Про перейменування об’єктів топоніміки у населених пунктах Одеської області: Розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації № 298/А-2016 від 19.05.2016 р.

Розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації № 298/А-2016 від 19.05.2016 р., відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», абзацу 2 розділу 7 «Заключні положення» Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пропозицій громадськості, науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті, про перейменування об’єктів топоніміки на території населених пунктів Одеської області відповідно до переліку (додається).

Вчені Одеси: до 100-річчя від дня народження М.Ю. Раковського

Раковський Михайло Юхимович – доктор історичних наук, народився 20 квітня 1916 р. в м. Єлець Липецької обл.

Закінчив семирічну школу та педагогічний технікум (1933). Вступив на історичний факультет Московського індустріально-педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою (1937). Вступив до аспірантури.

Був призваний до лав Червоної Армії, за відбором навчався у Московському військово-політичному училищі.

Вів активну діяльність журналіста. Друкувався у центральних виданнях (газета «Комсомольська правда», журнал «Молодий більшовик»).

Від самого початку війни свій талант журналіста та знання історика М. Ю. Раковський присвячує військовій тематиці. Він пройшов нелегкими шляхами війни від Москви до Ельби. Його знання історика та хист журналіста були поставлені на службу великій Перемозі: на посту редактора дивізійної газети «Боевое знамя».

Після демобілізації М. Ю. Раковський повернувся до аспірантури при Інституті історії АН СРСР. Захистив кандидатську дисертацію за темою «Комітети бідноти в боротьбі за зміцнення тилу Червоної Армії» (1951).

Був направлений на викладацьку роботу в Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова. Працював доцентом кафедри історії СРСР (1953). Захистив докторську дисертацію за темою «Консолідація сил революції у боротьбі за владу Рад на Півдні України (1917–1919)» (1966). Отримав вчене звання професора (1968). Протягом більше двох десятирічь був беззмінним завідувачем кафедри історії СРСР (з 1967 р.), під його керівництвом сформувалася школа істориків, предметом наукового аналізу яких є процеси соціально-економічного і суспільного розвитку півдня України, їх історіософське осмислення.

Під керівництвом професора М. Ю. Раковського захищено більше 25 кандидатських та докторських дисертацій.

Він був членом багатьох наукових рад та редколегій, зокрема Проблемної наукової ради Інституту історії АН СРСР, редколегії журналу «Вопросы истории», спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій та ін. Професор М. Ю. Раковський неодноразово брав участь у багатьох регіональних та міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, де виступав із доповідями. Він був відповідальним редактором цілого ряду колективних монографій та збірників, у яких також брав участь як автор.

Був керівником секції «Одесика» при міському Будинку вчених та головою обласної організації «Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» і, відтак, брав активну участь в організації та розвитку історичного краєзнавства на Півдні України. Зокрема, він був безпосереднім креатором унікального видання, що не має аналогів серед видань подібного роду — історико-краєзнавчого щорічника «Историческая память».

М. Ю. Раковський очолював Раду ветеранів Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Тут вперше у ВУЗах України за його ініціативою та під безпосереднім керівництвом було розпочато видання серії збірок спогадів ветеранів війни та праць університету. Перу професора М. Ю. Раковського належить біля 300 наукових праць.

Його нагороджено почесним знаком «Відмінник народної освіти», багатьма почесними грамотами. За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня та 11 медалями.

10 вересня 2004 р. на будинку, в якому останні сорок років проживав професор М. Ю. Раковський, було відкрито меморіальну дошку.

Про життя та діяльність на сторінках періодичних видань:

• Чумак В. Профессор М.Е.Раковский. История и время [Текст] // Видные ученые Одессы. По воспоминаниям учеников и сотрудников. – Одесса, 1995. - Вып. 6. – С. 46 – 51.
• Раковский М.    История и время [Текст] // Время и годы: (воспоминания ветеранов войны и труда Одесского университета). – Одесса: Астропринт, 1998. – С. 74-77: фото.
• Самойлов Ф. Профессор М.Е.Раковский [Текст]: [к 50-летию науч.-пед. и обществ. деятельности в Одес. нац. ун-те им.И.И.Мечникова] // Записки історичного факультету. – Одеса, 2001. – Вип. 11. – С. 3 – 11: фото.
• Раковський Михайло Юхимович: історик [Текст] // Професори Одеського (Новоросійського) університету: біографічний словник. – Том 4. Р-Я. – Одеса: Астропринт, 2005. – С. 12-17: фото.

Праці М.Ю. Раковського:

Хроніка революційних подій в Одесі: Період боротьби за встановлення Радянської влади (лютий 1917р. – січень 1918р.) – Одеса: Одеське обласне видавництво, 1958. – 183 с. (Упорядник)

Цвілюк С. Народжена в підпіллі: Більшовицька преса півдня України в період іноземної інтервенції та громадянської війни 1918 – лютий 1920. – Одеса: Маяк, 1968. – 204 с. (Відповідальний редактор)

Дорогой созидания. Социалистическое строительство на Одесщине: Документы и материалы (1921 - 1941). – Одесса: Маяк, 1981. – 319 с.  (Руководитель редколлегии)

 

73 героических дня: Хроника обороны Одессы в 1941 году – Одесса: Маяк, 1988. – 320 с.: ил. (Рецензент)

Времена и годы: (воспоминания ветеранов войны и труда Одесского университета). – Одесса: Астропринт, 1998. – Вып. 1. – 144 с.       (Главный редактор)










*   *   *

До 100-річного ювілею Михайла Юхимовича Раковського співробітники наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова підготували віртуальний перегляд літератури, присвячений науковій та громадській діяльності вченого. ТУТ

Вчені Одеси: до 210-річчя від дня народження М.Н. Мурзакевича

Мурзакевич Микола Нікіфорович – історик, археолог, народився 21 квітня (3 травня) 1806 р. у Смоленську у родині священика.

Після навчання в Смоленській духовній семінарії продовжив навчання у Московському університеті на етико-політичному відділенні (1825—1828). З 1830 життя історика було пов'язане з Одесою.

В Одесі спочатку працював на чиновницьких посадах у місцевій митниці, але вже у 1831 році перейшов до Рішельєвського ліцею. Там він пройшов шлях від помічника вчителя до професора на кафедрі російської історії і статистики (1839) та директора Рішельєвського ліцею (1852–1857). Викладав російську та всесвітню історію, географію. Був редактором «Новороссийского календаря» (1839–1841).

Науково-організаційний талант виявив в Одеському товаристві історії і старожитностей, засновником якого він був разом з М. Кирьяковим, Д. Княжевичем, А. Фабром та О. Стурдзою (1839).

З початку діяльності Товариства став його секретарем (1839-1875), а згодом і віце-президентом (1875-1883).

М.Н. Мурзакевич був одним з редакторів перших 13 томів «Записок».

У 1843 р. очолив Музей старожитностей, який згодом став основою сучасного Археологічного музею НАН України.

У 1843-1853 рр. завідував Одеською публічною бібліотекою. Саме в цей час цей заклад перетворився на найбагатшу книгозбірню на Півдні Російської імперії.

Був членом:

• комітету щодо здійснення розкопок у Херсонеському монастирі (1876);
• комісії щодо вжиття заходів по збереженню вітчизняних пам'яток при МВС (1876);
• членом-кореспондентом Московського товариства історії і старожитностей російських (1836);
• Курляндського товариства літератури і мистецтва (1837);
• Тиберійської (1837) та Аркадійської (1838) академій у Римі;
• Товариства сільського господарства Південної Росії (1838, у 1838-1839 був його секретарем);
• Статистичного відділення при міністерстві внутрішніх справ (1848);
• Копенгагенського товариства античних антикварів (1845);
• Російського географічного товариства (1845);
• Петербурзького археологічно-нумізматичного товариства (1848);
• Белградського товариства сербської словесності (1853);
• Бельгійської археологічної академії (Антверпен) (1856);
• Московського археологічного товариства (1867);
• Товариства давньоруського мистецтва при Московському публічному музеї (1878).

Відзначений високим рангом таємного радника (1874).

Представляв істориків Одеси на етнографічному з'їзді у Москві (1867) та перших трьох археологічних з'їздах у Москві (1869), Санкт-Петербурзі (1871) та Києві (1874).

Помер в Одесі 15 (27) листопада 1883 р.

Про життя та діяльність М.Н.Мурзакевича на сторінках преси та періодичних видань

• Коциевский А. Николай Никифорович Мурзакевич (1806 - 1883): [профессор, исполняющий должность директора Ришельевского лицея, вице-президент Императорского Одесского общества истории и древностей, директор музея общества] // Одесса. – 1997. - № 5 – 6. – С. 17- 18.
• Левина Р. Ш. Митрополит Евгений и Н. Н. Мурзакевич // Археологические вести. — СПб., 1999. — № 6. — С.479-488.
• [Николай Никифорович Мурзакевич] [Текст]: [род. в 1806г. в Смоленске; в Одессе с 1830г.; профессор в Ришельевском лицее; один из организаторов Одесского общества истории и древностей; биогр. справка] // Охотников С.Б. Археология в Одессе. – Одесса: СМИЛ, 2010. – С. 30 - 31. - Фот.: С. 30.
• Кармазіна Н.   На сторожі історичної та культурної спадщини Півдня України (Микола Мурзакевич) [Текст] // Краєзнавство. – 2012. - № 3. – С. 85 – 92. – Бібліогр. С. 90 – 91.
• Булатович С.А.   Н.Н.Мурзакевич и античное нумизматическое собрание Одесского общества истории и (поматериалам изданий Общества) // Материалы по археологии Северного Причерноморья=Матеріали з археології Північного Причорномор'я=Materials on the archaeology of the Northern Black Sea Region. - Вып 12. - С. 371-381.
• Мороз В.С. Микола Мурзакевич – забутий дослідник Півдня України // Наддністрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. – Вип. 10. – 2012. – С. 114 – 121.

Про життя і діяльність М.Н.Мурзакевича в мережі Інтернет

• Мурзакевич Николай Никифорович: Профессор, вице-президент Императорского  Одесского общества истории и древностей [Електрон. ресурс] // Чисто одесский сайт. - Режим доступу: http://odesskiy.com/m/murzakevich-nikolaj-nikiforovich.html

Вчені Одеси: до 110-річчя від дня народження В.С. Мартиновського

Володимир Сергійович Мартиновський (22.05.1906 - 1973) - вчений, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

У 1930 році, після закінчення суднобудівного факультету Одеського політехнічного інституту, був рекомендований до аспірантури щойно створеного Одеського інституту інженерів водного транспорту. 

У 1933 році достроково захистив кандидатську дисертацію за темою "Ізоляція рефрижераторних суден".

Працював доцентом, викладав технічну термодинаміку і холодильні установки. Був деканом, заступником ректора з навчально-виховної та наукової роботи.

Під час Другої світової війни брав участь в обороні Севастополя і Північного Кавказу. У 1944-1945 рр. був командирований на звільнені території Європи для пошуку устаткування, вивезеного з СРСР окупантами.

Після війни повернувся до інституту інженерів морського флоту, де продовжує викладацьку, наукову та адміністративну діяльність.

У 1948 році Володимир Сергійович призначається директором Одеського технологічного інституту консервної промисловості (нині - Одеська державна академія холоду). 

У 1949 році В.С. Мартиновський засновує факультет холодильних машин, на який була зарахована частина студентів старших курсів технологічного і механічного факультетів.

В.С. Мартиновський з 1955 року стає членом редколегії журналу "Холодильна техніка", в якому постійно публікуються його статті з дослідження різних процесів, циклів і систем охолодження. Його праці стають відомими за кордоном. 

У 1955 році на IX-му Всесвітньому конгресі Міжнародного інституту холоду (МІХ), що відбувся в Парижі, В.С. Мартиновський був обраний віце-президентом.

У 1957-1958 рр. в рамках реалізації програми ЮНЕСКО В.С. Мартиновський керував колективом радянських і зарубіжних фахівців зі створення в Індії Бомбейского технологічного інституту. 

ЮНЕСКО (Париж, 1962)

У 1960 році В.С. Мартиновський був призначений в ЮНЕСКО заступником директора департаменту освіти і прикладних наук, де працював до 1964 року. 
У 1971 році він  очолив радянську делегацію на XIII Всесвітньому конгресі МІХ  у Вашингтоні. На цьому конгресі він був обраний віце-президентом Наукової ради МІХ. За його ініціативи був проведений XIV Всесвітній конгрес в 1975 році в Москві.

В.С. Мартиновський серед студентів ОТІХП

У 1970 році інститут був перейменований в Одеський технологічний інститут холодильної промисловості (ОТІХП).

Помер Володимир Сергійович в 1973 році. 

Їм було видано 9 монографій і підручників, опубліковано понад 150 наукових статей, отримано 25 авторських свідоцтв на винаходи. Під його керівництвом виконали і захистили кандидатські дисертації 30 осіб.

Праці В.С. Мартиновського

Мартыновский В. С.  Анализ действительных термодинамических циклов. М., «Энергия», 1972. - 216 с. с ил.
Книга посвящена анализу действительных циклов тепловых двигателей и холодильных машин. Этот анализ позволяет оценивать эффективность вновь предложенных схем и ожидаемую экономичность установки еще до проведения подробного проектирования ее.

Приводится технико-экономический анализ различных вариантов тепловых схем, дающих некоторую возможность делать прогнозы о капитальных затратах на сооружение установки.

Дается общий метод сопоставления действительных прямых и обратных циклов, подчеркивающий принципиальное сходство задач, относящихся как к теплоэнергетике, так и к холодильной технике. Широко используется понятие об обратимости термодинамических процессов.

Мартыновский В. С, Мелыдер Л. 3.   Судовые холодильные установки и их эксплуатация. /  В. С. Мартыновский, Л. 3. Мелыдер. – Л.: Судостроение, 1971. - 375 с.
В учебнике изложены термодинамические основы работы холодильных машин, рассмотрены конструкции компрессоров и теплообменных аппаратов, принципы их проектирования и расчета, а также вопросы эксплуатации судовых холодильных установок.

Про життя і діяльність В.С. Мартиновського

• Два роки в Індії: [розповідь В.С. Мартиновського про перебування в Індії з метою  підготовки кадрів для нового технологічного інституту в Бомбеї] // Чорномор. комуна. – 1958. – 20 листоп.
• О присвоении профессору Мартынову В.С. почетного звания «Заслуженный деятель науки и техники Украинской ССР»: [Указ Президиума Верховного Совета Украинской ССР] // Знамя коммунизма. – 1966. – 18 июня.
• Голубовський Є. Людина палкого серця: [про В.С.Мартиновського, спеціаліста в галузі холодильної техніки] // Комуніст України. – 1969. – № 6. – С. 32-34.
• Мартыновский Володимир Сергійович: [Некролог] // Чорномор. комуна. – 1973. – 4 серп.
• Цыкало А. Не говори с тоской: Их нет, Но с благодарностью: Были...: К 90-летию со дня рождения В.С. Мартыновского // Веч. Одесса. – 1996. – 28 мая. – С. 3: фото.
• Чумак И. «Не мог работать медленно...»: [к 90-летию со дня рождения советского ученого, ректора института холодильной промышленности В.С. Мартыновского] // Юг. – 1996. – 29 мая. – С. 4.
• Зайченко И. Ученый с мировым именем: [на здании главного корпуса Одесской государственной академии холода установлена мемориальная доска в часть профессора В.С. Мартыновского, ученого в области холодильной техники] // Одес. вестн. – 2006. – 20 мая. – С. 12: фото.
• Притула В. Академия холода: остаемся лидерами: [к 100-летию со дня рождения профессора В.С. Мартыновского, известного ученого в области термодинамики, низкотемпературной техники, энергетики] // Одес. известия. – 2006. – 23 мая. – С. 4: фото.
• Цыкало А. Владимир Сергеевич Мартыновский: [к 100-летию со дня рождения выдающегося ученого, педагога, инженера] // Ор Самеах. – 2006. – 24 мая. – С. 7: фото.
• Мартыновский Владимир Сергеевич [Текст]: [краткая биография ученого, доктора технических наук, профессора, заслуженого деятеля науки и техники Украины, работал в одесских вузах ОИИВТ и ОТИКП] // Сто великих одесситов. – Одесса: Оптимум, 2009. – С. 247-249: фото.
• Цыкало А. Владимир Сергеевич Мартыновский: [биографический очерк об ученом теплоэнергетике] // Ор Самеах. – 2013. – 18 сент. – С. 4: фото; 14 окт. – С. 6.

Про життя і діяльність В.С. Мартиновського з мережі Інтернет

• Цыкало, А.Л. Мартыновский Владимир Сергеевич (1906-1973) [Электрон. ресурс] / Они оставили след в истории Одессы // Всемирный клуб одесситов. – Режим доступа: http://odessitclub.org/odessa/history_trace/martynovsky/index.php

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії. Травень 2016 року

Шмидт Уте. Бессарабия. Немецкие колонисты Причерноморья: очерки. – Одесса: Optimum, 2015. – 474 с.

Суховей А.Д. Советский военный некрополь в Иране 1941-1946 и Ираке 1942-1945: (справочник) / А.Д.Суховей, Л.Н.Суховей. – Одесса, 2015 г. – 46 с.

Издание является историко-мемориальным, дополняющим Книгу Памяти, так как в него внесены имена советских воинов погибших и умерших от ран и болезней в Иране в 1941-1946 гг. и Ираке в 1942-1944 гг.

Суховей Л. Н. Состав вооруженных сил СССР 1944 год. Одесская область / Л.Н.Суховей, А.Д.Суховей. – Одесса, 2014. – 42 с.

Справочное пособие предназначено для учителей истории, руководителей музеев, общественных краеведческих и военно-исторических объединений всех тех, кто занимается поисковой военно-исторической работой. В справочнике, впервые, опубликован полный список соединений, частей и военных учреждений, принимавших участи в боях по освобождению или дислоцировавшихся в Одесской области в марте-августе 1944 года.

Суховей А.Д. Военный некрополь Одесской области 1941-1945. Часть 1. Великая Михайловка, Великая  Комаровка, Великоплоское: (справочник) / А.Д.Суховей, Л.Н.Суховей – Одесса, 2014. – 42 с.

Издание является историко-мемориальным, дополняющим Книгу Памяти Одесской области, так как в него внесены имена советских воинов погибших при обороне и освобождении территории Великомихайловского района от румынских и немецких захватчиков в 1941, 1944 и похороненных в 1945 году.

Суховей А.Д. Военный некрополь Одесской области 1941-1945. Часть 2. Великомихайловский район: (справочник) / А.Д.Суховей, Л.Н.Суховей. – Одесса, 2015. – 66 с.

Издание является историко-мемориальным, дополняющим Книгу Памяти Одесской области, так как в него внесены имена советских воинов погибших при обороне, освобождении и умерших от ран и болезней на территории Великомихайловского района в 1941-1945 г.г.

Статистичний щорічник Одеської області за 2013 рік / за редакцією T.B.Копилової; відповідальний за випуск Л.А.Патлаченко. – Одеса, 2014. – 502 с.

У Статистичному щорічнику вміщено дані про соціально-економічне становище Одеської області у 2013 році порівняно з попередніми роками. Висвітлено показники системи національних рахунків, матеріального виробництва, фінансової та соціальної сфери, населення, статистичні показники розвитку регіонів України.

Статистичний щорічник Одеської області за 2014 рік / За редакцією T.B.Копилової, Відповідальний за випуск Л.А.Патлаченко. – Одеса, 2015. – 488 с.

У Статистичному щорічнику вміщено дані про соціально-економічне становище Одеської області у 2014 році порівняно з попередніми роками. Висвітлено показники системи національних рахунків, матеріального виробництва, фінансової та соціальної сфери, населення, статистичні показники розвитку регіонів України.

Краєзнавство: науковий журнал. – 2015. – № 1/2 (90/91). – 294 с.

Профессора Одесского национального медицинского университета (1900-2015). Биографический словарь / сост.: В. Н. Запорожан, В. И. Кресюн, Г. И. Хандрикова. — Одесса: ОНМедУ, 2016. – 320 с. + 16 с. цв. вкл.

В книге, содержащей около 400 биографий профессоров Одесского национального медицинского университета, рассказывается об основных вехах исторического пути одного из старейших вузов Украины за 115 лет его существования (1900-2015) и о личном вкладе каждого ученого, работавшего в нем в разные исторические периоды, в отечественную и мировую медицинскую науку.

Дерибасовская-Ришельевская: альманах. – Вып. 64. – Одесса: Пласке, 2016. – 382 с.

Життя і пам’ять: Науковий збірник, присвячений пам’яті В’ячеслава Івановича Шамко. - Вип. 2. - Одеса: Homeless Publishing, 2015. - 181 с.

Галяс А. В. Утесов – знакомый и незнакомый — Одесса: Издательство Бартенева, 2016. – 153 с.
Как ругали и хвалили Утёсова на протяжении его творческой жизни... Как рождались знаменитые песни «Бублики» и «Ах, Одесса моя...»... Каким чудом Утесову удалось создать свой Tea-джаз... Как складывались отношения Утёсова и Высоцкого... Какие любовные страсти довелось пережить легендарному артисту... Об этом и о многом другом рассказано в книге одесского журналиста, лауреата муниципальной премии имени К. Паустовского Александра Галяса.