Митець починається не стільки з таланту, скільки з особистості: до 80-річчя від дня народження Богдана Сушинського

 

Митець починається не стільки з таланту, скільки з особистості... Саме під такою назвою відбулася тепла зустріч членів клубу «Краєзнавча варта Одещини» з Антоніною Терентіївною Сушинською – вдовою письменника.

Захід пройшов у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії бібліотеки в межах циклу «Читаємо… Пам’ятаємо».

Богдан Сушинський – постать, добре відома не лише в Одесі, а й далеко за її межами. Письменник, публіцист, громадський діяч, він усе своє життя присвятив утвердженню патріотичної свідомості та збереженню культурних традицій українського народу.

Його творчий доробок налічує близько двохсот творів і тематичних циклів, об’єднаних спільною ідеєю. Значна частина напрацювань митця досі зберігається в архівах, а понад сто видань – у фондах нашої бібліотеки.

Антоніна Терентіївна Сушинська докладає значних зусиль для збереження та популяризації творчої спадщини письменника, тож попереду, ймовірно, ще нові видання.

Під час зустрічі вона презентувала нову збірку «АРЕНА – ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ… Пам’яті Богдана Сушинського», підготовлену до ювілею митця.

Пам'яті Богдана Сушинського.«Арена – все моє життя..» : збірник статей, спогадів та філософських роздумів / упоряд., передм. А. Т. Сушинська. – Одеса : Астропринт, 2026. – 512 c.: іл.

До книги увійшли спогади майже 150 колег, друзів і однодумців Богдана Сушинського. Дехто з них був присутній на зустрічі, щоб особисто вшанувати пам’ять письменника. Серед гостей — письменники, журналісти, громадські діячі: Віктор Стельмах, Анна Бузіян, Євгенія Заславська, Олег Дрямін та інші. У своїх виступах вони не лише відзначали творчий доробок Сушинського, а й із щирою теплотою згадували його як людину — сміливу, чесну, віддану своїй землі.

На завершення заходу Антоніна Терентіївна подарувала бібліотеці примірник нової збірки.

Читаємо...Пам’ятаємо.

 

Чернецька Ю. Митець починається не так із таланту, як з особистості: до 80-річчя Б. Сушинського [Електронний ресурс] : [у від. краєзнав. літ. і бібліогр. Одес. обл. універс. наук. б-ки ім. М. Грушевського відбулася зустріч членів клубу «Краєзнавча варта Одещини» з вдовою Б. І. Сушинського – Антоніною Терентіївною] / Юлія Чернецька // Правда за Одессу : сайт. – Режим доступу : https://zaodessu.com.ua/articles/mitets-pochinayetsya-ne-tak-iz-talantu-yak-z-osobistosti-do-80-richchya-b-sushinskogo/. – Назва з екрану. - Дата публ. : 07.05.2026.

Письменники – ювіляри січня: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Шановні друзі!

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відкрита книжкова виставка «Письменники – ювіляри січня 2026 року»: 190 років від дня народження Менделе Мойхер-Сфоріма (Шолом Яків Бройде); 135 років від дня народження П. Г. Тичини; 120 років від дня народження Ноте Лур’є

 

 

Мойхер-Сфоріма Менделя (1836-1917)

«Нет, Менделе Мойхер-Сфорим в жизни – это не тот Менделе Мойхер-Сфорим, что в книгах. Менделе Мойхер-Сфорим в жизни сам – книга» (Шолом-Алейхем)

Справжнє ім’я ШоломЯків Бройде, згідно з паспортом - Соломон Мойсейович Абрамович.

Народився 2 січня 1836 року в Копилі (сучасна Білорусь).

У 1881 році Мендель переїхав до Одеси, де став завідувачем реформованої єврейської школи.

Вперше Яків Бройде з'явився у 1864 році в газеті «Ха-Меліц» як Менделе Мойхер-Сфорім.

Писав Менделе Мойхер-Сфорім на ідиші та івриті, створюючи новий синтетичний іврит, що поєднував біблійні та середньовічні норми.

Письменник висміював містечкові забобони, бідність євреїв, а також створював реалістичні образи єврейського життя.

Творчість Мойхер-Сфоріма значно вплинула на Шолом-Алейхема, який називав його «дідусем» єврейської літератури.

Менделе Мойхер-Сфорім автор відомих романів таких як: «Дос вінчфінгерл» («Заповітне кільце»), автобіографічного «Шлойме реб Хаїмс» («Шлойме, син Хаїма»), повісті «Маленький чоловічок» та ін..

Помер в Одесі 8 грудня 1917 року.

 

Тичина Павло Григорович (1891-1967)

«Як не горю – я не живу.

Як не люблю – я не співаю…» (П. Г. Тичина)

 

Павло Григорович Тичина народився 15 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі.

Уже в 1906 році, коли йому було лише 15 років, почав писати перші твори.

Перший його відомий вірш «Синє небо закрилося..». А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник» уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

1907-1913 роки –

це роки навчання Тичини в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі.

У 1913 році молодий поет вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва.

У 1917 році, коли українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за національну свободу.

«Сонячні кларнети» – перша збірка Павла Тичина, яка була опублікована 1918 року.

У 1923 році поет переїздить до Харкова. У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

З 1923 по 1934 рік був співредактором журналу «Червоний шлях».

Із розгортанням масових репресій проти української інтелігенції  Павло Тичина видав ідеологічно «правильну» збірку «Партія веде» (1934), у якій уславив комуністичну владу.

У 1934 році повертається до Києва, де у 1936-1943 роках очолює Інститут літератури.

Твір «Похорон друга» став найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних літ.

1943 – 1948 рр. – міністр освіти.

З 1953 до 1959 був головою Верховної Ради, заступником голови Ради Національностей.

Життя Павла Тичини обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.

 

Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:

 

«Сонячні кларнети» (1918). Побачила світ у 1919 р., тираж 1000 примірників. Збірка мала 5 видань.

«Плуг» (1920), заявила про вірне підданство радянській державі.

«Перемагать і Жить»

«Замість сонетів і октав» (1920). У збірці помітні психологічні терзання автора. Збірка присвячена Григорію Сковороді.

«В космічному оркестрі» (1921)

«Вітер з України» (1924). Ця збірка стала останньою художньо цінною книгою

«Перемагать і жить» (1942)

«День настане» (1943)

«Срібної ночі» (1964)

 

Лур’є Ноте (1906-1987)

…Ні, не шукатиму вороття,

ні не здійму каяття –

болями, радощами, слізьми, приймаю тебе, Життя!.. (Яків Гальперін «Сміх»)

 

Натан Михайлович Лур'є народився 2 (15) січня 1906 року в селі Розкішне Таврійської губернії.

Писав Н. М. Лур'є переважно ідишем, був військовим кореспондентом, членом Спілки письменників.

У 1950 році Н. М. Лур'є заарештований за звинуваченням у «єврейському націоналізмі» та «співпраці з американською розвідкою», був засуджений до 15 років ув'язнення та відбував покарання на Колимі.

Реабілітований Натан Михайлович у 1955 році.

Після реабілітації письменник повернувся до Одеси, продовжив писати, зосередившись на гуманістичних темах, хоча цензура продовжувала вносити корективи .

Натан Михайлович автор понад 40 книжкових видань, зокрема романів «Історія одного кохання» (1978), «Лише море та небо» (1978), «Дні і роки» (1988).

Помер Натан Михайлович Лур'є 28 листопада 1987 року в Одесі.

 

Письменник-ювіляр листопада 2025 року: 75 років від дня народження Потоцького Ігоря Йосиповича

Ігор Потоцький народився в Одесі в 1950 році в сім'ї військового лікаря. 17 років з батьками прожив на Далекому Сході. У 1970 році повернувся до Одеси. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету.

Автор понад 30 книг віршів і прози. Серед них книги віршів "Обличчя на небесах" (2000), "Крупиці ніжності" (2001), вибрані твори в 2 томах (вірші і проза, 2006), "Мій кіт" (вірші для дітей, 2006), "Просто вірші" (2009), "Вірші Тобі" (2010), "Імровізації" (2010, Париж). Рецензії та відгуки на книги І. Потоцького опубліковані в Москві, Києві, Нью-Йорку, Торонто, Єрусалимі. Вірші передавалися по радіостанції "Юність" (Москва), Міжнародному радіо Франції (Париж). Вірші та проза друкувалися в журналах "Аврора", "Зміна", "Сільська молодь", "Советіш геймланд", "Веселка" (Київ), "Мурзилка", "Кукумбер", "Сонячний заєць", альманасі "Поезія. Графіка" (Київ), "Дерибасівська-Рішельєвська" (Одеса) та ін.

Член редколегії альманахів "ОМК" і "Морія" (Одеса). Редактор альманаху "Звукоряд". Лауреат муніципальної премії "Твої імена, Одеса" за книгу прози "Три вулиці" (2004). Керівник літературної молодіжної студії "Потік" при Одеському об'єднанні молодіжних студій.

Вірші перекладалися на французьку, фінську, іспанську мови.

Твори письменника у фонді бібліотеки

Потоцкий И.И.   Лицо на небесах: Книга стихов.– Одесса: Друк, 2000. – 98 с.: ил.

Потоцкий И.И.   Звезда Давида: Стихи. – Одесса: Союзтеатр, 1990. – 56 с.

Потоцкий И.И.   Сказки еврейского местечка. – Одесса: Печатный дом, 2004. – 98 с.: ил.

Потоцкий И.И.   Избранные произведения. В 2-х томах. Т. I. Стихотворения. – Одесса: Друк, 2006. – 288 с.

Статті про життята творчість Ігоря Потоцького в періодичній пресі

• Коваль, В.   «Я обрел строфы дыханье»: [50 лет поэту И.Потоцкому] // Одес. вестн. – 2000. – 29 нояб. – С. 7.: фото.
• Преображенский, Д.   Просто хорошая литература: [творч. портр. поэта И.Потоцкого] // Одес. вестн. – 2007. – 16 янв. – С. 7.: фото.
• Глущак, А.   Отвага любви и памяти: [творч. портр. одес. писателя И.Потоцкого к 60-лети] // Веч. Одесса. – 2010. – 25 нояб. – С.3.: фото.
• Михайленко, А.   Главная любовь Игоря Потоцкого: [о творчестве поэта И.Потоцкого] // Одес. известия. – 2010. – 20 нояб. – С. 7.: фото.
• Щербакова, А.   «…Я поднес флейту к дню обессиленному»: [о творчестве одес. писателя И.Потоцкого] // Одес. вестн. – 2010. – 2 дек. – С. 7.: фото.
• Дорошенко, А.   «Голос в тишине»: [Игорь Потоцкий, поэт, писатель, эссеист] // Морія. – Одесса: Симэкс-принт, 2011. – Вып. 12 – С. 235-234.: фото.
• Ромм, А.   За минуту до славы: [творч. портр. одес. писателя И.Потоцкого] // Веч. Одесса. – 2011. – 28 июля. – С. 3.: фото.

Письменник - ювіляр травня: 125 років від дня народження Юрія Івановича Липи

   

Юрій Іванович Липа народився 5 травня 1900 року.

1917 року разом з батьком заснував у нашому місті видавництво «Народний стяг», того ж року започаткував Одеську «Січ».

Наступного, 1918 року вступив до Чорноморського полку морської піхоти і зі зброєю в руках захищав молоду Українську Народну Республіку.

Згодом Юрій Липа стає знаним як талановитий поет, прозаїк, філософ, лікар-професіонал і народний лікар.

Його книги «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Гетьман Іван Мазепа», «Королівство ; Київське по проекту Бісмарка» та збірка чудових віршів «Вірую» набули широкого визнання й популярності.

Під час Другої світової війни Юрій Липа боровся проти різноманітних окупантів і загинув від рук сталіністів 1944 року на Львівщині, де й похований.

 

Приходьте до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії, щоб дізнатися більше про нашого славетного земляка!

 

Низка матеріалів про ідеї, діяльність та значення Юрія Липи

 

Ігор Стамбол: «Знав як перемогти Росію: що варто знати про Юрія Липу»: [передача «Історик щосуботи] 

«Геополітичні орієнтири України у працях Юрія Липи» [наукова зустріч з Ігорем Стамболом в Одеській національній науковій бібліотеці]

«Чому потрібно читати трилогію Юрія Липи» [стаття з сайту «Український кризовий центр»]

Ігор Стамбол. «Геній українського Півдня: чим вражають праці Юрія Липи» [стаття з сайту «Український тиждень»]

Письменники - ювіляри грудня 2024 року

 

Шановні друзі! Завітайте до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії на виставку «Письменники - ювіляри грудня», присвячену 205-річчю від дня народження Якова Полонського; 105-річчю Миколи Майорова; 100-річчю Володимира Грідіна

 

 

Володимир Михайлович ГРІДІН (1924-2006)

Журналіст, письменник, активний член ГО «Одеський меморіал» (з моменту створення).

Ініціатор та редактор енциклопедії «Одессика», яка друкувалася на шпальтах газети «Одесский вестник» (1995-1998).

Засуджений (1959). Реабілітований (1989).

Автор книжок «Прощай, мой табор. Книга о Петре Лещенко», «Он пел, любил и страдал», а також численних публікацій в місцевій пресі.

Народився в Одесі.

 Микола Кирилович МАЙОРОВ (1919-1993)

Прозаїк.

Був членом Спілки письменників України з 1955 року.

Микола Майоров народився 19 грудня 1919 р. в м. Великоолександрівці на Херсонщині, в селянській родині. Освіту здобував в Одеському машинобудівному технікумі (1939).

Учасник Другої світової війни, воював у партизанському загоні. Відзначений урядовими нагородами.

Писав російською та українською мовами. Автор книжок: «Незабываемые дни» (1963), «Отряд "Ураган» (1967), «Суворі випробування» (1968), «За велінням серця» (1976), «Уходили в поход» (1979); збірок сатири та гумору: «Перший постріл" (1954), «Гуморески» (1956), а також «Вручить адресату", «Замашна мітла», «Гарячі припарки», «Без промаху», «Кінець нейтралітету», «В цель и рикошетом», «Не сховатися», «На прицілі» та інших.

 

Яков Петрович ПОЛОНСЬКИЙ (1819- 1898)

Літератор, поет. Жив в Одесі в 1844-1846 рр.

Прославив Одесу в автобіографічному романі «Дешевый город» («Дешеве місто») (1879 р.), основою якого стали враження одеського життя поета.

Письменники – ювіляри жовтня: 80 років від дня народження Миколи Олександровича Палієнка; 70 років від дня народження Тараса Олексійовича Федюка

 

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії представлена книжкова виставка «Письменники – ювіляри жовтня»: 80 років від дня народження Миколи Олександровича Палієнка; 70 років від дня народження Тараса Олексійовича Федюка

МИКОЛА ПАЛІЄНКО (03.10.1944 – 16.02.2022)

Поет, Член Спілки письменників України з 1976 року, Член Спілки журналістів з 1963 року.

 

У кожної людини є свій заповітний куточок, при одній лиш миттєвій згадці про який, цей край дитинства тепліє в душі. Таким куточком на неосяжній нашій планеті для поета Миколи Палієнка було село Семенівка на Миколаївщині, де він народився 3 жовтня 1944 року.

Вікна хатин рідного села, заснованого ще в часи козаччини, дивляться па плесо віковічного Південного Бугу, на берегах якого, трохи нижче Семенівки, в козацькі часи стояла Бугогардівська паланка Запорізької Січі. Досі у багатьох віршах веде читачів до витоків своєї творчості. В одному з них він пише:

«У цих краях чудовий древній Буг,

Очерети, мов стріли голосисті.

Колись отут стояв Іван Богуй -

Терпла шабля у руці...

Колись тут

Ішли полки в задумі віковій...»

Перед службою у прикордонних військах встиг попрацювати кореспондентом Братської районної газети па своїй Миколаївщині та в луганській обласній газеті "Молода гвардія". Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету і Вищі літературні курси при Літературному інституті. Довгий час працював у сільській редакції Одеського обласного радо, від 1979 - в Одеській обласній організації НСПУ.

Друкуватися почав в шкільні роки. У поетичному доробку домінує тема хліба, села, шевченкіана.

Микола Палієнко - автор поетичних книжок "Лукашева сопілка" (1972), "Щедриця" (1975), "Зелені космодроми" (1979), "Тяжіння поля" (1984), "Заповідаю долю" (1986), "Зоря Шевченка" (1998), багатьох добірок віршів в періодиці. На його вірші композитори написали пісні, окремі поезії перекладено на інші мови.

Коли знайомишся з книжками Миколи Палієнка, впадає в око, що вони заселені людьми. Автор пише конкретно, експресивно, своєрідно. Його хвилює доля сільської доярки, з долонь якої злітають у небесну вись пелюстки літ і космічні кораблі; хвилює доля сусіда-комбайнера, котрий не помічає, як із кишені його старої фуфайки проростають зернини із минулорічних жнив; хвилює смуток путівця, яким уже не пробігають у степове надвечір'я кошенята...

М. Палієнко – лауреат Всеукраїнських премій імені Павла Тичини (2007) та імені Степана Олійника (2008), обласної премії імені Макара Посмітного (1997), міської премії «Твої імена, Одесо» (2002), «Українська мова – мова єднання», Міжнародної премії Фонду Тараса Шевченка (2013).

ТАРАС ФЕДЮК (06.10.1954)

 

Народився Тарас Олексійович Федюк 6 жовтня 1954 року в місті Ананьєві на Одещині в родині вчителів. Закінчив Одеський університет, українську філологію (1972 р.)

Перша публікація - лютий 1971 року.

Перша книжка віршів «Досвітні журавлі» - січень 1975-го року.

Автор 13-ти оригінальних поетичних книг серед яких: «Досвітні журавлі», «Віч-на-віч», «Дві хвилини уваги», «...і промовчати не посмів», «Політ осінньої бджоли», «Чорним по білому», «Хрещаті південні сніги», «Золото інків», «Таємна ложа», «Обличчя пустелі», «Трансністрія», «Горище», «Хуга».

У перекладі російською - книжка віршів «Зимний стадион».

Один з організаторів та багаторічний президент Асоціації українських письменників.

Автор багатьох фестивальних та книговидавничих проектів серед яких фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», фестиваль «Зона Овідія» та ін. Засновник та продюсер поетичної серії «Зона Овідія» в якій побачили світ 53 книги поезій сучасних українських та іншомовних поетів.

Вірші перекладались багатьма мовами світу.

Лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, низки інших літературних премій.

У 2009-2010 роках - головний редактор журналу «Сучасність».

З листопада 2011 року - знову на посаді головного редактора цього журналу.

Віце-президент Асоціації українських письменників.