Історія Південної України очима А.О. Скальковського

20 січня 2026 року відбулася значуща подія – перша зустріч читацького клубу «Краєзнавча варта Одещини». 

Вона пройшла у форматі змістовної та жвавої лекції, присвяченої постаті Аполлона Олександровича Скальковського. 

Непомітно промайнув час зустрічі з кандидаткою історичних наук, доценткою Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Людмилою Володимирівною Новіковою. Присутні ніби занурилися в атмосферу ХІХ століття, відкриваючи для себе складний і багатогранний історичний контекст епохи. Під час обговорення йшлося про Скальковського не лише як краєзнавця, а й як дослідника локальної історії Півдня України – Степової України. Учасники дискутували про поєднання «місцевого патріотизму» та «імперських окулярів» у його працях, його бачення історії Одеси й запорозького козацтва, а також про участь історика в діяльності наукових товариств і тогочасних інтелектуальних дискусіях. 

Щиро дякуємо всім учасникам за цікаві запитання й активне обговорення життя та творчості Аполлона Скальковського, а також його вагомого внеску в розвиток історії, статистики, архівознавства й краєзнавства.

  

Онлайн-презентація книги Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці»

 

 

24 січня 2026 року у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відбулась онлайн-презентація книги нашої землячки Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці».

Зовсім недавно було засновано читацький клуб «Краєзнавча варта Одещини», який об’єднав насправді закоханих в свій край, його історію людей. Серед яких опинилася і Анна Стоєва-Колісниченко, яка народилася й виросла в Білгороді-Дністровському, а зараз проживає в Чехії, але підтримує тісні зв’язки з батьківщиною. Тому з задоволенням подарувала Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Грушевського свою нову книгу, що зовсім недавно вийшла з друку.

Південне сонце та свіжий подих Дністровського лимана з юності надихав дівчину на вивчення цікавих та маловідомих моментів в історії рідного міста, вік якого сягає майже двох з половиною тисяч років та його фортеці, найстаріші споруди якої було зведено 800 років тому. За 6 років, що Анна працювала екскурсоводом в Аккерманській фортеці, вона прагнула розповідати гостям не лише численні офіційні факти, а й місцеві легенди та цікавинки, які запам’ятовуються найкраще.

Одна  з найулюбленіших історій пов’язана з Дівочою вежею, де по легенді, було замуровано вродливу та жорстоку доньку молдавського господаря Тамару і привид якої досі іноді завиває в стінах вежі. Або пов’язана з вежею Темницею легенда про турецького пашу да нескорену місцеву дівчину Парасковею, яка силою свого духу приголомшила суворого воїна.

Багатовікові загадки фортечного підземелля, численні сліди некрополів різних епох: від Римського періоду до часів панування Османів та вільних українських козаків, досі ще не досліджені в повній мірі, тому це ще попереду, впевнена Анна.

З кожною частиною фортеці пов’язано чимало історій, тому робота над книгою зайняла доволі багато часу, але авторка задоволена, що вона вийшла саме зараз, а не торік, тому що в кінці 2025го року Аккерманську фортецю було внесено до Міжнародного списку культурних цінностей під посиленим захистом ЮНЕСКО.

Під час онлайн-спілкування Анна Стоєва-Колісниченко розповіла про свої творчі плани, а також зі вдячністю прийняла від членів «Краєзнавчої варти Одещини» кілька дуже цікавих для вивчення тем, які безсумнівно знайдуть своє відображення в наступних творах.

 

ЧЕРНЕЦЬКА Ю. Аккерманську фортецю взято під захист ЮНЕСКО [Електронний ресурс] : [в Одес. ОУНБ ім. М. С. Грушевського пройшла онлайн-презентація книги нашої землячки Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці»] / Юлія Чернецька // Правда за Одесу : сайт. – Режим доступу : https://zaodessu.com.ua/articles/akkermansku-fortetsyu-vzyato-pid-zahist-yunesko/. – Назва з екрану. – Дата публ.: 02.02.2026.

Література про Одеську область за 2023 рік

 

Література про Одеську область за 2023 рік : наук.-допоміж. бібліогр. покажч. // Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одес. облдержадмін., Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. С. Грушевського, Від. краєзнав. літ. і бібліогр ; [підгот.: Т. О. Андросова, К. Г. Черненко ; допов. матеріалу: О. Л. Попова, О. В. Данилюк; комп’ют. набір К. Г. Черненко ; ред. К. Г. Черненко; відп. за вип. О. А. Булгакова]. – Одеса, 2026. – 178 с.

Читати та завантажити можна ТУТ

Письменники – ювіляри січня: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Шановні друзі!

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відкрита книжкова виставка «Письменники – ювіляри січня 2026 року»: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Мойхер-Сфоріма Менделя (1836-1917)

«Нет, Менделе Мойхер-Сфорим в жизни – это не тот Менделе Мойхер-Сфорим, что в книгах. Менделе Мойхер-Сфорим в жизни сам – книга» (Шолом-Алейхем)

Справжнє ім’я ШоломЯків Бройде, згідно з паспортом - Соломон Мойсейович Абрамович.

Народився 2 січня 1836 року в Копилі (сучасна Білорусь).

У 1881 році Мендель переїхав до Одеси, де став завідувачем реформованої єврейської школи.

Вперше Яків Бройде з'явився у 1864 році в газеті «Ха-Меліц» як Менделе Мойхер-Сфорім.

Писав Менделе Мойхер-Сфорім на ідиші та івриті, створюючи новий синтетичний іврит, що поєднував біблійні та середньовічні норми.

Письменник висміював містечкові забобони, бідність євреїв, а також створював реалістичні образи єврейського життя.

Творчість Мойхер-Сфоріма значно вплинула на Шолом-Алейхема, який називав його «дідусем» єврейської літератури.

Менделе Мойхер-Сфорім автор відомих романів таких як: «Дос вінчфінгерл» («Заповітне кільце»), автобіографічного «Шлойме реб Хаїмс» («Шлойме, син Хаїма»), повісті «Маленький чоловічок» та ін..

Помер в Одесі 8 грудня 1917 року.

 

Тичина Павло Григорович (1891-1967)

«Як не горю – я не живу.

Як не люблю – я не співаю…» (П. Г. Тичина)

 

Павло Григорович Тичина народився 15 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі.

Уже в 1906 році, коли йому було лише 15 років, почав писати перші твори.

Перший його відомий вірш «Синє небо закрилося..». А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник» уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

1907-1913 роки –

це роки навчання Тичини в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі.

У 1913 році молодий поет вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва.

У 1917 році, коли українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за національну свободу.

«Сонячні кларнети» – перша збірка Павла Тичина, яка була опублікована 1918 року.

У 1923 році поет переїздить до Харкова. У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

З 1923 по 1934 рік був співредактором журналу «Червоний шлях».

Із розгортанням масових репресій проти української інтелігенції  Павло Тичина видав ідеологічно «правильну» збірку «Партія веде» (1934), у якій уславив комуністичну владу.

У 1934 році повертається до Києва, де у 1936-1943 роках очолює Інститут літератури.

Твір «Похорон друга» став найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних літ.

1943 – 1948 рр. – міністр освіти.

З 1953 до 1959 був головою Верховної Ради, заступником голови Ради Національностей.

Життя Павла Тичини обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.

 

Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:

 

«Сонячні кларнети» (1918). Побачила світ у 1919 р., тираж 1000 примірників. Збірка мала 5 видань.

«Плуг» (1920), заявила про вірне підданство радянській державі.

«Перемагать і Жить»

«Замість сонетів і октав» (1920). У збірці помітні психологічні терзання автора. Збірка присвячена Григорію Сковороді.

«В космічному оркестрі» (1921)

«Вітер з України» (1924). Ця збірка стала останньою художньо цінною книгою

«Перемагать і жить» (1942)

«День настане» (1943)

«Срібної ночі» (1964)

 

Лур’є Ноте (1906-1987)

…Ні, не шукатиму вороття,

ні не здійму каяття –

болями, радощами, слізьми, приймаю тебе, Життя!.. (Яків Гальперін «Сміх»)

 

Натан Михайлович Лур'є народився 2 (15) січня 1906 року в селі Розкішне Таврійської губернії.

Писав Н. М. Лур'є переважно ідишем, був військовим кореспондентом, членом Спілки письменників.

У 1950 році Н. М. Лур'є заарештований за звинуваченням у «єврейському націоналізмі» та «співпраці з американською розвідкою», був засуджений до 15 років ув'язнення та відбував покарання на Колимі.

Реабілітований Натан Михайлович у 1955 році.

Після реабілітації письменник повернувся до Одеси, продовжив писати, зосередившись на гуманістичних темах, хоча цензура продовжувала вносити корективи .

Натан Михайлович автор понад 40 книжкових видань, зокрема романів «Історія одного кохання» (1978), «Лише море та небо» (1978), «Дні і роки» (1988).

Помер Натан Михайлович Лур'є 28 листопада 1987 року в Одесі.