Слідкуйте за новими надходженнями літератури до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії в рубриці "Що читати про край"

середа, 5 квітня 2023 р.

Лицар театру: 130 років з дня народження Василя Василька

 

7 квітня минає 130 років від дня народження Василя Степановича Василька, українського режисера, актора, педагога, театрознавця.


Василько Василь Степанович (справжнє прізвище – Міляєв; 07.04 (26.03).1893–18.03.1972) – актор, режисер, педагог, театральний діяч, театрознавець. Народний артист СРСР (1944).

Народився в с. Бурти (нині село Шполянського району Черкаської області). Після закінчення гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Ще студентом (1913) працював у театрі М. Садовського, незабаром – у товаристві українських акторів за участю П. Саксаганського, М. Заньковецької під орудою I. Мар'яненка, де набув творчої майстерності. Працював у київському «Молодому театрі» (1916–19), 1-му Державному драматичному театрі УСРР ім. Т. Шевченка «Кийдрамте» (1920–21); 1922–1926 – актор, режисер, педагог мистецького об’єднання «Березіль», 1926–1956 очолював Одеський, Харківський, Донецький, Чернівецький українські драматичні театри.

Виконавець характерних ролей світової та української драматичної класики. Режисер вистав: «За двома зайцями» М. Старицького (1925), «Ревізор» М. Гоголя (1937), «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука (1939), «Земля» (1947), «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської (1956, власна інсценізація), «Гайдамаки» Т. Шевченка (1961) та ін.

Один із засновників театрального музею (1923, 1926 – передано ВУАН), нині Державний музей театру, музики та кіномистецтва України.

У 1920–1930-х рр. викладав на драматичних факультетах Київського й Харківського музично-драматичних інститутів.

Автор праць: «Микола Садовський та його театр» (1962), «Фрагмент режисури» (1967), «Народний артист О.С. Курбас» (у кн.: «Театру віддане життя», 1984).

Похований у м. Одеса.






В.Василько. «Театру віддане життя...»


«Я прихильник театрального театру. І вимагав від акторів сміливої вигадки, чіткої опуклості, яскравої форми, ритмічного малюнка, пластичного виразу, повноти темпераменту і активного відчуття у спілкуванні з глядачами, а не відгороджування від них четвертою стіноюю Контактувати з глядачем так, щоб захопити його, заполонити, довести до екстазу, - ось що мусить бути ідеалом у мистецтві театру»


«...Класика своїм ідейним спрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього»


«...Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків шляхом асоціацій примушу є розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розумінням найголовнішого, найтиповішого, є сучасною»


«Я твердо переконаний, що кожен приходить у режисуру своїм, індивідуальним шляхом. Розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне й інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство переплітаються у творчості і кожного митця своєрідно. І все ж практичний досвід попередників є хорошою школою»


«...Я люблю Одесу, люблю її театральних глядачів, які вболівають за свій театр, шанують своїх акторів»



Література про життя і творчість Василя Василька


Лущик Сергей Зенонович. Библиофилы старой Одессы: Очерки. – Одесса: Optimum , 2005. - С. 78-91 : фот.

До книги відомого краєзнавця Сергія Зеноновича Лущика увійшли нариси про одеських бібліофілів, написані в останнє десятиліття та опубліковані у різних збірниках.

Фігура народного артиста СРСР Василя Степановича Василька (1893-1972) досить добре відома в Україні, йому присвячено багато статей та книг, його ім'я присвоєно Українському музично-драматичному театру в Одесі.

Всі дослідники творчості В. Василька відзначають, як правило, багатогранність його таланту - керівник ряду великих театрів, режисер-постановник цікавих спектаклів, педагог, актор, автор п'єс та інсценувань, історик та теоретик театру.

Водночас від більшості біографів вислизнула важлива риса його характеру – покликання до збирання матеріалів з історії українського театру.

Згодом з'явилася можливість вивчити зібрання досить уважно при колосальній кількості матеріалів. Були прочитані не лише книги та статті Василька, а й деякі рукописи, спогади, листи.

Стали відомі багато сторін біографії, шляхи збірної діяльності. Робота з колекціями та архівом стала, по суті, зоочною зустріччю з самим Василем Степановичем. Вдалося відтворити його духовний вигляд.

Василько опікувався улюбленим дітищем - Театральним музеєм. Свою б-ку віддав музею. Переважна більшість експонатів цієї колекції та книг відзначені «книжковим знакам» власника. Відбиток друку з текстом «Бібліотека В. Миляєва», володарський розпис чорнилом або олівцем «В. Василько Миляїв», пізніше змінена на «ВВасилько».

 

Бродавко Роман Исаакович Театр. Искусство надежды. Очерки – Одесса, Optimum - 2006. - С. 10-42.

Книга мистецтвознавця та журналіста розповідає про театральну Одесу XX століття, її видатних акторів, режисерів, музикантів, художників, їх життя та творчі долі. З театрами чорноморського міста автора поєднують професійні, споріднені, дружні зв'язки, тому його оповідання – це погляд із-за лаштунків, що робить нариси особливо цікавими. Книжку адресовано тим, хто цікавиться історією театру.

Автор книги Роман Бродавко знайомить нас з родиною Василя Степановича Василька, який проживав по вулиці Короленко, нині Софіївська в будинку № 10 «У Василя Степановича було дуже виразне обличчя. По ньому завжди можна "прочитати" його настрій, ставлення до того, що відбувається. Василько рідко приховував свої почуття: він був на диво відкритою людиною» ( С. 11).

«Василій Степанович був чудовим оповідачем. Говорячи про щось йому близьке, він надихався. Його погляд ставав променистим, яскравим, а голос теплим, багатим на музичні відтінки» (С.12)

Родився Василь Міляєв (псевдонім Василько він візьме в студентські роки) 7 квітня в с. Бурти Черкаської області. Він був другою дитиною з пяти. Батько, Степан Платонович працював бухгалтером у землевласника і мецената Терещенка. Батьки Василя Степановича були інтелегентами. В домі була бібліотека, яка поповнювалася завжди новинками. Мама, Марія Павлівна, займалася вихованням дітей , привила любовь до музики і літератури.

В сімь років Василь почав навчатися в народній школі в Куцівкі, потім в школі в Фастові. В 1904 р. став учнем Київської другої класичної гімназії. Навчаючись в старших класах гімназист Міляєв потрапив до театру М. Садового. Юнак потрапив у той світ, яким мріяв. Тут він осягав мистецтво акторської гри, спостерігаючи за Садовським, Лінницьким, Левицьким, Кузнєцовим...

Влітку 1912 року в театрі Миколи Садовського гімназіст Міляєв вперше зіграв роль свата у комедії "Сватання на Гончарівці". Це був його дебют на професійній українській сцені.

Було багато ще ролей…


Василько Василий Степанович (1893-1972) [Текст]: [арт. и реж., работал в Одес. укр. муз. - драм театре. Биогр. очерк] // Сто великих одесситов. Сост. А. Либин, Н. Маковец. – О.: Optimum, 2009. – С. 56-62 : фот.






Лущик С. Хранитель театральной памяти [Текст]: [о В. С. Василько] / Сергей Лущик // Дерибасовская – Ришельевская. – Вып. 9. – Одесса, 2002. – С. 55-63 : ил.







Бродавко Р. Народні сцени у виставах В. Василька // Четвертий міжнародний конгрес україністів: Одеса 26-29 серп. 1999 р. доп. та повідомл. Південь України Одесса. – О.: Астропринт, 1999. – С. 333 – 337.

Видатний український режисер Василь Василько увійшов в історію національного театру як неперевершений майстер народних сцен. Продовжуючи традиції театру корифеїв та Леся Курбаса, якого вважав одним із своїх вчителів, режисер тяжів до драматургії високого ідейного та громадського звучання, до епосу, який відображав поворотні моменти національної та світової історії. В його виставах героями епосу були не тільки головні дійові особи, але й учасники народних сцен, образи яких у Василька завжди були глибоко індивідуалізовані.

Відомий дослідник творчості майстра П. І. Кравчук відзначає: “При створенні народно-героїчних сценічних епопей В. Василько намагався засобами театру показати найважливіші історичні процеси народного життя... У переважній більшості спектаклів В. Василька народні сцени становили досить вагому частину, а часом виражали основну ідейно-естетичну суть твору. Одним з головних режисерських засобів при вирішенні масової сцени була індивідуалізація і типізація її учасників”

Термін “масова сцена” використовується в традиційному театрознавстві як універсальне визначення епізодів з участю багатьох осіб. Як теоретик режисури, В. Василько диференціює цей термін і вводить три поняття:

  1. «Масова сцена» у вузькому розумінні слова, в якій діє велика кількість осіб.
  2. «Народна сцена» - масова сцена виразного соціального звучання.
  3. «Юрба» - випадкове скупчення людей, що утворюється стихійно.

Важливим висновком багаторічної режисерської практики Василька є те, що в масовій мізансцені обов’язковим є відчуття простору: “Ніколи не слід компонувати мізансцени масовок скупчено, натовпом, щільно одне од одного. Кожна постать, по можливості повинна бути якнайвиразнішою і водночас виявляти душевний стан дійової особи, щоб - “грала” вся фігура актора, а не лише його обличчя”.

Такий підхід до побудови народних сцен обумовлював їх великий емоціональний вплив на глядача. На це і розраховував режисер, створюючи свої епічні полотна. Так, перед прем’єрою вистави Земля за повістю О. Кобилянської в Одеському українському театрі (1948 р.) він писав: «Ми прагнемо добитися у постановці того ступеня театральної майстерності, коли до глядача доходить не лише зміст п’єси, сцени, але й її образно-емоціональне звучання. Ми хочемо, щоб наша вистава полонила не лише розум і свідомість глядача, а й серце його.»

Прагнення до того, щоб «чергова» вистава не відрізнялася від прем’єрної - ознака високої вимогливості митця до своєї праці та праці очоленого ним колективу. Тут Василько виступає як однодумець В. І. Немировича - Данченка, якого високо цінував і поважав.

Творча практика В. Василька, його теоретичні праці мають величезне значення для розбудови українського національного театру, який в останні роки відходить від притаманної йому емоційності, яскравої театральності, епічного розмаху, музично-драматичної природи. Народні сцени стають в наших театрах рідкісним явищем, тим більше - народні сцени, виконані в традиціях В. Василька.

Український театр повернеться до них, звертаючись до великих епічних фресок національної та світової драматургії. І досвід Майстра стане у пригоді тим, хто буде поєднувати плідні традиції минулого з власними пошуками театральної правди.


Бродавко Р. Свет в судьбе [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР., реж., драматурга В. С. Василько] / Роман Бродавко // Фаворит удачи. – 2013. – май-июнь. - №4. – С. 56-59 : фот.

Після прем'єри Василько обов'язково обходив усіх учасників, включаючи працівників постановочної частини, і особисто дякував за роботу. Була ще одна форма вираження його особистої вдячності: на бланках із титулом «народний артист СРСР В.С. Василько» він писав своїм колегам листи подяки. У деяких співробітників вони зберігаються досі.

Працівники театру його вимогливість та принциповість, поважне ставлення до всіх і глибоку культуру! Скільки режисерів випускали спектаклі, не знаючи часу подякувати за роботу тих, хто зробив свій вагомий внесок у їх постановку. А Василько не забув про це ніколи! Для нього працівники театру ніколи не були безликими - так само, як і образи в народних сценах.


Недзвідський А. Лицар театру [Текст]: [мемуари В. С. Василька] / Андрій Недзвідський // Горизонт. – Одеса, Маяк. – 1979. - С. 99-101.

«Він був лицарем театру. Все своє свідоме життя. І він мав всі підстави назвати книгу своїх спогадів - «Театру віддане життя». Бо воно й справді було все до кінця, до останніх днів віддане Василем Степановичем Васильком, автором цих спогадів, театрові - «мистецтву Мельпомени», як казали в старовину. Він не ходив ніколи на полювання, не ганяв у часи дозвілля більярдних куль, а про те, як ледве чи не єдиний раз у житті ловив ще в дні юності рибу, кинувшись у пальті в воду по спійманого коропа, якого потім з’їв кіт, розповів із сміхом у своїх таки спогадах. І робочий час, і дозвілля були однаково віддані театрові новим ролям, новим постановкам - і роздумам про дальші шляхи його розвитку та свою працю в ньому».

Взагалі творчі дерзання Василя Степановича нерозривно пов’язані з містом над морем, куди він повертався спершу після роботи в театрах Харкова та Донецька у 1939 році, а згодом у повоєнному 1948 очолив колектив, що носив високе і поетичне ім’я – театр… Є про що розповідати Василеві Степановичу сучасникам і майбутнім поколінням. І робить він це цікаво, виявляючи неабиякий літературний хист.

Широко знані спогади про корифеїв класичного театру Кропивницького, Садовського, Саксаганського добре відтворюють складну обстановку переслідувань та обмежень, в якій розвивався український театр, вимушено-кочові умови праці і той ентузіазм, з яким - усупереч усьому - сприймав вистави демократичний глядач.

Зовсім по-іншому пише свої мемуари Василь Василько. В нього на першому місці саме ця жива душа театру, видовище, яке спалахує в ньому щовечора і на підготовку, «запуск» якого спрямовані сили людей, серед яких діє, шукає, вагається, перемагає і він, Василь Василько. Автор цих мемуарів бачить, насамперед театр, а вже в ньому себе. Прекрасна пам’ять і докладні, по свіжих слідах роблені, записи вражень дали йому змогу відтворити  творчу атмосферу вистав та їх конкретні деталі, простежити висхідні лінії провідних ролей, особливо тих , які доводилось грати особисто йому.

Така «внутрішня багатожанровість» - гарна риса мемуарів.

Василь Степанович доброзичливий до людей у своїх спогадах - і це найприємніше.

Погляд Василя Степановича спрямований насамперед на хороших людей в театрі. Їм віддана його любов багаторічного співробітника і теперішнього автора спогадів.

І навіть, коли в людей, як от у режисера Б., трапились згодом серйозні життєві огріхи, за які він дістав заслужене покарання, а відбувши його, зустрівся з Василем Степановичем, автор спогадів не привніс жодної негативної риси в характеристику старого-товариша, що стосувалась їхніх молодечих років. Зробив помилку, покараний за це - нема чого погіршувати тепер попередні сторінки його біографії! Тик по - людяному завжди прагнув вирішувати питання Василь Степанович.

Особливо він вмів пам’ятати й цінувати все добре, що зустрів на життєвому шляху. На сторінках спогадів хороші люди оточені заслуженим ореолом.


Бродавко Р. В. С. Василько – историк театра [Текст]: [биогр. справка. Ст. посвящ. значению деятельности его как режиссера, актера, драматурга, историка и теоретика театра] / Роман Бродавко // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – О.: Астропринт, 2011. – Вип. 10. – С. 302-305. – Бібліогр.: С. 305.

У збірці матеріалів ІУ Міжнародної науково-практичної конференції «Музей. Історія. Одеса», присвяченої 55-річчю Одеського історико-краєзнавчого музею, представлено тези, повідомлення та доповіді, що розкривають багатство історико-культурної спадщини Причорноморського краю, унікальність та різноманітність музейних зібрань, демонструють сучасний стан і перспективи розвитку музейної справи та історичного краєзнавства.

Для музейних працівників, фахівців в області історичного краєзнавства, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією і культурною спадщиною Українського Причорномор’я. 


Андреєв А. Віхрєв В. В. С. Василько. Народний артист СРСР. – К.: Мистецтво, 1949. – 46 с.

Перед Васильком-актором були розкриті великі можливості. І сатира, і лірика, і буфонада, і психологічна драма - в можливостях цього талановитого актора.

В особі В. С. Василька український театр має видатного педагога. Василько жив не тільки інтересами сьогоднішнього спектакля і свого особистого успіху, а й інтересами своїх учнів - інтересами молоді. В багатьох містах України та інших держав можна зустріти окремих акторів або режисерів - вихованців Василька. Їх вчитель розумів, що секрет довголіття в мистецтві полягав в пробудженні нових талантів, у вихованні нових кадрів, що продовжать і розвинуть його діяльність.

Василь Степанович Василько дбав про майбутнє театру. І в цьому його сила, сила визначного майстра сцени.


Народний артист СРСР В. С. Василько і український рядянський театр: тези доповідей і повідомлень науково-творчої конф., жовтень 1983. – Одеса, – 1983. – 82 с.

В мистецько-літературну історію В. С. Василько (1893 - 1972) ввійшов як режисер, актор, педагог, теоретик та історик театру, як драматург і мемуарист.

В. С. Міляєв (справжнє прізвище митця), - в подальшому піввіку працює в українському театрі, будучи одним з невтомних його діячів. Як митець він завжди знаходився в рядах тих, хто йшов шляхом реалізму в нашому театральному мистецтві, хто в своїх теоретичних виступах і практичній діяльності стверджував ідеї патріотизму, дружби…

Як відомі, його сучасники - діячі театру зв’язані зі «своїми» містами - Юра з Києвом, Романицький зі Львовом, Крушельницький з Харковом, Магар з Запоріжжям, Верещагін з Вінницею, так Василько зв’язаний з Одесою. Колектив Одеського музично-драматичного театру ім. В. Василько у свій час вписав чимало славних сторінок в історію театральної України, коли художнє керівництво театром було очолене Василем Степановичем. Кожного разу завдяки невтомній роботі режисера вдало складеному репертуару, вмілому добору виконавців на відповідні ролі, завдяки пануючій творчій атмосфері постановочної групи і акторського складу зазнавали високого піднесення мистецького рівня не лише ті чи інші вистави, а й театр в цілому.

Час від часу Василько з’являвся і як актор-виконавець. Серед галереї його сценічних образів були Шельменко, Дудка, Бублик, Глоба.

На одеській сцені, як і на інших, де йому доводилось працювати (Харків, Донецьк. Чернівці), В. С. Василько був першовідкривачем для широкого глядача не лише окремих п’єс, а й письменників)

Чимала кагорта відомих митців - режисерів і акторів заслужено вважали і вважають Василька своїм вчителем, наставником серед його вихованців зустрінемо добре відомі імена режисерів - Данило Лазуренко, Віктор Довбищепко, Юхим Шнайдерман. Володимир Галицький, Юрій Иоффе, Микола Смирнов, Павло Ковтуненко, Борис Оселедчик, Микола Красій, Ігор Земгано... Дбаючи про поповнення театральних груп молодими силами, Василько невтомним був в організації студій при керованих ним театрах.

На відміну від своїх ровесників - відомих театральних діячів, В. С. Василько виявився найбільш «писучим». В силу обставин, опинившись поза театром, він знаходить себе в науковій, драматургічній, мемуарній творчості.

В книзі представлені доповіді мистецтвознавців, літературознавців та митців Одеси, Києва, Чернівців, Тернополя та інших міст.


75 років одеський український музично-драматичний театр ім. В. Василька / Упоряд. Любов Федченко – О.: Моряк, 2000. – 64 с.

Де криється безсмертна душа нашого міста? У витонченому мереживі вулиць і провулків? В шляхетній грації будинків і пам’ятників? В чарівній тиші бібліотек і музеїв? Кожний з одеситів на це запитання відповість по-своєму. Але для багатьох з нас душа міста живе у театральному задзеркаллі, де минуле, сучасне і майбутнє ведуть одвічний діалог про те, в чому сенс життя, що є любов, краса, справжня духовність... Одеса з перших років свого буття - місто театральне. Театри різних історичних епох формували світогляд і мораль одеситів. Місто, що виросло на перехресті шляхів між Західною і Східною Європою, мало не тільки унікальну можливість бачити гру всесвітньо відомих театральних геніїв, але й виховувати, пропагувати творчість геніїв національних. Одеса - місто тріумфів Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, братів Тобілевичів, Михайла Старицького... Його багатонаціональне населення завжди полюбляло український театр, дбало про його розвиток, вболівало, раділо за його таланти. Тому народження стаціонарного державного українського театру («Держдрами») стало в історії Одеси подією по-справжньому епохальною.

Пам’ятаючи про своє минуле, театр прагне уважно прислухатися до пульсу сучасності. З 1995 року театр носить високе ім’я Василя Василько. Воно зобов’язує до натхненної творчості, нескінченних мистецьких пошуків. Адже український театр був в Одесі завжди був найважливішим осередком національної культури. Таким він має залишитись  - театром великих традицій і сучасного погляду на сьогодення.


90 років. Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька. / Упоряд. Любов Федченко – О., 2015. – 28 с.

«СКЛАДОВІ УСПІХУ: оригінальний, сміливий репертуар, талановитий акторський ансамбль, новаторство сценічних засобів, вірність традиціям славетних корифеїв»

 

 

  • Федченко Л. Под созвездием Василько [Текст]: [о жизни и деятельности нар. арт СССР, укр. реж. В. С. Василько] / Л. Федченко // Веч. Одесса. – 2013 - 6 апр. – С. 3 : фот.
  • Шевчук М. С посвящением незабываемому актеру и режиссеру [Текст] : [одес. общественность отметила 120-ю годовщину со дня рождения В. Василько. Церемония возложения цветов состоялась возле мемор. доски, у здания укр. театра, носящего имя мастера] / М. Шевчук // Одес. известия. – 2013. - 13 апр. – С. 11 : фот.
  • Остроухова А. Славные традиции украинского театра [Текст]: [о творчестве нар. арт. СССР В. Василько] / А. Остроухова // Одес. вестн. – 2012. – 22 марта. – С. 7 : фот.
  • Федченко Л. Он сам был эпохой… [Текст]: [о жизни и творчестве актера, реж., драматурга, историка и теоретика сцен. искусства, театр. педагога, нар. арт. СССР Василия Степановича Василько. О мероприятиях, посвящ. 118-летию со дня рождения В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 2011. – 9 апр - С. 15.
  • Федченко Л. Его имя носит театр [Текст]: [биогр. В. С. Василько] / Любовь Федченко // Веч. Одесса. - 2010. – 15 апр. - С. 3 : фот.
  • Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст] : [В. С. Василько и укр. муз.- драм. театр] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. – С. 10-11 : фот.
  • Василько В. Щоденники [Текст]: [керівник укр. муз.-драм. театру] / В. Василько // Дум. Площа. – 2002. -12 лип. - С. 7; 19 лип. – С. 7 ; 26 лип. - С. 7; 2 серп. – С.7; 9 серп. – С. 7; 16 серп. – С. 7; 23 серп. – С.7; 30серп. – С. 7; 6 верес. – С. 7; 13 верес. – С. 7; 20 верес. – С. 7; 27 верес. – С. 7; 4 жовт. – С. 7; 11 жовт. – С. 7; 18 жовт.- С. 7; 25 жовт. – С. 7; 8 листоп. – С. 7; 15 листоп. – С. 7; 22 листоп. – С. 7; 29 листоп. – С. 7; 6 груд. – С. 7; 13 груд. – С. 7; 20 груд. – С. 7 : фот.
  • Бродавко Р. Из племени корифеев [Текст]: [ В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. вестн. – 2003. – 5 апр. - С. 10-11 : фот.
  • Шейко Н. Письма Василько [Текст] : [В. С. Василько (1893-1972) – один из крупнейших и авторитетнейших театр. деят. в Украине] / Н. Шейко // Театр. – 2002. - №3 – С. 115-120 : фот.
  • Голяева И. Самый главный режиссер [Текст]: [о В. С. Василько, чье имя носит укр. муз.- драм. театр] / И. Голяева // Одес. известия. – 2000. – 14 дек. – С. 3. ( к 75-летию укр. муз. – драм. театра им. В. Василько).
  • Маркушевский П. Жива спадщина артиста [Текст] : [в Одесі відкрита науково-творча конф. по вивченню спадщини В. С. Василька] / П. Маркушевский // Чорномор. комуна. – 1989. – 22 груд.
  • Кравчук П. Грані творчої особистості [Текст]: [до 90-річчя В. Василька] / П. Кравчук // Культура і життя. – 1983 - 3 квіт.
  • Зленко Г. Біля джерел музею [Текст]: [про В. С. Василько – засновника першого укр. театр. музея] / Г. Зленко // Культура ы життя. – 1983. – 3 квіт. – С. 4.
  • Недзвідський А. В. Василь Василько [Текст]: [(1893-1972)]: Нарис про життя і творчість – К.: Мистецтво,1981. – 116 с. – (Майстри сцени та екрана)
  • Прісовський Є. Актор, режисер, драматург [Текст]: [про кн. А. В. Недзвідського «Василь Василько»] – Культура і життя. – 1982 - 14 листоп.
  • Кордіані Б. Актор, режисер, педагог [Текст]: [про кн. Недзвідського «Василь Василько»] // Друг читача. – 1981 - 26 листоп.
  • Маркушевский П. Вся жизнь – искусству [Текст]: [к 80-летию со дня рождения нар. арт. СССР В. С. Василько] / П. Маркушевский // Знамя куммунизма. – 1973. – 7 апр.
  • В. С. Василько [Текст]: [нар. артист СССР. Некролог] // Знамя коммунизма. – 1972. – 19 марта.
  • Майнуйлович С. Як з рогу достатку… [Творчий портрет нар. артиста СРСР В. С. Василька-Миляєва]. З минулого. // Укр. театр. – 1972. - №2. – С. 30-31.
  • Драк А. Поклик серця. [про засновника укр. театр. музею В. С. Василька] // Укр. театр. – 1971. – С. 14-15.
  • Недзведский А. Корифей украинской сцены. К. 75-летию со дня роджения В. С. Василько. / А. Недзведский // Знамя коммунизма – 1968. - 9 апр.
  • Маркушевський П. Народний артист [Текст]: [до 75-річчя з дня народження В. С. Василька] / П. Маркушевський // Чорномор. комуна. – 1968. – 7 квіт.
  • Казиміров О. Актор, режисер, педагог [Текст]: [В. С. Василько] / О. Казиміров // Соц. культура. – 1966. - №. 2. – С. 23.



До 100-річчя від дня народження В. С. Василька


  • Бродавко Р. Василько и Одесса [Текст] : [выдающ. укр. реж. педагог и драматург В. С. Василько] / Р. Бродавко // Одес. известия. – 1993. – 29 мая
  • Василь Василько – погляд з майбутнього [Текст]: [в укр. муз. – драм. театре открывается фестиваль укр. театр. классики, посвящ. 100-летию со дня рождения выдающ. укр. режиссера и театр. деятеля нар. артиста В. Василько] // Слово. – 1993. – 4-11 июня. – С. 1,6.
  • Гудыма М. И романтический герой [Текст]: [дневник фестиваля укр. театр. классики памяти В. Василько] / Мария Гудыма // Веч. Одесса. – 1993. – 11 июня.
  • Німчич Р. Був день, і був вечір… [Текст]: [актори Одес. укр. театру відзначили 100- річчя від дня народження В. С. Василька] / Р. Німчич // Чорномор. новини. – 1993. – 10 квіт.
  • Серебряков Г. В. Василько и О. Кобылянская [Текст]: [фестиваль укр. театр. классики в Одессе, посвящ. 100-летию со дня рождения В. С. Василько] / Г. Серебряков // Одес. вестник. - 1993. – 5 июня. - С. 5.
  • Федченко Л. Театр – своему корифею [Текст] : [к 100- летию выдающ. укр. реж. и театр. деятеля В. Василько] / Любовь Федченко // Одес. известия. – 1993. – 17 апр.


В.С.Василько, видатний театральний діяч України XX століття. Фестиваль української театральної класики, присвячений 100-річчю від дня народження Василя Василька 5-12 червня 1993 року.



З творчістю видатного режисера, педагога, театрознавця, драматурга народного артиста Василя Василька пов’язаний один з найскладніших та найцікавіших етапів історії української національної культури. На початку творчого шляху доля подарувала йому унікальну можливість працювати поруч з Садовським, Заньковецькою, Саксаганським, Ліницькою. Його становлення як режисера відбулось у тісному співробітництві та співдружності з Лесом Курбасом. Василько був одним з тих митців, хто створював естетику українського театру XX століття, естетику, в якій органічно поєднувались класичні традиції з творчими досягненнями майстрів - його сучасників. У своїх спогадах Василь Степанович писав: «У моїй творчості переплелися традиції реалізму, народності театру корифеїв, прийоми школи Марка Кропивницького і новаторські пошуки школи Леся Курбаса».

В. Василько працював у багатьох містах України. Але найбільш глибоким був його зв’язок з Одеським українським театром. Вистави, які поставив Василько в різні роки, ставали подіями у культурному житті міста, прищеплювали любов до української національної культури, формували художні смаки широкої аудиторії глядачів.

Василь Степанович був блискучим інтерпретатором класики. Його першою режисерською роботою в Одесі була вистава «За двома зайцями», в якій яскраво виявився його новаторський підхід до класичної драматургії. Василько започаткував на українській сцені театр Ольги Кобилянської: п’єси, створені ним за її творами, збагатили репертуар українських театрів. Етапною для Одеського театру стала постановка вистави «Гайдамаки» за поемою Т. Шевченка.

Поруч з українською класикою, В. Василько постійно звертався до сучасної драматургії, до п’єс М. Куліша, Ю. Яновського, Я. Мамонтова, С. Голованівського... Великим успіхом у публіки користувались його вистави «Господиня заїзду» за К. Гольдоні. «Віндзорські кумасі» за У. Шскспіром, «Угрюм- ріка» за В. Шишковим.

І в сучасній драматургії, і в класиці Майстер завжди прагнув виявити тс, що робило її проблематику актуальною.

Згодом він писав: «Вистава, яка емоційно, образно, діалектично у своїй конкретності і глибині спостережень та висновків, шляхом асоціацій примушує розмірковувати, зіставляти події, що відбуваються, з сьогоднішнім днем, - така вистава через високий рівень професіоналізму режисера, актора, розуміння найголовнішого, найтиповішого, є сучасною. Це стосується і класики, яка ідейним цілеспрямуванням, філософськими узагальненнями є нашим духовним багатством, знанням минулого, розумінням сьогоднішнього і кращим передбаченням майбутнього».

В. Василько виховав цілу плеяду талановитих акторів та режисерів. Безцінною спадщиною Майстра є його праці, присвячені проблемам режисури, театру корифеїв, творчості Леся Курбаса, книга спогадів та статей “Театру віддане життя’, написані у нашому місті.

В. Василько збагатив театральний репертуар інсценізаціями багатьох творів. Йому належать п’єси за «Енеїдою» І. Котляревського та за «Різдвяною ніччю» М. Гоголя, за «Іспанською баладою» Л. Фейхтвангера та за романом «Одягнені у камінні» О. Форш...

Спадщина Василька - режисера, педагога, драматурга, театрального діяча - невичерпне джерело для усіх, кому близькі славні традиції українського театрального мистецтва, хто прагне розвивати їх у своїй творчості.



Підготувала К.Г. Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії

Немає коментарів:

Дописати коментар

. Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...