Одеський краєзнавець: Художники-ювіляри

Показ дописів із міткою Художники-ювіляри. Показати всі дописи

неділя, 19 грудня 2021 р.

Художники – ювіляри грудня 2021

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографія представлена книжкова виставка «Художники-ювіляри грудня (155 років від дня народження Євгена Йосиповича Буковецького; 155 років від дня народження Василя Васильовича Кандинського; 125 років від дня народження Леоніда Овсійовича Мучника).

БУКОВЕЦЬКИЙ Євген Йосипович (5 (17).XII 1866 р., Одеса-27.VІІ 1948 р., Одеса) український живописець. У 1890 році закінчив Одеську рисувальну школу, де навчався у Киріака Костанді. Деякий час відвідував Петербурзську академію мистецтв та академію Жюльєна в Парижі. Член Товариства південноросійських художників, брав участь у виставках передвижників. Працював у галузі побутового жанру («У багатого родича», 1891; «В суді», 1895) та портрета (портрети К. Чуковського, 1903.1. Буніна, 1919, академіка В. Філатова, 1939). За ініціативою Буковецького було засновано Товариство художників імені К.К. Костанді в Одесі (1922-1929).

КАНДІНСЬКИЙ Василь Васильович (4 (16).ХІІ 1866 р., Москва - 13.XII 1944 р. Нейї-сюр-Сен, поблизу Парижа – російський живописець, один із засновників і теоретиків абстрактного мистецтва. До Одеси майбутній живописець переїхав у 1871 році. Навчався у гімназії (1876-1885).

Закінчив Московський університет. В 1897-98 роках навчався в Мюнхені - у Антона Ажбе, в 1900 році - в академії мистецтв у Ф. Штука. Навчаючись в Мюнхені, Кандінський одночасно дебютував своїми роботами на виставці Товариства південноросійських художників в Одесі. На протязі 14 років В. Кандінський регулярно експонував свої роботи на виставках Товариства південноросійських художників та інших художніх товариств, показав в Одесі 200 творів, що відносяться до напруженішого та плідного періоду його творчості. В Мюнхені (разом з Ф. Марком) заснував мистецьке об’єднання «Синій вершник». Кандінський створив теорію «підсвідомого» мистецтва, яке, на його погляд, мало бути виразом «чистого духу», звільненого від матерії. Відповідно до цієї теорії написав картини «Імпровізація № 7» (1910), «Композиція № 10» (1939), які являють собою сполучення беззмістовних різнокольорових плям та ліній. В 1914 році повернувся до Росії, з кінця 1921 року жив У Німеччині, з 1933 року - в Парижі.

МУЧНИК Леонід Овсійович (17.XII 1896 р., Одеса - 08.01.1966, Одеса) – український живописець. У 1911-1914 рр. навчався в Одеському художньому училищі під керівництвом видатних педагогів Киріака Костанді та Геннадія Ладиженського. В 1926 році закінчив Одеський художній інститут. Вже в студентські літа Л.О. Мучник бере участь у виставках Товариства імені К.К. Костанді. В 1934 році на УІ всеукраїнській виставці у Києві було показано його картину «Підвіз провіанту до броненосця «Потьомкін» у 1905 р.» Ще твори Л.О. Мучника: «Повстання на крейсері «Очаков» (1937, Харківський художній музей), «Ми ще повернемося!» (1944-1947), «Потьомкінці виносять на берег тіло вбитого Г. Вакуленчука» (1947-1957), обидва - в Одеському художньому музеї, краєвиди.

неділя, 15 жовтня 2017 р.

"Фарби південного краю" : до 165-річчя від дня народження К. К. Костанді

«Киріак Костанді – наша художня совість» П. Нілус, 1910 р.

Киріак Костянтинович Костанді (3.10.1852 – 31.10.1921) – живописець, педагог, лідер Південноросійської (одеської) художньої школи. Академік ІАХ, член Товариства «передвижників», один із засновників Товариства південноросійських художників і його голова в 1902-1920 рр.

Народження, походження прізвища

Народився в під Одесою в бідній багатодітній сім'ї грецького рибака Костянтина Костантіді Василькеті. Легенди твердять, що батько Киріака родом з острова Санторіно, підданий Греції. Кажуть, що під час плавання Чорним морем його захопили пірати й висадили на якомусь острові, звідки молодий грек втік до селища Дофінівка біля Одеси (це селище Ю. Яновський описав у «Вершниках»). Там він одружився з дочкою грецького рибалки Фотині Філіолог.

Прізвище Костанді з'явилось від видозміненого вимови по батькові – Костантіді. Киріак був шостою дитиною в сім'ї. В дев'ятирічному віці він втратив батька і в 1862 році влаштувався працювати сидельцем у бакалійній крамниці, згодом у винному погребі Курле, в шинку «Алазань».

У витоків творчого шляху

З малих літ хлопчик захоплювався малюванням. Кожну вільну хвилину він «замальовував сценки, що відбувалися в погребі, крейдою на стійці, вугіллям або олівцем на стіні», – писав перший біограф Костанді В.Ф. Лазурський.

Одного разу його малюнки побачив фотограф Бюлль і запросив ретушером до себе в майстерню, де Кирік пропрацював два роки.

З 1870 році Костанді навчався у безкоштовному класі малювальної школи Одеського товариства витончених мистецтв, яку заснував Г. Маразлі.

«В автобіографії Костанді каже, що з вчителів школи він зберіг найсвітліші спогади про Іорині, Бауера і Мальмане як про людей, які вселяли любов до мистецтва своїм учням», – відзначав В. Лазурський.

У 1873 році за надані до випускних іспитів п'ять портретів, виконаних олією, чотири натюрморти і шість малюнків олівцем, він отримав срібну медаль. Його роботи в числі кращих були послані в Академію мистецтв, але для навчання в Академії Костанді бракувало коштів. Вступу до Академії допоміг щасливий випадок… В цей час в Одесі у своєї дочки Ольги Латрі гостював Іван Айвазовський. Власник заводу Бертран представив Киріака великому мариністу. Айвазовському сподобалися роботи Костанді – і він умовив грецького консула Вучину надати парубкові матеріальну підтримку.

1874–1882 рр. – роки навчання в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі у педагога Павла Чистякова, який свого часу виховав Левітана і Васнецова.

У 1884 р. разом з художниками Є. Буковецьким і П. Нілусом відвідав Францію, Австрію, Німеччину й Італію. Костанді був вражений французьким імпресіонізмом.

Повернення до Одеси

8 лютого 1885 року в Одеській художній школі при Товаристві витончених мистецтв почалася викладацька діяльність Костанді на посаді старшого викладача.

В 1890 став одним із засновників і постійних експонентів Товариства південноросійських художників, яке з'явилося як результат попередньої інтенсивної діяльності Товариства пересувних художніх виставок. З 1902 року Костанді був головою об’єднання. Виключно велика роль Костанді як одного з організаторів і майже незмінного керівника Товариства південноросійських художників: при завантаженості педагогічною роботою він знаходив час бувати майже на кожному загальних зборах Товариства, засіданні журі, нараді правління.

Другий раз в Європі Костанді побував влітку 1900 року з групою південноруських художників, в числі яких були Л. Пастернак, П. Нілус, Г. Головков, А. Стіліануді. Художник оглянув картинні галереї Відня, Мюнхена, Швейцарії. Кінцевою метою поїздки була Всесвітня виставка в Парижі. Картина Костанді «Рання весна» була відзначена бронзовою медаллю виставки.

"Рання весна", 1900

У 1899 році Костанді отримав звання професора і посаду керівника майстерні станкового живопису.

У 1900 році художник в третій раз здійснює поїздку за кордон, після якої приступає до роботи над одним з кращих своїх творів - картиною «Квітучий бузок» (1902). Задум картини виник у художника, коли він знімав дачу, що належить монастирю в районі Великого фонтану. Серед послушників був молодий Василь Алексєєв, який зблизився з художником і під його впливом залишив монастир і вступив в Одеське художнє училище. Вважається, що Алексєєв став прототипом ченця на картині «Квітучий бузок».
У 1902 році на виставці ПРХ загальне захоплення викликала картина «Квітучий бузок», яка була придбана для Міського музею за 1000 рублів.

"Квітучий бузок", 1902

В 1907 «за популярність на художньому поприщі» Костанді визнаний гідним звання академіка.

З 1917 року, продовжуючи викладацьку роботу, Киріак Костянтинович призначається директором Одеського міського художнього музею, одним з ініціаторів створення якого він був в 1898 році. Після революції художник працював експертом місцевої комісії з охорони пам'яток старовини.

Сучасники про Костанді

У 1890 р під час перебування в Одесі Ілля Рєпін відвідав малювальну школу і багато часу присвятив докладному огляду учнівських робіт. За словами Рєпіна, «в Одесі, в школі малювання, К.К. Костанді надзвичайно добре веде свій клас – результати прекрасні!»

Учень Костанді, член Товариства південноросійських художників Б. Егіз згадує: «Костанді дуже тонко тлумачив сутність краси зображення і вселяв любов до безпосереднього уважного вивчення і виконання. Він з перших же кроків намагався розвинути художній смак, застерігав від всього крикливого, манірного, вигадливого. Він був противником поверхового ставлення до роботи. Вказівки його були завжди влучними, ясними і значними. Причому особливу увагу з перших же днів навчання зверталося не стільки на суху академічну вишкіл, скільки на художню сторону спостереження і виконання».

«Костанді, – говорив Чистяков, – вчить їх [учнів] розмовляти з природою, відкриває їм таємниці її чарівності і тонко тлумачить її художню сутність».

Про родину

З малих років Киріак Костанді мріяв про велику сім'ю. Після повернення з Петербургу до Одеси він незабаром одружився на грекині Єфросинії Князєвій, з якої у них народилося п'ять доньок і три сини.

«Киріак Костянтинович був не пристосований до побуту, – наголошує головний хоронитель Одеського художнього музею Людмила Єрьоміна. – Все життя він з сім'єю жив на зйомних квартирах. Коли він став директором Одеського художнього музею, то з усім сімейством оселився в порожніх залах музею. Квартиру в будинку Навроцького по вулиці Пастера, 46 (колишня Херсонська) сім'ї Костанді подарував купець Петрококіно – художник-аматор, який брав у живописця уроки. Але квартира виявилася дуже сирою, і Костанді зробив з нею майстерню. А сам з сім'єю продовжував проживати при музеї. Тільки після смерті Костанді, в 1921 році, сім'я переїхала на Херсонську».

Родина Костанді, 1902 р.

Останні роки життя

Сили художника підірвала хвороба серця. На початку 1920 року стан художника значно погіршився. Останнє літо він провів на дачі Великого Фонтану. Незважаючи на санаторне лікування, 31 жовтня 1921 художник помер у віці 69 років.

Похований Киріак Костянтинович Костанді на Другому міському кладовищі.

Вшанування пам’яті

З 1922 року в Одесі функціонувало Товариство художників імені Киріака Костанді, яке організували учні та друзі покійного художника Ісаак Бродський, Павло Волокидін, Митрофан Греков, Олексій Шовкуненко. Вони об'єднали художників традиціоналістської і помірно-модерністської орієнтації. Це товариство проіснувало до 1927 року.

За життя художника не було жодної його персональної виставки. Тільки в 1924 році відбулася перша - посмертна - виставка його робіт, плід зусиль Товариства ім. Костанді. Наступні виставки пройшли в 1941 і 1952 рр. в Одесі, в 1941 і 1977 рр. в Києві. У 1996 році Одеський художній музей і Грецький фонд культури організували виставку «Киріак Костанді, його учні та інші художники-греки в Одесі». 11 жовтня 2017 в філії Грецького фонду культури відбулась виставка «Від учителя до учня». Були представлені творчі роботи викладачів Одеського театрально-художнього училища в рамках проекту: «Маловідомий К. К. Костанді (15.10.1852-31.10.1921).

Ім’ям Костанді в Одесі названі вулиця, яка знаходиться між вул. Ільфа і Петрова і Фонтанською дорогою, і два провулка - 1-й і 2-й провулки Костанді.

Біля входу в Дитячу художню школу імені Костанді в Лютеранському провулку, 3 встановлено барельєф художника.

1 вересня 2010 р. в Одесі у дворі будинку № 46 по вул. Пастера відкрито пам’ятник відомому художнику-одеситу (скульптор Зоя Ломикіна та архітектор Володимир Бреславцев). За цією адресою сім'я художника проживала з 1910 по 1916 рік.

26 жовтня 2013 року меморіальна дошка з кольорового мармуру, виготовлена відомим одеським скульптором Олександром Князиком, була встановлена на будинку № 46 по вулиці Пастера (оновлено у жовтні 2017 року).

2 вересня 2017 року на Аллеї зірок на вул. Ланжеронівській було встановлено «зірку» на ім’я Киріака Костанді.

Творча спадщина

За роки свого життя Костанді написав сотні картин і етюдів, які зберігаються у таких музеях, як Національний художній музей України, Третьяковська галерея, Одеський художній музей (найбільша колекція), Миколаївський обласний художній музей імені В. В. Верещагіна, Російський музей тощо, а також багатьох приватних колекціях.

Його учнями були десятки відомих художників. Зокрема, заслужені діячі мистецтв Ісаак Бродський та Петро Васильєв, відомі живописці Павло Волокидін та Теофіл Фраєрман, баталіст Митрофан Греков, народний художник СРСР Олексій Шовкуненко, а також художники південноросійської школи: Осип Браз, Євген Буковецький, Герасим Головков, Тіт Дворніков, Петро Нілус тощо.

З фонду відділу краєзнавчої літератури і бібліографії

Александр Стилианули: [биография, работы художника] // Кириак Костанди и художники-греки в Одессе / Сост. О. М. Барковская, Л. А. Еремина, Т. В. Щурова. Пер. на англ. В. Ю. Сунцова. – О.: Друк. – 2002. – С. 97-126.
Афанасьев, В. К.К.Костанді. Нариси про життя і творчість. // К., Мистецтво, 1955. – 34 с.
Афанасьев, В. Кириак Константинович Костанди. 1852-1921. – М., Искусство, 1953. – 27 с.
Афанасьєв, В. Киріак Костянтинович Костанді [Текст] : [біогр.] // Майстри пензля. – Одеса: Одеське книжкове видавництво, 1960. – С. 7-30.
Кириак Константинович Костанди : / Худож. и человек / : Воспоминания об отце сына М.К.Костанди : 150-летию со дня рождения выдающегося худож. посвящ. / Лит. запись и сост. Л.Еремина. – О.: Астропринт, 2002. – 72 с.: ил.
Кириак Костанди и художники-греки в Одессе: конец ХІХ нач. ХХ вв. : Посвящается 150-летию со дня роождения К.Костанди / Греч. Фонд Культуры; Одес. фил.; Одесгос. науч. б-ка им. М.Горького; Одес. худож. музей; Редкол.: О.Ф.Ботушанская, Г.А.Изувита, С.З. Лушик и др.; Сост.:О.М.Барковская, Л.А.Еремина, Т.В. Щурова. – Одесса: Друк, 2002. – 204 с.:ил.
Костанди Кириак Константинович (1852-1921) [Текст] : [биогр. очерк] //Сто великих одесситов: Сост. А.Либин, Н.Маковец. – Одесса: Optimum, 2009.– С. 201-204. – фот.
Костанді Кіріак Костянтинович [Текст] // Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Одес. обл. К., 1969. – С. 100, 564.
Нюрберг, А. К.К. Костанди в Одессе [Текст] / Нюрберг А. // Воспоминания, встречи, мысли об искусстве. – М., 1969. – С. 59-64.
Седых, С. Документы К.К. Костанди в архивах [Текст] : [перечень документов найденных в архивных фондах, связанные с жизнью итворчеством художника К.К. Костанди] // Архів. Історія. Сучасність. :[матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 95-річчю Держ. архівуОдес. Обл. (1920-2015), Одеса, 3-4 вер. 2015 р.]. – Одеса: Бондаренко М.О.,2016. – Вип. 2. – С. 309-310.

Сторінками періодичних видань

Абрамов, В. 100 произведения Костанди : [новые произведения выдающегося художника и педагогаа в Одес. худож. музее] // Веч. Одесса. – 1976. – 18 окт.
Бржестовская, Н. Громкий юбилей тихое забвение : [о творчестве и жизни одес. живописца К.Костанди] // Юг. – 2007. – 15 нояб. – С. 3. – фот.
Бродавко, Р. Наша художественная совесть : [крат. биогр. худож. К.Костанди] // Одес. вестн. – 2005. – 20 окт. – С. 1. – фот.
Бурд, Г. «Монах». З життя К.К.Костанді : [видатного укр. живописця] // Чорноморська комуна. – 1964. – 5 лип.
Бурд, Г. З ченців – у художники : [про худож. К.К.Костанді] // Войовн. атеїст. – 1964. - № 9. – С. 50-51.
Вадимова, Л. Основатель южнорусской школы живописи : [биогр. очерк о К.Костанди] // Одес. вестн. – 2006. – 28 окт. – С. 12.
Гай, У. Світ гармонії і краси : [про одес. роки життя К.Костанді]. //Україна. – 1983. - № 7. – С. 12. – фот.
Голубовський, Є. і Лущик С. Зачарований одеським сонцем : [до 120-річчя від дня народження одес. художника К.К.Костанді] // Комсомольська іскра. – 1972. – 3 жовт.
Голяева, И. …И был счастлив : [к 150-летию со дня рождения К.К.Костанди] // Одес. известия. – 2002. – 3 окт. – С. 3.
Голяева, И. Памяти Кириака Костанди // Одес. известия. – 2002. – 24 дек. – С. 3.
Зленко, Г. Кіріаку Костанді сто п’ятдесят років // Веч. Одесса. – 2002. – 3 окт. – С. 4.
Колорит школы Костанди : [выст. работ выдающегося художника в Одес. худож. музее в рамках «Дней Греции в Одессе] // Веч. Одесса. – 1996. –4 апр. – С. 3.
Костанди, М. Красота спасет мир : [о художнике нашем земляке К.К.Костанди] // Веч. Одесса. – 1987. – 19 окт.
Кузнецова, С. Наследники традиций (к 90-летию памяти художникаК.Костанди) [Текст] // Одес. известия. – 2011. – 15 дек. – С. 9. – фот.
Малынов, М. К юбилею Костанди: [победителем муницип. худож. конкурса, посвящ. памяти выдающегося худож. Кириака Костанди, стал одес. худож. Владимир Кабаченко] // Одес. известия. – 2008. – 20 нояб. – С. 2. –фот.
Московченко, В. Видатний український живописець // Молодь України. – 1959. – 23 серп.
Недзведский, А. Твой художник, Одесса! : [К.К.Костанди] // Веч. Одесса. – 1979. – 22 сент.
Нюренберг, А. Кириак Костанди : [воспоминания] // Одесса. – 1996. – № 2. – С. 50-51. – ил.
Попов, В. Художники-греки в Одессе : [выст. «К.К.Костанди, его ученики и др. художники-греки в Одессе конца ХІХ нач. ХХ вв.»] // Одес. вестн. – 1996. – 6 апр. – С. 4.
Рогинская, Ф. Заметки о передвижниках : [об участии одес. художников в передвижн. движении и о творчестве К.Костанди] // Юный художник. – 1982. - № 12. – С. 50-59. – фот.
Романчук, Б. Свет немеркнущих звезд : [на Аллее звезд 2 сент. появятся новые имена: Кириак Костанди, Валентин Катаев, Илья Ильф, Евгений Петров, Константин Паустовский, Валерий Ободзинский] / Б. Романчук // Жизнь в Одессе. – 2017. - № 36. – С. 7. – фот.
Савченко, В. Не вписавшиеся в «большое сегодня» : [к 150-летию со дня рождения К.К.Костанди и 80-летию Худож. об-ва им. Костанди в Одес.худож. музее открыта выст.] // Ор самеах. – 2003. – 29 янв. – С. 12.
Степанов, Н. Год Костанди – 2002 : [исполнилось 150 лет со дня рождения выдающегося укр. худож. К.Костанди, дир. И педагога Одес. рисов. шк., основателя худож. музея] // Веч. Одесса. – 2001. – 27 дек. – С. 3. – фот.
Усачев, И. Самоцветный талант : [краткий биогр. очерк] // Регион. вестн.– 2008. – 1 окт. – С. 1, 6. – фот.
Шевелев, С. Имя мастера : [К.Костанди, проф. живописи Одес. худож. ун-та] // Веч. Одесса. – 1992. – 221 февр.
Шевчук, Н. Кириак Константинович Костанди (1852-1921) : [краткая биогр.] // Гор. газета. – 2015. – 5 июня. – С. 8. – фот.

Про життя і творчість Киріака Костанді з мережі Інтернет

ЖЗЛ (КИРИАК КОСТАНДИ. ХУДОЖНИК И ПЕДАГОГ, ГОРДОСТЬ ОДЕССЫ) [Електрон. ресурс] // Parashutov. – 2013. – 23 сент. – Режтм доступа : htmlhttps://parashutov.livejournal.com/26702.html
Из воспоминаний Вячеслава Павловича Снежкова (1882-1959) [Forum.ART INVESTMENT.RU] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://forum.artinvestment.ru/showthread.php?t=213951
Как грек из Дофиновки до Санкт-Петербурга дошел [Одесская жизнь] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://odessa-life.od.ua/article/4038-kak-grek-izdofinovki-do-sankt-peterburga-doshel
Костанди Кириак [Художественная интернет-галерея] : [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://viknaodessa.od.ua/gallery/?author=208
Костанди Кириак Константинович (1852-1921) – живописец [Они оставили след в истории Одессы. Биографический справочник] : [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://odessa-memory.info/index.php?id=232
Костанди Кириак Константинович [Музей українського живопису] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://museum.net.ua/hudognik/kostandi-kiriak-konstantinovich/
Костанди Кириак Константинович [Чисто одесский сайт] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://odesskiy.com/k/kostandi-kiriak-konstantinovich.html
Художественное общество им. К.К.Костанди [Forum.ART INVESTMENT.RU] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://artinvestment.ru/auctions/?c=97550
Черкаська, Г. ОДЕСИТ-ХУДОЖНИК, ЯКИЙ НЕ МАЛЮВАВ МОРЕ /Ганна Черкаська [Електрон. ресурс] / Люди // UA Moda. – 2016. – 3 жовт. – Режим доступу : http://www.uamodna.com/articles/odesyt-hudozhnyk-yakyy-ne-malyuvav-more/

Картини К. К. Костанді із колекції Одеського художнього музею

Краски южного края from Одеська ОУНБ ім. М. Грушевського

Матеріал підготувала Наталя Магла, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського

четвер, 1 грудня 2016 р.

Кандинський Василь Васильович: до 150 років від дня народження

«Живопись есть грохочущее столкновение различных миров, призванных...
между собою создать новый мир, который зовется произведением».
В.В. Кандинский

Василь Васильович Кандинський - живописець, графік і теоретик образотворчого мистецтва, один з основоположників абстракціонізму, народився 16 грудня (4 грудня ст. т.) 1866 року в Москві, в сім'ї комерсанта В.С. Кандинського. У дитячі роки подорожував з батьками по країнах Європи і та Росії. У 1871 сім'я осіла в Одесі, тут майбутній художник закінчив гімназію, отримав художню і музичну освіту. У 1885-93 (з перервою в 1889-91) навчався на юридичному факультеті Московського університету, де вивчав економіку і право. У 1889р. перервав навчання за станом здоров'я, брав участь в етнографічній експедиції в Вологодської губернії.

У 1893р. В.Кандинський закінчив юридичний факультет. Працював художнім директором Кушнерёвської друкарні в Москві (1895).

Кар'єру художника В.Кандинський вибрав порівняно пізно - у віці 30 років. У 1896р. він влаштувався в Мюнхені і потім залишався в Німеччині до 1914р.
З 1897р. навчався живопису у приватній студії А. Ашбе.
У 1900р. вступив до Мюнхенської Академії мистецтв, де навчався у Франца фон Штука. З 1901р. В.Кандинський створив мистецьке об'єднання «Фаланга», організував при ньому школу, в якій сам же і викладав.
З 1900р. В.Кандинський багато подорожує, відвідівав Північну Африку, Італію, Францію; наїздами бував в Одесі та Москві. Брав участь у виставках Московського товариства художників.
У 1910 і 1912 роках брав участь у виставках художнього об'єднання «Бубновий валет». У ці роки він виробив новаторську концепцію «ритмічного» використання кольору в живопису.

У 1909р. В.Кандинський організував «Нове мюнхенська мистецьке об'єднання», в 1911 - альманах і групу «Синій вершник», членами якої стали відомі художники-експресіоністи, Франц Марк, Олексій Явленський, Маріанна Верьовкіна, а також Пауль Клее. Тоді ж у нього пройшла перша персональна виставка.
У 1914р. художник повернувся в Москву. У наступні роки працював над реалістичними і напівабстрактними полотнами, в основному пейзажами.
Після революції 1917р. В.Кандинський активно займався громадською роботою.
У 1918р. він брав участь в організації охорони пам'ятників, створення Музею живописної культури і Російської академії художніх наук, викладав у ВХУТЕМАСе і видав свою автобіографічну книгу «Сходинки» (М., 1918).
У 1918-1919р. він був членом художньої колегії Відділу ІЗО Наркомпросу, в 1919-1921р. - головою Всеросійської закупівельної комісії, вченим консультантом і завідувачем репродукционної майстерні, почесним професором Московського університету. Кандинський також був обраний віце-президентом Рахни. Продовжував він і писати - в цей період, зокрема, створені декоративні композиції на склі «Амазонка» (1918) і «Амазонка в горах» (1919).
У грудні 1921р. В.Кандинський виїхав для організації відділення Рахни в Берлін. Брав участь у Першій виставці російського мистецтва в Німеччині. До Росії він вже не повернувся.

У Берліні В.Кандинський почав викладати живопис і став видатним теоретиком школи «Баухауз». Незабаром В.Кандинський отримав всесвітнє визнання як один з лідерів абстрактного мистецтва.
У 1928р. художник прийняв німецьке громадянство, але коли в 1933р. до влади прийшли нацисти, емігрував до Франції.
З 1933 по 1944р. він жив в Парижі, активно беручи участь в інтернаціональному художньому процесі.
У 1939р. В.Кандинський прийняв французьке громадянство.
Помер В.Кандинський 13 грудня 1944 року в паризькому передмісті Нейї-сюр-Сен.

Пам'ять

У 1995 році в рамках Днів Кандинського в Одесі на будинку №17 по вулиці Дерибасівській, де жив художник, було відкрито меморіальну дошку.
У 2007 році в Росії заснована щорічна Премія Кандинського. Головний критерій вибору переможців - то, наскільки той чи інший художник своїми новітніми роботами вплинув на ситуацію в сучасному російському мистецтві.
6 серпня 2012 року в честь Кандинського названий кратер на Меркурії
Літак Аерофлоту Airbus A319 (VP-BUN) носить ім'я "В. Кандинський".
У 2016 році в Москві з'явилася вулиця Кандинського.
2 вересня 2016 року на Алеї Зірок Одеси з'явилася зірка Василя Кандинського.
В Ізраїлі в місті Кирьят Ата одна з вулиць міста носить ім'я Василя Кандинського.

Про життя та творчість художника:

[Сайт посвящен художнику В.В.Кандинскому] : [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.wassilykandinsky.ru/
Василий Кандинский [Электронный ресурс] // Библиотекарь.Ру. – Режим доступа: http://bibliotekar.ru/kandinskiy/index.htm
Живопись. Василий Кандинский [Электронный ресурс] // Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2. – Режим доступа: http://bibliotekar.ru/avanta/176.htm
Кандинский Василий: Картины и биография [Электронный ресурс] // Арт Планета Small Bay: художественно-исторический музей. – Режим доступа: http://smallbay.ru/kandinsky.html
Кандинский Василий Васильевич (1866-1944): Жизнь и творчество [Электронный ресурс]: [сайт посвящен художнику В.В.Кандинскому]. – Режим доступа: http://www.kandinsky-art.ru/
Кандинский Василий Васильевич Kandinsky, Wassily (1866, Москва - 1944, Нёйи-сюр-Сен) [Электронный ресурс] // Энциклопедия живописи. – Режим доступа: http://bibliotekar.ru/slovar-impr2/107.htm
Русская живопись 20 века: Абстракционизм. В.Кандинский [Электронный ресурс] // Культура здесь и сейчас. – Режим доступа: http://velikayakultura.ru/russkaya-zhivopis/russkaya-zhivopis-20-veka-abstraktsionizm-v-kandinskiy
Самин Д. К. Василий Кандинский [Электронный ресурс] // Сто великих художников. – Режим доступа: http://bibliotekar.ru/100hudozh/88.htm
Синий всадник Der Blane Reiter [Электронный ресурс] : [о движения, созданном в 1911 в Мюнхене Василием Кандинским, Францем Марком, Августом Макке и Генрихом Кампендонком, целью которого было продолжение исканий в области эмансипации искусства, начатых на первой выставке Нового мюнхенского художественного объединения]. – Режим доступа: http://bibliotekar.ru/slovar-impr4/9.htm

Відео про життя та творчість художника Василя Васильовича Кандинського:

1. Кандинський: культурне цілительство (фільм 1) (2013)

2. Кандинський: культурне цілительство (фільм 2) (2013)

3. Василь Кандинський. Фільм про художника до виставок Російського музею. Бразилія, Аргентина, Росія. 2014-2016 Режисери Е. Залманов, А. Левченко.

4. Василь Васильович Кандинський. Художник
ТОВ "Популярна література"

Тема програми: "Живопис Василя Кандинського"

5. "Василь Кандинський в Росії"

Цикл лекцій в рамках освітньої програми виставки "До запитання. Колекції російського авангарду з регіональних музеїв". Лекція "Василь Кандинський в Росії"

Мучник Леонід Овсійович: до 120 років від дня народження

Відомий художник і педагог Леонід Овсійович Мучник належить до старшого покоління українських радянських митців.
Народився він 1896 року в м. Одесі. Ще в початковій школі хлопець захоплюється живописом, а 1911 року вступає до Одеського художнього училища, де навчається під керівництвом видатних педагогів К.К. Костанді та Г. А. Ладиженського.
Молодий художник мріє про Петербурзьку Академію художеств. Закінчивши училище по першому розряду, він має право вступити до Академії без іспитів, та імперіалістична війна перешкоджає здійсненню його намірів, і юнак змушений іти на фронт.
1919 року Л.О. Мучник вступає до лав Червоної Армії і бере участь у боях проти білополяків та петлюрівців. Після закінчення громадянської війни він повертається до рідного міста і продовжує навчання в щойно створеному художньому інституті у видатного художника Павла Гавриловича Волокидіна.
Реалістичні традиції, які інститут унаслідував у училища, дружба з П.Г. Волокидіним мали великий вплив на формування передових поглядів молодого митця. Враження від війни та революції, численні розповіді учасників подій 1905 року, героїзм російських моряків залишили в душі художника глибокий слід. І невипадково однією з основних тем Його творчості стали революційні події на Чорному морі. Співець мужності радянських моряків, він створює і ряд картин, присвячених буремним рокам Великої Вітчизняної війни.
Вже в студентські літа Л. О. Мучник бере участь у виставках товариства імені К. К. Костанді. В 1934 році на VI всеукраїнській виставці у Києві було показано його картину «Підвіз провіанту до панцерника «Потьомкін» у 1905p.». Художник вперше звертається тут до однієї з найяскравіших сторінок революційного минулого Чорноморського флоту. В жанровій сцені уміло передано героїзм трудящих Одеси, їх нестримне бажання допомогти повсталим потьомкінцям.
Життєво правдиві образи моряків, різноманітність характеристик, чудовий натюрморт, блиск моря - все це падає картині оптимістичного настрою. Глядач гостро відчуває те піднесення, яким був охоплений одеський пролетаріат в перші місяці революції 1905 року.
Манера виконання тут широка, вільна і разом з тим точна в деталях і малюнку. Все це відповідає героїко-революційному пафосові картини.
Як перший значний твір на історико-революційну тему, картина була удостоєна першої премії Раднаркому УРСР, зайнявши почесне місце в складному процесі ствердження принципів соціалістичного реалізму в українському радянському мистецтві.
До картини було створено багато етюдів та ескізів. На жаль, вони, як і численні твори ЗО-40-х років, в переважній більшості не збереглися.
Через три роки з'являється друга картина Л.О. Мучника, присвячена тій же хвилюючій темі революції — «Повстання на крейсері «Очаков» (1937). Центральне місце в творі займає романтичний образ керівника повстання лейтенанта Шмідта. Він підноситься над моряками, які напружено слухають його промову. Ясна, реалістична композиція дає можливість побачити всіх учасників повстання, зрозуміти розстановку сил на кораблі.
Героїзм чорноморців в роки громадянської війни знаходить своє відображення в картині «Затоплення панцерника «Свободная Россия» в 1918p.», («Загибель ескадри», 1938).
Експонована на виставці «20 років Червоної Армії», вона була схвально оцінена художньою критикою кінця 30-х років. Деякі хиби в малюнку і монотонність колориту перекриваються загальною схвильованістю дії. Дивлячись на картину, переживаєш разом з моряками гірку необхідність затопити ескадру, щоб не здати її ворогу. Уже тут з'являються елементи драматизму, що посилюються в творах художника воєнної і післявоєнної доби.
Велика Вітчизняна війна вносить нові теми в творчість Л. О. Мучника. Виникають задуми картин, в яких художник хоче показати хоробрість, мужність і самовідданість радянських людей, що боролися за незалежність своєї Батьківщини.
В основу картини «Десантна операція в районі села Григор'євка» (1948) покладено дійсний епізод з історії оборони Одеси. Десант було організовано проти німців, які в жовтні 1941 року закріпилися в селі Григор'євка і звідти обстрілювали місто.
В енергійному русі катерів, у ритмі хвиль, в стрімких постатях моряків-десантників правдиво передано ту швидкість та напруженість, з якими провадилась ця небезпечна операція.
Картина «Ми ще повернемося!» (1947)—це живописна розповідь про долю захисників Одеси, які останніми покидали місто після багатомісячної впертої боротьби. Разом з ненавистю до ворога на обличчях моряків можна побачити глибоку віру в перемогу. Про це свідчить і назва картини, і вся її образна структура.
З 1949 по 1957 рік Л.О. Мучник працює над монументальним полотном «Повсталі потьомкінці виносять тіло Вакулінчука на берег».
Наполеглива багаторічна праця по вивченню історичного матеріалу дала можливість художнику достовірно передати атмосферу революції 1905 року, створити правдиві, індивідуальні характеристики учасників повстання, підкреслити їх силу, сміливість і організованість, відтворити ту історичну обстановку, в якій відбувалося повстання.
На обговоренні Всесоюзної художньої виставки 1957 року у Москві, де експонувалася картина, народний художник СРСР Б.В. Йогансон назнав картину хоровою композицією, що справляє сильне враження своїм реалізмом, закінченістю, вмінням донести до глядача напруженість дії.
Новим в цій роботі було прагнення митця органічно поєднати драматичне та героїчне.
У всіх історико-революційних творах художника велику роль відіграє море. Спокійне і бурхливе, вкрите темними хвилями і оксамитне, воно завжди присутнє в картинах, створює особливий настрій, підвищує драматизм дії.
Як художника-мариніста, Л. О. Мучника цікавлять життя та труд чорноморських моряків, рибалок, портовиків, судноремонтників. Серед кращих слід назвати «Свіжий вітер» (1936), «У відкритому морі» (1954) та інші.
Особливо плідними для творчості художника стали два літа, проведені ним у Криму (1950 і 1955 роки). Яскрава, своєрідна природа півдня повністю захопила художника і знайшла своє відображення в багатьох сонячних, колористично насичених пейзажах та картинах: «Пушкінська скеля», «Вид на Ай-Петрі», «Ай-Далари» і т. д.
На протязі 35 років Л.О. Мучник веде велику педагогічну роботу: спочатку в Одеському художньому інституті, а згодом в Одеському художньому училищі. Своїх учнів він виховує на принципах правдивого відображення дійсності, досконального вивчення натури, завжди допомагає їм розкрити власну індивідуальність, його вихованцями були такі різні за творчим почерком художники, як М. Хмелько, Ф. Кличко, О. Ковальов, А. Ацманчук, М. Тодоров, В. Власов, К. Ломикін та багато інших. Свій великий педагогічний досвід він передав і колективу викладачів училища. В 1935 році Л. О. Мучника було призначено професором живопису, малюнку та композиції.
Леонід Овсійович Мучник залишався послідовним реалістом. Як художник і педагог, він чимало зробив для розвитку українського радянського мистецтва.

Революційне минуле чорноморських моряків, життя та труд рибалок, краса моря завжди були невичерпним джерелом натхнення художника Леоніда Овсійовича Мучника, джерелом його творчих задумів.


Підвіз

Повстанці

Буковецький Євген Йосипович: до 150 років від дня нарождения

Буковецький (Буковецькій) Євген Йосипович (Йосипович), живописець, графік народився 5 грудня 1866 в Одесі. З сім'ї військового.

Закінчив Одеське реальне училище (1866), навчався в Петровської сільськогосподарської академії (курсу не закінчив за станом здоров'я).

У 1888-1890 як вільний слухач відвідував Одеську школу малювання, де займався під керівництвом Г. А. Ладиженського і К. К. Костанді. У 1890 за малюнок з гіпсових фігур і картину «У довідковому бюро (В конторі)» був нагороджений двома великими бронзовими медалями. У 1890 вступив на живописне відділення ІАХ, проте в тому ж році «за домашніми обставинами» залишив навчання і повернувся до Одеси.

У 1891 здійснив подорож по Європі; в Парижі відвідував Академію Р. Жюльєна, де навчався у Ж-П. Лоранса, деякий час працював в Мюнхені.
Жив на Україні, переважно в Одесі. Працював як жанрист, портретист, пейзажист.

Художник Е. Буковецкий за мольбертом
художник Нилус П.А., 1898

Звертався до технік акварелі і пастелі. У своїй творчості розвивав традиції реалістичного мистецтва; творам властиві тонкі колірні рішення, камерність, ліризм. Багато працював на пленері.
У 1891 став одним із засновників і активних учасників виставок Товариства південноросійських художників (1891-1915, з перервами). Експонував свої роботи також на виставках ТПХВ (1892-1908, з перервами), на Всеросійській промисловій і сільськогосподарській виставці в Нижньому Новгороді (1896). Член-засновник Одеського літературно-артистичного товариства (1897). У 1905 брав участь в оформленні одеського художнього сатиричного журналу «Дзвін».
У 1919 заснував в Одесі школу-студію. У 1922 став одним із засновників і експонентів Художнього товариства ім. К. К. Костанді (1925-1928, з перервами). Брав участь в ряді групових виставок: Народної виставці картин пам'яті Т. Г. Шевченка в Одесі (1920), Всеукраїнської ювілейній виставці, присвяченій 10-річчю Жовтня в Харкові (1927), Другій всеукраїнській художній виставці Наркомосу УСРР в Одесі, Луганську, Донецьку, Маріуполі , Дніпропетровську, Харкові та інших містах України (1929). Провів персональні виставки в Одесі (1935, 1940).
У 1937-1945 викладав в Одеському художньому училищі. Зібрав значну художню колекцію, основу якої склали твори південноросійських художників і французьких майстрів кінця XIX - початку ХХ століть.
Ретроспективні виставки Буковецького проходили в Києві (1950) та Одесі (1960-1967).
Твори Буковецького знаходяться в багатьох музейних зібраннях, в тому числі в Державній Третьяковській галереї, Одеському художньому музеї та інших.
Помер - 27 липень 1948 в Одесі.

Про життя та творчість художника:

Барковская, О. Буковецкий Евгений Иосифович: Одесский художник-портретист [Електронный ресурс] // Чисто одесский сайт. - Режим доступа: http://odesskiy.com/b/bukovetskij-evgenij-iosifovich.html
Буковецкий Евгений Иосифович (1866-1948) [Електронный ресурс] // Они оставили след в истории Одессы: биогр. справочник. – Режим доступа: http://odessa-memory.info/index.php?id=14
Княжеская, 24. Особняк Буковецкого [Електронный ресурс] // Путешествуя историей. - Режим доступа: http://sergekot.com/%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F27-%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D1%8F%D0%BA/