Невтомний одеський літописець: 110 років від дня народження Юрія Сергійовича Трусова

 

Юрій Сергійович Трусов – поет, прозаїк. (1914-1991), член Спілки письменників України з 1948 року.

Народився 3 квітня 1914 року в Одесі в родині портового службовця. Нащадок старовинного дворянського роду Трусових.

Батько – Трусов Сергій Борисович (1893-1938) – народився у Ризі, ,був офіцером в Першу Світову війну.

Мати – Сіцинська Олександра Максимівна (1890-1970) походила зі старовинного польського дворянського роду, закінчила у Варшаві гімназію, вільно володіла трьома іноземними мовами.

За освітою моторист, мав диплом суднового механіка, працював слюсарем на судноремонтному заводі.

1934 року родина знову повернулася до Одеси, де Юрій навчався в інституті водного транспорту та працював майстром на заводі «Більшовик».

Навесні 1936 року Юрій Трусов одружився з Агнесою Павлівною Лозинською (1913-1995).

У лютому 1937 року у нього народилася донька – Ірина, а у грудні 1937 року заарештували батька Юрія, інспектора одеської митниці. Йому висунули звинувачення у змові , як учаснику контрреволюційної військово-офіцерської організації. У квітні 1938 року батька засудили за статтею 58 Кримінального кодексу і засудили до розстрілу.

Сергія Борисовича Трусова реабілітували вже після смерті Юрія Трусова у 1991 році. У перші повоєнні роки Юрій Трусов співпрацював із одеськими газетами: «Більшовицьке знам'я», «Чорноморська комуна», «Моряк», де друкував статті, нотатки, фейлетони, вірші. Іноді він використовував псевдоніми: Н. Питьохотов, Т. Юрко, Юр'єв, Ю.Т.

1940 року вступив до Одеського педагогічного інституту.

Перші вірші Юрія Сергійовича були опубліковані в одеській газеті «Більшовицьке знам'я» у березні 1938 року. Тоді ж він став членом літературного об'єднання при Одеській письменницькій організації.

Учасник Другої Світової війни. У роки війни Юрій Сергійович публікувався не лише у фронтовій пресі, але й у обласних газетах.

«Одесса встречала»

 

Ветер туман рвал в клочья,

Влажно облизывал штык,

Дыханьем глубоким ночью

К морю звал напрямик.

В Раздельной степное лазорье

Дрожало в огне батарей.

Как будто прибой Черноморья

Гудел одесситам: скорей!

За огненно-дымной завесой,

За каждым пригорком крутым,

Вставала виденьем Одесса

Над пенистым морем родным.

 

Демобілізувався у званні сержанта. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та медалями. У перші повоєнні роки Юрій Трусов співпрацював із одеськими газетами: «Більшовицьке знам'я», «Чорноморська комуна», «Моряк», де друкував статті, нотатки, фейлетони, вірші. Іноді він використовував псевдоніми: Н. Питьохотов, Т. Юрко, Юр'єв, Ю.Т.

У 1954 році його шлюб з А.П. Лозинською розпався. Тоді ж він познайомився з Лідією Яківною Селютіною (1920-2007), майбутньою письменницею та драматургом. Згодом вона стала його другою дружиною.

Юрій Сергійович із дочкою Іриною , 1954 р.

Цього ж року Юрій Сергійович перейшов на творчу роботу.

Його перший поетичний збірник «Ранок на березі» (1945) та наступні – «На вахті» (1948), «Рідний берег» (1954), «Морська билина» (1976) – присвячені морській романтиці та рідному місту.

Письменники В. Бершадський, І. Гордон., О. Уваров, Є. Бандуренко, Ю. Трусов, телевидуча Н. Харченко на Одеській кіностудії (10.03.1964 р.)

І все ж таки, по-справжньому в літературу він увійшов як прозаїк – автор історичного роману, де головними героями багатьох творів залишилися і Одеса, і порт.

Перший роман «Падіння Хаджибея» (1958) започаткував трилогії «Хаджибей», куди увійшли – друга книга «Ранок Одеси» (1966) та третя «Кам'яне море» (1968). Трилогія, яка присвячена першим десятиліттям життя Одеси, викликала величезний інтерес у читача, оскільки, по суті, стала першою фундаментальною літературною працею з історії міста. За життя автора трилогія перевидавалася вісім разів. Крім роботи над історичними романами, він виступав у прозі як автор інших великих творів. Це романи «Коли поруч друг» (1963) і «Проникнення в таємницю» (1980), повість «Даль» (1974), збірки повістей та оповідань «Зустріч з мрією» (1984) і «Рубець на серці» (1991). В останні роки життя працював над продовженням трилогії. Четверта книга епопеї «Хаджибей» – роман «Зелена гілка» – вийшла 1984 року, а п'ята, заключна – «Золоті еполети» – вже після його смерті (2004).

Деякі твори Трусова видавалися українською, болгарською та молдавською мовами. Крім того, він сам неодноразово виступав як перекладач віршів та оповідань українських літераторів.

Юрій Сергійович Трусов помер 7 березня 1991 року в Одесі.

Останні роки він жив на вул. Бєлінського (нині – вул. Леонтовича), де на фасаді будинку №6 встановлено меморіальну дошку (1992). Його ім'ям названо бібліотеку № 33 на Французькому бульварі, 22.

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії підготовлено виставку «Невтомний одеський літописець: 110 років від дня народження Юрія Сергійовича Трусова».

Підготувала К.Г. Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.