Представляємо нові книжки, які надійшли до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у ІІ-му кварталі 2023 року
Ця книга - перша
україномовна біографія видатного майстра естрадного
мистецтва Леоніда
Йосиповича Утьосова. Її автори багато років займають-
ся дослідженням життя
та творчості одного з найзнаменитіших одеситів за
всю історію міста.
Ними створено майже 200 статей та більше 20 книг, які
торкаються різних
аспектів життєвого та творчого шляху Майстра.
Особливість цієї
книги не лише у мові, якою ведеться розповідь. Також вперше діяльність Утьосова
розглядається на фоні історії української естради, частиною якої є естрада Одеси.
Це надає книзі об’ємності та своєрідності.
Дослідження Едуарда
Амчиславського та Олександра Галяса багато ілюстроване фотографіями, частина з
яких друкується вперше.
Книга розрахована на
широке коло читачів, яких цікавить історія української культури у різних її
аспектах.
Книга журналіста та
краєзнавця Олександра Галяса присвячена яскравій сторінці історії Одеси –
командам КВК, які у 1960-70-х роках з великим успіхом брали участь у турнірах
телевізійного Клубу Веселих та Кмітливих. У радянські часи одеситам було
особливо важко пробиватися на всесоюзний телеекран; саме собою місто з його
історично сформованим вільнолюбним духом був не в честі в партійного
керівництва. Протистояння молодих талантів і ідеологічної системи - одна з
головних тем книги.
«Закулісся» КВН
автору добре відомо, оскільки він входив до складу команди КВК Одеського
інституту народного господарства, яка влітку 1972 року виграла Кубок
Центрального телебачення, після чого КВК був закритий на довгих 14 років. Тому,
в книзі багато особистих вражень, невідомих подробиць, але водночас – безліч
спогадів учасників команд КВК не лише з Одеси, а й інших міст.
І, звичайно ж, автор
не міг обійтися без цитат із конкурсів різних років. Адже гумор теж певним
чином характеризує Епоху.
А ще в цій книзі -
багато фотографій із впізнаваними та не дуже обличчями веселих та кмітливих.
Книжка розрахована на
масову аудиторію.
Ігор
Козлов-Петровський, кінорежисер, автор мультимедійного проекту «Пантеон Одеси»:
«Ми знаємо: йде людина – залишається пам'ять.
Колись, у такому
далекому нині дитинстві, розповідали мені дорогі мої бабусі – Лідія Тимофіївна
та Євдокія Миконівна, що людина вмирає тричі: вперше – коли зупиняється її
серце, потім – коли зникає пам’ять про неї, і ще один раз – коли руйнується і
зникає памятник на її могилі.»
Час не можна
зупинити, але його можна зафіксувати, немов у цифровому осередку комп'ютера,
відгуки та спогади сучасників про людей, які залишили незабутній слід у
світовій історії та в історії нашого з вами міста, Одеси. Саме про це данна
книга.
Євген Гімельфарб -
поет непрофесійний, технічних недоліків у його віршах вагон, але, слава Богу, і
золотинки вдалих рядків теж мелькають, а це не так уже й мало! Тому що такі
рядки ніби відкривають діалогове вікно, чіпляють увагу і виводять думку і
почуття читача на несподівані орбіти. А саме це й має робити Мистецтво:
зачепити, відволікти від прочитаного тексту та викликати хвилю асоціацій.
В 17- му випуску
«Чорноморської минувшини» розміщені провідні статті професійних істориків:
Середа О. «Османський адміністративно-територіальний устрій Буджака й Очаківської землі;
Гончарука Т. «Хаджибей (Одеса) у подіях військово-морської історії за часів російсько-турецької війни 1787-1792 рр.»,
Каюк С. Фронтирні
спільноти Південної України другої половини XVIII – початку XIX ст.: відповідь
імперіям;
Хмарський В. Спогади
про Одесу 30-х років XX ст.: у фокусі між «воронцовською епохою» та одним роком
та ін.
№ 92(1/2023). - 2023.
- 382 с. : іл.
92-й номер, по
традиции - весенний, вышел 24 февраля 2023 г., в годовщину начала войны. Он
содержит рубрику «Под звуки воздушной тревоги»
Стихи и проза авторов
- членов литературного клуба «Зеленая лампа» написаны с высоким чувством
сопричастности и патриотизмом. [Стр. 11]
По традиции в номере
монолог Михаила Жванецкого и стихи Юрия Михайлика. [Стр. 6 и 8]
Основателю одесской
«Скорой помощи» Якову Бардаху посвящена статья Макса Нужного – сотрудника этой
незаменимой и гуманной службы. [Стр.48]
О выдающихся поэтах,
чьи жизнь творчество были тесно связаны с Одессой, в публикациях Алены Яворской
о Владимире Сосюре, Евгения Голубовского о Хаиме Нахмане Бялике. [Стр. 282 и
304]
Мы из «Одессы». Из
журнала, выходившего в конце 90-х, родился наш альманах. Об этом времени
вспоминают Феликс Кохрихт и Сергей Осташко.
[Стр. 348]
Вип.33. – 2023. – 254
с. : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
«33» й випуск сформувався під час війни. Проте,
попри усі складнощі воєнного часу, авторський колектив збірника згуртувався і
продовжував працювати, щоби гідний та довершений науковий матеріал побачив
світ.
Історичні дослідження
- це не тільки спомин про минуле, це насамперед, - ключ до того, щоб в
майбутньому уникнути помилок. Особливу увагу у цьому контексті варто звернути
на матеріали щодо історичного коріння та передумов формування визвольного руху
українців за свободу, незалежність та соборність, зокрема дослідження А. та Н.
Ложешників «Початок укра- інської революції в Одесі (весна 1917)» та О. Ложешника
«До історії формування Чорноморського козацького війська», робота О. Музичка
«Одеські громадські товариства як осередки діяльності українського
національного руху (кінець XIX -початок XX ст.)». Актуальним відкликом
сьогодення стали матеріали академіка В. Литвина «У битві за імперію: російські
наративи проти історичних реалій» та «Одесский порт 23.06.2022» А. Крайного...
За традицією на вас чекають нові цікаві матеріали і відкриття у розділах
«Одеські старожитності», «Студентська трибуна», «Край в епоху диктатур» тощо.
Сьогодні, як ніколи,
важливо об’єктивно усвідомлювати уроки минулого та оцінювати події сьогодення,
і альманах «Південь- Захід. Одесика» усіма можливими засобами, своїм науковим
знаряддям та дослідницьким арсеналом сприяє цьому значущому процесу.
Читач вже давно
знайомий з твочістю Александра Дорошенко. Рашіш видавництво «Optimum» випустило
його поэму «Мой Город» в чотирьох книгах «Малой белой серии». Потім в одному
томі «Поэму о Городе», 2004 р., «Дети Города» (частина книги «Сентиментальное
путешествие»), 2006 р., і «Переправа через Стикс», 2007 рік, які викликали
велику цікавість до творчості автора, як на батьківщині, так і в
російськомовному зарубіжжі. Окремі розділи цих книг регулярно виходили в період
з 2007 по 2011 р. у провідному російськомовному журналі Ізраїля «22», а також у
літературних російськомовних виданнях Росії, Німеччини, США та Австралії.
Нова книга
«Сентиментальное путешествие», так само названа ним поемою, складається з
чотирьох частин і присвячена минулій епосі, що відшуміло сторіччя нашого життя
- дитинству та юності покоління («Гениальная эпоха»), молодості та розквіту
(«Моя невероятная страна»), зрілості і спуску з вершин («Родина, мать»), а
остання частина – це роздуми про майбутнє. Книга розрахована на широке коло
любителів справжнього мистецтва, гарної прози та нашої Одеси.
Особа Германа Пинті,
одна з дуже цікавих і загадкових постатей румунської адміністрації у
Трансністрії. Про нього ми практично нічого не знаємо, хіба що мером окупованої
Одеси з жовтня 1941 р. по 1944 р. Проживав на вул. Гоголя за рогом мосту
Сабанєєв , а в березні 1944 р. виїхав з Одеси спеціальним складом.
Він багато зробив для
налагодження мирного життя, благоустрою та постачання міста. Було відновлено
подачу води, запрацювала електростанція, громадський транспорт, відновлено
зруйновані будівлі. Налагодилося культурне життя. Було збудовано Одеську оперу,
консерваторію, університет. Відкрилися церкви та храми.
Але це було потім. А
за багато років до цього моменту, Г. Пинтя народився 13 травня в {с.Зэикань}
Бессарабської губернії, в сім'ї селян-середняків Василя та Іоаны Пинтя. Його
сільське дитинство було типовим на той час. Правда, йому больше подобалося
читати книги і грати на скрипці, ніж працювати в полі. З 1901 по 1904 р. – він
навчався у початкових класах у рідному селі, і потім, до 1910 р., у Глодені,
теж північ від Бессарабії.
В 1915 році закінчив
педагогічне училище в м. Білгород-Дністровському. В тому ж таки 1915 р. був
призваний до армії і в грудні того ж року закінчив Київське юнкерське училище.
Учасник 1-й світової війни - чин офіцера, кавалер двух орденів Св. Георгія.
У 1917-1918 роках
Герман Пинтя (тоді йому було 24 роки) входив до складу «Сфатул Церій», обіймав
посаду військового міністра в уряді Молдавської Демократичної Республіки. У
1923, потім у 1927-1928, і 1932 роках він – примар (мер) в м. Кишинів. Йому
вдалося швидко налагодити господарське життя міста в умовах, коли не вистачало
навіть продуктів харчування. Було організовано чотири пекарні, яким
наказувалося продавати хліб за твердими цінами. За цей же час було асфальтовано
три вулиці, до діючих електростанцій додалися ще дві, були збудовані швейні та
взуттєві майстерні.
Після 1918 р. він
закінчує юридичний факультет Яського університету і стає адвокатом.
Коротка біографія в
інтернеті не відповідає на багато питань, що виникли у дослідників періоду
румунської окупації нашого міста. Чому Пинтя став мером Одеси, його роль у
знищенні чи порятунку єврейського населення міста, чому не розстріляли разом з
маршалом Іоном Антонеску, губернатором Георге Алексіану та генерал-інспектором
жандармерії Костянтином З. Василію або не засудили до довічного ув'язнення, як
К. Пантазі, Є. Крістеску та Р. Лекку. Після війни Германа Пинтю кілька разів
судили, але виправдали, визнавши, що колишній примар (мер) Одеси, не винний у
військових злочинах. Запитань багато...
Ця нова книга Валерія
Барановського про... красу. Так-так, про красу зовнішню і внутрішню, що
розцвіла серед «свинцевих мерзотів» життя, що існує поряд з нами, але нами не
видно. Життя саме сліпих та п'ючих. Ці люди не розлючені і не запеклі. Просто
вони так живуть. І вирватися, уникнути цього життя важко, часом неможливо. Та й
не хочеться. Воно, по-своєму, затишне, зручне це життя. Але не для героїні цієї
книги...
