Кочурова Н. Німецьке коріння міста Арциз: до 210-ї річниці заснування

 

Уявіть, що час — це лише тонка вуаль. Якщо затамувати подих посеред сьогоднішньої метушні, можна почути звуки, з яких починалася наша історія: втомлений скрип коліс переселенців і жваву перекличку молотів у перших кузнях. Це музика німецької працелюбності, яка 210 років тому перетворила тихий степ на наш спільний дім.

Арциз — місто, чиє ім'я звучить із французьким шармом, але чиє серце завжди билося з німецькою точністю. Назване на честь перемоги над Наполеоном при Арсі-сюр-Об, це степове містечко стало домівкою для тих, хто звик довіряти лише своїй вірі та своїм рукам. Мало хто пам'ятає, що його першим, «домашнім» ім'ям було Йоганесхорт.

Долі було завгодно, щоб уже у 1818 році на цих землях зазвучало ім'я Арциз. Зміна назви не змінила сутності: люди, які будували населений пункт, продовжували працювати з тією ж німецькою самовіддачею, закладаючи фундамент майбутнього. Бессарабські німці будували його як фортецю життя: рівні лінії вулиць, добротні будинки з каменю-черепашнику та золоті ниви виноградників. Через два століття ми озираємося назад, щоб зрозуміти: 210 років Арциза — це історія про те, як німецька завзятість стала частиною бессарабської душі.

Історія Арциза була б неповною без сусідніх Брієн — ще одного ювіляра цього року. У 1953 році ці дві німецькі колонії остаточно об'єднали свої долі, ставши єдиним організмом на карті Буджака (Брієни увійшли до складу Арциза). Наша сьогоднішня розповідь — це данина поваги їхньому спільному минулому. Ми зосередимо увагу на головних архітектурних та духовних віхах Арциза і Брієн, простеживши їхній шлях крізь бурі та випробування, що почалися в 1940-му.

Центром життя в будь-якій німецькій колонії завжди були віра, праця та освіта. На старих картах ці осередки позначені школами, лікарнями, млинами, заводами тощо.

На жаль, час не пощадив храмів обох колоній. Від величної кірхи Арциза, зведеної у 1880 році, сьогодні зберігся лише фрагмент оригінального паркану. Ця кована огорожа — не просто межа ділянки, а пам'ятник місцевій майстерності: металеве полотно було виготовлене на знаменитій фабриці родини Меске. Сьогодні Арциз дбайливо зберігає пам'ять про німецьку спадщину: кожен мандрівник може не лише побачити справжню кладку та литво, а й зануритися в історію за допомогою інформаційних табличок. Достатньо відсканувати QR-код, щоб оживити минуле й дізнатися повний літопис цього місця.

До 1940 року в колонії Brienne були дві кірхи. Перша була побудована ще у 1852 році, а другу — спроєктовану архітектором Оскаром Бюкселем — почали будувати у 1934 році. На жаль, другу так і не встигли ввести в експлуатацію . До наших днів жодна будівля не зберіглась, проте на місці розташуванні другої  споруди сьогодні встановлено пам'ятну табличку, що нагадує про її історію.

Якщо кірхи були архітектурною домінантою та серцем будь-якого населеного пункту, то його інтелектуальним фундаментом слугували школи.

На території Арциза колись розташовувалися дві шкільні будівлі — «стара» та «нова». На жаль, жодна з них не збереглася до наших днів. Проте «нова» школа і після від'їзду німців довгий час залишалася для місцевих жителів справжнім храмом науки, продовжуючи свою роботу в радянський період (що підтверджує рідкісний архівний знімок тих років).

Брієнській щколі — 122 роки.  Будівля, зведена ще у 1904 році, збереглася в майже ідеальному стані. Ії історичні стіни донині слугують своїй первісній меті: тут, як і століття тому, триває навчальний процес, а діти захоплено осягають ази науки (фото додається).

Неможливо оминути увагою й історію медицини в Арцизі. Будівля місцевої лікарні, зведена у 1912–1913 роках, збереглася до наших днів і досі частково використовується за своїм прямим призначенням. 

Говорячи про медичних працівників того часу, не можна не згадати знаменитого фельдшера німецького походження Карла Бірера. Саме завдяки його невтомній праці підтримувалося здоров'я колоністів. До слова, у місті збереглася не лише будівля лікарні, а й будинок, у якому жив сам легендарний медик.

Окрім об'єктів освіти та медицини, в Арцизі збереглася ще одна унікальна будівля, що стала справжньою архітектурною родзинкою міста. Йдеться про приміщення колишньої «Сирітської каси», яке спроєктовано знаменитим архітектором Христіяном Бойтельсбахером. Тонка робота майстра досі незмінно привертає увагу туристів, доповнюючи історичний вигляд старого Арциза та нагадуючи про високий рівень соціальної організації колоністів (старе й нове фото). 

Сирітська каса

столбец2

Слідом за розквітом архітектури та медицини Арциз стрімко утверджувався і як промисловий центр регіону. Імена місцевих промисловців і досі залишаються «знаком якості» в історичній пам'яті краю. 

Джозеф Меске

В усіх на слуху були фабрика Меске та підприємство Богнера, чия продукція славилася далеко за межами міста. Не менш важливу роль в економіці відігравав і текстильний кластер: ткацькі виробництва Крафта та Мойшнера.

Доля цих промислових гігантів склалася по-різному. Справжньою вдачею можна вважати збереження будинку Джозефа Меске: будівля дійшла до нас в ідеальному стані і сьогодні продовжує слугувати суспільству — в її стінах розташовується відділ культури та туризму Арцизької громади. Частково вціліли і старі виробничі цехи його фабрики. 

Виробництво Меске

Будинок Джозефа Меске ( нині - відділ культури)

На привеликий жаль, час не пощадив спадщину Богнера — від його будинку і могутніх цехів не залишилося й сліду. Інша участь спіткала підприємства Крафта і Мойшнера: з приходом радянської влади вони були об'єднані в єдиний комбінат. Сьогодні це приватне підприємство не просто існує, а й продовжує працювати за своїм первісним профілем, зберігаючи спадкоємність традицій.

Говорячи про коріння, не можна забувати про німецькі цвинтарі Арциза та Брієн. Дивно, але всупереч варварству радянської епохи, частина надгробків збереглась в прекрасному стані. Один із них належить сину Якоба Клетта, найзнаменитішого очільника нашого міста. На сьогодні ім'я Якоба Клетта знову носить одна з вулиць Арциза. Це не просто топоніміка, а данина поваги людині, яка всім серцем любила наш край.

За кожною відновленою датою, за кожним врятованим надгробком стоять конкретні люди. Я не можу не згадати тих, хто розділяє зі мною цю місію — збереження спадщини бессарабських німців. Це люди, завдяки яким наше минуле набуває голосу в теперішньому. Пам'ять не живе сама по собі — її дбайливо зберігають ентузіасти, дослідники та просто небайдужі люди. Коли «залізна завіса» впала, бессарабські німці нарешті змогли безперешкодно повернутися на свою малу батьківщину. За ці роки за особливі заслуги звання Почесного громадянина міста Арциз були удостоєні ті, хто всім серцем був відданий цій землі: Зігмунд Цибарт, Едвін Кельм, Еміль Германн. Особливе місце в цьому ряду посідає пані Анна Стоянова, також Почесний громадянин міста, яка понад 30 років була незмінним провідником, другом і надійним помічником для всіх бессарабських німців, що поверталися до своїх витоків.

Багато хто задається питанням, чи перервався німецький літопис нашого міста у 1940 році? Відповідь зберігають сімейні архіви Байєрів і Костенське— сімей, чиї предки залишилися в Арцизі попри всі перипетії історії (залишилися тільки мами з дітьми).

Специфіка десятиліть набуває нового втілення. Неллі Челак, онука відомого фотографа Бруно Костенське, повертається до свого коріння не через об'єктив камери, а через олівець та пензель. Її роботи — це не просто малюнки, а жива пам'ять, написана не за правилами академічного живопису, а за велінням серця.

На цьому я тимчасово перериваю свою розповідь, але не ставлю крапку, лише кому. Сподіваюся, цей невеличкий екскурс у минуле зміг зацікавити читачів. Минуле Арциза і Брієн складається з безлічі таких доль, і кожна з них безцінна.

Для поціновувачів місцевої історії на території Арцизької громади функціонують туристичні маршрути: «Два полюси одного міста: історія та сучасність», «Скіфська тропа», «Стежками бессарабських колоністів». Тож запрошуємо всіх бажаючих поринути у історичне минуле  Арцизької громади доєднавшись до екскурсій, які організовує Арцизький історико-краєзнавчий музей.

 

Die deutschen Wurzeln der Stadt Arzis zum 210. Jahrestag ihrer Gründung

*Arzis (Johanneshorst) und Brienne (Peterswunsch)

Stell dir vor, die Zeit sei nichts weiter als ein dünner Schleier. Wenn man inmitten der heutigen Hektik den Atem anhält, kann man die Geräusche hören, mit denen unsere Geschichte begann: das müde Knarren der Wagenräder der Siedler und das fröhliche Klirren der Hämmer in den ersten Schmieden. Das ist die Musik deut-scher Fleißigkeit, die vor 210 Jahren die stille Steppe in unser gemeinsames Zuhause verwandelte.

Artsyz - eine Stadt, deren Name nach französischem Charme klingt, deren Herz jedoch stets mit deutscher Präzision schlug. Benannt nach dem Sieg über Napoleon bei Arcis-sur-Aube, wurde diese Steppenstadt zur Heimat für jene, die es gewohnt waren, nur ihrem Glauben und ihren eigenen Händen zu vertrauen. Nur wenige erin-nern sich daran, dass sein erster, „heimi-scher" Name Johanneshorst war. Das Schicksal wollte es, dass bereits 1818 auf diesen Böden der Name Arzis (später Artsyz) erklang. Die Namensänderung änderte nichts am Wesen: Die Menschen, die die Siedlung aufbauten, arbeiteten weiterhin mit derselben deutschen Hingabe und leg-ten den Grundstein für die Zukunft.

Die Bessarabiendeutschen bauten es als Festung des Lebens: gerade Straßen, solide Häuser aus Muschelkalk und goldene Weinberge. Zwei Jahrhunderte später bli-cken wir zurück, um zu verstehen: Die 210-jährige Geschichte von Artsyz ist die Geschichte davon, wie deutsche Beharrlichkeit Teil der bessarabischen Seele wurde.

Die Geschichte von Artsyz wäre unvoll-ständig ohne das benachbarte Brienne ein weiterer Jubilar dieses Jahres. Im Jahr 1953 verbanden diese beiden deutschen Kolonien endgültig ihr Schicksal und wurden zu einer Einheit auf der Landkarte des Budschaks (Brienne wurde Teil von Artsyz).

Unsere heutige Erzählung ist eine Hom-mage an ihre gemeinsame Vergangenheit. Wir konzentrieren uns auf die wichtigsten architektonischen und geistigen Meilensteine von Artsyz und Brienne und verfolgen ihre Wege durch die Stürme und Prüfungen, die 1940 begannen.

Im Mittelpunkt des Lebens in jeder deutschen Kolonie standen stets Glaube, Arbeit und Bildung. Auf alten Karten sind diese Siedlungen mit Schulen, Krankenhäusern, Mühlen, Fabriken und so weiter verzeichnet. Leider hat die Zeit die Kirchen beider Kolonien nicht verschont.

Von der majestätischen Kirche in Artsyz, die 1880 erbaut wurde, ist heute nur noch ein Fragment des ursprünglichen Zauns erhalten.

Dieser schmiedeeiserne Zaun bildet die Grundstücksgrenze und ist zugleich ein Denkmal für die lokale Handwerkskunst: Das Metallgitter wurde in der berühmten Fabrik der Familie Meske gefertigt. Heute bewahrt Artsyz das deutsche Erbe sorgfältig: Jeder Reisende kann nicht nur das originale Mauerwerk und die Gussarbeiten bewundern, sondern mithilfe von Informationstafeln auch in die Geschichte eintauchen. Es genügt, den QR-Code zu scannen, um die Vergangenheit zum Leben zu erwecken und die vollständige Chronik dieses Ortes zu erfahren.

Bis 1940 gab es in der Kolonie Brienne zwei lutherische Kirchen. Die erste wurde bereits 1852 errichtet, während mit dem Bau der zweiten, die vom Architekten Oskar Büxel entworfen wurde, 1934 begonnen wurde. Leider wurde die zweite Kirche nie in Betrieb genommen. Bis heute ist keines der Gebäude erhalten geblieben, doch an der Stelle des späteren Bauwerks befindet sich heute eine Gedenktafel, die an seine Geschichte erinnert.

Waren die Kirchen das architektonische Wahrzeichen und das Herzstück jeder Ortschaft, so bildeten die Schulen ihr in-tellektuelles Fundament.

Auf dem Gebiet von Artsyz standen einst zwei Schulgebäude, das „alte" und das „neue". Leider ist keines von beiden bis heute erhalten geblieben. Dennoch blieb die neue" Schule auch nach dem Abzug der Deutschen für die Einheimischen lange Zeit ein wahrer Tempel der Wissenschaft und setzte ihren Betrieb in der Sowjetzeit fort (was ein seltenes Archiv-foto aus jener Zeit belegt).

Die Schule in Brienne ist 122 Jahre alt und sie ist großartig! Das bereits 1904 er-richtete Gebäude ist in nahezu perfektem Zustand erhalten geblieben. Erstaunli-cherweise dienen die historischen Mauern bis heute ihrem ursprünglichen Zweck: Hier findet, wie vor einem Jahr hundert, der Unterricht statt, und die Kinder lernen begeistert die Grundlagen der Wissenschaft.

Auch die Geschichte der Medizin in Artsyz darf nicht außer Acht gelassen werden. Das Gebäude des örtlichen Krankenhauses, das in den Jahren 1912-1913 errichtet wurde, ist bis heute erhalten geblieben und wird teilweise noch immer für seinen ursprünglichen Zweck genutzt.

Wenn man von den medizinischen Fach-kräften jener Zeit spricht, darf man den berühmten Feldscher deutscher Herkunft, Karl Bierer, nicht unerwähnt lassen. Gerade dank seiner unermüdlichen Arbeit wurde die Gesundheit der Kolo-nisten aufrechterhalten.

Übrigens sind in der Stadt nicht nur das Krankenhausgebäude, sondern auch das

Haus erhalten geblieben, in dem der legendäre Mediziner selbst lebte.

Neben den Bildungs- und medizinischen Einrichtungen ist in Artsyz noch ein weiteres einzigartiges Gebäude erhalten geblieben, das zu einem echten architekto-nischen Highlight der Stadt geworden ist. Es handelt sich um das Gebäude der ehemaligen Waisenkasse, das vom berühmten Architekten Christian Beutelsbacher entworfen wurde. Die filigrane Arbeit des Meisters zieht bis heute ungebrochen die Aufmerksamkeit der Touristen auf sich, ergänzt das historische Erscheinungsbild des alten Artsyz und erinnert an das hohe Niveau der sozialen Organisation der Kolonisten.

Nach der Blütezeit von Architektur und Medizin etablierte sich Artsiz rasch auch als industrielles Zentrum der Region. Die Namen der lokalen Industriellen gelten bis heute als „Gütesiegel" im historischen Gedächtnis der Region. In aller Munde waren die Fabrik von Meske und das Un-ternehmen von Bogner, deren Produkte weit über die Stadtgrenzen hinaus be-kannt waren. Eine nicht minder wichtige Rolle in der Wirtschaft spielte auch die Textilindustrie: die Webereien von Kraft und Meichsner.

Das Schicksal dieser Industriegiganten verlief unterschiedlich. Als echtes Glück kann man die Erhaltung des Hauses von Josef Meske bezeichnen: Das Gebäude ist in perfektem Zustand erhalten geblieben und dient auch heute noch der Gemein-schaft. In seinen Mauern ist die Abteilung für Kultur und Tourismus der Gemeinde Artsyz untergebracht.

Auch die alten Produktionshallen seiner Fabrik sind teilweise erhalten geblieben. Zu großem Bedauern hat die Zeit das Erbe von Bogner nicht verschont - von seinem Haus und den mächtigen Hallen ist keine Spur mehr übrig. Ein anderes Schicksal ereilte die Betriebe von Kraft und Meischsner: Mit dem Antritt der Sowjetmacht wurden sie zu einem einzi-gen Kombinat zusammengeschlossen. Heute existiert dieses Privatunternehmen nicht nur weiterhin, sondern arbeitet auch nach wie vor in seinem ursprünglichen Tätigkeitsbereich und bewahrt so die Kontinuität der Traditionen. Wenn man von den Wurzeln spricht, darf man die deutschen Friedhöfe von Artsyz und Brienne nicht vergessen. Erstaunlicherweise sind trotz der Barbarei der Sowjetzeit einige Grabsteine in hervorragendem Zu-stand erhalten geblieben. Einer davon gehört dem Sohn von Jakob Klett, dem berühmtesten Bürgermeister unserer Stadt. Heute trägt eine der Straßen von Artsyz wieder den Namen Jakob Klett.

Das ist nicht nur eine Frage der Ortsna-menkunde, sondern eine Ehrung für ei nen Menschen, der unsere Region von ganzem Herzen liebte.

Hinter jedem wiederhergestellten Datum, hinter jedem geretteten Grabstein stehen konkrete Menschen. Ich möchte unbe-dingt diejenigen erwähnen, die mit mir diese Mission teilen, das Erbe der Bessarabiendeutschen zu bewahren. Es sind Menschen, dank derer unsere Vergangenheit in der Gegenwart eine Stimme erhält. Die Erinnerung lebt nicht von selbst - sie wird von Enthusiasten, Forschern und einfach nur engagierten Menschen sorg-fältig bewahrt. Als der „Eiserne Vorhang" fiel, konnten die Bessarabier endlich un-gehindert in ihre kleine Heimat zurück-kehren. In diesen Jahren wurde der Titel eines Ehrenbürgers der Stadt Artsyz für besondere Verdienste an diejenigen verliehen, die diesem Land von ganzem Her-zen verbunden waren: Siegmund Ziebart,Edwin Kelm, Emil Hermann und einen be-sonderen Platz in dieser Reihe nimmt Frau Anna Stoyanova ein, ebenfalls Eh-renbürgerin der Stadt, die über 30 Jahre lang eine unverzichtbare Begleiterin, Freundin und zuverlässige Helferin für alle Bessarabiendeutschen war, die zu ih-ren Wurzeln zurückkehrten.

Viele fragen sich, ob die deutsche Chronik unserer Stadt im Jahr 1940 unterbro-chen wurde. Die Antwort darauf findet sich in den Familienarchiven der Famili-en Bayer und Kostenski, deren Vorfahren trotz aller Wechselfälle der Geschichte in Artsyz geblieben sind (es blieben nur Mütter mit ihren Kindern zurück).

Jahrzehnte später findet diese Verbin-dung der Zeiten eine neue Verkörperung. Nelly Chelak, die Enkelin des bekannten Fotografen Bruno Kostenske, kehrt nicht durch das Objektiv einer Kamera, sondern mit dem Pinsel zu ihren Wurzeln zurück. Ihre Werke sind nicht bloß Zeichnungen, sondern lebendige Erinnerung, die nicht nach den Regeln der akademischen Malerei, sondern aus tiefstem Herzen entstanden ist. An dieser Stelle unterbreche ich meine Erzählung vorübergehend, setze aber keinen Punkt, sondern nur ein Komma. Ich hoffe, diese Geschichte konnte eure Herzen erwär-men und schöne Erinnerungen in euch wecken. Die Vergangenheit von Artsyz und Brienne ist aus einer Vielzahl solcher Schicksale gewoben, und jedes einzelne davon ist von unschätzbarem Wert.

Für Liebhaber der lokalen Geschichte gibt es im Gebiet der Gemeinde Artsyz folgende touristische Routen: „Zwei Pole einer Stadt: Geschichte und Gegenwart“, „Der skythische Pfad“ und „Auf den Spuren der bessarabischen Kolonisten“. Wir laden daher alle Interessierten ein, in die historische Vergangenheit der Gemeinde Artsyz einzutauchen und an den vom Historisch-Heimatkundlichen Museum Artsyz organisierten Führungen teilzunehmen