археограф»: до 85-річчя від дня народження Анатолія Діомидовича Бачинського»] // Режим доступу: https://odnb.odessa.ua/view_post.php?id=2078

 

• Бачинський Анатолій Діомидович [Електронний ресурс]: [некролог] // Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/journal/1995/3/21.pdf

 

Лицар театру: 130 років з дня народження Василя Василька

 

7 квітня минає 130 років від дня народження Василя Степановича Василька, українського режисера, актора, педагога, театрознавця.

Василько Василь Степанович (справжнє прізвище – Міляєв; 07.04 (26.03).1893–18.03.1972) – актор, режисер, педагог, театральний діяч, театрознавець. Народний артист СРСР (1944).

Народився в с. Бурти (нині село Шполянського району Черкаської області). Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Ще студентом (1913) працював у театрі М. Садовського, незабаром – у товаристві українських акторів за участю П. Саксаганського, М. Заньковецької під орудою I. Мар'яненка, де набув творчої майстерності. Працював у київському «Молодому театрі» (1916–19), 1-му Державному драматичному театрі УСРР ім. Т. Шевченка «Кийдрамте» (1920–21); 1922–1926 – актор, режисер, педагог мистецького об’єднання «Березіль», 1926–1956 очолював Одеський, Харківський, Донецький, Чернівецький українські драматичні театри.

Виконавець характерних ролей світової та української драматичної класики. Режисер вистав: «За двома зайцями» М. Старицького (1925), «Ревізор» М. Гоголя (1937), «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука (1939), «Земля» (1947), «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської (1956, власна інсценізація), «Гайдамаки» Т. Шевченка (1961) та ін.

Один із засновників театрального музею (1923, 1926 – передано ВУАН), нині Державний музей театру, музики та кіномистецтва України.

У 1920–1930-х рр. викладав на драматичних факультетах Київського й Харківського музично-драматичних інститутів.

Автор праць: «Микола Садовський та його театр» (1962), «Фрагмент режисури» (1967), «Народний артист О.С. Курбас» (у кн.: «Театру віддане життя», 1984).

Похований у м. Одеса.

В.Василько. «Театру віддане життя...»

«Я прихильник театрального театру. І вимагав від акторів сміливої вигадки, чіткої опуклості, яскравої форми, ритмічного малюнка, пластичного виразу, повноти темпераменту і активного відчуття у спілкуванні з глядачами, а не відгороджування від них четвертою стіноюю Контактувати з глядачем так, щоб захопити його, заполонити, довести до екстазу, - ось що мусить бути ідеалом у мистецтві театру»

«...Класика своїм ідейним спрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього»

«...Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків шляхом асоціацій примушу є розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розумінням найголовнішого, найтиповішого, є сучасною»

«Я твердо переконаний, що кожен приходить у режисуру своїм, індивідуальним шляхом. Розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне й інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство переплітаються у творчості і кожного митця своєрідно. І все ж практичний досвід попередників є хорошою школою»

«...Я люблю Одесу, люблю її театральних глядачів, які вболівають за свій театр, шанують своїх акторів»

Література про життя і творчість Василя Василька

Лущик Сергей Зенонович. Библиофилы старой Одессы: Очерки. – Одесса: Optimum , 2005. - С. 78-91 : фот.

До книги відомого краєзнавця Сергія Зеноновича Лущика увійшли нариси про одеських бібліофілів, написані в останнє десятиліття та опубліковані у різних збірниках.

Фігура народного артиста СРСР Василя Степановича Василька (1893-1972) досить добре відома в Україні, йому присвячено багато статей та книг, його ім'я присвоєно Українському музично-драматичному театру в Одесі.

Всі дослідники творчості В. Василька відзначають, як правило, багатогранність його таланту - керівник ряду великих театрів, режисер-постановник цікавих спектаклів, педагог, актор, автор п'єс та інсценувань, історик та теоретик театру.

Водночас від більшості біографів вислизнула важлива риса його характеру – покликання до збирання матеріалів з історії українського театру.

Згодом з'явилася можливість вивчити зібрання досить уважно при колосальній кількості матеріалів. Були прочитані не лише книги та статті Василька, а й деякі рукописи, спогади, листи.

Стали відомі багато сторін біографії, шляхи збірної діяльності. Робота з колекціями та архівом стала, по суті, зоочною зустріччю з самим Василем Степановичем. Вдалося відтворити його духовний вигляд.

Василько опікувався улюбленим дітищем - Театральним музеєм. Свою б-ку віддав музею. Переважна більшість експонатів цієї колекції та книг відзначені «книжковим знакам» власника. Відбиток друку з текстом «Бібліотека В. Миляєва», володарський розпис чорнилом або олівцем «В. Василько Миляїв», пізніше змінена на «ВВасилько».

 

Бродавко Роман Исаакович Театр. Искусство надежды. Очерки – Одесса, Optimum - 2006. - С. 10-42.

Книга мистецтвознавця та журналіста розповідає про театральну Одесу XX століття, її видатних акторів, режисерів, музикантів, художників, їх життя та творчі долі. З театрами чорноморського міста автора поєднують професійні, споріднені, дружні зв'язки, тому його оповідання – це погляд із-за лаштунків, що робить нариси особливо цікавими. Книжку адресовано тим, хто цікавиться історією театру.

Автор книги Роман Бродавко знайомить нас з родиною Василя Степановича Василька, який проживав по вулиці Короленко, нині Софіївська в будинку № 10 «У Василя Степановича було дуже виразне обличчя. По ньому завжди можна "прочитати" його настрій, ставлення до того, що відбувається. Василько рідко приховував свої почуття: він був на диво відкритою людиною» ( С. 11).

«Василій Степанович був чудовим оповідачем. Говорячи про щось йому близьке, він надихався. Його погляд ставав променистим, яскравим, а голос теплим, багатим на музичні відтінки» (С.12)

Родився Василь Міляєв (псевдонім Василько він візьме в студентські роки) 7 квітня в с. Бурти Черкаської області. Він був другою дитиною з пяти. Батько, Степан Платонович працював бухгалтером у землевласника і мецената Терещенка. Батьки Василя Степановича були інтелегентами. В домі була бібліотека, яка поповнювалася завжди новинками. Мама, Марія Павлівна, займалася вихованням дітей , привила любовь до музики і літератури.

В сімь років Василь почав навчатися в народній школі в Куцівкі, потім в школі в Фастові. В 1904 р. став учнем Київської другої класичної гімназії. Навчаючись в старших класах гімназист Міляєв потрапив до театру М. Садового. Юнак потрапив у той світ, яким мріяв. Тут він осягав мистецтво акторської гри, спостерігаючи за Садовським, Лінницьким, Левицьким, Кузнєцовим...

Влітку 1912 року в театрі Миколи Садовського гімназіст Міляєв вперше зіграв роль свата у комедії "Сватання на Гончарівці". Це був його дебют на професійній українській сцені.

Було багато ще ролей…

Василько Василий Степанович (1893-1972) [Текст]: [арт. и реж., работал в Одес. укр. муз. - драм театре. Биогр. очерк] // Сто великих одесситов. Сост. А. Либин, Н. Маковец. – О.: Optimum, 2009. – С. 56-62 : фот.

Лущик С. Хранитель театральной памяти [Текст]: [о В. С. Василько] / Сергей Лущик // Дерибасовская – Ришельевская. – Вып. 9. – Одесса, 2002. – С. 55-63 : ил.

Бродавко Р. Народні сцени у виставах В. Василька // Четвертий міжнародний конгрес україністів: Одеса 26-29 серп. 1999 р. доп. та повідомл. Південь України Одесса. – О.: Астропринт, 1999. – С. 333 – 337.

Видатний український режисер Василь Василько увійшов в історію національного театру як неперевершений майстер народних сцен. Продовжуючи традиції театру корифеїв та Леся Курбаса, якого вважав одним із своїх вчителів, режисер тяжів до драматургії високого ідейного та громадського звучання, до епосу, який відображав поворотні моменти національної та світової історії. В його виставах героями епосу були не тільки головні дійові особи, але й учасники народних сцен, образи яких у Василька завжди були глибоко індивідуалізовані.

Відомий дослідник творчості майстра П. І. Кравчук відзначає: “При створенні народно-героїчних сценічних епопей В. Василько намагався засобами театру показати найважливіші історичні процеси народного життя... У переважній більшості спектаклів В. Василька народні сцени становили досить вагому частину, а часом виражали основну ідейно-естетичну суть твору. Одним з головних режисерських засобів при вирішенні масової сцени була індивідуалізація і типізація її учасників”

Термін “масова сцена” використовується в традиційному театрознавстві як універсальне визначення епізодів з участю багатьох осіб. Як теоретик режисури, В. Василько диференціює цей термін і вводить три поняття:

1. «Масова сцена» у вузькому розумінні слова, в якій діє велика кількість осіб.
2. «Народна сцена» - масова сцена виразного соціального звучання.
3. «Юрба» - випадкове скупчення людей, що утворюється стихійно.

Важливим висновком багаторічної режисерської практики Василька є те, що в масовій мізансцені обов’язковим є відчуття простору: “Ніколи не слід компонувати мізансцени масовок скупчено, натовпом, щільно одне од одного. Кожна постать, по можливості повинна бути якнайвиразнішою і водночас виявляти душевний стан дійової особи, щоб - “грала” вся фігура актора, а не лише його обличчя”.

Такий підхід до побудови народних сцен обумовлював їх великий емоціональний вплив на глядача. На це і розраховував режисер, створюючи свої епічні полотна. Так, перед прем’єрою вистави Земля за повістю О. Кобилянської в Одеському українському театрі (1948 р.) він писав: «Ми прагнемо добитися у постановці того ступеня театральної майстерності, коли до глядача доходить не лише зміст п’єси, сцени, але й її образно-емоціональне звучання. Ми хочемо, щоб наша вистава полонила не лише розум і свідомість глядача, а й серце його.»

Прагнення до того, щоб «чергова» вистава не відрізнялася від прем’єрної - ознака високої вимогливості митця до своєї праці та праці очоленого ним колективу. Тут Василько виступає як однодумець В. І. Немировича - Данченка, якого високо цінував і поважав.

Творча практика В. Василька, його теоретичні праці мають величезне значення для розбудови українського національного театру, який в останні роки відходить від притаманної йому емоційності, яскравої театральності, епічного розмаху, музично-драматичної природи. Народні сцени стають в наших театрах рідкісним явищем, тим більше - народні сцени, виконані в традиціях В. Василька.

Український театр повернеться до них, звертаючись до великих епічних фресок національної та світової драматургії. І досвід Майстра стане у пригоді тим, хто буде поєднувати плідні традиції минулого з власними пошуками театральної правди.

Бродавко Р. Свет в судьбе [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР., реж., драматурга В. С. Василько] / Роман Бродавко // Фаворит удачи. – 2013. – май-июнь. - №4. – С. 56-59 : фот.

Після прем'єри Василько обов'язково обходив усіх учасників, включаючи працівників постановочної частини, і особисто дякував за роботу. Була ще одна форма вираження його особистої вдячності: на бланках із титулом «народний артист СРСР В.С. Василько» він писав своїм колегам листи подяки. У деяких співробітників вони зберігаються досі.

Працівники театру його вимогливість та принциповість, поважне ставлення до всіх і глибоку культуру! Скільки режисерів випускали спектаклі, не знаючи часу подякувати за роботу тих, хто зробив свій вагомий внесок у їх постановку. А Василько не забув про це ніколи! Для нього працівники театру ніколи не були безликими - так само, як і образи в народних сценах.

Недзвідський А. Лицар театру [Текст]: [мемуари В. С. Василька] / Андрій Недзвідський // Горизонт. – Одеса, Маяк. – 1979. - С. 99-101.

«Він був лицарем театру. Все своє свідоме життя. І він мав всі підстави назвати книгу своїх спогадів - «Театру віддане життя». Бо воно й справді було все до кінця, до останніх днів віддане Василем Степановичем Васильком, автором цих спогадів, театрові - «мистецтву Мельпомени», як казали в старовину. Він не ходив ніколи на полювання, не ганяв у часи дозвілля більярдних куль, а про те, як ледве чи не єдиний раз у житті ловив ще в дні юності рибу, кинувшись у пальті в воду по спійманого коропа, якого потім з’їв кіт, розповів із сміхом у своїх таки спогадах. І робочий час, і дозвілля були однаково віддані театрові новим ролям, новим постановкам - і роздумам про дальші шляхи його розвитку та свою працю в ньому».

Взагалі творчі дерзання Василя Степановича нерозривно пов’язані з містом над морем, куди він повертався спершу після роботи в театрах Харкова та Донецька у 1939 році, а згодом у повоєнному 1948 очолив колектив, що носив високе і поетичне ім’я – театр… Є про що розповідати Василеві Степановичу сучасникам і майбутнім поколінням. І робить він це цікаво, виявляючи неабиякий літературний хист.

Широко знані спогади про корифеїв класичного театру Кропивницького, Садовського, Саксаганського добре відтворюють складну обстановку переслідувань та обмежень, в якій розвивався український театр, вимушено-кочові умови праці і той ентузіазм, з яким - усупереч усьому - сприймав вистави демократичний глядач.

Зовсім по-іншому пише свої мемуари Василь Василько. В нього на першому місці саме ця жива душа театру, видовище, яке спалахує в ньому щовечора і на підготовку, «запуск» якого спрямовані сили людей, серед яких діє, шукає, вагається, перемагає і він, Василь Василько. Автор цих мемуарів бачить, насамперед театр, а вже в ньому себе. Прекрасна пам’ять і докладні, по свіжих слідах роблені, записи вражень дали йому змогу відтворити  творчу атмосферу вистав та їх конкретні деталі, простежити висхідні лінії провідних ролей, особливо тих , які доводилось грати особисто йому.

Така «внутрішня багатожанровість» - гарна риса мемуарів.

Василь Степанович доброзичливий до людей у своїх спогадах - і це найприємніше.

Погляд Василя Степановича спрямований насамперед на хороших людей в театрі. Їм віддана його любов багаторічного співробітника і теперішнього автора спогадів.

І навіть, коли в людей, як от у режисера Б., трапились згодом серйозні життєві огріхи, за які він дістав заслужене покарання, а відбувши його, зустрівся з Василем Степановичем, автор спогадів не привніс жодної негативної риси в характеристику старого-товариша, що стосувалась їхніх молодечих років. Зробив помилку, покараний за це - нема чого погіршувати тепер попередні сторінки його біографії! Тик по - людяному завжди прагнув вирішувати питання Василь Степанович.

Особливо він вмів пам’ятати й цінувати все добре, що зустрів на життєвому шляху. На сторінках спогадів хороші люди оточені заслуженим ореолом.

Бродавко Р. В. С. Василько – историк театра [Текст]: [биогр. справка. Ст. посвящ. значению деятельности его как режиссера, актера, драматурга, историка и теоретика театра] / Роман Бродавко // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – О.: Астропринт, 2011. – Вип. 10. – С. 302-305. – Бібліогр.: С. 305.

У збірці матеріалів ІУ Міжнародної науково-практичної конференції «Музей. Історія. Одеса», присвяченої 55-річчю Одеського історико-краєзнавчого музею, представлено тези, повідомлення та доповіді, що розкривають багатство історико-культурної спадщини Причорноморського краю, унікальність та різноманітність музейних зібрань, демонструють сучасний стан і перспективи розвитку музейної справи та історичного краєзнавства.

Для музейних працівників, фахівців в області історичного краєзнавства, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією і культурною спадщиною Українського Причорномор’я. 

Андреєв А. Віхрєв В. В. С. Василько. Народний артист СРСР. – К.: Мистецтво, 1949. – 46 с.

Перед Васильком-актором були розкриті великі можливості. І сатира, і лірика, і буфонада, і психологічна драма - в можливостях цього талановитого актора.

В особі В. С. Василька український театр має видатного педагога. Василько жив не тільки інтересами сьогоднішнього спектакля і свого особистого успіху, а й інтересами своїх учнів - інтересами молоді. В багатьох містах України та інших держав можна зустріти окремих акторів або режисерів - вихованців Василька. Їх вчитель розумів, що секрет довголіття в мистецтві полягав в пробудженні нових талантів, у вихованні нових кадрів, що продовжать і розвинуть його діяльність.

Василь Степанович Василько дбав про майбутнє театру. І в цьому його сила, сила визначного майстра сцени.

Народний артист СРСР В. С. Василько і український рядянський театр: тези доповідей і повідомлень науково-творчої конф., жовтень 1983. – Одеса, – 1983. – 82 с.

В мистецько-літературну історію В. С. Василько (1893 - 1972) ввійшов як режисер, актор, педагог, теоретик та історик театру, як драматург і мемуарист.

В. С. Міляєв (справжнє прізвище митця), - в подальшому піввіку працює в українському театрі, будучи одним з невтомних його діячів. Як митець він завжди знаходився в рядах тих, хто йшов шляхом реалізму в нашому театральному мистецтві, хто в своїх теоретичних виступах і практичній діяльності стверджував ідеї патріотизму, дружби…

Як відомі, його сучасники - діячі театру зв’язані зі «своїми» містами - Юра з Києвом, Романицький зі Львовом, Крушельницький з Харковом, Магар з Запоріжжям, Верещагін з Вінницею, так Василько зв’язаний з Одесою. Колектив Одеського музично-драматичного театру ім. В. Василько у свій час вписав чимало славних сторінок в історію театральної України, коли художнє керівництво театром було очолене Василем Степановичем. Кожного разу завдяки невтомній роботі режисера вдало складеному репертуару, вмілому добору виконавців на відповідні ролі, завдяки пануючій творчій атмосфері постановочної групи і акторського складу зазнавали високого піднесення мистецького рівня не лише ті чи інші вистави, а й театр в цілому.

Час від часу Василько з’являвся і як актор-виконавець. Серед галереї його сценічних образів були Шельменко, Дудка, Бублик, Глоба.

На одеській сцені, як і на інших, де йому доводилось працювати (Харків, Донецьк. Чернівці), В. С. Василько був першовідкривачем для широкого глядача не лише окремих п’єс, а й письменників)

Чимала кагорта відомих митців - режисерів і акторів заслужено вважали і вважають Василька своїм вчителем, наставником серед його вихованців зустрінемо добре відомі імена режисерів - Данило Лазуренко, Віктор Довбищепко, Юхим Шнайдерман. Володимир Галицький, Юрій Иоффе, Микола Смирнов, Павло Ковтуненко, Борис Оселедчик, Микола Красій, Ігор Земгано... Дбаючи про поповнення театральних груп молодими силами, Василько невтомним був в організації студій при керованих ним театрах.

На відміну від своїх ровесників - відомих театральних діячів, В. С. Василько виявився найбільш «писучим». В силу обставин, опинившись поза театром, він знаходить себе в науковій, драматургічній, мемуарній творчості.

В книзі представлені доповіді мистецтвознавців, літературознавців та митців Одеси, Києва, Чернівців, Тернополя та інших міст.

75 років одеський український музично-драматичний театр ім. В. Василька / Упоряд. Любов Федченко – О.: Моряк, 2000. – 64 с.

Де криється безсмертна душа нашого міста? У витонченому мереживі вулиць і провулків? В шляхетній грації будинків і пам’ятників? В чарівній тиші бібліотек і музеїв? Кожний з одеситів на це запитання відповість по-своєму. Але для багатьох з нас душа міста живе у театральному задзеркаллі, де минуле, сучасне і майбутнє ведуть одвічний діалог про те, в чому сенс життя, що є любов, краса, справжня духовність... Одеса з перших років свого буття - місто театральне. Театри різних історичних епох формували світогляд і мораль одеситів. Місто, що виросло на перехресті шляхів між Західною і Східною Європою, мало не тільки унікальну можливість бачити гру всесвітньо відомих театральних геніїв, але й виховувати, пропагувати творчість геніїв національних. Одеса - місто тріумфів Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, братів Тобілевичів, Михайла Старицького... Його багатонаціональне населення завжди полюбляло український театр, дбало про його розвиток, вболівало, раділо за його таланти. Тому народження стаціонарного державного українського театру («Держдрами») стало в історії Одеси подією по-справжньому епохальною.

Пам’ятаючи про своє минуле, театр прагне уважно прислухатися до пульсу сучасності. З 1995 року театр носить високе ім’я Василя Василько. Воно зобов’язує до натхненної творчості, нескінченних мистецьких пошуків. Адже український театр був в Одесі завжди був найважливішим осередком національної культури. Таким він має залишитись  - театром великих традицій і сучасного погляду на сьогодення.

90 років. Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька. / Упоряд. Любов Федченко – О., 2015. – 28 с.

«СКЛАДОВІ УСПІХУ: оригінальний, сміливий репертуар, талановитий акторський ансамбль, новаторство сценічних засобів, вірність традиціям славетних корифеїв»

 

 

• Федченко Л. Под созвездием Василько [Текст]: [о жизни и деятельности нар. арт СССР, укр. реж. В. С. Василько] / Л. Федченко // Веч. Одесса. – 2013 - 6 апр. – С. 3 : фот.
• Шевчук М. С посвящением незабываемому актеру и режиссеру [Текст] : [одес. общественность отметила 120-ю годовщину со дня рождения В. Василько. Церемония возложения цветов состоялась возле мемор. доски, у здания укр. театра, носящего имя мастера] / М. Шевчук // Одес. известия. – 2013. - 13 апр. – С. 11 : фот.
• Остроухова А. Славные традиции украинского театра [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР В. Василько] / А. Остроухова // Одес. вестн. – 2012. – 22 марта. – С. 7 : фот.
• Федченко Л. Он сам был эпохой… [Текст]: [о жизни и творчестве актера, реж., драматурга, историка и теоретика сцен. искусства, театр. педагога, нар. арт. СССР Василия Степановича Василько. О мероприятиях, посвящ. 118-летию со дня рождения В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 2011. – 9 апр - С. 15.
• Федченко Л. Его имя носит театр [Текст]: [биогр. В. С. Василько] / Любовь Федченко // Веч. Одесса. - 2010. – 15 апр. - С. 3 : фот.
• Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст] : [В. С. Василько и укр. муз.- драм. театр] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. – С. 10-11 : фот.
• Василько В. Щоденники [Текст]: [керівник укр. муз.-драм. театру] / В. Василько // Дум. Площа. – 2002. -12 лип. - С. 7; 19 лип. – С. 7 ; 26 лип. - С. 7; 2 серп. – С.7; 9 серп. – С. 7; 16 серп. – С. 7; 23 серп. – С.7; 30серп. – С. 7; 6 верес. – С. 7; 13 верес. – С. 7; 20 верес. – С. 7; 27 верес. – С. 7; 4 жовт. – С. 7; 11 жовт. – С. 7; 18 жовт.- С. 7; 25 жовт. – С. 7; 8 листоп. – С. 7; 15 листоп. – С. 7; 22 листоп. – С. 7; 29 листоп. – С. 7; 6 груд. – С. 7; 13 груд. – С. 7; 20 груд. – С. 7 : фот.
• Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст]: [ В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. - С. 10-11 : фот.
• Шейко Н. Письма Василько [Текст] : [В. С. Василько (1893-1972) – один из крупнейших и авторитетнейших театр. деят. в Украине] / Н. Шейко // Театр. – 2002. - №3 – С. 115-120 : фот.
• Голяева И. Самый главный режиссер [Текст]: [о В. С. Василько, чье имя носит укр. муз.- драм. театр] / И. Голяева // Одес. известия. – 2000. – 14 дек. – С. 3. ( к 75-летию укр. муз. – драм. театра им. В. Василько).
• Маркушевский П. Жива спадщина артиста [Текст] : [в Одесі відкрита науково-творча конф. по вивченню спадщини В. С. Василька] / П. Маркушевский // Чорномор. комуна. – 1989. – 22 груд.
• Кравчук П. Грані творчої особистості [Текст]: [до 90-річчя В. Василька] / П. Кравчук // Культура і життя. – 1983 - 3 квіт.
• Зленко Г. Біля джерел музею [Текст]: [про В. С. Василько – засновника першого укр. театр. музея] / Г. Зленко // Культура ы життя. – 1983. – 3 квіт. – С. 4.
• Недзвідський А. В. Василь Василько [Текст]: [(1893-1972)]: Нарис про життя і творчість – К.: Мистецтво,1981. – 116 с. – (Майстри сцени та екрана)
• Прісовський Є. Актор, режисер, драматург [Текст]: [про кн. А. В. Недзвідського «Василь Василько»] – Культура і життя. – 1982 - 14 листоп.
• Кордіані Б. Актор, режисер, педагог [Текст]: [про кн. Недзвідського «Василь Василько»] // Друг читача. – 1981 - 26 листоп.
• Маркушевский П. Вся жизнь – искусству [Текст]: [к 80-летию со дня рождения нар. арт. СССР В. С. Василько] / П. Маркушевский // Знамя куммунизма. – 1973. – 7 апр.
• В. С. Василько [Текст]: [нар. артист СССР. Некролог] // Знамя коммунизма. – 1972. – 19 марта.
• Майнуйлович С. Як з рогу достатку… [Творчий портрет нар. артиста СРСР В. С. Василька-Миляєва]. З минулого. // Укр. театр. – 1972. - №2. – С. 30-31.
• Драк А. Поклик серця. [про засновника укр. театр. музею В. С. Василька] // Укр. театр. – 1971. – С. 14-15.
• Недзведский А. Корифей украинской сцены. К. 75-летию со дня роджения В. С. Василько. / А. Недзведский // Знамя коммунизма – 1968. - 9 апр.
• Маркушевський П. Народний артист [Текст]: [до 75-річчя з дня народження В. С. Василька] / П. Маркушевський // Чорномор. комуна. – 1968. – 7 квіт.
• Казиміров О. Актор, режисер, педагог [Текст]: [В. С. Василько] / О. Казиміров // Соц. культура. – 1966. - №. 2. – С. 23.

До 100-річчя від дня народження В. С. Василька

• Бродавко Р. Василько и Одесса [Текст] : [выдающ. укр. реж. педагог и драматург В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. известия. – 1993. – 29 мая
• Василь Василько – погляд з майбутнього [Текст]: [в укр. муз. – драм. театре открывается фестиваль укр. театр. классики, посвящ. 100-летию со дня рождения выдающ. укр. режиссера и театр. деятеля нар. артиста В. Василько] // Слово. – 1993. – 4-11 июня. – С. 1,6.
• Гудыма М. И романтический герой [Текст]: [дневник фестиваля укр. театр. классики памяти В. Василько] / Мария Гудыма // Веч. Одесса. – 1993. – 11 июня.
• Німчич Р. Був день, і був вечір… [Текст]: [актори Одес. укр. театру відзначили 100- річчя від дня народження В. С. Василька] / Р. Німчич // Чорномор. новини. – 1993. – 10 квіт.
• Серебряков Г. В. Василько и О. Кобылянская [Текст]: [фестиваль укр. театр. классики в Одессе, посвящ. 100-летию со дня рождения В. С. Василько] / Г. Серебряков // Одес. вестник. - 1993. – 5 июня. - С. 5.
• Федченко Л. Театр – своему корифею [Текст] : [к 100- летию выдающ. укр. реж. и театр. деятеля В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 1993. – 17 апр.

В.С.Василько, видатний театральний діяч України XX століття. Фестиваль української театральної класики, присвячений 100-річчю від дня народження Василя Василька 5-12 червня 1993 року.

З творчістю видатного режисера, педагога, театрознавця, драматурга народного артиста Василя Василька пов’язаний один з найскладніших та найцікавіших етапів історії української національної культури. На початку творчого шляху доля подарувала йому унікальну можливість працювати поруч з Садовським, Заньковецькою, Саксаганським, Ліницькою. Його становлення як режисера відбулось у тісному співробітництві та співдружності з Лесом Курбасом. Василько був одним з тих митців, хто створював естетику українського театру XX століття, естетику, в якій органічно поєднувались класичні традиції з творчими досягненнями майстрів - його сучасників. У своїх спогадах Василь Степанович писав: «У моїй творчості переплелися традиції реалізму, народності театру корифеїв, прийоми школи Марка Кропивницького і новаторські пошуки школи Леся Курбаса».

В. Василько працював у багатьох містах України. Але найбільш глибоким був його зв’язок з Одеським українським театром. Вистави, які поставив Василько в різні роки, ставали подіями у культурному житті міста, прищеплювали любов до української національної культури, формували художні смаки широкої аудиторії глядачів.

Василь Степанович був блискучим інтерпретатором класики. Його першою режисерською роботою в Одесі була вистава «За двома зайцями», в якій яскраво виявився його новаторський підхід до класичної драматургії. Василько започаткував на українській сцені театр Ольги Кобилянської: п’єси, створені ним за її творами, збагатили репертуар українських театрів. Етапною для Одеського театру стала постановка вистави «Гайдамаки» за поемою Т. Шевченка.

Поруч з українською класикою, В. Василько постійно звертався до сучасної драматургії, до п’єс М. Куліша, Ю. Яновського, Я. Мамонтова, С. Голованівського... Великим успіхом у публіки користувались його вистави «Господиня заїзду» за К. Гольдоні. «Віндзорські кумасі» за У. Шскспіром, «Угрюм- ріка» за В. Шишковим.

І в сучасній драматургії, і в класиці Майстер завжди прагнув виявити тс, що робило її проблематику актуальною.

Згодом він писав: «Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків, шляхом асоціацій примушує розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розуміння найголовнішого, найтиповішого, є сучасною. Це стосується і класики, яка ідейним цілеспрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього».

В. Василько виховав цілу плеяду талановитих акторів та режисерів. Безцінною спадщиною Майстра є його праці, присвячені проблемам режисури, театру корифеїв, творчості Леся Курбаса, книга спогадів та статей “Театру віддане життя’, написані у нашому місті.

В. Василько збагатив театральний репертуар інсценізаціями багатьох творів. Йому належать п’єси за «Енеїдою» І. Котляревського та за «Різдвяною ніччю» М. Гоголя, за «Іспанською баладою» Л. Фейхтвангера та за романом «Одягнені у камінні» О. Форш...

Спадщина Василька - режисера, педагога, драматурга, театрального діяча - невичерпне джерело для усіх, кому близькі славні традиції українського театрального мистецтва, хто прагне розвивати їх у своїй творчості.

Підготувала К.Г. Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії