Різників (Різниченко) Олекса Сергійович - письменник, мовознавець, просвітянин, громадський діяч, народився 24 лютого 1937 в м. Єнакієве Сталінської нині Донецької області.
Сім'я дотримувалася національних і релігійних традицій. Батько, Різників Сергій Іванович, в перші дні війни був мобілізований, потрапив у німецький полон, тому відбув ще й ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся 1946 р., коли Олекса вже ходив у третій клас. Голод 1948 р. вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської обл. Батько віддав сина в російську школу, де над ним сміялися за українську вимову. З 1952 р. Олекса відвідує літстудію при газеті «Прибузький комунар», пише вірші російською мовою, друкується.
Не вступивши на математичний факультет Одеського університету Олекса рік працював у Первомайському інвентарбюро. Наступного року не вдалося вступити й на філфак, тому пішов в Одеське державне театральне художньо-технічне училище.
Сім'я дотримувалася національних і релігійних традицій. Батько, Різників Сергій Іванович, в перші дні війни був мобілізований, потрапив у німецький полон, тому відбув ще й ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся 1946 р., коли Олекса вже ходив у третій клас. Голод 1948 р. вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської обл. Батько віддав сина в російську школу, де над ним сміялися за українську вимову. З 1952 р. Олекса відвідує літстудію при газеті «Прибузький комунар», пише вірші російською мовою, друкується.
Не вступивши на математичний факультет Одеського університету Олекса рік працював у Первомайському інвентарбюро. Наступного року не вдалося вступити й на філфак, тому пішов в Одеське державне театральне художньо-технічне училище.
9 листопада 1958р. Різниченка призваний в армію, служив на флоті в Севастополі. Його обрали секретарем комсомольської організації. Публікував вірші у севастопольській військовій морській газеті «Вымпел». У лютому 1959 р. Різниченка покликали на експеримент з друкуванням – отже, КГБ натрапив на слід. Влітку Різниченка скеровують служити в Одесу, де влаштовують зустріч з Барсуківським, знайомлять з вивідачем Юрієм Михайликом. 30 вересня 1959 р. слідчий відділ УКГБ Одеської обл. порушив кримінальну справу проти Різниченка і В.Барсуківського.
1 жовтня 1959 р. проведені обшуки у С. Швеця та в батьків Різниченка у Первомайську, у Барсуківського в Одесі, у Різниченка у кубрику, де вилучили течку з віршами й оповіданнями (деякі з них згодом були визнані наклепницькими).
Через кілька днів юнаки призналися про листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Різниченка та Барсуківського не виявили: листівка і вірші російськомовні, до вбивства в Мюнхені С.Бандери поставилися байдуже. Але саме ця подія призвела до того, що Різниченко раптово прозрів, відкрив для себе, що Україна в неволі, що він не знає своєї рідної мови, що життя його минає даремно! І він вирішує почати нове життя, життя українця. Бере в бібліотеці українські книжки, із захопленням читає, зокрема, «Тюремні сонети» І.Франка в російських перекладах.
Військовий трибунал Одеського військового округу (суддя – пк Горбачов) визнав вину Різниченка і В. Барсуківського в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25 грудня 1958 р. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання 1,5 р., чим дуже втішив юнаків, які сподівалися якщо не смертної кари, то 15 р. ув'язнення.
Олекса Різниченко відбував покарання в таборі ЖХ-385/11, с.Явас, Мордовія. Тоді режим був відносно м'яким. Звільнився 1 квітня 1961 р. з п'ятьма дерев'яними чемоданами книг. У Первомайську влаштувався на гранітний кар'єр електриком. 1962-68 рр. навчався на заочному відділі філологічного факультету Одеського університету разом з 42-річним Святославом Караванським, який познайомив його зі своєю дружиною Ніною Строкатою.
1963р. Різниченко перебрався в Одесу. Мав тимчасову прописку, працював в «Одесаенерго» електриком – міняв лічильники. У 1964-67 – літпрацівник багатотиражної газети «Одеський політехнік» Політехнічного інституту. Працював деякий час на Одеській телестудії, звідки звільнили з ідеологічних міркувань. 1968-69 – співробітник газети «Народна трибуна» (м. Балта Одеської обл.). Працював електриком у домокомбінаті, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14 – мав 9 годин. Різниченко брав участь в українському хорі, в колядуваннях.
1969 р. мала вийти запланована книжка віршів Олекси Різниченка «Вибухає весна», але відомий літературний погромник Іван Дузь дав на неї негативну рецензію. Вихід книжки був анонсований знову на 1971 р., але дев’ять місяців зволікали з підписанням видавничої угоди, схиляючи Різниченка до співпраці з КГБ. Він не піддався. Його позбавили житла в Одесі. 11 жовтня 1971 Різниченка знову заарештований.
Різниченко був спрямований до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської області куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5–12.12) тримав голодівку протесту, оскільки в ухвалі Верховного суду було багато фальсифікацій і підтасувань. До кінця терміну голодував у день арешту і 11 числа кожного місяця на знак протесту проти незаконного арешту і ув’язнення. Розробив собі програму-мінімум на всі 5 років: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим «Компактним словником», багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох зошитів, збереглися (від 76-го до 1700-го вірша). 1973 р. єврей Ар'є Вудка вивчив кілька віршів Різниченка і разом з віршами інших ув'язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам'яті і опублікував у Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів».
За місяць до звільнення з вісьмома валізами книг Різниченко етапований у Миколаїв і звільнений 11 трані 1977. Примусово поселений у м.Первомайськ, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для дітей з особливими потребами, де пропрацював вихователем 10 років.
У кінці 80-х Різниченко створював Народний Рух України, Товариство української мови («Просвіта»). 1996 р. домігся помешкання в Одесі. 1997 його обрано членом керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В.Стуса, призначено головою обласної комісії з питань реабілітації (на громадських засадах), обрано головою Одеської обласної «Просвіти». Олекса Різниченко – член правління Конґресу української інтеліґенції, голова комісії в комітеті «Нюрнберг-2». У 1996 – 1998 рр. Різниченко працював інспектором міськвиконкому з питань мови, брав участь у створенні книжки для вчителів «Ми – одесити». З 1998 р. керує літстудією «Гарт» у Будинку дитячої і юнацької творчості. З 1987 почав друкуватися у республіканській та місцевій пресі. 1990 р. у видавництві «Маяк» нарешті вийшла його книжка віршів "Озон", у грудні Різниченка прийнято до Спілки письменників України. У 1990-95 працював власкором обласної газети «Радянське Прибужжя». Був учасником Всесвітнього форуму поетів у Києві «Золотий гомін». За другу книжку, «Терновий вогонь» з доданою до неї статтею «Я винен тим, що українець», 1995 р. Різниченку присуджена премія Павла Тичини. Видав кілька книжок
1 жовтня 1959 р. проведені обшуки у С. Швеця та в батьків Різниченка у Первомайську, у Барсуківського в Одесі, у Різниченка у кубрику, де вилучили течку з віршами й оповіданнями (деякі з них згодом були визнані наклепницькими).
Через кілька днів юнаки призналися про листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Різниченка та Барсуківського не виявили: листівка і вірші російськомовні, до вбивства в Мюнхені С.Бандери поставилися байдуже. Але саме ця подія призвела до того, що Різниченко раптово прозрів, відкрив для себе, що Україна в неволі, що він не знає своєї рідної мови, що життя його минає даремно! І він вирішує почати нове життя, життя українця. Бере в бібліотеці українські книжки, із захопленням читає, зокрема, «Тюремні сонети» І.Франка в російських перекладах.
Військовий трибунал Одеського військового округу (суддя – пк Горбачов) визнав вину Різниченка і В. Барсуківського в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25 грудня 1958 р. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання 1,5 р., чим дуже втішив юнаків, які сподівалися якщо не смертної кари, то 15 р. ув'язнення.
Олекса Різниченко відбував покарання в таборі ЖХ-385/11, с.Явас, Мордовія. Тоді режим був відносно м'яким. Звільнився 1 квітня 1961 р. з п'ятьма дерев'яними чемоданами книг. У Первомайську влаштувався на гранітний кар'єр електриком. 1962-68 рр. навчався на заочному відділі філологічного факультету Одеського університету разом з 42-річним Святославом Караванським, який познайомив його зі своєю дружиною Ніною Строкатою.
1963р. Різниченко перебрався в Одесу. Мав тимчасову прописку, працював в «Одесаенерго» електриком – міняв лічильники. У 1964-67 – літпрацівник багатотиражної газети «Одеський політехнік» Політехнічного інституту. Працював деякий час на Одеській телестудії, звідки звільнили з ідеологічних міркувань. 1968-69 – співробітник газети «Народна трибуна» (м. Балта Одеської обл.). Працював електриком у домокомбінаті, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14 – мав 9 годин. Різниченко брав участь в українському хорі, в колядуваннях.
1969 р. мала вийти запланована книжка віршів Олекси Різниченка «Вибухає весна», але відомий літературний погромник Іван Дузь дав на неї негативну рецензію. Вихід книжки був анонсований знову на 1971 р., але дев’ять місяців зволікали з підписанням видавничої угоди, схиляючи Різниченка до співпраці з КГБ. Він не піддався. Його позбавили житла в Одесі. 11 жовтня 1971 Різниченка знову заарештований.
Різниченко був спрямований до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської області куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5–12.12) тримав голодівку протесту, оскільки в ухвалі Верховного суду було багато фальсифікацій і підтасувань. До кінця терміну голодував у день арешту і 11 числа кожного місяця на знак протесту проти незаконного арешту і ув’язнення. Розробив собі програму-мінімум на всі 5 років: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим «Компактним словником», багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох зошитів, збереглися (від 76-го до 1700-го вірша). 1973 р. єврей Ар'є Вудка вивчив кілька віршів Різниченка і разом з віршами інших ув'язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам'яті і опублікував у Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів».
За місяць до звільнення з вісьмома валізами книг Різниченко етапований у Миколаїв і звільнений 11 трані 1977. Примусово поселений у м.Первомайськ, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для дітей з особливими потребами, де пропрацював вихователем 10 років.
У кінці 80-х Різниченко створював Народний Рух України, Товариство української мови («Просвіта»). 1996 р. домігся помешкання в Одесі. 1997 його обрано членом керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В.Стуса, призначено головою обласної комісії з питань реабілітації (на громадських засадах), обрано головою Одеської обласної «Просвіти». Олекса Різниченко – член правління Конґресу української інтеліґенції, голова комісії в комітеті «Нюрнберг-2». У 1996 – 1998 рр. Різниченко працював інспектором міськвиконкому з питань мови, брав участь у створенні книжки для вчителів «Ми – одесити». З 1998 р. керує літстудією «Гарт» у Будинку дитячої і юнацької творчості. З 1987 почав друкуватися у республіканській та місцевій пресі. 1990 р. у видавництві «Маяк» нарешті вийшла його книжка віршів "Озон", у грудні Різниченка прийнято до Спілки письменників України. У 1990-95 працював власкором обласної газети «Радянське Прибужжя». Був учасником Всесвітнього форуму поетів у Києві «Золотий гомін». За другу книжку, «Терновий вогонь» з доданою до неї статтею «Я винен тим, що українець», 1995 р. Різниченку присуджена премія Павла Тичини. Видав кілька книжок
поезії, дві книжки спогадів про Н.Строкату, словник омонімів «Одноримки», що містить до 4000 віршиків з омонімічною римою, «Складівниця української мови», що увібрала 9620 складів нашої мови. У 2004–2005 вів авторську програму на УТ-1 «Наша мова».Одружений, має дочку Ярославу (1969 р.н.) та внучку Юлю Круть (1990 р.н.)
Указом Президента України від 26 листопада 2005р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Живе в Одесі.
Про життя та творчість Олекси Різниченка на сторінках преси
- Шевченко, Ю. «Гріховна» любов поета : [О.Різників – поет, організатор культурницького руху в Одесі у 60-70-х рр..] // Чорномор. новини. – 1994. – 11 трав.
- Олекса Різників, письменник, поет, журналіст // Чорномор. новини. – 1998. – 24 берез. – С. 3. – фот.
- Суховецький, М. Імператив свободи : [про творчість Олекси Різникова] // Дум. площа. – 1998. – 31 жовт. – С. 5.
- Ісаєнко, Л. Пошук істини, пошук ідеалу : [Олекса Різниченко] // Веч. Одесса. – 2002. – 21 февр. – С. 4.
- Конак, С. Всміхнулась доля козакові…: [Олексі Різниченку - 65] // Чорномор. новини. – 2002. – 23 лют. – С. 4. – фот.
- Олійників, О. Нескорений одесит : [О.Різниченко] // Юг. – 2002. – 21 февр. – С. 4. – фот.
- Рудий, Б. Прийшов письменник на урок : [Олексі Різниченку – 65 років] // Дум. площа. – 2002. – 22 лют. – С. 2, 3. – фот.
- Суховецький, М. Вірний мові : [Олекса Різниченко] // Дум. площа. – 2002. – 30 серп. – С. 2-3.
- Ісаєнко, Л. «Схожослови» Олекси Різниченка // Веч. Одесса. – 2003. – 23 янв. – С. 3.
- Домінанта національного у творах Олекси Різниченка // Ісаєнко Л.М. Пам’ять і слово. – Одеса: Астропринт, 2004. – С. 155 – 173. – фот.
- Лауреат літературної премії ім..Тараса Мельничука : [Олекса Різників] // Дум. площа. – 2004. – 6 серп. – С. 1. – фот.
- Вихристенко, В. З тернової гілки ягода : [про творчість письм. О.Різниченка] // Літ. Одеса. – 2005. - № 1. – С. 103 – 109.
- Дроздовський, Д. «Ми були вагітні Свободою…» : [розмова з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2005. – 22 груд. – С. 3. – фот.
- Серйозна справа – українська мова : [творчість О.Різниченка] // Дум. площа. – 2005. – 14 січ. – С. 5. – фот.
- Дроздовський, Д. Промінь з Одеси : [розмова з письм. Олексою Різниченко] // Дум. площа. – 2006. – 4 серп. – С. 4. – фот.
- Дроздовский, Д. Шестидесятничество – в душах, не признающих давления : [об Олексе Ризниченко – одес. поэте] // Зеркало недели. – 2006. – 8 июля. – С. 11. – фот.
- Горст, Г. Заряджений озоном шістдесятих : [про творчість одес. поета О.Різниченка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2. – фот.
- Давыдов, Д. 70 лет против течения: [в Лит. музее сост. торжеств. вечер, посвящ. 70-летию со дня рождения О.Ризниченка] // Порто-Франко. – 2007. – 23 марта. – С. 14. – фот.
- Дроздовский, Д. Путь через тюрьму: Олексе Ризниченко – 70 // День. – 2007. – 23 ферв. – С. 20. – фот.
- Малюта, І. Підіймав одеську хвилю : [до 70-річчя Оекси Різникова] // Літ. Одеса. – 2007. - № 1. – С. 52 – 67. – фот.; Українська культура. – 2007. - № 1. – С. 35-37.
- Олекса Різниченко : [коротка біогр.. довідка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
- Сакін-Тарусина, І. До друга : [про О.Різниченка, до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
- Сушинский, Б. Пламя непокоренного слова : [о жизни и творчестве укр. поэта А.Резниченко к 70-летию со дня его рождения] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. – С. 10.
- Олекса Різниченко [Текст] : [біогр.. довідка] // Варена сокира. Антологія сатири і гумору поетів Одещини. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 141 – 145. – фот.
- Президент наградил орденом «За заслуги» одесского писателя : [О.Ризникова наградили орденом «За заслуги» ІІ степ.] // Прудунайс. вестн. – 2009. – 1 дек. – С. 2.
- Різників (Різниченко) Олекса Сергійович – письменник, мовознавець, просвітянин, графський діяч [Текст] // Випускники Одеськаго (Новоросійського) університету. – Вип. 2. – Одеса: Астропринт, 2010. – С. 173 – фот.
- [Олекса Сергеевич Ризниченко] [Текст] : [о жизни и творчестве укр. писателя] // Дом князя Гагарина. – Одесса, 2011. – Вып. 6. – Ч. 2. – С. 383.
- «З Різниківки мій рід і лик» : [О.Різниченку – 75 років] // Чорномор. новини. – 2012. – 25 лют. – С. 3. – фот.
- Суховецька, М. «Не замовкай, двострунне грало!» : [про зустріч учнів одес. гімназії № 9 з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2012. – 21 квіт. – С. 7. – фот.
* * *
Різників, О. На самоспалення Олекси Гірника 22 січня 1978 року : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 18 берез. – С. 6.
Різників, О. Про патогенні зміїні гени : [поезія] // Чорномор. новини. – 1998. – 12 берез. – С. 3.
Різників, О. Слово про мову : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 22 лип. – С. 7. – фот.
Різниченко, О. Помилка : [гумор] // Чорномор. новини. – 1999. – 1 квіт. – С. 3.
Різниченко, О. Роздвоєнний промінь : [фрагмент з поеми] // Чорномор. новини. – 1999. – 15 лип. – С. 3. – фот.
Різників, О. Реабілітація Святослава Караванського // Укр. мова та літ. – 2001. - № 1. – С. 6.
Різниченко, О. Коли б зібрати всі усмішки : [поезія] // Літ. Одеса. – 2003. - № 3. – С. 106 – 116. – фот.
Різників, О. Яке відлуння в цьому краї : [вірш] // Літ. Одеса. – 2003. - № 2. – трав. – С. 85 – 90.
Різників, О. Море : [поезія] // Антологія укр. мор. поезії. – Одеса: Маяк, 2004. – С. 174.
Різників, О. Окупація: уривки з поеми про «Партизанську іскру» // Крізь пам’ять. – Одеса: Астропринт, 2005. – С. 156 – 161.
Різниченко, О. Сонет : [вірш] // Одес. известия. – 2005. – 23 апр. – С. 5.
Різниченко, О. Спадщина тисячоліть : [нові розділи з дослідження «Спадщина тисячоліть»] // Дум. площа. – 2005. – 21 жовт. – С. 9; 28 жовт. – С. 7; 4 листоп. – С. 9; 11 листоп. – С. 9; 18 листоп. – С. 9; 25 листоп. – С. 9; 1 груд. – С. 9.
Різниченко, О. Іменем твоїм : [поезія] // // Літ. Одеса. – 2006. - № 2. – трав. – С. 104 – 106. – фот.
Різників, О. Льоня стає Олексою (уривок зі спогадів) // Одеська хвиля. – Одеса: Друк, 2006. – С. 73 – 100.
Різників, О. Ми будем жити, як трава: [поезія] // Море. – 2006. - № 1. – С. 53 – 56. – фот.
Різників, О. Держава мови : [вірш] // Дум. Площа. – 2007. – 10 серп. – С. 6.
Різниченко, О. Коли закриємо фатальний рахунок : [есе] // Київ. – 2007. - № 5. – С. 9 – 21.
Різників, О. Ми встанемо-повстанемо із тління : [поезія] // Літ. Одеса. – 2007. - № 2. – трав. – С. 146 – 152. – фот.
Різниченко, О. Чарування чаром : [поезія] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. - –. 10.
Різників, О. 11 квітня 1944 року : [вірш] // Чорномор. новини. – 2009. – 9 квіт. – С. 1.
Різниченко, О. Долю мою покрутило зигзагами: [вірш] // Чорномор. новини. – 2010. – 25 лют. – С. 3. – фот.
Різників, О. Украмарс: [роман] // Море. – 2012. - № 1. – квіт. – С. 44 – 83.
Різників, О. Про патогенні зміїні гени : [поезія] // Чорномор. новини. – 1998. – 12 берез. – С. 3.
Різників, О. Слово про мову : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 22 лип. – С. 7. – фот.
Різниченко, О. Помилка : [гумор] // Чорномор. новини. – 1999. – 1 квіт. – С. 3.
Різниченко, О. Роздвоєнний промінь : [фрагмент з поеми] // Чорномор. новини. – 1999. – 15 лип. – С. 3. – фот.
Різників, О. Реабілітація Святослава Караванського // Укр. мова та літ. – 2001. - № 1. – С. 6.
Різниченко, О. Коли б зібрати всі усмішки : [поезія] // Літ. Одеса. – 2003. - № 3. – С. 106 – 116. – фот.
Різників, О. Яке відлуння в цьому краї : [вірш] // Літ. Одеса. – 2003. - № 2. – трав. – С. 85 – 90.
Різників, О. Море : [поезія] // Антологія укр. мор. поезії. – Одеса: Маяк, 2004. – С. 174.
Різників, О. Окупація: уривки з поеми про «Партизанську іскру» // Крізь пам’ять. – Одеса: Астропринт, 2005. – С. 156 – 161.
Різниченко, О. Сонет : [вірш] // Одес. известия. – 2005. – 23 апр. – С. 5.
Різниченко, О. Спадщина тисячоліть : [нові розділи з дослідження «Спадщина тисячоліть»] // Дум. площа. – 2005. – 21 жовт. – С. 9; 28 жовт. – С. 7; 4 листоп. – С. 9; 11 листоп. – С. 9; 18 листоп. – С. 9; 25 листоп. – С. 9; 1 груд. – С. 9.
Різниченко, О. Іменем твоїм : [поезія] // // Літ. Одеса. – 2006. - № 2. – трав. – С. 104 – 106. – фот.
Різників, О. Льоня стає Олексою (уривок зі спогадів) // Одеська хвиля. – Одеса: Друк, 2006. – С. 73 – 100.
Різників, О. Ми будем жити, як трава: [поезія] // Море. – 2006. - № 1. – С. 53 – 56. – фот.
Різників, О. Держава мови : [вірш] // Дум. Площа. – 2007. – 10 серп. – С. 6.
Різниченко, О. Коли закриємо фатальний рахунок : [есе] // Київ. – 2007. - № 5. – С. 9 – 21.
Різників, О. Ми встанемо-повстанемо із тління : [поезія] // Літ. Одеса. – 2007. - № 2. – трав. – С. 146 – 152. – фот.
Різниченко, О. Чарування чаром : [поезія] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. - –. 10.
Різників, О. 11 квітня 1944 року : [вірш] // Чорномор. новини. – 2009. – 9 квіт. – С. 1.
Різниченко, О. Долю мою покрутило зигзагами: [вірш] // Чорномор. новини. – 2010. – 25 лют. – С. 3. – фот.
Різників, О. Украмарс: [роман] // Море. – 2012. - № 1. – квіт. – С. 44 – 83.
Олекса Різниченко в мережі Інтернет
- Різників Олекса Сергійович // Вікіпедія: вільна енциклопедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
- Дроздовський Д. Олекса Різниченко - шлях безумної подорожі // Віртуальна Русь. - Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/drozdovsky/rizn.html
- Різників Олекса Сергійович // Диседентський рух в Україні. - Режим доступу: http://archive.khpg.org/index.php?id=1120820683
