Костянтин Паустовський і Одеса : до 125-річчя від дня народження

"По-моему, главное - не забывать банальной истины, что ты такой же, как и другие, а потому стараться не причинять людям того, от чего тебе самому стало бы худо".

(К. Г. Паустовський)

         

К. Г. Паустовський

Паустовський Костянтин Георгійович (1892-1968), російський письменник. Народився 19 (31) травня 1892 року у Москві в родині залізничного статистика. Батько, за словами Паустовського, "був невиправним мрійником і протестантом", через що постійно міняв місця роботи. Після кількох переїздів сім'я оселилася в Києві. Паустовський навчався в 1-й Київській гімназії. Коли він був в шостому класі, батько залишив сім'ю, і Паустовський був змушений самостійно заробляти на життя репетиторством.
Перше невелике оповідання Паустовського «На воді» (1912), написане в останній рік навчання в гімназії, було надруковано в київському альманазі "Вогні".
Після закінчення гімназії Паустовський навчався в Київському університеті, потім перевівся до Московського університету. Перша світова війна змусила його перервати навчання. Паустовський став вожатим на московському трамваї, працював на санітарному поїзді. У 1915р. з польовим санітарним загоном відступав разом з російською армією по Польщі та Білорусії.

К. Г. Паустовський в студентські роки

Після загибелі на фронті двох старших братів Паустовський повернувся до матері в Москву, але незабаром знову почав мандрівне життя. Протягом року працював на металургійних заводах в Катеринославі і Юзівці і на котельному заводі в Таганрозі. У 1916р. став рибалкою в артілі на Азовському морі. Живучи в Таганрозі, Паустовський почав писати свій перший роман «Романтики» (1916-1923, опублікований 1935). Цей роман, зміст і настрій якого відповідали його назві, був відзначений авторським пошуком лірико-прозової форми. Паустовський прагнув створити цілісне сюжетне оповідання про те, що йому довелося побачити і відчути в юності.
Лютневу і Жовтневу революції 1917р. Паустовський зустрів в Москві. Після перемоги радянської влади почав працювати журналістом і "жив напруженим життям газетних редакцій". Але незабаром письменника знову "закрутило": він поїхав до Києва, куди перебралася його мати, пережив там кілька переворотів під час Громадянської війни. Незабаром Паустовський опинився в Одесі, де потрапив в середу молодих письменників - І. Ільфа, І. Бабеля, Е. Багрицького, Г. Шенгелі і ін. Проживши два роки в Одесі, поїхав в Сухумі, потім перебрався в Батумі, потім - в Тифліс. Мандри по Кавказу призвели Паустовського до Вірменії і північну Персію.
У 1923р. Паустовський повернувся в Москву і почав працювати редактором «Зростання». В цей час друкувалися не тільки його нариси, а й розповіді. У 1928р. вийшла перша збірка оповідань Паустовського «Зустрічні кораблі». У тому ж році був написаний роман «Блискучі хмари». У цьому творі детективно-авантюрна інтрига поєднувалася з автобіографічними епізодами, пов'язаними з поїздками Паустовського по Чорномор’ю і Кавказу. У рік написання роману письменник працював в газеті водників "На вахті", з якою в той час співпрацювали А.С.Новіков-Прибой, М.А.Булгаков (однокласник Паустовського по 1-й Київській гімназії), В. Катаєв та ін.
У 1930-і роки Паустовський активно працював як журналіст газети "Правда" і журналів "30 днів", "Наши достижения" і ін. Побував в Астрахані, Калмикії і багатьох інших місцях - по суті, об'їздив всю країну. Багато вражень цих поїздок "по гарячих слідах", описані в газетних нарисах, втілилися в художніх творах.
Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про нагородження радянських письменників» від 31 січня 1939 року К. Г. Паустовський був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора ( «За видатні успіхи і досягнення в розвитку радянської художньої літератури»). З початком Великої Вітчизняної війни Паустовський, який став військовим кореспондентом, служив на Південному фронті. В середині серпня Костянтин Паустовський повернувся в Москву і був залишений для роботи в апараті ТАРС. Незабаром на вимогу Комітету у справах мистецтв був звільнений від служби для роботи над новою п'єсою для МХАТу і евакуювався з сім'єю в Алма-Ату, де працював над п'єсою «Поки не зупиниться серце», романом «Дим вітчизни», написав низку оповідань.
У 1950-ті роки Паустовський жив в Москві і в Тарусі на Оці. Став одним з укладачів найважливіших колективних збірників демократичного спрямування часів відлиги «Літературна Москва» (1956) і «Тарусские страницы» (1961). Понад десять років вів семінар прози в Літературному інституті ім. Горького, був завідувачем кафедри літературної майстерності.
 В середині 1950-х років до Паустовському прийшло світове визнання. Отримавши можливість подорожувати по Європі, він побував в Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Туреччині, Греції, Швеції, Італії та інших країнах. Відправившись в 1956 р. в круїз навколо Європи, він відвідав Стамбул, Афіни, Неаполь, Рим, Париж, Роттердам, Стокгольм. На запрошення болгарських письменників К. Паустовський відвідав Болгарію в 1959 р. У 1965 році деякий час жив на о.Капрі. У тому ж 1965 р. була одним з вірогідних кандидатів на Нобелівську премію в галузі літератури, яка в підсумку була присуджена Михайлу Шолохову.
К. Г. Паустовський був в числі улюблених письменників Марлен Дітріх.

Марлен Дітрих на колінах перед К. Паустовський

Автор великої кількості нарисів і новел, Паустовський заслужив високу оцінку своєї творчості, дану найвизначнішими діячами та письменниками нашої епохи. Багато творів перекладені на німецьку, французьку та англійську мови.
Довгий час Костянтин Паустовський хворів на астму, переніс кілька інфарктів. Помер 14 липня 1968 року в Москві. За заповітом похований на місцевому кладовищі Таруси.

Пам’ять:

• Першим увічненням пам'яті К. Г. Паустовського в СРСР стало присвоєння його імені Одеської масовій бібліотеці № 2 - однієї з найстаріших бібліотек міста. Ім'я письменника Бібліотеці присвоєно рішенням Ради Міністрів УРСР № 134 від 20 лютого 1969 року.
• Перший пам'ятник К. Г. Паустовського був відкрито 1 квітня 2010 року також в Одесі, на території Саду скульптур Одеського літературного музею. Київський скульптор Олег Черноїванов увіковічив великого письменника в образі Загадкового сфінкса.
• 24 серпня 2012 року було урочистих відкрито пам'ятник Костянтина Паустовського на березі Оки в Тарусі, створений скульптором Вадимом Церковніковім по фотографіях Костянтина Георгійовіча, на яких письменник збережений зі своєю собакою Грозним.
• Іменем письменника названі: вулиця Паустовського в Москві, вулиці в Петрозаводську, Одесі, Києві, Дніпрі, Тарусі, Таганрозі, Ростові-на-Дону, Бібліотека № 5 в Севастополі, Теплохід проект 1430 в Криму.

  Музеї:

• Літературний музей-центр К. Г. Паустовського в Москві (садиба Кузьменко). З 1992 року музеєм видається спеціалізований культурно-просвітницький журнал «Світ Паустовського».
• У м.Старий Крим є будинок-музей Паустовського.
• В с. Пилипча Білоцерківського р-ну Київської області є музей Паустовського.
• Будинок-музей Паустовського в Тарусі. Відкриття відбулося 31 травня 2012 року, в день 120-річчя від дня народження К. Паустовського.
• Меморіальний музей К. Г. Паустовського в Одесі на вул. Чорноморської, 6. Літературне товариство «Світ Паустовського». http://www.paustovskiy.od.ua/
• Київський музей К. Г. Паустовського в школі № 135, вулиця Михайла Коцюбинського, 12Б. Відкриття відбулося 30 листопада 2013 року.
• «Стежка К. Паустовського», що входить в екскурсійні маршрути, починається біля Будинку-музею І. П. Пожалостина, розташованого в селищі Солотча Рязанської області.

Книги К. Г. Паустовського та про нього on PhotoPeach  

 Книги автора

1.    Паустовский К.Г.   Время больших ожиданий. Повесть – Одесса: Одесское книжное издательство, 1961. – 211 с.
2.    Паустовский К. Г.   Поэтическое излучение. Повести. Рассказы. Письма. – Москва: Молодая гвардия, 1976. – 432 с.
3.    Паустовский К. Г.   Золотая роза. Повести, рассказы. – Москва: Советский писатель, 1983. – 367 с.
4.    Паустовский К. Г.   Лавровый венок. – Москва: Молодая гвардия, 1985. – 478 с.
5.    Паустовский К. Г.   Далекие годы. Беспокойная юность. Повести. – Киев: Дніпро, 1987. – 510 с.
6.    Паустовский К. Г.   Музадальних странствий. – Москва: Сов. Россия, 1988. – 384 с.
7.    Паустовский К. Г.   Северная повесть. – Москва: Правда, 1989. – 640 с.: ил.
8.    Паустовский К. Г.  Время больших ожиданий. Повесть – Одесса: Оптимум, 2008. – 303 с.
9.    Паустовский К. Г.  Время больших ожиданий. Рассказы, дневники, письма / Ред. Ф. Кохрихт. – Одесса: ПЛАСКЕ, 2012. – 486 с.: ил.
10.    Паустовський К. Г.   Тарас Шевченко: Біогр. повість. Видання 2-е / К.Г.Паустовський; перекл.. з рос. В.Г.Піддубняка; літературний редактор С.К.Кузнєцова. – Одесса: ВМВ, 2014. – 96 с.: іл.


*   *   *

11.    Измайлов А.Ф.   Наедине с Паустовским. – Ленинград: Наука,1990. – 135 с.
12.    К.Г. Паустовский. Материалы и сообщения: сборник. – Москва: РМО, 1996. – Вып. 1. – 232 с.
13.    Брыгин Н.   Время веры и больших надежд. – Одесса: Астропринт, 2007. – 56 с.
14.    Кияновская Л.П.   «Паустовский. Школа. Годы…». Записки учителя.- Одесса: Печатный дом, Фаворит, 2010. – 154 с.
15.    Кузнецова С.К.   Цветы венчают все великие дела: К 15-летию живого памятника К.Г.Паустовскому. – Одесса, 2010. – 34 с.
16.    Кузнецова С.К.   Константин Паустовский: преображенные отражения: Очерки, Статьи, Заметки. – Одесса: Печатный дом, 2012. – 328 с.
17.    Под звездой Паустовского: Материалы междунар. конф.: междунар. наук.-практ. конф. (6-11 нояб.; 2006; О.); Первая междунар. конф. студ. «Паустов. чтения-2007» (5-7 окт.; 2007; О.). Материалы международных конференций: Муждународная научно-практическая конференция, посвящ. 70-й годовщине публикации повести К.Г.Паустовского «Черное море, 6-11 нояб. 2006г. 2009р».; Первая международная конференция студентов «Паустовские чтения - 2007», посвящ. 115-й годовщине со дня рождения К.Г.Паустовского, 5-7 окт. 2007г. / Одес. лит. музей, Мемор. музей К.Г.Паустовского, Княж. Дом Горчаковых. – Одесса, 2012. – 192 с.: ил.

Бібліографічний матеріал про життя та творчість К. Г. Паустовського:

• Лаврова Л. Паустовский и «Моряк» : [к 75-летию со дня рождения писателя] // Моряк. – 1967. – 30 мая.
• Бригін М.   Паустовський в Одесі // Комсомольська іскра. – 1976. – 27, 28, 31 лип.
• Александров Р. Первое признание : [о работе К.Паустовского в ред. газ. «Моряк» в 20-е годы ХХ в.] // Моряк. – 1978. – 4 мая. – С. 11.
• Ліптуга Т.   Одеські сторінки Паустовського // Комсомольська іскра. – 1979. – 2 черв.
• Зленок Г. Среди защитников города : [К. Паустовский и Одесса] // Веч. Одесса. – 1981. – 16 сент.
• Рудін І. Золота троянда добра: До 90-річчя з дня народження К.Г. Паустовського // Чорномор. комуна. – 1982. – 30 трав.
• Липтуга Т. Письма К.Г. Паустовского об Одессе, дыхание удивительного города // Веч. Одесса. – 1987. – 5 июля.
• Бодров И.   Одесса помнит : [К.Паустовский и Одесса] // Моряк. – 1989. - № 3. – С. 10.
• Дом на улице Гефта : [открыта мемор. доска, посвящ. К.Г. Паустовскому] // Знамя коммунизма. – 1990. – 6 июня.
• Александров Р.   По следам «человека из объявления» : [к 100-летию со дня рождения К.Г. Паустовского] // Всемир. одес. новости. – 1992. - № 5-6. – С. 3.
• Гридин В. Жизнь в Одессе прекрасна! : [к 110-летию со дня рождения писателя] // Одес. вестн. – 1992. – 30 мая. – С. 4-5.
• Гридин В. Творец : [к 110-летию со дня рождения писателя] // Юг. – 1992. – 30 мая.
• Гридин В. Я слушал Паустовского : [к 110-летию со дня рождения писателя] // Веч. Одесса. – 1992. – 29 мая.
• Одесские страницы Паустовского // Одес. известия. – 1992. – 28 июля.
• «Южная Пальмира» : [к 110-летию со дня рождения К.Паустовского] // Веч. Одесса. – 1992. – 29 мая.
• Моряк В. С любовью к Паустовскому : [к 110-летию со дня рождения писателя] // Одес. вестн. – 1993. – 23 июня. – С. 3.
• Грейнер Р. Маяк, зажженный писателем : [о К.Паустовском] // Юг. – 1996. – 15 окт. – С. 4.
• Комаров И. Село, ставшее легендой : [о пребывании К.Паустовского в с.Санжейка] // Вестн. региона. – 1996. – 27 апр. – С. 6.
• Кузнецова С. Светлая память : [дни памяти писателя К.Г. Паустовского] // Одес. вестн. – 1996. – 23 июля. – С. 6.
• Некрасова Н. Память сердца : [К.Паустовский об Одессе] // Одес. вестн. – 1996. – 11 июля. – С. 6.
• Глушаков В. Вспоминая морскую биографию Паустовского // Одес. вестн. – 1997. – 20 мая. – С. 8. – фот.
• Каменецкий Ф. Паустовщин : [к 105-летию со дня рождения К.Г. Паустовского] // Юг. – 1997. – 24 мая. – С. 5.
• Кадишев Б. Сохраняя память о писателе : [Дни Паустовского к 105-й годовщине со дня рождения] // Веч. Одесса. – 1997. – 3 июля. – С. 3.
• Кузнецова С. Медаль «За отвагу» - Константину Паустовскому // Одес. известия. – 1997. – 24 июня. – С. 3.
• Феликсов П. Синее солнце Одессы : [к 105-летию со дня рождения К.Г. Паустовского] // Порто-Франко. – 1997. - № 21. – С. 7.
• Шуткина И. Одесский период жизни и творчества К.Г. Паустовского // Історичний досвід і сучасність. – Вип. 3. – Одесса: ПДПУ, 1997. – С. 8-9.
• Кузнецова С.  Словарь языка Константина Паустовского //Одес. известия. – 1999. – 7 мая. – С. 3.
• Шугайленко О. Мой Паустовский / Юг. – 1999. – 3 авг. – С. 3.
• Вихристенко В.  Біля згасаючого вогнища : [зустріч з К.Г. Паустовським] // Дум. площа. – 2000. – 3 берез. – С. 9, 12. – фот.
• Гаврилов Ю. Заколдованый мир Паустовского : [К.Паустовский и Одесса] // Коммерсант Юга. – 2000. – 30 июня-7 июля. – С. 6, 7.
• Гаврилов Ю. Очарованный странник «среди гремящих и ошеломляющих событий» : [К.Паустовский и Одесса] // Коммерсант Юга. – 2000. – 28 июля-4 авг. – С. 1, 6, 7. – фот.
• Кузнецова С. Одесса "Паустовская" //Пассаж. – 2000. – авг. – С. 75: фото.
• Кузнецова С. Его книги дороги нам : [К. Паустовский и Одесса] // Одес. известия. – 2001. – 21 июня. – С. 2.
• Бинов М. Хотя и не были знакомы : [К. Паустовский и его творчество] // Юг. – 2002. – 13 июня. – С. 3: фото.
• Вайнер А., Кузнецов Э. Последний романтик : [К. Паустовский] // Юг. – 2002. – 30 мая. – С. 3.
• Верик И. Ко дню рождения писателя : [К 110-летию со дня рождения К. Пуастовского; вечер памяти] // Одес. вестн. – 2002. – 29 мая. – С. 8.
• Гаврилов Ю. Малоизвестный и неизвестный Паустовский : [К 110-летию со дня рождения писателя] //Коммерсант Юга. – 2002. – 28 июня-12 июля. – С. 6.
• Голяева И. От тоски до романтики : [К.Паустовский и Одесса] // Одес. вестн. – 2002. – 29 мая. – С. 4.
• Дом Константина Паустовского // Александров Р. Написано пером. – Одесса: Оптимум, 2002. – С. 116-126.
• Зленко Г. Золотая роза : [к 110-летию со дня рождения К.Паустовского] // Веч. Одесса. – 2002. – 30 мая. – С. 3.
• Каменецкий Ф. Синее солнце Одессы : [К.Г. Паустовский в Одессе] // Деловая Одесса. – 2002. – 7 июня. – С. 31.
• Коваль В. Притяжение родственных душ : [К.Г. Паустовский и Одесса] // Одес. вестн. – 2002. – 30 мая. – С. 7.
• Кузнецова С. Дар юбиляру : [к 110-летию со дня рождения К. Паустовского] // Юг. – 2002. – 30 мая. – С. 3.
• Кузнецова С. Шедевр : [К 110-летию со дня рождения К. Паустовского] //Одес. известия. – 2002. – 31 мая. – С. 4.
• Левчук В. Украина отмечает 110-летие Паустовского // Веч. Одесса. – 2002. – 19 сент. – С. 3.
• Юрченко А. К берегам Колхиды по следам доктора Пауста : [К.Паустовский] // Деловая Одесса. – 2002. – 29 нояб. – С. 21.
• Гаврилов Ю. "Дыхание удивительного города" : [К. Паустовский] // Одес. известия.-2003.-5 июня.-С.2.
• Милошевич С. Бросок на Юг-2 : [О творчестве К. Паустовского] // Окна.-2003.-31 июля.-С.10:фото.
• Кузнецова С. Одесситы помнят Паустовского // Слово. – 2004. – 30 июля. – С.11: фото.
• Любимому писателю : [День памяти К. Паустовського – 14 июля – был отмечен в музее писателя на ул. Черноморской выст. картин одес. художников, концертом, презентацией нових кн.] // Одес. известия. – 2004. – 21 июля. – С.1.
• Мемориальная доска Константину Паустовскому // Одесса в новых памятниках, мемориальных досках и зданиях: альбом. – Одесса: Оптимум, 2004. – С. 93. – фот.
• Николаенко Е. Создавалось впечатление, что ему жаль слов, не говорящих ни о чём… : [Из жизни К. Паустовского] // Одес. известия. – 2004. – 10 июля. – С. 7: фото.
• Бродавко Р. Рыцарь золотой розы : [Творч. порт. К. Паустовского. Его пребывание в Одессе.] // Одес.вестн. – 2006. – 31 мая. – с.7:фото.
• Кузнецова С. Красота и безобразие : [К 114-летию со дня рождения К.Паустовского и 40-летию его очерка «Вилла Боргёдзе]//Слово. – 2006. – 26 мая. – с.4:фото.
• Андреева В Памяти самого одесского не-одессита : [В фил. Одес. лит. музея прошел вечер памяти К.Паустовского] // Веч.Одесса.-2007.-19июля.-С.3.
• Брыгин Н.   Время веры и больших надежд : [Некоторые даты биогр. К.Г.Паустовского] // Одесса. - Астропринт. - 2007. - С. 56.
• Женин Е  ремя талантов : [О творчестве К.Г.Паустовского к 115-летию со дня рождения] // Одес. вестн.-2007.-9июня.-С.11:фото.
• Каменецкий Ф Живопись, созданная словом : [О творчестве К.Г.Паустовского (к 115-летию со дня рождения)] // Порто-Франко.-2007.-25мая.-С.13:фото.
• Кузнецова С Революция глазами Паустовского : [Об отношении писателя К.Паустовского к Февр. и Окт. революциям] // Одес. известия.-2007.-15нояб.-С.11.
• Кузнецова С   Война – не дело человека : [Сегодня – 116 лет со дня рождения Константина Георгиевича Паустовского] // Одес. известия. – 2008. – 31 мая. – С. 13.
• Кузнецова С   «Utis» или «Никто»? : [К 40-летию памяти К.Г. Паустовского] // Пресс – курьер. – 2008. – 7 авг. – С. 16.
• Кузнецова С Неизвестный Паустовский : [К 50-летию повести «Время больших ожиданий» и 40-летию памяти писателя] // Одес. известия. – 2008. – 15 июля. – С. 5.
• Кузнецова С. Живой памятник Константину Паустовскому : [о создании двух цветников: один - в Гуманит. центре внешк. образования на ул. Тенистой,2 и второй - во дворике музея К.Г. Паустовского по ул. Черноморской] // Одес. известия. - 2009. - 7 нояб. - С. 15.
• Кузнецова С. Прикасаясь к "блистательному имени"... : [о творчестве писателя К.Г.Паустовского] // Одес. известия. - 2009. - 14 июля. - С. 6.
• Паустовский Константин Георгиевич : [краткий биогр. очерк] // Сто великих одесситов: очерки. – Одесса: Оптимум, 2009. – С. 300-304. – фот.
• Хасин А. Две встречи с Паустовским : [воспоминания] // Веч. Одесса. - 2009. - 8 дек. - С. 3.
• Кузнецова С. Будут ли помнить Паустовского, или Почему плакала девочка? : [о творчестве К. Паустовского к 42-й годовщине памяти писателя] // Одес. известия. - 2010. - 24 июля. - С. 7.
• Кузнецова С. "Когда опять зацветет сирень" : [о творчестве К.Г. Паустовского к 118-й годовщине со дня его рождения] // Одес. известия. - 2010. - 15 июня. - С. 6.
• Колпак И. О творчестве К.Г. Паустовского в годы Великой Отечественной войны [Текст] // Історичкий досвід і сучасність: матеріали XVI наук. студент. конф. – Одеса: ПНПУ, 2011. – Вип. 19. – С. 20-24.
• [Константин Георгиевич Паустовский] [Текст] : [посещение Одессы К. Паустовского в 1956-57гг.] // Дом князя Гагарина: сб. – Одесса, 2011. – Вып. 6. – Ч. 2. – С. 359.
• «Слабкий запах кам’яновугільного диму». Костянтин Паустовський і Одеса [Текст] : [одес. сторінки життя] // Гінріх Я. П. Міф Одеси. – Київ: Дух і літера, 2011. – С. 66-79.
• В молодых сердцах – Паустовский : [120-й годовщине со дня рождения К. Паустовского была посвящена вторая междунар. студ. конф. "Лит. наследие К.Г Паустовского и современность"] // Одес. известия. - 2012. - 1 нояб. - С. 2.
• Кузнецова С. Паустовський і Україна : [про творчість письменника] // Чорномор. новини. -2012. - 8 груд. - С.7: фото; 13 груд. - С. 3: фото.
• Остроухова А. Творец романтического мифа : [о творчестве К.Г.Паустовского] // Одес. вестн. - 2012. - 31 мая. – С. 7: фото.
• Собко Т. Особливості поетичної прози Костянтина Паустовського (до 120-річчя від дня народження відомого письменника) // Вісті Кодимщини. - 2012. - 9 черв. - С. 8: фото.
• Хинрик Я.П.   «Легкий запах каменноугольного дыма». Константин Паустовский и Одесса [Текст] // Хинрик Я. П. Миф Одессы. – Одесса, 2012. – С. 73-87. – Библиогр.: с. 87, 88.
• Ищук И.   Константину Паустовскому – 120 лет // Порто-Франко. – 2013. – 1 февр. – С. 3.
• Ищук И. По следам Паустовского : [на борту парома "Грейфсвальд" судоход. компании "Укрферри" состоялся семинар "Под звездой Паустовского", посвящ. творчеству одес. писателя] // Порто-Франко. -2013. -11 окт. - С. 3: фото.
• Азарьев А. Одесское время Паустовского // Мистецький простір. – 2014. - № 3. – С. 26-28. – фот.

 Про К. Г. Паустовського в Інтернеті:

•  Константин Паустовский : [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://paustovskiy.niv.ru/
• Паустовский Константин Георгиевич. Биография. : [Электронный ресурс] // Чтобы помнили. – Режим доступа: http://chtoby-pomnili.com/page.php?id=1225
• Константин Георгиевич Паустовский - биография, информация, личная жизнь : [Электронный ресурс] // Штуки-дрюки. - Режим доступа: http://stuki-druki.com/authors/Paustovsky.php 

Всі книги К. Г. Паустовського можна читати тут:  https://profilib.com/avtor/konstantin-paustovskiy.php

Відео:

Константин Паустовський - Останній розділ

 

Презентація монографії Наталії Остроухової про Одеський оперний театр

06 квітня 2017 року в читальній залі Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського відбулась презентація книг Наталії Володимирівни Остроухової – кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри спеціалізованого і загального фортепіано Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової, члена Національної спілки театральних діячів України – «Одесский оперный театр в историческом пространстве и времени» : Кн. 1: 1804 – 1873; Кн. 2 :  1873 – 1887.

Презентація монографії Наталії Остроухової про Одеський оперний театр

На початку зустрічі Северина А.Д. – ветеран бібліотеки, колишній її директор – розповіла про творчий шлях Наталії Володимирівни, яка понад 30 років (з 1977 р. по 2008 р.) була керівником літературно-драматичної частини Одеського національного академічного театру опери та балету. 
За словами Н. Остроухової, саме під час роботи в Оперному театрі вона розпочала досліджувати його історію, згодом народився задум створити монографію про різні періоди в історії театрального життя Одеси.

Северина А.Д. розповіла про творчий шлях Н.В. Остроухової

Гостям заходу, серед яких були колеги та учні Наталії Остроухової, музиканти, фахівці театрів та музеїв, працівники бібліотек міста, а також учні старших класів ЗОШ № 52, були представлені дві книги про різні періоди – Книга 1: 1804 – 1873; Книга 2 :  1873 – 1887.

Учні ЗОШ № 52

Під час заходу

Під час заходу

Книга перша присвячена історії Одеського національного академічного театру опери та балету, висвітлює малодосліджений період життя першого міського театру з 1804 по 1873 рік. Саме на сцені цього театру відбувалося становлення різних жанрів театрального мистецтва – опери, балету та драми, що згодом визначило провідні напрями репертуарів одеських театрів.

За словами автора, її особиста заслуга полягає в тому, що вона «визначилась» з датою відкриття Першого міського театру. Це сталося 15 грудня 1804 року, про що в архівах зберігся документ щодо звіту до видання «Московские ведомости» від 09 лютого 1805 року про постановку на сцені театру опери «Мельник - чаклун, обманщик і сват».

Друга книга монографії присвячена театральному життю Одеси з 1873 по 1887 р., коли після пожежі 1873 р. перший міський театр згорів. Тому опера виконувалась на сценах тимчасових театрів. До речі, в цей період відбувалося становлення українського театру. З'явився жанр української опери композитора Н. В. Лисенка. Щорічно виступав український театр корифеїв, працювали київські, харківські й одеські антрепризи. Також широко була представлена різножанрова театральна культура європейських країн.

У 1874 році, через після того, як Міський театр був повністю знищений пожежею, муніципалітет оголосив конкурс на проект нового театру, який би відповідав останньому слову театральної техніки і був би нарівні з кращими європейськими зразками. В результаті будівництво було доручено віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру й Герману Гельмеру, які вже створили театри у Відні, в Будапешті, Дрездені й інших містах Європи...

1 жовтня 1887 року відбулося відкриття нової будівлі оперного театру в Одесі.

За словами автора книги, в другій частині перераховані всі театри, які діяли наприкінці ХІХ-го століття, їх вистави, афіші, фотографії акторів тощо.

Наталя Володимирівна подякувала співробітникам обласного архіву в особі заступника директора Л.Г. Білоусової та фахівцям бібліотек міста – Одеської національної наукової бібліотеки, наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової – за консультації і можливість користуватися багатими фондами.

Храмцова Т.К. – завідувач відділу мистецтв ОУНБ. ім. М. Грушевського, колишня учениця Н.В. Остроухової – наголосила, що представлені монографії – фундаментальна праця, якої немає подібних.

Завершила презентацію сесія запитань та відповідей. В кінці зустрічі перед присутніми виступили студентки ОНМУ – піаністка Інна Гарбуз та співачка Ліза Лемешева.

Студентки ОНМУ - піаністка Інна Гарбуз та співачка Ліза Лемешева

Прихильники творчості Н.В. Остроухової подарували їй пречудові букети квітів з побажаннями натхнення та творчих звершень.

Співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку «Сторінки історії Одеського національного академічного театру опери та балету».

Книги з презентації були передані в дар бібліотеці, тому слідкуйте за поповненням фонду та приходьте до бібліотеки. 

Презентація книги В.В. Левченка та Г.С. Левченко «Олександро-Невська церква Новоросійського університету: історія, персоналії, документи»

15 березня 2017 року в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського відбулась презентація книги Валерія та Галини Левченків «Олександро-Невська церква Новоросійського університету: історія, персоналії, документи».

В.В. Левченко під час презентації книги

В.В. Ковальчук під час інтерв'ю ТК "ГЛАС"

У книзі досліджено процес створення і діяльності церкви святого Олександра Невського Новоросійського університету та роль її метричних книг як історичного джерела.

Голова громадської ради при державному архіві Одеської області Л.В. Ковальчук

Про авторів. Левченко Галина Сергіївна – випускниця історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Старший викладач кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Член Національної спілки краєзнавців України. Досліджує історію періодичних видань півдня України XIX ст., розвиток краєзнавчих досліджень на сторінках газети «Одесский Вестник», біографістики та інтелектуальної біографії. Автор понад 30 наукових праць, учасниця колективної монографії «Одеський національний університет імені І.І. Мечникова: історія та сучасність (1845-2015)».

Левченко Валерій Валерійович – випускник історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства, історико-правових та мовних дисциплін Одеського національного морського університету. Член Національної спілки краєзнавців України. Сфери наукових інтересів: історія вищої школи та науки на півдні України в другій половині XIX – першій половині XX ст., розвиток краєзнавства на півдні України в першій половині XX ст., історія відносин наукової інтелігенції та влади в умовах тоталітарного режиму 1920-1940-х рр., розвиток історіографії, біографістики та інтелектуальної біографії. Автор понад 120 наукових праць, у тому числі, монографії «Історія Одеського інституту народної освіти (1920-1930 рр.}: позитивний досвід невдалого експерименту», член авторського колективу науково-документальної серії «Реабілітовані історією. Одеська область», учасник колективної монографії «Одеський національний університет імені І.І. Мечникова: історія та сучасність (1865-2015)».

Автора представила голова громадської ради при державному архіві Одеської області Лідія Всеволодівна Ковальчук.

На заході були присутні студенти спеціальності «Декоративні штукатурні роботи» ДНЗ «Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури», слухачі «Університету 3-го віку» Територіального центру соціального захисту громадян Приморського р-ну м. Одеси, фахівці ОННБ, користувачі бібліотеки…

Cтуденти ДНЗ «Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури»

Cтуденти ДНЗ «Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури»

Фахівці ООНБ підготувались до "селфі" з автором

До речі, приміщення церкви знаходилось на місці головного корпусу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (аудиторія № 66, 2-й поверх)…

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури та бібліографії у березні 2017 року

9-17

26.890 (4УКР-4ОДЕ)я23

Б 12

Бабіч, Олександр В’ячеславович   Путівник по Одесі [Текст] / О. В. Бабіч; [худож.-оформ. Л. П. Вировець]. – Харків: фоліо, 2017. – 135 с.: іл.

Про те, що Одеса - місто особливе, знають yci. Але в чому ж ця її «особливість»?

Зрозумiти, або хоча б наблизитися до розумiння цього, й допоможе наша книжка - новий путiвник по Одесi. Його автор, маючи великий досвiд роботи з туристами у своему місті, розподiлив свою оповiдь про Одесу на самодостатнi маршрути.

Все це зроблено для того, щоб:

а) спростити життя туристам, якi приїздять до міста, б) зацiкавити екскурсiями мешканцiв самої Одеси.

У путiвнику читач знайде «цікаві вказівки», якi допоможуть йому краще орiєнтуватися у місті, а також знаменитi одеськi майси - анекдоти, що передають особливу атмосферу цього неповторного міста.

1255-13

63.3(4УКР-4ОДЕ)я21

Р 60

Родились и учились в Одессе [Текст]: материалы к энцикл. слов. / авт.-сост. В. (Зеэв) Ханелис. – 2-е узд. испр., доп. – Иерусалим: Филобиблон, 2013. – 571 с.: ил.

548-16

81.411.1-314

Р 49

Різників, Олекса Козацькі прізвища і гени матінки Одеси [Текст] / О. Різників. – 2-ге вид., допов. і переробл. – Одеса: Симекс-Принт, 2015. – 56 с.: іл.

За 600 років, якi ми нинi святкуемо, багато чого змiнилося в Коцюбієві-Одесі. Та незмiнними є Шкодова гора, Жевахова гора, Вулиця Балкiвська, Молдаванка, козацький Пересип з довжелезною вулицею Чорноморського козацтва, Лузанiвський пляж, та Усатівське, Капiтанiвське, Нерубайкiвське кладовища, всiянi козацькими хрестами, лимани Хаджибеєвський i Куяльницький. Але не тiльки матерiальнi пам'ятки свiдчать про древнiсть Коцюбіївської Одеси. Мені вдалося знайти ще й живi, що передаються iз поколiння в поколiння. Мова iде про прізвища одеситiв, якi iснують тепер i якi icнували 600-500-400 лiт тому.

1006-15

83.3(4УКР-4ОДЕ)6

І 85

Ісаєнко, Любов Миколаївна   Пам’яті світле джерело [Текст]: [літ.-худож. нариси] / Л.М.Ісаєнко. – Одеса: Бондаренко М.О., 2015. – 576 с.: іл.

Літературно-художні нариси розповідають про учених Одеської літературознавчої та мовознавчих шкіл, про письменників, випускників філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

550-16

85.03(4)6

Г 17

Галяс, Александр Васильевич   200 интервью со «звездами» [Текст] / А.Галяс. – Одесса: Бартенев, 2016. – 383 с.: ил.

Седьмая книга одесского журналиста Александра Галяса, лауреата муниципальной премии им. К.Паустовского, победителя и призера многих всеукраинских конкурсов СМИ, уникальна не только количеством опубликованных в ней интервью.

Не меньшее впечатление оставляет разнообразие собеседников автора: внук И.Сталина Александр Бурдонский, изобретатель первого в мире электромузыкального инструмента Лев Термен, знаменитый кинорежиссер Кшиштоф 3анусси, гениальный актер Богдан Ступка, олимпийская чемпионка Оксана Баюл и многие другие выдающиеся ученые, политики, музыканты, литераторы, режиссеры, артисты, спортсмены.

Особое место занимают в книге беседы А. Галяса со своими знаменитыми земляками: композитором Оскаром Фельцманом, актерами Ефимом Березиным и Николаем Волковым, режиссерами Саввой Кулишом и Иосифом Райхельгаузом, футболистом Игорем Белановым и др.

Треть книги занимают интервью с эстрадными знаменитостями. И это не случайно, поскольку А. Галя с более 30 лет занимается историей этого искусства и является одним из немногих специалистов в данной области.

12-17

91.18

Н 78

Нові книги про Одещину за 2015-2016 рік [Текст]: бібліогр. покажч. / Упр. культури, національностей, релігії та охорони об’єктів культур. спадщини Одес. облдержадмін.; Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М.Грушевськог; від. краєзнавч. л-ри і бібліогр.; [підгот.: Т.О. Андросова; худож. оформ. О.М. Ласкевич; відп. за вип. Т.М. Полянко]. – О., 2015. – (Що читати про край). Вип. 12 - 13. – 2017. – 24 с.

Хроніка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського. 2016 рік

Хроніка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського. 2016 рік [Текст] : інформ. бюл. / Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського ; від. електрон. бібл.-бібліогр. інф. ; [підгот. О. А. Булгакова ; комп’ют. набір О. А. Булгакова ; худож. оформлення О. М. Ласкевич ; відп. за вип. Т. М. Полянко]. – Одеса, 2017. –
Вип. 1-4 (13) . – 2017 . – 84 с. ; 15х21 . – 45 прим. : б. ц.

Хроніка ОУНБ_2016

Прочитать другие публикации на Calaméo

"Домінанта національного у творах Олекси Різниченка" : до 80-річчя від дня народження

Різників (Різниченко) Олекса Сергійович - письменник, мовознавець, просвітянин, громадський діяч, народився 24 лютого 1937 в м. Єнакієве Сталінської нині Донецької області.
Сім'я дотримувалася національних і релігійних традицій.    Батько,  Різників Сергій Іванович, в перші дні війни був мобілізований, потрапив у німецький полон, тому відбув ще й ув'язнення в радянському концтаборі. Повернувся 1946 р., коли Олекса вже ходив у третій клас. Голод 1948 р. вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської обл. Батько віддав сина в російську школу, де над ним сміялися за українську вимову. З 1952 р. Олекса відвідує літстудію при газеті «Прибузький комунар», пише вірші російською мовою, друкується.
Не вступивши на математичний факультет Одеського університету Олекса рік працював у Первомайському інвентарбюро. Наступного року не вдалося вступити й на філфак, тому пішов в Одеське державне театральне художньо-технічне училище.                                           

9 листопада 1958р. Різниченка призваний в армію, служив на флоті в Севастополі. Його обрали секретарем комсомольської організації. Публікував вірші у севастопольській військовій морській газеті «Вымпел».       У лютому 1959 р. Різниченка покликали на експеримент з друкуванням – отже, КГБ натрапив на слід. Влітку Різниченка скеровують служити в Одесу, де влаштовують зустріч з Барсуківським, знайомлять з вивідачем Юрієм Михайликом. 30 вересня 1959 р. слідчий відділ УКГБ Одеської обл. порушив кримінальну справу проти Різниченка і В.Барсуківського.
1 жовтня 1959 р. проведені обшуки у С. Швеця та в батьків Різниченка у Первомайську, у Барсуківського в Одесі, у Різниченка у кубрику, де вилучили течку з віршами й оповіданнями (деякі з них згодом були визнані наклепницькими). 
 Через кілька днів юнаки призналися про листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Різниченка та Барсуківського не виявили: листівка і вірші російськомовні, до вбивства в Мюнхені С.Бандери поставилися байдуже. Але саме ця подія призвела до того, що Різниченко раптово прозрів, відкрив для себе, що Україна в неволі, що він не знає своєї рідної мови, що життя його минає даремно! І він вирішує почати нове життя, життя українця. Бере в бібліотеці українські книжки, із захопленням читає, зокрема, «Тюремні сонети» І.Франка в російських перекладах.
Військовий трибунал Одеського військового округу (суддя – пк Горбачов) визнав вину Різниченка і В. Барсуківського в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25 грудня 1958 р. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання 1,5 р., чим дуже втішив юнаків, які сподівалися якщо не смертної кари, то 15 р. ув'язнення.
Олекса Різниченко відбував покарання в таборі ЖХ-385/11, с.Явас, Мордовія. Тоді режим був відносно м'яким. Звільнився 1 квітня 1961 р. з п'ятьма дерев'яними чемоданами книг. У Первомайську влаштувався на гранітний кар'єр електриком. 1962-68 рр. навчався на заочному відділі філологічного факультету Одеського університету разом з 42-річним Святославом Караванським, який познайомив його зі своєю дружиною Ніною Строкатою.
1963р. Різниченко перебрався в Одесу. Мав тимчасову прописку, працював в «Одесаенерго» електриком – міняв лічильники. У 1964-67 – літпрацівник багатотиражної газети «Одеський політехнік» Політехнічного інституту. Працював деякий час на Одеській телестудії, звідки звільнили з ідеологічних міркувань. 1968-69 – співробітник газети «Народна трибуна» (м. Балта Одеської обл.). Працював електриком у домокомбінаті, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14 – мав 9 годин. Різниченко брав участь в українському хорі, в колядуваннях.
1969 р. мала вийти запланована книжка віршів Олекси Різниченка «Вибухає весна», але відомий літературний погромник Іван Дузь дав на неї негативну рецензію. Вихід книжки був анонсований знову на 1971 р., але дев’ять місяців зволікали з підписанням видавничої угоди, схиляючи Різниченка до співпраці з КГБ. Він не піддався. Його позбавили житла в Одесі. 11 жовтня 1971 Різниченка знову заарештований.
Різниченко був спрямований до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської області куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5–12.12) тримав голодівку протесту, оскільки в ухвалі Верховного суду було багато фальсифікацій і підтасувань. До кінця терміну голодував у день арешту і 11 числа кожного місяця на знак протесту проти незаконного арешту і ув’язнення. Розробив собі програму-мінімум на всі 5 років: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим «Компактним словником», багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох зошитів, збереглися (від 76-го до 1700-го вірша). 1973 р. єврей Ар'є Вудка вивчив кілька віршів Різниченка і разом з віршами інших ув'язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам'яті і опублікував у Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів».
За місяць до звільнення з вісьмома валізами книг Різниченко етапований у Миколаїв і звільнений 11 трані 1977. Примусово поселений у м.Первомайськ, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для дітей з особливими потребами, де пропрацював вихователем 10 років.
У кінці 80-х Різниченко створював Народний Рух України, Товариство української мови («Просвіта»). 1996 р. домігся помешкання в Одесі. 1997 його обрано членом керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В.Стуса, призначено головою обласної комісії з питань реабілітації (на громадських засадах), обрано головою Одеської обласної «Просвіти». Олекса Різниченко – член правління Конґресу української інтеліґенції, голова комісії в комітеті «Нюрнберг-2». У 1996 – 1998 рр. Різниченко працював інспектором міськвиконкому з питань мови, брав участь у створенні книжки для вчителів «Ми – одесити». З 1998 р. керує літстудією «Гарт» у Будинку дитячої і юнацької творчості.       З 1987 почав друкуватися у республіканській та місцевій пресі. 1990 р. у видавництві «Маяк» нарешті вийшла його книжка віршів "Озон", у грудні Різниченка прийнято до Спілки письменників України. У 1990-95 працював власкором обласної газети «Радянське Прибужжя». Був учасником Всесвітнього форуму поетів у Києві «Золотий гомін». За другу книжку, «Терновий вогонь» з доданою до неї статтею «Я винен тим, що українець», 1995 р. Різниченку присуджена премія Павла Тичини. Видав кілька книжок 

поезії, дві книжки спогадів про Н.Строкату, словник омонімів «Одноримки», що містить до 4000 віршиків з омонімічною римою, «Складівниця української мови», що увібрала 9620 складів нашої мови. У 2004–2005 вів авторську програму на УТ-1 «Наша мова».
Одружений, має дочку Ярославу (1969 р.н.) та внучку Юлю Круть (1990 р.н.)
Указом Президента України від 26 листопада 2005р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
     Живе в Одесі.


Про життя та творчість Олекси Різниченка на сторінках преси

• Шевченко, Ю.   «Гріховна» любов поета : [О.Різників – поет, організатор культурницького руху в Одесі у 60-70-х рр..] // Чорномор. новини. – 1994. – 11 трав.
• Олекса Різників, письменник, поет, журналіст // Чорномор. новини. – 1998. – 24 берез. – С. 3. – фот.
• Суховецький, М.   Імператив свободи : [про творчість Олекси Різникова] // Дум. площа. – 1998. – 31 жовт. – С. 5.
• Ісаєнко, Л.   Пошук істини, пошук ідеалу : [Олекса Різниченко] // Веч. Одесса. – 2002. – 21 февр. – С. 4.
• Конак, С.   Всміхнулась доля козакові…: [Олексі Різниченку - 65] // Чорномор. новини. – 2002. – 23 лют. – С. 4. – фот.
• Олійників, О.   Нескорений одесит : [О.Різниченко] // Юг. – 2002. – 21 февр. – С. 4. – фот.
• Рудий, Б.   Прийшов письменник на урок : [Олексі Різниченку – 65 років] // Дум. площа. – 2002. – 22 лют. – С. 2, 3. – фот.
• Суховецький, М.   Вірний мові : [Олекса Різниченко] // Дум. площа. – 2002. – 30 серп. – С. 2-3.
• Ісаєнко, Л.   «Схожослови» Олекси Різниченка // Веч. Одесса. – 2003. – 23 янв. – С. 3.
• Домінанта національного у творах Олекси Різниченка // Ісаєнко Л.М. Пам’ять і слово. – Одеса: Астропринт, 2004. – С. 155 – 173. – фот.
• Лауреат літературної премії ім..Тараса Мельничука : [Олекса Різників] // Дум. площа. – 2004. – 6 серп. – С. 1. – фот.
• Вихристенко, В.   З тернової гілки ягода : [про творчість письм. О.Різниченка] // Літ. Одеса. – 2005. - № 1. – С. 103 – 109.
• Дроздовський, Д.    «Ми були вагітні Свободою…» : [розмова з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2005. – 22 груд. – С. 3. – фот.
• Серйозна справа – українська мова : [творчість О.Різниченка] // Дум. площа. – 2005. – 14 січ. – С. 5. – фот.
• Дроздовський, Д.   Промінь з Одеси : [розмова з письм. Олексою Різниченко] // Дум. площа. – 2006. – 4 серп. – С. 4. – фот.
• Дроздовский, Д.   Шестидесятничество – в душах, не признающих давления : [об Олексе Ризниченко – одес. поэте] // Зеркало недели. – 2006. – 8 июля. – С. 11. – фот.
• Горст, Г.   Заряджений озоном шістдесятих : [про творчість одес. поета О.Різниченка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2. – фот.
• Давыдов, Д.   70 лет против течения: [в Лит. музее сост. торжеств. вечер, посвящ. 70-летию со дня рождения О.Ризниченка] // Порто-Франко. – 2007. – 23 марта. – С. 14. – фот.
• Дроздовский, Д.   Путь через тюрьму: Олексе Ризниченко – 70 // День. – 2007. – 23 ферв. – С. 20. – фот.
• Малюта, І.   Підіймав одеську хвилю : [до 70-річчя Оекси Різникова] // Літ. Одеса. – 2007. - № 1. – С. 52 – 67. – фот.; Українська культура. – 2007. - № 1. – С. 35-37.
• Олекса Різниченко : [коротка біогр.. довідка до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
• Сакін-Тарусина, І.   До друга : [про О.Різниченка, до 70-річчя від дня народження] // Дум. площа. – 2007. – 23 лют. – С. 2.
• Сушинский, Б.   Пламя непокоренного слова : [о жизни и творчестве укр. поэта А.Резниченко к 70-летию со дня его рождения] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. – С. 10.
• Олекса Різниченко [Текст] : [біогр.. довідка] // Варена сокира. Антологія сатири і гумору поетів Одещини. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 141 – 145. – фот.
• Президент наградил орденом «За заслуги» одесского писателя : [О.Ризникова наградили орденом «За заслуги» ІІ степ.] // Прудунайс. вестн. – 2009. – 1 дек. – С. 2.
• Різників (Різниченко) Олекса Сергійович – письменник, мовознавець, просвітянин, графський діяч [Текст] // Випускники Одеськаго (Новоросійського) університету. – Вип. 2. – Одеса: Астропринт, 2010. – С. 173 – фот.
• [Олекса Сергеевич Ризниченко] [Текст] : [о жизни и творчестве укр. писателя] // Дом князя Гагарина. – Одесса, 2011. – Вып. 6. – Ч. 2. – С. 383.
• «З Різниківки мій рід і лик» : [О.Різниченку – 75 років] // Чорномор. новини. – 2012. – 25 лют. – С. 3. – фот.
• Суховецька, М.   «Не замовкай, двострунне грало!» : [про зустріч учнів одес. гімназії № 9 з одес. письм. О.Різниченком] // Чорномор. новини. – 2012. – 21 квіт. – С. 7. – фот.

*   *   *

Різників, О.   На самоспалення Олекси Гірника 22 січня 1978 року : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 18 берез. – С. 6.
Різників, О.   Про патогенні зміїні гени : [поезія] // Чорномор. новини. – 1998. – 12 берез. – С. 3.
Різників, О.   Слово про мову : [вірш] // Дум. площа. – 1998. – 22 лип. – С. 7. – фот.
Різниченко, О.   Помилка : [гумор] // Чорномор. новини. – 1999. – 1 квіт. – С. 3.
Різниченко, О.   Роздвоєнний промінь : [фрагмент з поеми] // Чорномор. новини. – 1999. – 15 лип. – С. 3. – фот.
Різників, О.   Реабілітація Святослава Караванського // Укр. мова та літ. – 2001. - № 1. – С. 6.
Різниченко, О.   Коли б зібрати всі усмішки : [поезія] // Літ. Одеса. – 2003. - № 3. – С. 106 – 116. – фот.
Різників, О.   Яке відлуння в цьому краї : [вірш] // Літ. Одеса. – 2003. - № 2. – трав. – С. 85 – 90.
Різників, О.   Море : [поезія] // Антологія укр. мор. поезії. – Одеса: Маяк, 2004. – С. 174.
Різників, О.   Окупація: уривки з поеми про «Партизанську іскру» // Крізь пам’ять. – Одеса: Астропринт, 2005. – С. 156 – 161.
Різниченко, О.   Сонет : [вірш] // Одес. известия. – 2005. – 23 апр. – С. 5.
Різниченко, О.   Спадщина тисячоліть : [нові розділи з дослідження «Спадщина тисячоліть»] // Дум. площа. – 2005. – 21 жовт. – С. 9; 28 жовт. – С. 7; 4 листоп. – С. 9; 11 листоп. – С. 9; 18 листоп. – С. 9; 25 листоп. – С. 9; 1 груд. – С. 9.
Різниченко, О.   Іменем твоїм : [поезія] // // Літ. Одеса. – 2006. - № 2. – трав. – С. 104 – 106. – фот.
Різників, О.   Льоня стає Олексою (уривок зі спогадів) // Одеська хвиля. – Одеса: Друк, 2006. – С. 73 – 100.
Різників, О.   Ми будем жити, як трава: [поезія] // Море. – 2006. - № 1. – С. 53 – 56. – фот.
Різників, О.   Держава мови : [вірш] // Дум. Площа. – 2007. – 10 серп. – С. 6.
Різниченко, О.   Коли закриємо фатальний рахунок : [есе] // Київ. – 2007. - № 5. – С. 9 – 21.
Різників, О.   Ми встанемо-повстанемо із тління : [поезія] // Літ. Одеса. – 2007. - № 2. – трав. – С. 146 – 152. – фот.
Різниченко, О.   Чарування чаром : [поезія] // Одес. известия. – 2007. – 7 марта. - –. 10.
Різників, О.   11 квітня 1944 року : [вірш] // Чорномор. новини. – 2009. – 9 квіт. – С. 1.
Різниченко, О.   Долю мою покрутило зигзагами: [вірш] // Чорномор. новини. – 2010. – 25 лют. – С. 3. – фот.
Різників, О.   Украмарс: [роман] // Море. – 2012. - № 1. – квіт. – С. 44 – 83.

Домінанта національного у творах Олекси Різниченка

Олекса Різниченко в мережі Інтернет

• Різників Олекса Сергійович // Вікіпедія: вільна енциклопедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
• Дроздовський Д.   Олекса Різниченко - шлях безумної подорожі // Віртуальна Русь. - Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/drozdovsky/rizn.html
• Різників Олекса Сергійович // Диседентський рух в Україні. - Режим доступу: http://archive.khpg.org/index.php?id=1120820683