Следите за новыми поступлениями литературы в отдел краеведческой литературы и библиографии в рубрике "Що читати про край"

пятница, 9 октября 2015 г.

Письменники - ювіляри жовтня 2015 року






135 років від дня народження єврейського письменника і публіциста 
Володимира (Зеєва) Євгеновича Жаботинського



Володимир (Зеєв) Євгенович Жаботинський (6 (18) жовтня 1880, Одеса,— 4 серпня 1940, Нью-Йорк) — єврейський письменник і публіцист, один з лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та його збройних сил (Гаґана).
Жаботинський здобув вищу освіту, завдяки літературному даруванню і лінгвістичним здібностям, вже у віці 18 років став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» і «Одеські новини» — спочатку в Берні, а потім в Римі.
Після перебування за кордоном став членом редакції і провідним фейлетоністом газети «Одеські новини». Написані ним в цей період драми ставив Одеський міський театр, а поема «Бідна Шарлота» (про вбивцю Марата Шарлоту Корде) отримала високу оцінку критиків.
Єврейські погроми в Росії 1903—1905 років привели Жаботинського до руху сіоністів: він вступає в єврейську самооборону, збирає гроші для купівлі зброї. Вивчивши іврит, Жаботинський 1904 року переклав російською мовою «Оповідь про погром» Х. Н. Бяліка.
Під час Першої світової війни він був військовим кореспондентом. Після зустрічі в Олександрії з Йосипом Трумпельдор він займається створенням єврейського легіону. У серпні 1917 року Жаботинський вже служить лейтенантом у створеному легіоні і бере участь у боях на р. Йордан проти Турецького правління. У 1920 р він очолив хаганом в Єрусалимі, але незабаром був арештований британськими властями і засуджений на 15 років каторги. У результаті протестів громадської думки був амністований.
У 1903 році Жаботинський переїхав до Петербурга, де став членом редакції журналу «Єврейське життя», а пізніше — журналу «Світанок». Жаботинський активно брав участь в створенні Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії (1905) і розробці Гельсингфорсської програми (1906).
З 1921 р Жаботинський стає одним з керівників Сіоністського руху і засновником "Керен Хаісод". У 1923 р під його керівництвом була створена молодіжна організація Бейтар. У 1925 р він заснував Союз сіоністів - ревізіоністів, який проповідував негайне створення єврейської держави. У 1929 р він виїхав з Єрусалиму з метою прочитати лекції в ряді країн. Скориставшись цим, Британська влада заборонила йому повертатися назад. У 30-х роках Жаботинський брав участь у роботі BNAI ZION. У своєму виступі на зборах BNAI ZION він наполягає на утворенні єврейської держави на території Палестини. У 1935 р Жаботинський організовує Нову сіоністської організації (NZO), яка вела незалежну політичну діяльність за вільну імміграцію і створення єврейської держави. У 1937 р він очолив військову організацію Irgun Tzvai Leumi, яка входила в Сіоністський рух. Одночасно він керує Бейтаром і NZO. Незважаючи на настільки інтенсивну політичну діяльність, Жаботинський продовжує писати вірші, новели, короткі оповідання та статті на політичні, соціальні та економічні теми. Серед них його літературні твори "Eврейскій легіон" і "Прелюдія до Далиле". Він переводить на Хібру твори світової класики. У 1939-1940 роках він працює в Англії і США, прагнучи створити єврейську армію для боротьби з нацизмом.
З 1923 року — редактор відновленого тижневика «Світанок», що виходив у Берліні, потім в Парижі. Крім публіцистичних текстів, публікує романи (під колишнім псевдонімом Altalena). Історичний роман «Самсон Назорей» (Окреме видання: Берлін, 1927) дія якого відноситься до біблійних часів, описує ідеальний з точки зору Жаботинського тип життєво активного, сміливого та войовничого єврея.
Автобіографічний роман «П'ятеро» (1936) російською мовою зображує трагічну долю асимільованої єврейської родини в Одесі епохи 1905 року — однин з найкращих прозових творів 1930-х років, однак майже не привернув увагу критики, але перевиданий в Росії та Білорусі в 2000-х роках.
Видано мемуари «Повість моїх днів» (на івриті, рос. переклад 1985).
Після початку Другої світової війни Жаботинський у лютому 1940 року виїхав у США, де розпочав переговори про створення єврейської армії для спільної з західними країнами боротьби проти нацизму.

4 серпня 1940 року Жаботинський помер від серцевого нападу в таборі Бетара біля Нью-Йорка. У написаному ним у листопаді 1935 року заповіті Жаботинський просив поховати його там, де його застигне смерть, і перевезти його прах в Ерец-Ісраель тільки згідно з ухвалою уряду єврейської держави, в швидкому створенні якої він був упевнений. Проте лише 1964 року за ухвалою уряду, очолюваного Л. Ешколом, останки Жаботинського і його дружини Іоанни (1884—1949) перевезли до Ізраїлю та поховали на горі Герцля в Єрусалимі.

Твори В. Жаботинського з фонду бібліотеки:


Жаботинский, В.   Пятеро: Роман, рассказы. – Москва: Издательство Независимая Газета, 2002. – 448 с.
Роман о трагических судьбах членов одесской семьи Мильгромов в период революционной ломки привычного уклада жизни и нравственных устоев в первые десятилетия ХХ века.







Жаботинский, В.   Пятеро. Самсон Назорей. Романы. – Одесса: Оптимум, 2010. – 435 с.: ил.
Оба романа имеют автобиографические параллели, отличаются глубиной постановленных проблем и увлекательностью повествования.







Жаботинский (Зеев) В.   Самсон Назорей. Роман. – Одесса: Оптимум, 2001. – 324 с.: ил.
Свой исторический роман Жаботинский адресовал широкой аудитории современников – людей разных народов и культур, переживших историческое потрясение двух первых десятилетий ХХ века.






Жаботинский, В.   Слово о полку. Повесть. – Одесса: Оптимум, 2002. – 222 с.: ил.











Статті про життя та творчість з періодичних видань:

  • Ракуденко, Г.   Владимир Жаботинский: [один из выдающихся деятелей еврейской истории; страницы биографии] // Одес. вестн. – 1996. – 3 апр. – С. 6.
  • Соколянский, М.   Иные времена – иные нравы: [о В.Жаботинском] // Одесса. – 1996. - № 5. – С. 46-47: фот.
  • Шкмячер, А.   Мир Жаботинского: [писатель и Одесса] // Одес. вестн. – 1997. – 21 мая. – С. 3: фот.
  • Голубовский, Е.   Человек с тысячью талантов: [из биогр. В.Жаботинского] // Одес. вестн. – 2000. – 14 окт. – С. 11: фот.
  • Гипфрих, Л.   Человек без ярлыка: [о творчестве В.Жаботинского (Зеева)] // Веч. Одесса. – 2001. – 18 окт. – С. 3.
  • Канунникова, О.   Жаботинский – корреспондент «Одесских известий» // всемир. одес. новости. – 2002. – сент. - № 3(47). – С. 6: фот.
  • Литвак, Е.   Жаботинский в Одессе // Ор Самеах. – 2002. – 26 марта. – С. 6.
  • Вайскопф, М.   «Козлиная песнь» Зеева Жаботинского: [о творчестве писателя] // Дерибасовская-Ришельевская: альм. – Одесса: Друк, 2003. – Вып. 15. – С. 251-260.
  • Каракина, Е. Поэт : [творчество В.Жаботинского] // Ор Самеах. –2003. – 7 мая. – С. 10-11: фот.
  • Васильева, Э.   Одесса: В.Жаботинский и Бабель // Одесса и еврейская цивилизация. – Одесса: Негоциант, 2004. – С. 227-233.
  • Кальян, С.   Національна політика в Жаботинського у контексті одеського періоду його діяльності // Одесса и еврейская цивилизация. – Одесса: Негоциант, 2004. – С. 167-173.
  • Бродавко, Р.   Человек, торопивший время: [к 125-летию со дня рождения В.Е.Жаботинского] // Одес. вестн. – 2005. – 19 окт. – С. 7: фот.
  • Одесские адреса Жаботинского // Ор Самеах. – 2005. – 20 окт. – С. 6: фот.
  • Свеницкая, Е.   Время читать: [о писателе В.Жаботинском к 125-летию со дня рождения] // Ор Самеах. – 2005. – 12 окт. – С. 6: фот.
  • Мисюк, А.   Жаюотинский как творческая личность // Мигдаль – Times. – Одесса: Негоциант, 2005. – С. 6-7: фот.
  • Копанский, Я.   Владимир (Зеев) Жаботинский и еврейская Бессарабия // Одесса и еврейская цивилизация. – Одесса: Негоциант, 2006. – С. 100-118.
  • Литвак, Е.   День рождение Жаботинского в Одессе // Ор Самеах. – 2007. – 7 нояб. – С. 1, 5: фот.
  • Преображенский, Д.   Ве начиналось в Одессе: [творчество В.Жаботинского] // Одес. вестн. – 2008. – 18 окт. – С. 12.
  • Жаботинский Владимир Евгеньевич (1880-1940): [писатель, публицист; род. в Одессе; биогр. очерк] // Сто великих одесситов. – Одесса: Оптимум, 2009. – С. 146-151: фот.
  • Соловьев, И.   Дни Жаботинского в нашем городе: [мероприятия посвящ. 130-летию со дня рождения одес. писателя В.Жаботинского] // Одес. вестн. – 2010. – 12 окт. – С. 2.



135 років від дня народження поета, прозаїка Саши Чорного 





Саша Чорний (справжнє ім'я Олександр Михайлович Глікберг) - російський поет Срібного століття, прозаїк, який здобув широку популярність як автор популярних лірико-сатиричних віршованих фейлетонів.
Саша Чорний народився 1 (13) жовтня 1880 в Одесі, в сім'ї провізора, агента торгової фірми. У сім'ї було п'ятеро дітей, двох з яких звали Саша. Блондина називали «білий», а брюнета - «чорний». Так і з'явився псевдонім.
З 1914 по 1917 рік Олександр Глікберг служив рядовим у навчальній команді, потім працював в Новоселенскый митниці. 1 червня 1904 в житомирській газеті «Волинський вісник» надрукований його «Щоденник резонера» за підписом «Сам по собі».
У 1905 році переїздить до Санкт-Петербурга, де публікуєтьсяю Йому принесли популярність сатиричні вірші в журналах «Глядач», «Альманах», «Журнал», «Маски», «Лісовик» та ін.
У 1906-1908 роках жив у Німеччині, де продовжив освіту в Гейдельберзькому університеті.
Повернувшись до Петербургу в 1908 році, співпрацює з журналом «Сатирикон». Випускає збірки віршів «Всім убогим духом», «Мимовільна данину», «Сатири». Публікується в журналах «Сучасний світ», «Аргус», «Сонце Росії», «Сучасник», в газетах «Київська думка», «Російська чутка», «Одеські новини». Стає відомим як дитячий письменник: книги «Тук-Тук», «Жива абетка» та інші.
У роки Першої світової війни Саша Чорний служив у 5-ї армії рядовим при польовому лазареті і працював як прозаїк.
У 1918 році емігрував, жив у Литві, Берліні та Римі, в 1924 році переїхав до Парижа.
Видав збірку прози «Несерйозны розповіді» (1928), повість «Чудесне літо» (1929), дитячі книги: «Сон професора Патрашкіна» (1924), «Щоденник фокса Міккі» (1927), «Котяча санаторію» (1928), «Румяная книжка» (1930).
У 1929 році придбав ділянку землі на півдні Франції, в містечку Ла Фавьер, побудував свій будинок, куди приїжджали російські письменники, художники, музиканти.
Саша Чорний помер від серцевого нападу 5 серпня 1932. Ризикуючи життям, він допомагав у гасінні пожежі на сусідній фермі, прийшовши додому, зліг і більше не піднявся.
Похований на кладовищі Лаванду, департамент Вар.


Твори Саши Чорного з фонду бібліотеки:


Черный, С.   Всеми нищими духом. Стихи. – Одесса: Оптимум, 1997. – 93 с.












Статті про життя та творчість С. Чорного з періодичних видань:

  • Иванов, А.   «Кто спеленал мой дух веселый»: [уроженец Одессы поэт Саша Черный] // Веч. Одесса. – 1985.- 10 авг.
  • Кудрявцев, Л.   Жил на свете рыцарь бедный: [поэт, прозаик, дет. писатель А.М.Гликберг (Саша Черный) и Одесса] // Одес. вестн. – 1997. – 3 мая. – С. 12.
  • Саша Черный – славный сын Одессы: [Александр Михайлович Гликберг (псевдоним Саша Черный) род 1 окт. 1880г. в г.Одессе – сатирический поет] // Історичний досвід і сучасність. – Одеса, 1998. – С. 24-26.
  • Бельский, М.   По следам потаенной биографии Саши Черного // Ор Самеах. – 2002. – 17 июля; 24 июля. – С. 6-7; Морія. – 2004. – С. 26-36: фот.
  • Бродавко, Р.   «Комендант – профессия грустная»: [Саша Черный] // Одес. вестн. – 2005. – 13 окт. – С. 7: фот.
  • Саша Черный (Гликберг Александр Михайлович): [род. 1880г. в Одессе; краткая биогр.] // Одес. вестн. – 2006. – 14 окт. – С. 12.
  • Александров, В.   Поэт Саша Черный: [род. 1880г. в Одессе; краткая биогр.] // Одес. вестн. – 2008. – 9 авг. – С. 10: фот.
  • Дубасов, В.   Трепетный сарказм Саши Черного: [творчество поэта] // Одес. вестн. – 2011. – 29 окт. – С. 15: фот.





100 років від дня народження російської поетеси Алігер Маргарити Йосипівни

Алігер Маргарита Йосипівна - російська поетеса єврейського походження.
Народилася 7 жовтня 1915 в місті Одеса. Батьки Маргарити були дрібними службовцями. Закінчивши 7 років навчання в школі, поступила в хімічний технікум. Паралельно навчанні в технікумі, Маргарита працювала на заводі.
Коли Алігер було 16 років вона кинула навчання і з сім'єю переїхала до Москви. Саме тут і був її творчий дебют. Не зумівши скласти іспити в інститут, Маргарита влаштувалася бібліотекарем інституту ОДКВ ("Об'єднання державних книжково-журнальних видавництв"). У 1933 почала друкуватися в журналі "Огонек", літературні курси якого часто відвідувала. Першими опублікованими віршами були «Дощ» і «Будні».
З 1938 року Маргарита Алігер - член Союзу письменників СРСР і депутат райради Червоної Пісні. У той самий час вийшла збірка віршів «Рік народження».
У 1937 Маргарита вийшла заміж за випускника московської консерваторії, композитора Костянтина Макарова-Ракітіна, який пішов на фронт і загинув у бою під Ярцевим в перші дні війни. Через ці події народився вірш "З кулею в серці я живу на світі". Після шлюбу у Маргарити було двоє дітей: син Дмитро, який помер у дитинстві (1937-1938) і дочка Тетяна (1940-1974), що стала перекладачем і поетесою.
У наступні роки були видані декілька збірок віршів:
1942 - «Пам'яті хоробрих»
1945 - «Казка про правду», «Твоя перемога»
1953 - «Ленінські гори»
Вірші Маргарити були наповнені оптимізмом, з комуністичним настроєм.
У Маргарити була ще молодша дочка від А. А. Фадєєва - Марія Алігер-Енценсбергер, яка довгий час жила в Лондоні з чоловіком Гансом Магнусом Енценсбергер.
Останній чоловік Маргарити Алігер - Ігор Сергійович Черноуцан - фронтовик, літератор, заступник завідувача відділом культури Центрального Комітету КПРС.

1 серпня 1992 близько своєї дачі в селищі Мічурінець, в результаті безглуздого випадку Маргарита Алігер загинула, впавши в глибоку канаву. Маргарита прожила довше своїх дітей і чоловіків. Похована на цвинтарі в Передєлкіно, як і її обидві дочки.

Нагороди:
  • Сталінська премія другого ступеня (1943) - за поему «Зоя» (1942);
  • міжнародна премія АПН імені П. Неруди (1989) - за перекладацьку діяльність;
  • орден Вітчизняної війни II ступеня (11.03.1985);
  • два ордени Трудового Червоного Прапора (1965, 1984);
  • орден Дружби народів (7.10.1975);
  • орден «Знак Пошани» (1939);
  • орден Кирила і Мефодія I ступеня (1975);
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»;
  • медаль «За оборону Москви».

Статті про життя та творчість М. Алігер з періодичних видань:

  • Вихристенко, В.   Довірилась серцю: [зустріч з М.Алігер] // Дум. площа. – 2000. – 4 серп. – С. 7: фот.
  • Бродавко, Р.   Мастер по имени Маргарита: [М.И.Алигер] // Одес. вестн. – 2005. – 6 окт. – С. 7: фот.
  • Нетребский, В.   «Легкой жизни не пророчат мне…»: [к 85-летию М.Алигер] // ОМК. – 2005. – С.18-20; Слово. – 2000. – 6 окт. – С. 15: фот.
  • Игнатенко, А.   Маргарита Алигер: «Обо мне расскажут книги»: [творч. портр.] // Одес. вестн. – 2009. – 10 окт. – С. 11: фот.
  • Нестерова, А.   «Жизнь нельзя изучить, ее надо прожить»: [творчество М.Алигер; к 95-летию со дня рождения] // Одес. вестн. – 2010. – 23 окт. – С. 11: фот.





70 років від дня народження поета Василя Сагайдака


Василь Сагайдак народився 22 жовтня 1945 року в с.Добросин Жовківського району Львівської області. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім..І.І.Мечникова. Працював кореспондентом Одеського обласного радіо та в газетах. Останнім часом працював в газеті Одеського міськвиконкому «Думська площа».
Автор поетичних збірок: «Порт», «Плекаю квіти», «Летюче стремено», «Сонетний двір», «Шипшина», «Яворові сани», «Ізвори», «Скарби Надбужжя», «Сто доріг», «Дитячі пісні», «Повторення літа», «Планета на метеликових крилах», «Сніданок з русалкою», «Великодній дощ», «Поезії».
Василь Сагайдак був чудовим майстром слова. Від книги до книги він вдосконалював свою поетичну майстерність. Багато сил і енергії віддавав роботі з молодими літераторами. Був ерудованою, чуйною, доброю людиною. Активно працював як член Ради Одеської обласної організації НСПУ.

Твори В. Сагайдака з фонду бібліотеки:


Сагайдак, В.П.   Порт. Поезії. – Одеса: Маяк, 1974. – 26 с.
Поетичний дивосвіт юного міста Іллічівська та його молодих мешканців, зачудування природою Причорномор’я та роздуми про сутність людського буття – ось зміст першої книжки Василя Сагайдака «Порт».








Сагайдак, В.П.   Плекаю квіти. Поезії. – Одеса: Маяк, 1980. – 55 с.
У книгу поета увійшли вірші про діла і світлі помисли нашого сучасника, про красу рідної землі, почуття дружби й кохання.









Сагайдак В.П.   Великодній дощ: вірші. – Одеса: Астропринт, 2003. – 100 с.
Ця книга – сплав шукань поета з юності до зрілості, коли одній стежині він перепинє українського філософа Григорія Сковороду і данського мислителя Сьорена Кйоркегора – фундатора екзистенціалізму.







Сагайдак В.П.   Сніданок з русалкою. Поезія. – Одеса: Друк, 2003. – 102 с.
Книга поета Василя Сагайдака – щира поетична сповідь перед собою (і молдим і зрілим), що кохає юнку, дружину – жінку, а в її іпостаті і через неї усю землю свою – Україну.








Сагайдак В.П.   Прийшов сказати. Вірші. – Одеса: Друкарський дім, 2008. – 120 с.
Посмертна книжка автора, з ненадрукованого і вже опублікованого, пекучо-пронизливе вдавлення в Себе і у Всесвіт. 









Статті про життя та творчість В. Сагайдака з періодичних видань:

  • Ісаєнко, Л.   Поетична сповідальність Василя Сагайдака // Чорномор. новини. – 2003. – 13 листоп. – С. 3.
  • Ісаєнко, Л.   Коли поет довіряє: [поетові В.Сагайдаку – 60 років] // Веч. Одесса. – 2005. – 27 окт. – С. 3.
  • Ісаєнко, Л.   Прийшов сказати: [творчість В.Сагайдака] // Чорномор. новини. – 2005. – 22 жовт. – С. 7: фот.
  • Ісаєнко, Л.   У духовній гармонії: [творч. В.П.Сагайдака] // Море. – 2005. - № 3(4) верес. – С.178-181.
  • Романов, В.   Чествовали поэта: [одес. поэту В.Сагайдаку – 60 лет] // Одес. вестн. – 2005. – 25 окт. – С. 2: фот.
  • ВасильСагайдак: [Некролог] // Чорномор. новини. – 2006. – 5 січ. – С. 4: фот.
  • Макулович, Н.   Наш незабутній Василь Сагайдак: [листи до Сагайдака] // Дум. площа. – 2006. – 29 груд. – С. 9: фот.
  • Памяти друга и коллеги: [некролог; В.Сагайдак] // Одес. вестн. – 2006. – 4 янв. – С. 3: фот.
  • Пам’яті побратима й щирого друга: [3 січ. 2006р. на 61-році життя помер відомий поет Василь Поліонович Сагайдак; некролог] // Дум. площа. – 6 січ. – С. 3: фот.
  • Василь Сагайдак: [3 січ. 2006р. на 61 році життя помер поет В.Сагайдак (22. 10.1945 – 3.01.2006)] // Літ. Одесса. – 2006. - № 1 (20) . – лют. – С. 109: фот.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

. Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...