"Він дарував сонце". До 140-річчя від дня народження В.П.Філатова, видатного офтальмолога, академіка

«Кожна людина має бачити сонце...»

В.П. Філатов

Володимир Петрович Філатов народився 12 лютого 1875 року в селі Михайлівна колишньої Пензенської губернії в сім'ї земського лікаря.

Вчився у Симбірську, тепер Ульяновську, в гімназії, яку за кілька років до того закінчив Володимир Ілліч Ленін. У приміщенні колишньої гімназії, де тепер міститься середня школа, у вітрині з фотографіями видатних людей, які там навчались, є і фото Володимира Петровича Філатова.

1892 року він став студентом медичного факультету Московського університету. Його вчителями були такі корифеї вітчизняної науки, як І.М.Сеченов, О.О.Бернадський, Ф.Ф.Ерісман, Г.О.Захар'їн, С.С.Корсаков, Н.Ф.Філатов і багато інших. Курс очних хвороб викладав видатний фахівець з цієї дисципліни професор О.О.Крюков.

Будучи студентом, Філатов вирішив стати офтальмологом, можливо, через те, що, приїжджаючи на канікули додому, він бачив багато сліпих, людей зі слабким зором і хворих з різними ураженнями очей, які звертались до його батька.

Закінчив університет у 1897 році, залишився ординатором клініки очних хвороб медичного факультету Московського університету, згодом перейшов до Московської очної лікарні.

Одеса в житті  В.П. Філатова

У 1903 році за пропозицією професора С.С Головіна Філатов став ординатором клініки очних хвороб медичного факультету Новоросійського університету, яка щойно відкрилась у Одесі. У цьому південному сонячному місті і провів значну частину життя В. П. Філатов. Тут відкрив нові сторінки науки, тут прийшли до нього загальне визнання і популярність.

Він завжди залишався вірним Одесі, хоч його запрошували працювати до інститутів інших міст. Після переїзду до Одеси Володимир Петрович став асистентом клініки, в 1908 році захистив дисертацію і одержав науковий ступінь доктора медицини. В 1911 професор С.С.Головін переїхав до Москви, а молодий професор В.П.Філатов став завідувати кафедрою і клінікою очних хвороб Новоросійського університету в Одесі.

Розквіт його наукової діяльності почався тільки після Жовтневої революції 1917-го року.

В. П. Філатов був новатором у науці, він не боявся ламати старі традиції, загальновизнані погляди і положення. Талановитий і цілеспрямований, він блискуче розв'язав ряд актуальних проблем, що до цього вважались нерозв'язними.

Такі його наукові відкриття, як метод пластики з круглим (філатовським) стеблом і новий оригінальний метод неспецифічної терапії — тканинна терапія, вийшли далеко за межі офтальмології і є вагомим внеском у хірургію й інші галузі медицини, а також у загальнобіологічну науку. Величезне значення мали його праці в царині пересадження рогівки.

НДІ очних хвороб і тканинної терапії
імені В. П. Філатова АМН України

На початку 30-х років праці Володимира Петровича з пересадження рогової оболонки, а також з інших проблем були вже широко відомі і в 1936 році для розвитку його наукових досліджень Радянський уряд створив у Одесі Науково-дослідний експериментальний інститут офтальмології, що тепер має назву Одеського науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова.

Організація інституту відкрила великі можливості для досліджень, і до останнього дня свого життя Володимир Петрович очолював цей інститут і керував роботою своїх учнів.

Будівництво інституту завершилось у 1939 році. Новий гарний головний корпус і інші споруди височіли на високому, скелястому березі моря, в курортній зоні міста. Розпочалось бурхливе життя інституту. Сотні листів від хворих з більмами, від тих, хто увесь час чув тільки слова, які позбавляли всякої надії,— «нічого не можна зробити», безперервним потоком текли до інституту. І не тільки пересадкою рогової оболонки, а й проблемою лікування глаукоми, трахоми, тканинною терапією займались Володимир Петрович та його учні.

Але це тривало не довго. Все обірвалось одного безхмарного дня, 22 червня 1941 року, коли почалась війна з фашистами. В інституті стало тихо і безлюдно.

Володимир Петрович з невеликою групою співробітників виїхав у Середню Азію, до Ташкента. Там було організовано спеціалізований очний госпіталь для поранених, і він став його головним консультантом.

Багато часу проводив Володимир Петрович в операційній госпіталю і на консультаціях. Іноді він їздив до очної клініки Ташкентського медичного інституту, якою завідував професор П. Ф. Архангельський. Володимир Петрович робив там деякі операції і провадив бесіди з молодими лікарями. Ці зустрічі були визначною подією для тих, хто там працював.

Жив Володимир Петрович на одній із тихих ташкентських вулиць, і адреса «Повітова, 19» добре знайома багатьом як ташкентським, так і евакуйованим лікарям.

У ці суворі дні війни в Ташкенті на базі очного госпіталю і Ташкентського інституту ветеринарії відновив свою роботу Одеський інститут офтальмології. Володимир Петрович інтенсивно працював там з невеликою групою співробітників. Вже наприкінці 1944 року В. П. Філатов був у Одесі.

Володимир Петрович був академіком двох академій — Академії медичних наук СРСР і Академії наук УРСР.

В. П. Філатов був не тільки вченим, а й видатним громадським діячем. Багато разів його обирали депутатом Одеської міської Ради і Верховної Ради УРСР. Як депутат він проводив велику роботу з виборцями і багатьом допомагав.

Невтомний борець за мир, він брав активну участь у конгресах, організованих на захист миру. І все, за що б не брався, він робив з ентузіазмом, інтересом і ніколи не був байдужим.

Уряд нашої країни високо цінував В. П. Філатова як вченого, лікаря і громадського діяча. В 1941 році за визначні успіхи в розробці проблеми пересадки рогової оболонки і тканинної терапії йому було присуджено Державну премію І ступеня. В 1950 році в день 75-річчя він одержав найвищу нагороду Радянського Союзу — звання Героя Соціалістичної Праці. В різний час Володимира Петровича було нагороджено чотирма орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни першого ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора й іншими орденами і медалями.

В.П. Філатов похований 

на 2-му Християнському кладовищі в Одесі

У 1951 році Академією наук СРСР за видатні досягнення в галузі біології і медицини йому було присуджено велику золоту медаль імені І. І. Мечникова.
Чудове життя прожив Володимир Петрович. Широка популярність прийшла до нього задовго до смерті. Йому вдалось досягти успіху в усіх основних починаннях. Запропоновані і розроблені ним нові методи лікування одержали загальне визнання і завоювали чільне місце як у вітчизняній, так і в зарубіжній медицині.

До 80 років він мав непогане здоров'я, гострий розум, був по-молодечому бадьорий, активний і прагнув до всього нового і прогресивного.Випадковість вкоротила його дні. Падіння, пошкодження ноги і пов'язані з цим ускладнення — цього було досить, щоб через два тижні його не стало. Володимир Петрович помер у 81 рік, 30 жовтня 1956 року.

Шлях вченого

Яскравий, гострий розум Володимира Петровича відчував кожний, кому доводилось спілкуватись з ним.

Можна з певністю сказати, що наукових відкритів і досягнень В. П. Філатова вистачило б на кількох вчених. Його роботи не втратили своєї значимості і актуальності і досі.

Першим відкриттям В.П.Філатова був метод пластики на круглому (філатовському) стеблі. Одним з перших, оскільки його дисертація — велика експериментально-теоретична робота про роль клітинних отруйних речовин в офтальмології — з позицій навіть сучасної імунології є значним внеском у науку.

В той час, коли Володимир Петрович почав працювати над своїм методом пластики, було відомо три основних принципи, три головних методи пластичної хірургії.

Ні один із існуючих тоді методів пластики не забезпечував надійного живлення пересадженому клаптю, тобто не гарантував добрих умов для його приживлення. Через це пластичні операції при великих тяжких пошкодженнях покривів тіла часто були малоуспішними. Метод пластики на круглому стеблі, запропонований В. П. Філатовим, позбавлений таких недоліків і завдяки цьому створені нові можливості для пластичної хірургії.

Над проблемою кератопластики В. П. Філатов працював з 1922 року і до кінця свого життя. Він займався не лише частковою наскрізною кератопластикою, але й питанням повної наскрізної і пошарової пересадки рогівки, а також вивчав можливості пересаджування переднього відділу ока. Це були не тільки пошуки оперативної техніки і конструювання інструментарію. Вчений вивчав життєдіяльність консервованої рогової оболонки, оскільки тоді ще не було відомо, чи можна її пересаджувати в пізніші строки після смерті донора. В експерименті він досліджував життєдіяльність висушеної та замороженої рогівки і вирішував інші теоретичні питання, пов'язані з її консервацією і трансплантацією. Володимир Петрович займався також гетеропластикою, тобто пересаджував тваринам рогову оболонку інших тварин, що належали до дуже далеких видів.

В. П. Філатов опублікував 90 робіт з проблеми кератопластики, а всього їх було 433; деякі з них перекладені німецькою, іспанською та іншими мовами. Завдяки його дослідженням, його енергії і наполегливості операція пересадки рогівки міцно увійшла в практику і її широко застосовують окулісти Радянського Союзу.

Роботи В. П. Філатова мали величезне значення для розвитку проблеми пересадки рогової оболонки і в зарубіжних країнах.

Йому було присвячене засідання на Світовому конгресі у Вашингтоні (1964 рік), на Міжнародній конференції з кератопластики в Лондоні (1967 рік), де автор цієї книжки робила доповідь про його життя і наукову діяльність, та на багатьох інших конгресах і з'їздах.

Останнім повідомленням Володимира Петровича, присвяченим кератопластиці, був його виступ на третьому з їзді офтальмологів УРСР в липні 1956 року за кілька місяців до смерті.

Він запропонував тоді обговорити питання про створення міжнародного товариства по боротьбі зі сліпотою від більм і про організацію масової лікувальної допомоги таким хворим шляхом пересадки рогової оболонки. Тоді ж Володимир Петрович сказав, що тепер він спокійний за майбутнє кератопластики, оскільки вона має багато прихильників і ентузіастів серед окулістів Радянського Союзу і перебуває в їхніх надійних руках.

Велику увагу, особливо в останні роки, В. П. Філатов приділяв проблемі короткозорості, зокрема, вивчав дію чинників загального значення на її розвиток, і відкрив у інституті диспансер для дітей з міопією. Він запропонував нові методи обстеження хворих і вивчав зв'язок між захворюваннями очей і всього організму. Це далеко не всі напрямки в роботі Володимира Петровича, про всіх їх просто неможливо розповісти.

В. П. Філатов заснував велику наукову школу і мав багато учнів і послідовників. Він умів захоплювати людей своїми ідеями, думками, і багато з тих, хто приїздив до інституту на курси або для ознайомлення з його роботою, повертались додому вже учнями Володимира Петровича. Вони починали працювати в тих же напрямках, розвиваючи його наукові ідеї.

І хоч пройшло вже немало років після смерті Володимира Петровича, він продовжує жити в праці тих, хто розвиває його думки, його ідеї.

Творчий шлях

В.П.Філатов володів чудовим даром слова. Про що б він не розповідав і хто б не були його слухачі, все одно центром уваги завжди і всюди був Володимир Петрович. Були у нього і улюблені заняття: він писав вірші, поеми, оповідання, мемуари і його великою пристрастю був живопис. Твори Володимира Петровича можна поділити на три групи:  вірші, проза і мемуари.

Писати вірші він почав з молодих років. Вони сповнені оптимізму, віри в те, що буде знайдено нові методи лікування, що навчаться повертати зір, здавалось би, безнадійно сліпим.

Чудову поему «Іссик-Куль» написав Володимир Петрович у період евакуації в Ташкенті. В основі її лежить легенда про це озеро. Вона надрукована повністю в збірнику під редакцією академіка Рубена Орбелі.

Частина віршів В. П. Філатова написана з великим гумором. Це велика поема про подорож до Вірменії, вірш «Чорна шаль» та інші.

Поема «Україні» присвячена УРСР, де він прожив понад 50 років. її В.П. Філатов читав під час свого виступу, коли відзначалось його 80-річчя.

Всі любили слухати його короткі оповідання. Володимир Петрович читав їх, коли в нього іноді збирались співробітники інституту чи лікарі-курсанти. Частина оповідань була «офтальмологічною» і в них описувались відчуття і переживання молодого офтальмолога. До таких належить оповідання «Склоподібне тіло», «Косоокість» і інші.

Дуже цікаві мемуари Володимира Петровича, де він згадує своє дитинство і юність, описує різні епізоди з родинної хроніки і розповідає про зустрічі з видатними вченими: Н. Ф. Філатовим — братом його батька, І.М.Сєченовим — старим приятелем родини Філатових, академіком О.І.Криловим — видатним кораблебудівником, що доводився троюрідним братом В. П. Філатову, визначним російським хіміком І. О. Каблуковим, президентом Академії наук УРСР О. О. Богомольцем, академіком М.Д.Стражеском і іншими.

Другою його пристрастю був живопис. Володимир Петрович часто казав, що якби він не був офтальмологом, то став би художником. Невідомо, що виграло б мистецтво від цієї заміни, але для офтальмології і медицини це була б величезна втрата.

Писав Володимир Петрович головним чином пейзажі і одержував надзвичайну насолоду від цього. Всі стіни кімнати були завішані його картинами. Він любив блакитні квіти іпомеї, насіння якої привіз з Ташкента і щороку висівав навесні в садку. Фільонки дверей були розмальовані блакитними квітами виткої іпомеї.

Де б він не був, всюди писав картини. Були в нього середньоазіатські і кавказькі пейзажі і чудові ліси та лісостеп Вінницької області, куди їздив відпочивати, і скелясті береги Бугу - неподалік від Одеси. Іноді він дарував окремі етюди або картини своїм учням.

Володимир Петрович дуже любив картини Миколи Реріха з їх синіми або бузковими тонами гірських пейзажів, а у самого Володимира Петровича манера письма була цілком реалістична.

Живописні та поетичні роботи В.П. Філатова

Вшанування пам'яті вченого

• На фронтоні будівлі НДІ очних хвороб і тканинної терапії імені академіка В.П. Філатова встановлено меморіальну дошку та погруддя перед головним корпусом інституту;
• В робочому кабінеті В.П. Філатова створений кабінет-музей його імені;
• У 1961 році Рада Міністрів СРСР заснувала Премію імені академіка В.П. Філатова «За кращу роботу з офтальмохірургії та пластичній хірургії»;
• У 1962 році було випущено поштову марку із зображенням академіка;
• На честь академіка Філатова названо астероїд № 5316, який відкрила Людмила Карачкіна 21 жовтня 1982 року у Кримській астрофізичній обсерваторії;
• У 2005 року Національний банк України випустив ювілейну монету, присвячену вченому;
• Ім’ям В.П. Філатова названі вулиці у Запоріжжі, Краматорську, Одесі, Мінську, Уфі, рідному селі та проспект в Ульяновську.

Труди вченого та книги про життя і творчий шлях В.П. Філатова в фондах бібліотеки

По сторінках періодичних видань

1. Про присвоєння званя Героя Соціалістичної Праці дійсному члену академії наук Укранської РСР і Академії медичних наук СРСР Філатову В.П. : [Указ Президії Верховної Ради СРСР від 1950р.] // Рад. Україна. – 1950. – 16 черв.; Чорномор. комуна. – 16 черв.
2. Вручення Ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і молот» В.П.Філатову // Рад. Україна. – 1950. – 25 лип.
3. Важные даты в жизни и творчестве Владимира Петровича Филатова // Врачебное дело. – 1950. - № 9. – С. 781-783.
4. Кальфа С.   Творческий путь академика В.П.Филатова // Офтальмологический журнал. – 1955. - № 2. – С. 67-73.
5. Братусь В.   Новатор у наці : [до 80-річчя з дня народження В.П.Філатова] // Наука і життя. – 1955. - № 2. – С. 26-27.
6. В.П.Филатов. Некролог // Чорномор. комуна. – 1956. – 1 листоп.
7. Похорон В.П.Филатова // Чорномор. комуна. – 1956. – 3 листоп.
8. Пучковська Н.   Видатний вчений. 85-річчя з дня народження В.П.Філатова // Чорномор. комуна. – 1960. – 27 лют.
9. Ведменко О.   Осі людини : [спогади про В.П.Філатова] // Вітчизна. – 1960. - № 9. – С. 162-175: фотогр.
10. Наукова конференція пам’яті В.П.Філатова : [до 90-річчя з дня народження] // Чорномор. комуна. – 1965. – 9 черв.
11. Войно-Ясенецкий В.   Выдающийся деятель отечественной медицины В.П.Филатов : [к 90-летию со дня рождения] // Клинич. хирургия. – 1965. - № 12. – С. 69.
12. Ярмиш Г.   Академік Філатов: легенда і правда : [ставлення В.П.Філатова до релігії] // Людина і світ. – 1966. - № 2. – С. 11-22.
13. Ні, він не був релігійним! Академік Філатов: легенда і правда // Людина і світ. – 1966. - № 8. – С. 9-11.
14. Зленко Г.   Скальпель і перо : [про худож. і літературний хист В.П.Філатова] // Прапор. – 1966. - № 6. - С. 85-86.
15. Волкова Е.   Мекка для офтальмологів : [історія одного відкриття відомого вченого і лікаря УРСР, Героя Соц. Праці, академіка В.П.Філатова – операції пересадки рогівки та про Одес. наук.-дослід. ін.-т очних хвороб і тканинної терапії] // Наука і суспільство. – 1969. - № 3. – С. 32-36.
16. Дерев’янко Б.   «Оптиміст несусвітний» : [про В.П.Філатова] // Комсомольська іскра. – 1972. – 2 безер.; 4 берез.; 7 берез.; 8 берез.; 11 берез.
17. Дерев’янко Б.   Чим живе душа : [про видат. офтальмолога В.П.Філатова] // Прапор. – 1973. - № 2. – С. 12-21.
18. Гаврилова Л.   Бути корисним : [видатний медик-офтальмолог, акад.. В.П.Філатов про вибір професії] // Комсомольська іскра. – 1974. – 29 черв.
19. Ясень А.   Наш современиик – академик Филатов // Веч. Одесса. – 1975. – 27 февр.
20. Ярмиш Г.   Людина, яка створила чудо. 100 років з дня народження офтальмолога В.П.Філатова // Людина і світ. – 1975. - № 2. – С. 8-11.
21. Три листи академіка Філатова. З особистого архіву // Комс. іскра. – 1975. – 29 трав.
22. Пучковська Н.   Він дарував прозріння : [видат. рад. офтальмолог В.П.Філатов] // Чорномор. комуна. – 1975. – 26 лют.
23. Пучковская Н., Кашинцева Л.   Выдающийся ученый и врач : [к 100-летию со дня рождения акад. В.П.Филатова] // Знамя коммунизма. – 1975. – 26 февр.
24. Пам’яті видатного вченого : [наук. конференція, присвяч.. 100-річчю з дня народження акад.. В.П.Філатова] // Чорномор. комуна. – 1975. – 30 трав.
25. Турбин А.   Фотографии из семейного альбома : [из истории медицины. Семья и родственники В.П.Филатова] // Наука и жизнь. – 1976. - № 6. – С. 134-140.
26. Гопченко П.   Академік Філатов: грані щедрого таланту : [про роботу В.П.Філатова в Одесі та Одеському наук.-дослід. ін.-ті очних хвороб і тканин. терапії] // Людина і світ. – 1986. - № 4. – С. 31-35.
27. Проскуров В.   Академік Філатов : [шрихи до портрету] // Чорномор. комуна. – 1990. – 25 лют.
28. Фонд ім.В.Філатова : [презентація фонду в Одес. наук. – дослід. ін.-ті очних хвороб і тканин. терапії] // Дум. площа. – 1998. – 7 берез. – С. 1.
29. Бондарчук Т.   Увидеть свет : [В.П.Филатов] // Веч. Одесса. – 1991. – 12 янв.
30. Цомакион М.   «Жизнь духа – неизменна…» : [воспоминания о послед. днях жизни В.П.Филатова] // Слово. – 2000. – 25 февр. – С. 14: фот.
31. Стихи великого офтальмолога : [3 стихотворения В.П.Филатова] // Вестн. региона. – 2000. – 25 февр. – С. 6: фот.
32. Стародубцева Е.   «Живопись и поэзия входили каким-то фактом в мою научную работу» : [к 125-летию со дня рождения В.П.Филатова] // Одес. известия. – 2000. – 29 февр. – С. 3: фот.
33. «Продовжуємо  справу академіка Філатова…» : [до 125-річчя від дня народження видатного вченого і лікаря] // Чорномор. новини. – 2000. – 24 лют. – С. 3: фотогр.
34. Орбатова Т.   Обыкновенное чудо : [заслуга акад. В.П.Филатова] // Одес. вестн. – 2000. – 30 дек. – С. 6: фот.
35. Михайлевский А.   Подарите больному солнце : [28 февр. – 152 лет со дня рождения акад. В.П.Филатова] // Одес. вестн. – 2000. – 26 февр. – С. 11: фот.
36. Логай І.  Ні, не вічні темряви пута… : [розмова з директором ін.-ту очних хвороб і тканин. терапії ім..В.П.Філатова Іваном Михайловичем Логаєм] // Дум. площа. – 2000. – 25 лют. – С. 1, 5: фотогр.
37. Логай І.  Ні, не вічні темряви пута… : [розмова з директором ін.-ту очних хвороб і тканин. терапії ім..В.П.Філатова Іваном Михайловичем Логаєм] // Дум. площа. – 2000. – 25 лют. – С. 1, 5: фотогр.
38. Кохрихт Ф.   «Дорогой ученице на память о грозном учителе» : [к 125-летию акад. В.П.Филатова] // Слово. – 2000. – 25 февр. – С. 14: фот.
39. Дукова Д.   «Не все в жизни испорчено, остаются же в ней истинные чувства любви и дружбы искание истины и красота» : [к 125-летию со дня рождения В.П.Филатова] // Веч. Одесса. – 2000. – 26 февр. – С. 4: фот.
40. Авербух Л.   Дарующий свет : [125 лет со дня рождения В.П.Филатова] // Юг. – 2000. – 23 февр. – С. 3.
41. Объектив – вещь объективная : [воспоминание Е.Рудых об акад. В.П.Филатове] // Одес. вестн. – 2001. – 13 марта. – С. 6: фот.
42. Коваль В.   Многогранный талант Владимира Филатова // Одес. вестн. – 2003. – 18 нояб. – С. 5.
43. Коваль В.   Владимир Филатов – врач, художник, поэт // Одес. вестн. – 2004. – 4 февр. – С. 7: фот.
44. Скрипниченко З  Военные письма академика Филатова // Веч. Одесса. – 2005. – 9 июня. – С. 4.
45. Атанасова Н.   Мой Филатов: [В.П.Филатов; истор. справка] // ДНК – 2005. - № 1(10). – С. 68-69: фот.
46. Верник Я.   Він дарував сонце : [творч. портр. акад.. В.П.Філатова] // Дум. площа. – 2007. – 2 листоп. – С. 2: фот.
47. Верик И.   Главный доктор «клиники света» : [исполнилось 132 года со дня рождения выдающегося офтальмолога В.П.Филатова. Более полувека его деятельности связано с Одессой] // Одес. вестн. – 2007. – 3 марта. – С. 12: фот.
48. Звягинцев В.   Как «дети ночи» чуть не остались без солнца : [В.Филатов и Одесса] // Мир. – 2011. – 25 окт. – С. 12: фот.
49. Атанасова Н.   Мой Филатов : [биогр. очерк о В.П.Филатове] // Регион. вестн. – 2011. – 23 февр. – С. 3, 4: фот.
50. Атанасова Н.   Владимир Филатов: «Каждый человек должен видеть солнце» : [о науч. деятельности врача офтальмолога В.П.Филатова] // Одес. вестн. – 2011. – 5 марта. – С. 14: фото.

Документально-біографічний фільм "Володимир Філатов" проекту "Життя незвичайних людей"

Документальний фільм "Володимир Філатов" з циклу "Корифеї російської медицини"

ОУНБ готується до 140-річчя

Рік 2015.

Одеська обласна універсальна наукова бібліотека імені Грушевського до свого 140-річчя щомісяця кожного першого вівторку о 12-й годині запрошує всіх стати гостями і учасниками краєзнавчих читань – зустрічей з письменниками і істориками, екскурсоводами і почесними громадянами міста – легендами нашого краю.

Творимо і зберігаємо історію міста і історію Бібліотеки разом!

Пропонуємо долучитись до бібліотечної акції «Моя історія і історія Бібліотеки – ювіляра». Есе кожного автора на цю тему ми оприлюднимо в ювілейний рік.

З повагою, оргкомітет.

АНОНС - Created with Haiku Deck, presentation software that inspires

Нові надходження літератури. Лютий 2015 року

Фонд відділу краєзнавчої літератури і бібліографії поповнився новою літературою!

4310-07

84 (4УКР=РУС)

С 50

Смирнов, Валерий Павлович Пятый угол. — Одесса, Полиграф, 2007. — 320 с.

Автор книги выступает в трех лицах: признанный мастер детективного жанра, классик литературы, посвященной искусству рыбной ловли, король сатиры и юмора. Его новая книга посвящена раскрытию старинных и современных тайн одесского двора, рядом с которыми имеют бледный вид интриги пресловутого мадридского двора. 

 347-14

84 (4УКР=РУС)

А 92

Атлас Д.   Старая Одесса, ее друзья и недруги. Очерки /Доротея Атлас. 2-е изд. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2014. - 207 с: ил.

2229-09

84 (4УКР=РУС)

И 41

Ивлев, Максим Николаевич.   Одесский диктатор. Документальная повесть. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2009. -160 с, ил.

Книга о белогвардейском генерал-майоре Алексее Николаевиче Гришине-Алмазове, сыгравшем видную и неоднозначную роль в Гражданской войне в Западной Сибири и Северном Причерноморье. На основе архивных материалов, воспоминаний  исследователей, впервые делается попытка воссоздать биографию этого незаурядного офицера, вошедшего в историю под именем «одесского диктатора».

1583-12

63.3(4УКР-4ОДЕ)

П 84

Прошлое и настоящее Одессы.   Прошлое и настоящее Одессы. Очерки -Одесса: Изд-во «Орtimum», 2012. - 232 с: ил.

Прошлое Одессы по-прежнему привлекает жителей и гостей нашего города. На этом интересе нередко спекулируют многочисленные «псевдоисторики», вторгающие в заблуждение читателей своими, далекими от истины, опусами. Поэтому издательство «Орtimum» продолжает публиковать труды выдающихся ученых, которые на основании фактов вели летопись Южной Пальмиры. 

 1575-12

63.3(4УКР-4ОДЕ)

Т 66

Третьяк А. И.   Рождение города. Очерки ранней истории Одессы. / Изд. 2-е, исправленное и дополненное/Александр Третьяк. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2012. -192 с: ил.

Известный одесский историк, кандидат политических наук, доцент Европейского университета А. И. Третьяк рассказывает о рождении Южной Пальмиры. Книга сочетает в себе строго выверенную информацию и увлекательное повествование.

 2540-11

63.3 (4УКР-4ОДЕ)

Н 57

Нетребский В.П., Шерстобитов В.В.   Аура одеських бульваров и площадей. Краеведческие прогулки. Очерки. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2011. – 185 с.: ил.

Авторы предлагают читателю прогуляться по бульварам и площадям исторической части Одессы, познакомиться с обстоятельствами их возникновения и преображения, адресами знаменитых людей и простых одесситов, окунувшись в ауру их жизни и сравнив прошлое и настоящее «жемчужины у моря».

 3189-10

63.3(4УКР-4ОДЕ)

Н 57

Нетребский В. П., Шерстобитов В. В. Аура одесских переулков. Краеведческие прогулки. Очерки. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2010. - 252 с, ил.

Сборник содержит очерки о многих переулках Одессы - их истории, архитектуре, владельцах домов и жителях, населявших здания в разное время. Известные исторические факты и найденные авторами архивные данные, переплетаясь с расхожими в свое время легендами и воспоминаниями старожилов, создают ауру жизни «Столицы Юга» на всем протяжении ее существования.

2541-11

63.3(4УКР-4ОДЕ)

Н 57

Нетребский В. П., Шерстобитов В. В.   Аура Молдаванки. Краеведческие прогулки. Очерки. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2011. - 372 с. ил.

Авторы предлагают читателю прогуляться по Молдаванке, познакомившись с обстоятельствами ее возникновения и преображения, адресами знаменитых людей и простых одесситов, окунувшись в ауру их жизни и сравнив прошлое и настоящее «Южной Пальмиры». 

1585-12

63.3(4УКР-4ОДЕ)

Н 57

Нетребский В.П., Шерстобитов В.В.    Аура одесской Пересыпи и Слободки – Романовки. Краеведческие прогулки. Очерки. – Одесса: Изд-во «Орtimum»,  2012. – 180 с.: ил.

Авторы предлагают читателю прогуляться по одесской Пересыпи и Слободке – Романовке, познакомиться с обстоятельствами их возникновения и преображения, адресами знаменитых людей и простых одесситов, окунувшись в ауру их жизни и сравнив прошлое и настоящее Южной Пальмиры.

1589-12

83.3(4УКР-4ОДЕ)6-8

Х 42

Хинрик, Я. П.   Миф Одессы. Очерки / Ян Паул Хинрик. - Одесса: Изд-во «Орtimum», 2012. - 197 с.

Бунин, Паустовский, Бабель, Ильф, Катаев и Олеша... Мы помним о них. Эта книга не только об Одессе, а о вкладе Одессы в современную русскую литературу.

Письменники - ювіляри січня 2015 року

80 років 
від дня народження 
Бориса Васильовича Янчука

На фото: Янчук Б.В. (1935 - 2009)

Янчук Борис Васильович народився 8 січня 1935 року в с. Кордишівка Козятинського району на Вінниччині в родині вчителя.

Закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І. Пирогова та літературний інститут ім. О.М. Горького в Москві. Працював сільським лікарем, викладачем медінституту, в обласній пресі, тривалий час служив начальником медчастини. Був головним лікарем Калантаївської сільської лікарської дільниці Роздільнянського району на Одещині.

Прозаїк.

Член Національної Спілки письменників України з 1967 року.

Автор книжок оповідань та повістей – «В твоїх руках життя», «Сьоме небо», «Біла земля», «Свято серед будня», «Голубий стапель»; романів – «Незакінчена опера», «Лебеді з далекого берега», «Таємниця Галена», «День чорного янгола».

Янчук, Б.В.   Лебеді з далекого берега: Роман. – О.: Маяк, 1987. – 272 с. 
У центрі роману – доля молодого лікаря, який після закінчення інституту приїздить на роботу в рідне село. Нелегкими були перші кроки хірурга Журливого: важка хвороба матері, складності в особистому житті та у взаєминах з колегами посіяли сумніви, хитання, але з допомогою старших товаришів-комуністів він поступово утверджується як спеціаліст, людина активної життєвої позиції.

Про життєвий і творчий шлях письменника:

• ТИШКИНА, С.   Писатель в белом халате: [творч. Портр. Одес. Пис. Б.В.Янчука (1935-2009)] // Одес. вестн. – 2010. – 12 янв. – С. 7.
• ЯНЧУК, С.   Письменник у білому халаті: [творчість одес. письм. Б.Янчука] // Чорномор. новини. – 2010. – 9 січ. – С. 7: фото.
• ПАМ'ЯТІ Бориса Янчука: [Некролог: Б.В.Янчук, одес. письм. (8 січ.1935-25 трав. 2009)] // Чорномор. новини. – 2009. – 28 трав. – С. 3.
• ПИСАТЕЛЮ присвоено почетное звание: [рук. Одес. обл. орг. о-ва укр. яз. и лит. «Південна громада» Б.Янчуку присвоено звание «Засл. работник культуры Украины»] // Веч. Одесса. – 2008. – 8 нояб. – С. 1. 
• ПРЕОБРАЖЕНСКИЙ, Д.   Президент наградил нашего земляка: [звание «Засл. работник культуры Украины» присвоено писателю Б.Янчуку] // Одес. вестн. – 2008. – 11 нояб. – С. 2.
• ГОРСТ, Г.   З моєї люблячої душі: [Борису Янчуку – 70 років] // Чорномор. новини. – 2005. – 6 січ. – С. 7: фото.
• ПРІСОВСЬКИЙ, Є.   Живи, лікарю й письменнику!...: [Борису Янчуку - 70] // Дум площа. – 2005. – 14 січ. – С. 3: фото; Літ. Одеса. – 2005. - №4(19). – С. 11-14.
• ГОРСТ, Г.   «Ще буде неба чистої блакиті»: [до 65-річчя Бориса Янчука - письменника] // Веч. Одесса. – 2000. – 27 янв. – С. 4.
• СУХОВЕЦЬКИЙ, М.   Стезя інтелігента: Борисові Янчуку – 65 // Дум. площа. – 2000. – 6 січ. – С. 2: фото.

Додатково:

• Борис Васильович Янчук - український прозаїк, перекладач, член національної спілки письменників України 
• Відомий письменник із клятвою Гіппократа  

75 років від дня народження 

Анатолія Степановича Глущака

На фото: Глущак А.С. 

Анатолій Степанович Глущак народився 8 січня 1940 р. в селі Писарівка Волочинського району Хмельницької області. Після закінчення середньої школи вступив до Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова і 1962р. закінчив українське відділення філологічного факультету. Був зарахований до штату одеської обласної газети «Комсомольське плам’я». Пізніше працював методистом-редактором палацу культури імені Лесі Українки в Одесі; 1967р. очолив методичний кабінет Одеського обкому комсомолу.

З 1970 до 1977р. відповідав в Одеському обкомі КП України за роботу засобів масової інформації. По тому майже сім років був директором республіканського книжкового видавництва «Маяк».

З 1991 р. А.Глущак працював завідувачем відділу культури редакції газети «Вечерняя Одесса», заступником редактора регіональної вкладки газети «Аргументы и факты в Украине», де практикував публікацію матеріалів українською мовою.

Перша книжка А.Глущака побачила світ 1972 р. Як тут, так і в кожній наступній збірці формував розділи перекладів – переважно зі слов’янських мов. 1988р. видав авторську антологію перекладів.

Твори А.Глущака перекладені білоруською, болгарською, польською, російською, угорською, молдавською мовами. Був організатором і упорядником низки спільних видань, які побачили світ у видавництвах Одеси, Варни та Сегеда. В періодичній пресі виступає з проблемними статтями, краєзнавчими розвідками, рецензіями.

Анатолій Глущак ще в студентські роки захопився шаховою композицією, Тричі виступав за збірну України на всесоюзних першостях. Друкував свої композиції та окремі теоретичні статті в шахових виданнях Польщі, Югославії, Болгарії, Росії, Латвії, Швеції, Німеччини.

З 2000 р. очолює Творче об’єднання письменників Одеси. Лауреат літературної премії імені К.Паустовського (2001). Брав участь у форумі інтелігенції України «Державна незалежність і культура» (14-15 вересня 1991р.), Всесвітньому форумі українців у м. Києві (21-24 серпня 1992р.).

Псевдоніми й криптоніми: А.Багрянець, А.Г.Подолянин, А.Протос, А.Стадник, А.Хаджибеев, А.Щипачов, Анатолій Стадник.

Глущак Анатолій Степанович: біобібліографічний покажчик. – О., 2001. – 156 с. – (Серія біобібліографічних покажчиків «Письменники Одеси»).

Глущак, А.   Бродячий сюжет: AVE EVA. Ліричні апокрифи. Неромантичний альбом: Поезії. – О.: Астропринт, 2000. – 120 с.
Збірка подає своєрідний портрет жінки в соціально-психологічній атмосфері ХХ століття.

Глущак, А. Злітне поле: Поезії. – О.: Маяк,1974. – 76 с.

Глущак, А.   Мотиви: Лірика. – О.: Маяк, 1972. – 88 с.

Глущак, А.   Сонячний вітер: Поезії. – О.: Маяк, 1977. – 96 с.

Про життєвий і творчий шлях письменника:

• ГАРАНІН, В.   Лечу над Україною. Лечу!: [А.Глущаку – 70 років. Біогр. довідка] // Чорномор. новини. – 2010. – 9 січ. – С. 7: фото.
• ГЛУЩАК Анатолій Сергійович – поет, перекладач, журналіст: [народився 8.01.1940. Біогр. довідка] // Випускники Одеського (Новоросійського) університету. Енцикл. слов. Вип. 2. – О.: Астропринт, 2010. – С. 64: фото.
• ЗУБАРЕВА, В.   Старинный друг: [о лит. мастерстве А.Глущака к его 70-летию] // Дерибасовская-Ришельевская. Альм. Вып. 40. – О.: ПЛАСКЕ, 2010. – С. 249, 250: фото.
• МИХАЙЛЕНКО, А.   «Громко подумать, негромко сказать…»: [одес. поэту А.Глущаку исполнилось 70 лет] // Одес. известия. – 2010. – 25 февр. – С. 10: фото.
• ПОЭТ, переводчик, создатель книг: [А.Глущаку – 70 лет. Краткая биогр.] // Веч. Одесса. – 2010. – 9 янв. – С. 10: фото.
• РОММ, А.   Поэт отличен, как альбинос: [70 лет исполнилось поэту, переводчику, журналисту А.Глущаку] // Окна. – 2010. – 15 янв. – С. 10, 11: фото.
• ГЛУЩАК А.: [поет, перекладач, публіцист, член Нац. спілки письм. України з 1974р. Коротка біогр.] // Одеське літературне віче. Т. 1. Антологія поезії. – О.: Астропринт, 2004. – С. 143-150: фото.
• КОЛІСНИЧЕНКО, А.   Гранослов поета: [до 60-річчя відомого укр.. поета, публіциста, перекл. та промад. діяча Анатолія Глущака] // Чорномор. новини. – 2000. – 6 січ. – С. 2.
• СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ, М.   Стежка крізь епохи: [8 січ. 2000р. виповнюється 6 років від дня народження поета, журналіста, перекладача Анатолія Глущака] // Дум. площа. – 2000. – 6 січ. – С. 2: фото.
• БЕРЕЗИНСКИЙ, В.   Преданность: [лит. портрет А.Глущака] // Веч. Одесса. – 1986. – 15 апр.

Додатково:

• Глущак Анатолій Степанович  
• Открытие в одесском литературоведении  
• Разговор с писателем Анатолием Глущаком  

Его имя в истории края: к 285-летию со дня рождения А.В.Суворова

Бледнеет галл, дрожит сармат

В шатрах от гневных взоров.

О горе, горе супостат!

То грозный наш Суворов!

В.А.Жуковский, 1812 г.

Суворов Александр Васильевич (24 ноября 1730 – 18 мая 1800) прошел более чем 50-летний путь воинской службы от солдата до генералиссимуса. Его победы, достигнутые в результате гениальных, абсолютно новых и неожиданных способов организации и проведения боевых операций, оказывали решающее влияние на ход военных событий, имели стратегическое значение, определяя порой итоги войны. Одержав множество побед над сильнейшим противником, Суворов заслужил славу непобедимого полководца. Сам же Суворов источник "всякой славы" видел в Господе.

Великий полководец: к 285-летию со дня рождения А.В.Суворова

Суворов и Украина

Велик вклад Суворова в защиту и освобождение южных земель нынешней Украины. Командуя в период 1778-1779 и 1782-1784 годов российскими войсками в Крыму и на Кубани, он создал надежную систему защиты побережья. Принятые им меры по обороне Крыма значительно ослабили здесь турецкое влияние.

Особенную славу заслужил Суворов уже в ходе российско-турецкой войны 1787-1791 годов, в начале которой ему была поручена защита морского побережья от Херсона до Крымского полуострова. В октябре 1787 года в бою у форта на Кинбурнской косе войска под его командованием одержали значительную победу над превосходящими силами противника; сам Суворов был дважды ранен в бою.

За победу в Рымникском сражении 11 (22) сентября 1789 года на поле между реками Рымник и Рымна в Румынии, где российско-австрийский отряд под руководством Суворова разбил превосходящую его в 4 раза 100-тысячную армию турецких войск, Александр Васильевич получил графский титул и добавление "Рымникский" к своей фамилии.

В конце 1790 года Суворов был назначен командующим войсками, осадившими на Дунае сильнейшую из турецких крепостей – Измаил, куда прибыл за 8-9 дней до штурма. Вопреки законам военной науки численность имевшихся для штурма крепости российских войск была меньше находившейся в ней 40-тысячной турецкой армии. 11 (22) декабря 1790 года после артиллерийского обстрела блестяще проведенным штурмом с суши и Дуная, откуда наносился главный удар под командою И. де Рибаса, Измаил был взят. При этом потери неприятеля многократно превысили потери наступающих сухопутных войск в составе 30 тысяч человек и Дунайской флотилии. В личном рапорте Екатерине II Суворов сообщил о том, что не было крепости крепче, отчаяннее обороны, чем Измаила, взятого кровопролитным штурмом. Измаильской победой была восхищена не только Россия, но и Европа.

Суворов и Одесса

Вскоре после окончания войны с турками, в конце 1792 года в связи с обострением военной ситуации у южных границ государства Суворов вновь был назначен командующим российскими войсками на юге. Во исполнение именного указа, ввиду угрозы военных действий он уделяет много внимания усилению защиты границ государства, занимаясь ремонтом старых и постройкой новых крепостей, созданием и укреплением баз флота. В январе 1793 года Суворов совершил большую поездку вдоль всей границы по Днестру, побережью Черного и Азовского морей, Крыму. Этот период представляет особый интерес для одесситов в связи с обстоятельствами возникновения на месте незначительной деревушки, именуемой Хаджибеем (Гаджибей, Аджибей), крупного порта и города, названного Одессой.

Еще в 1789 году, получив сообщение о взятии Гаджибея, представлявшего охраняемую специальным гарнизоном базу турецкого флота, он посылает на имя Иосифа де Рибаса, возглавившего штурм, специальное письмо с поздравлением. Однако вскоре представлявший существенное фортификационное значение гаджибейский замок Ени-Дунья был разрушен, дабы не отвлекать на его оборону войска, более необходимые на главном театре военных действий. В послевоенной ситуации на Гаджибейскую бухту вновь было обращено серьезное внимание, но первоначально по высочайше "апробированному" проекту в Гаджибее предполагалось построить всего лишь форт и госпиталь. Однако на основе полученных от Иосифа де Рибаса и Франца де Волана (талантливых единомышленников и соратников Суворова еще по измаильскому штурму) необходимых доказательств выгод Гаджибейской бухты (глубоководная и редко замерзающая) и с учетом ее близости к юго-западным границам и крепостям первоначальный план был дополнен. Кроме Малой крепости-форта и госпиталя было предложено строить Большую крепость, военную гавань с пристанью для купеческих судов, адмиралтейство – комплекс сооружений для флота и, естественно, кварталы жилой застройки. Эти дополнения придавали Гаджибею значение крупной военно-морской базы.

Строительство военных сооружений, в частности Большой крепости (ныне – на территории ЦПКиО имени Т. Г. Шевченко), началось под руководством Суворова еще летом 1793 года. Специально созданная "Экспедиция" по строительству южных крепостей была подчинена непосредственно генералу Суворову. Пока не были получены необходимые средства Суворов даже рассчитывался с подрядчиками своими деньгами. Работы, ввиду их отдаленности от давно освоенных мест, давались тяжело - год 1793-й был отмечен засухой и голодом в крае. В письме из Гаджибея от 30 августа 1793 года Суворов отмечает большую смертность среди строителей; известно, что строительные работы выполнялись солдатами и матросами, то есть людьми подневольными, но обстоятельства вынуждали спешить ...

Назначенный начальником флота и порта де Рибас в приказе № 511 писал, что работы в Хаджибее ведутся "под надзиранием его сиятельства г. генерал-аншефа и разных орденов кавалера графа Александра Васильевича Суворова-Рымникского".

Судьба плана Хаджибея наглядно иллюстрирует сложности, с которыми пришлось столкнуться А. В. Суворову. К моменту его приезда в Херсон уже существовал проект города для греков-переселенцев, составленный Ф. П. Де Воланом. В одном из писем к В.С. Попову В. В. Каховский сообщал, что он в августе 1792 г. вместе с Ф. П. Де Воланом посетил Хаджибей, где инженер уже на местности внес изменения в план, составленный им в Петербурге, впрочем, оставив главные сооружения крепости прежними. Иначе говоря, Ф. П. Де Волан после появления императорского указа о строительстве Днестровской линии крепостей просто использовал уже готовый свой предыдущий проект. Именно с таким проектом и пришлось столкнуться А. В. Суворову.

Штурм крепости Хаджибей; Петр Пархет, 1954 г.

Однако роль А. В. Суворова не ограничилась проектированием города. Не менее важно его участие в начальном этапе строительства Хаджибея. Как начальник фортификационных работ, он определял весь процесс освоения городской территории.

Работы велись необычайно быстрыми темпами. Когда в марте 1796 года Суворов покинул юг Украины, в Одессе уже заканчивалось сооружение гавани, защищенной батареями, были построены крепость, склады, казармы, арсенал, госпиталь и множество обывательских домов. Известно, что Суворов, приезжая в Одессу, неоднократно останавливался в доме, принадлежавшем одному из первопоселенцев Одессы В. Я. Поджио (дом на участке по улице Ришельевской, № 4 угол Дерибасовской, № 12; не сохранился). По воспоминаниям, знаменитому гостю здесь специально готовили комнату, для чего даже заменяли мебель.

Награды А.В. Суворова

• Орден Святого Георгия 3-го кл. (19.08.1771, № 34) — «За храбрость и мужественные подвиги, оказанные 770 и 771 годов с вверенным ему деташаментом против польских возмутителей, когда он благоразумными распоряжениями в случившихся сражениях, поражая везде их партии, одержал над ними победы»
• Золотая шпага с бриллиантами и лаврами (10.07.1775) — в честь победы над турками; вторая шпага с бриллиантами и лавровыми венками за победу при Рымнике (1789)
• Орден Святого Владимира 1-й ст. (28.07.1783) — за победы над ногайцами в Крыму
• Орден Святого Александра Невского (20.12.1771) — за победу над польскими конфедератами
• Орден Святой Анны (09.1770) — за бои с польскими конфедератами
• Кавалер большого креста Иоанна Иерусалимского
• Австрийский Военный орден Марии Терезии 1-й кл.
• Прусские: орден Красного орла 1-й ст., орден Чёрного орла, «За заслуги»
• Сардинские: Св. Анунциаты, Св. Маврикия и Лазаря
• Баварские: орден Святого Губерта, орден Золотого льва
• Французские: орден Кармельской Богородицы, орден Святого Лазаря.

Суворов: мысли и афоризмы

Портреты А.В.Суворова

Копия портрета Суворова, выполненная гравёром И.Робинзоном с рисунка Т.Г.Шевченко.

Впервые этот портрет полководца появился в 1845 году в книге Н.А.Полевого "Русские полководцы". Украинский поэт учился в то время в Академии художеств, и его обращение к этой работе было вызвано не только поисками заработка, но и глубоким уважением к великому полководцу.

Это изображение является экспонатом Измаильского исторического музея А.В.Суворова.

Картины, посвященные жизни Суворова

"Переход Суворова через Альпы в 1799 г." (В.И. Суриков, 1899 г.).

Сюжетом для этой исторической композиции послужил факт перехода русской армией под руководством А.В. Суворова альпийского перевала, считавшегося неприступным, во время итальянского похода в 1799 году. 

Этюды к картине Суриков писал на месте исторического перехода, в швейцарских Альпах, а завершил в год 100-летия итальянского похода Суворова, в 1899 году.

Первым прототипом для Суворова стал 82-летний красноярский отставной казачий офицер Фёдор Фёдорович Спиридонов; после – преподаватель пения Красноярской мужской гимназии Григорий Николаевич Смирнов, именно его белую лошадь Суриков изобразил на картине под Суворовым.

Картина была приобретена императором Николаем ІІ.

Скульптуры, памятники А.В.Суворову

Это интересно!
Из книги Льва Славина "Одесские гасконцы": "Самый большой памятник в Одессе – фельдмаршал Суворов на коне, помещающийся во дворе жилтоварищества №7 по Софиевскому переулку. Гигантский конь скачет, распустив по ветру бронзовый хвост, что представляет немалое удобство для домашних хозяек, просушивающих на хвосте белье. Безумное лицо фельдмаршала задрано к небесам, в огромных глазищах ласточки вьют гнезда, древко победоносного знамени украшено отличной (радио) антенной".

В конце двадцатых годов памятник Суворову (скульптор Борис Эдурдс, 1914) перетащили во двор Художественного музея. А уже после окончания Великой Отечественной войны, в 1954 году, подарен городу Измаилу.

А.В.Суворов на марках, открытках, конвертах (филателия)

Почтовая марка СССР, посвящённая А. В.Суворову, 1980, 4 копейки (ЦФА 5127,Скотт 4878)

А.В.Суворов на орденах, медалях, значках (фалеристика)

Медаль Суворова. Об учреждении медали Суворова; история медали ТУТ

Орден Суворова. Об учреждении ордена Суворова первой, второй и третьей степени; описание ордена Суворова; история ордена ТУТ

Наследие А.В.Суворова, воспоминания современников

Книги о Суворове

Литература о А.В. Суворове в фондах ООУНБ

1. Емельянов, М. Малоизвестное о генералиссимусе Суворове [Текст]: [А.В.Суворов ведет свою родословную с 1622.; описание: родового герба дворян Суворовых, герба графа А.В.Суворова – Рымникского и его изменения] // Юго-Запад. Одессика. – О.: Печатный дом, 2011. – Вып. 11. – 174-184. – Библиогр. – С. 185.
2. Демин, О.Б. А.В.Суворов и строительство российского Хаджибея [Текст] // Суворовские чтения: Сб. – Измаил: СМИЛ, 2007. – Вып. 4-5. – С. 5-15.
3. Панкова, О.П. По памятным суворовским местам Одесщины [Текст] // Суворовские чтения: Сб. – Измаил: СМИЛ, 2007. – Вып. 4-5. – С. 96-101.
4. Слюсарь, Ю.А. Документы личной переписки великого полководца из собрания Одесского историко-краеведческого музея [Текст] Суворовские чтения: Сб. – Измаил: СМИЛ, 2007. – Вып. 4-5. – С. 15-19.
5. Слюсарь, Ю.А.  Материалы об А.В.Суворове в экспозиции Одесского историко-краеведческого музея – преемственность показа и обновление [Текст] Суворовские чтения: Сб. – Измаил: СМИЛ, 2007. – Вып. 4-5. – С. 67-71.
6. Суворовские чтения: Сб. / Измаил. ист. музей А.В.Суворова; Редкол.: О.Б. Демин, Е.В. Бабенко, И.М. Благодатский и др. – Измаил: СМИЛ, 2007. – Вып. 4-5. – 2007. – 256 с.
7. Каменецкий, Ф. «День Измаила роковой...» [Текст]: [история. К 280-летию со дня рождения А.В.Суворова и 220-летию взятия Измаила] // Прес-кур'эр, 2010. – 17 листоп. – С. 16.
8. Лысенко, А. Человек, который «повелевал свом счастьем»: легенда, история, мятежная душа [биогр. очерк об А.В.Суворове] // ДНК. – 2006. – № 20 (5). – С. 80-83: фото.
9. Ожогово, Н. Суворовский натиск: [наукч.-практ. конф. «Наследие А.В.Суворова: взгляд через столетия» в г.Измаиле] // Одес. известия. – 2001. – 13 окт. – С. 2.
10. Де-Рибас, О. Суворовская «Одиссея»: [Суворов и Одесса. Суворов и Де-Рибас] // Одес. вестн. – 2000. – 20 мая. – С. 11: фото.
11. Калугин, Г. В память о А.В.Суворове (к 270-летию со дня рождения и 200-летию кончины): [биогр. очерк] // Историческая память. Ист.-краеведч. ежегод. – О.: Астропринт, 2000. – Вып. 2. – С. 114-118.
12. Калугин, Г. Один из основателей Одессы: [к 270-летию со дня рождения А.В.Суворова] // Одес. известия. – 2007. – 25 мая. – С. 3
13. Семин, А. Забытый флот: [о Дунайской флотилии. Суворов в 1790г. и Измаил. Турецкая война. Иосиф де-Рибас и взятие крепости Браилов (Турция) – 1791г.] // Дунаец. – 2000. – 7 июля. – С. 3: фото.
14. Чухліб, Т. Генералісімум Суворов та українське козацтво: Битви за Одесу та Ізмаїл // Політика і культура. – 1999. – 10-16 верес. – С. 32-33.
15. Глеб-Кошанский, Н. Суворов и Одесса: [о роли Суворова в судьбе нашего города] // Моряк. – 1993. – 19 июля. – С. 6.
16. Глеб-Кошанский, Н. Генералиссимус: [А.В.Суворов. К 200-летию Одессы] // Одес. вестник. – 1993. – 16 февр. – С. 7.
17. Шувалов, Р. Суворов в Одессе: [к 200-летию Одессы] // Позиция. – 1991. - № 3.
18. Щегленко, В. «Не було фортеці міцнішої...»: [Суворовс. місця Ізмаїла] // Чорномор. комуна. – 1986. – 18 січ.
19. Гасанова, Є. Свідки героїзму і подвигу: [О.В.Суворов та Ізмаїл. До 250-річчя з дня народження полководця] // Чорномор. комуна. – 1980. – 23 листоп.
20. Мальцев, М. Документы великого полководца: [о связях А.В.Суворова с Измаилом] // Сов. Измаил. – 1980. – 9 окт.
21. Там, де була штаб-квартира О.В.Суворова: [обеліск біля с.Саф’яни Ізмаїльського р-ну] // Чорномор. комуна. – 1970. – 29 груд.

Предлагаем ознакомиться с содержанием сборника "Суворовские чтения". Вып. 4-5. – 2007. – 256 с.