Пересип. Діти війни

  

31 січня 2026 року, попри засніжений холодний день і вулиці, вкриті товстим прошарком льоду, у бібліотеці зібралися учасники читацького клубу «Краєзнавча варта Одещини» — люди, яких об’єднує щира любов до Одеси та її історії.

Сюди приходять не заради формальностей, а заради живої розмови про місто: його вулиці й дворики, людей і долі, відомі події й маловідомі сторінки минулого. Кожна зустріч клубу — це ще одна спроба уважно й дбайливо перечитати історію Одеси, відчути її глибину та зв’язок поколінь.

Навіть негода не стала перешкодою для тих, хто прагне зберігати пам’ять про рідне місто, відкривати нові краєзнавчі сюжети й ділитися власною любов’ю до Одеси з однодумцями.

Пересип у 1941–1944 роках – промислове серце Одеси, яке пройшло крізь оборону, окупацію, підпільний опір і визволення.

Цю історію ми почули через долі трьох одеситок — дітей війни: Мілки Журавльової з вулиці Отамана Головатого, Людмили, виховательки дитячого садка, та Таїсії Токарченко.

Підпільна боротьба, виснажлива праця на підприємствах, навчання в умовах війни, останні масові розстріли напередодні визволення у квітні 1944 року — Пересип став свідком жорстоких подій окупації та трагедії Голокосту.

Доповідачка Марта Ніяка провела болісну паралель із сьогоденням: війна — слова жіночого роду, але жінка є початком життя, тоді як війна — його заперечення й кінець.

Ми пам’ятаємо жінок, які вистояли: працювали й навчалися, тримали на собі економіку міста й навіть у найтемніші часи знаходили сили будувати своє тихе, людяне жіноче щастя.

Презентація книги-дослідження "Історія та пам'ять: мацева та огель" Ольги Чіненої

30 січня 2026 року, наприкінці робочого тижня, у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відбулась дуже цікава зустріч. 

Науковиця-історик, аспірантка кафедри археології, етнології та всесвітньої історії факультету історії та філософії ОНУ імені І. І. Мечникова, наукова співробітниця Музею Голокосту в Одесі Ольга Чінена зустрілася з членами читацького клубу " Краєзнавча варта Одещини" та презентувала свою нову книгу-дослідження "Історія та пам'ять: мацева та огель".

Авторка та "вартові" впевнені, що краєзнавство - то не тільки фіксація місця, де живе та чи інша народність. Щоб дійсно знати свій край, необхідно глибоко вивчати культуру мешканців у найширшому розумінні. Навіть, якщо слідів лишилося мало.

Так вирішила Ольга Чінена, коли бралася за справу виявлення ідентичності єврейської громади Балти та Кодими.У кращі часи євреїв тут було до 40 відсотків від всього строкатого населення регіону. Кодима носила неофіційне, але почесне прізвисько "мала Одеса" за жвавість життя, яке подарувала залізна дорога. Щоб добре вивчити ту чи іншу етнічну групу, треба добре знати її повсякденні звички. Не тільки релігійні, але й побутові. А коли документів, будівель та інших матеріальних ознак лишається вкрай мало, на допомогу приходить камінь. Надгробний. Він може розповісти дуже багато.

Для тих, хто не в курсі, Ольга Чінена переклала: "мацева"- то назва надгробного обеліску на єврейській могилі, а "огель"- то своєрідний шатер, який зводили над мацевою на місці останнього пристанища шанованих духовних лідерів.

Тож метою вивчення, а в результаті, й джерелом край цікавої інформації, стали юдейські кладовища в Кодимі та селищі Крути. Сама організація некрополя відрізняється від інших етносів, а найстаріші поховання тут датуються ще 18-м сторіччям. Немало зусиль дослідникам довелося докласти, щоб спочатку роздивитися оздоблення, написи на древніх мацевах, потім розшифрувати. А потім - всі відомості про кожне поховання внести до детального каталогу, який допоможе краще знати історію свого краю, своєї "малої батьківщини" і сучасним мешканцям Одещини, а ще більше - майбутнім поколінням. І які б важкі часи не переживала наша країна, головне - знати, що наші пращури вже побороли подібні лиха, в це означає, що ми теж зможемо, впевнена Ольга Чінена.

 

 

ЧЕРНЕЦЬКА Ю. «Історія та пам’ять: мацева та огель» [Електронний ресурс] : [науковиця-історик, співробітник Музею Голокосту Ольга Чінена презентувала  клубу «Краєзнавча варта Одещини» свою книгу-дослідження] / Юлія Чернецька // Веч. Одеса. – 2026. – 5 лют. – Режим доступа: https://vo.od.ua/rubrics/raznoe/52187.php

ЧЕРНЕЦЬКА Ю. Краєзнавчі читання: «Історія та пам’ять: мацева та огель» [Електронний ресурс] : [в Одес. ОУНБ ім. М. С. Грушевського пройшла дуже цікава зустріч. Науковиця-історик Ольга Чінена, співробітник одес. музею Голокосту, аспірантка каф. археології, етнології та всесвітньої історії ф-ту історії і філософії ОНУ ім. І. І. Мечникова, зустрілася з членами чит. клубу «Краєзнавча варта Одещини» та презентувала свою нову книгу-дослідження «Історія та пам’ять: мацева та огель»] / Юлія Чернецька // Правда за Одесу : сайт. – Режим доступу : https://zaodessu.com.ua/articles/krayeznavchi-chitannya-istoriya-ta-pam-yat-matseva-ta-ogel/. – Назва з екрану. – Дата публ.: 04.02.2026.

 

Історія Південної України очима А.О. Скальковського

20 січня 2026 року відбулася значуща подія – перша зустріч читацького клубу «Краєзнавча варта Одещини». 

Вона пройшла у форматі змістовної та жвавої лекції, присвяченої постаті Аполлона Олександровича Скальковського. 

Непомітно промайнув час зустрічі з кандидаткою історичних наук, доценткою Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Людмилою Володимирівною Новіковою. Присутні ніби занурилися в атмосферу ХІХ століття, відкриваючи для себе складний і багатогранний історичний контекст епохи. Під час обговорення йшлося про Скальковського не лише як краєзнавця, а й як дослідника локальної історії Півдня України – Степової України. Учасники дискутували про поєднання «місцевого патріотизму» та «імперських окулярів» у його працях, його бачення історії Одеси й запорозького козацтва, а також про участь історика в діяльності наукових товариств і тогочасних інтелектуальних дискусіях. 

Щиро дякуємо всім учасникам за цікаві запитання й активне обговорення життя та творчості Аполлона Скальковського, а також його вагомого внеску в розвиток історії, статистики, архівознавства й краєзнавства.

  

Онлайн-презентація книги Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці»

 

 

24 січня 2026 року у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відбулась онлайн-презентація книги нашої землячки Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці».

Зовсім недавно було засновано читацький клуб «Краєзнавча варта Одещини», який об’єднав насправді закоханих в свій край, його історію людей. Серед яких опинилася і Анна Стоєва-Колісниченко, яка народилася й виросла в Білгороді-Дністровському, а зараз проживає в Чехії, але підтримує тісні зв’язки з батьківщиною. Тому з задоволенням подарувала Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Грушевського свою нову книгу, що зовсім недавно вийшла з друку.

Південне сонце та свіжий подих Дністровського лимана з юності надихав дівчину на вивчення цікавих та маловідомих моментів в історії рідного міста, вік якого сягає майже двох з половиною тисяч років та його фортеці, найстаріші споруди якої було зведено 800 років тому. За 6 років, що Анна працювала екскурсоводом в Аккерманській фортеці, вона прагнула розповідати гостям не лише численні офіційні факти, а й місцеві легенди та цікавинки, які запам’ятовуються найкраще.

Одна  з найулюбленіших історій пов’язана з Дівочою вежею, де по легенді, було замуровано вродливу та жорстоку доньку молдавського господаря Тамару і привид якої досі іноді завиває в стінах вежі. Або пов’язана з вежею Темницею легенда про турецького пашу да нескорену місцеву дівчину Парасковею, яка силою свого духу приголомшила суворого воїна.

Багатовікові загадки фортечного підземелля, численні сліди некрополів різних епох: від Римського періоду до часів панування Османів та вільних українських козаків, досі ще не досліджені в повній мірі, тому це ще попереду, впевнена Анна.

З кожною частиною фортеці пов’язано чимало історій, тому робота над книгою зайняла доволі багато часу, але авторка задоволена, що вона вийшла саме зараз, а не торік, тому що в кінці 2025го року Аккерманську фортецю було внесено до Міжнародного списку культурних цінностей під посиленим захистом ЮНЕСКО.

Під час онлайн-спілкування Анна Стоєва-Колісниченко розповіла про свої творчі плани, а також зі вдячністю прийняла від членів «Краєзнавчої варти Одещини» кілька дуже цікавих для вивчення тем, які безсумнівно знайдуть своє відображення в наступних творах.

 

ЧЕРНЕЦЬКА Ю. Аккерманську фортецю взято під захист ЮНЕСКО [Електронний ресурс] : [в Одес. ОУНБ ім. М. С. Грушевського пройшла онлайн-презентація книги нашої землячки Анни Стоєвої-Колісниченко «Загадки та міфи Аккерманської фортеці»] / Юлія Чернецька // Правда за Одесу : сайт. – Режим доступу : https://zaodessu.com.ua/articles/akkermansku-fortetsyu-vzyato-pid-zahist-yunesko/. – Назва з екрану. – Дата публ.: 02.02.2026.

Література про Одеську область за 2023 рік

 

Література про Одеську область за 2023 рік : наук.-допоміж. бібліогр. покажч. // Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одес. облдержадмін., Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. С. Грушевського, Від. краєзнав. літ. і бібліогр ; [підгот.: Т. О. Андросова, К. Г. Черненко ; допов. матеріалу: О. Л. Попова, О. В. Данилюк; комп’ют. набір К. Г. Черненко ; ред. К. Г. Черненко; відп. за вип. О. А. Булгакова]. – Одеса, 2026. – 178 с.

Читати та завантажити можна ТУТ

Письменники – ювіляри січня: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Шановні друзі!

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відкрита книжкова виставка «Письменники – ювіляри січня 2026 року»: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Мойхер-Сфоріма Менделя (1836-1917)

«Нет, Менделе Мойхер-Сфорим в жизни – это не тот Менделе Мойхер-Сфорим, что в книгах. Менделе Мойхер-Сфорим в жизни сам – книга» (Шолом-Алейхем)

Справжнє ім’я ШоломЯків Бройде, згідно з паспортом - Соломон Мойсейович Абрамович.

Народився 2 січня 1836 року в Копилі (сучасна Білорусь).

У 1881 році Мендель переїхав до Одеси, де став завідувачем реформованої єврейської школи.

Вперше Яків Бройде з'явився у 1864 році в газеті «Ха-Меліц» як Менделе Мойхер-Сфорім.

Писав Менделе Мойхер-Сфорім на ідиші та івриті, створюючи новий синтетичний іврит, що поєднував біблійні та середньовічні норми.

Письменник висміював містечкові забобони, бідність євреїв, а також створював реалістичні образи єврейського життя.

Творчість Мойхер-Сфоріма значно вплинула на Шолом-Алейхема, який називав його «дідусем» єврейської літератури.

Менделе Мойхер-Сфорім автор відомих романів таких як: «Дос вінчфінгерл» («Заповітне кільце»), автобіографічного «Шлойме реб Хаїмс» («Шлойме, син Хаїма»), повісті «Маленький чоловічок» та ін..

Помер в Одесі 8 грудня 1917 року.

 

Тичина Павло Григорович (1891-1967)

«Як не горю – я не живу.

Як не люблю – я не співаю…» (П. Г. Тичина)

 

Павло Григорович Тичина народився 15 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі.

Уже в 1906 році, коли йому було лише 15 років, почав писати перші твори.

Перший його відомий вірш «Синє небо закрилося..». А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник» уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

1907-1913 роки –

це роки навчання Тичини в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі.

У 1913 році молодий поет вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва.

У 1917 році, коли українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за національну свободу.

«Сонячні кларнети» – перша збірка Павла Тичина, яка була опублікована 1918 року.

У 1923 році поет переїздить до Харкова. У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

З 1923 по 1934 рік був співредактором журналу «Червоний шлях».

Із розгортанням масових репресій проти української інтелігенції  Павло Тичина видав ідеологічно «правильну» збірку «Партія веде» (1934), у якій уславив комуністичну владу.

У 1934 році повертається до Києва, де у 1936-1943 роках очолює Інститут літератури.

Твір «Похорон друга» став найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних літ.

1943 – 1948 рр. – міністр освіти.

З 1953 до 1959 був головою Верховної Ради, заступником голови Ради Національностей.

Життя Павла Тичини обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.

 

Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:

 

«Сонячні кларнети» (1918). Побачила світ у 1919 р., тираж 1000 примірників. Збірка мала 5 видань.

«Плуг» (1920), заявила про вірне підданство радянській державі.

«Перемагать і Жить»

«Замість сонетів і октав» (1920). У збірці помітні психологічні терзання автора. Збірка присвячена Григорію Сковороді.

«В космічному оркестрі» (1921)

«Вітер з України» (1924). Ця збірка стала останньою художньо цінною книгою

«Перемагать і жить» (1942)

«День настане» (1943)

«Срібної ночі» (1964)

 

Лур’є Ноте (1906-1987)

…Ні, не шукатиму вороття,

ні не здійму каяття –

болями, радощами, слізьми, приймаю тебе, Життя!.. (Яків Гальперін «Сміх»)

 

Натан Михайлович Лур'є народився 2 (15) січня 1906 року в селі Розкішне Таврійської губернії.

Писав Н. М. Лур'є переважно ідишем, був військовим кореспондентом, членом Спілки письменників.

У 1950 році Н. М. Лур'є заарештований за звинуваченням у «єврейському націоналізмі» та «співпраці з американською розвідкою», був засуджений до 15 років ув'язнення та відбував покарання на Колимі.

Реабілітований Натан Михайлович у 1955 році.

Після реабілітації письменник повернувся до Одеси, продовжив писати, зосередившись на гуманістичних темах, хоча цензура продовжувала вносити корективи .

Натан Михайлович автор понад 40 книжкових видань, зокрема романів «Історія одного кохання» (1978), «Лише море та небо» (1978), «Дні і роки» (1988).

Помер Натан Михайлович Лур'є 28 листопада 1987 року в Одесі.