30 травня 2025 року в бібліотеці відбулась зустріч з родиною Павла Малофеєнка, Героя України з
Одещини.
Павло Малофеєнко народився
в 24 жовтня 1997 р. у с. Іванівці Березівського району на Одещині.
В 2017 р. здобув фах
кухаря-кондитера у Березівському вищому професійному училищі.
У травні 2021 року
вступив до лав ЗСУ, проходив службу у в/ч А 3687 на посаді бойового медика. 24
лютого 2022 р. Павло стає до Військово-Морських Сил ЗСУ та виконує бойові
завдання по забезпеченню оборони Одеси.
27 грудня 2022 р.
Павла Малофеєнка командування переводить до 36-ї окремої бригади морської
піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, він служить на Донецькому
напрямку у мінометному взводі роти вогневої підтримки. Побратими казали: «Такої
харизматичної людини ми не зустрічали».
17 січня 2023 року
у районі Авдіївки, під час одного з ворожих штурмів, під щільним кулеметним
вогнем ворога Павло героїчно прикриває відхід поранених до прибуття
підкріплення та вступає в бій з російськими окупантами. Зміг утримати позицію
морських піхотинців.
30 січня, під час
потужного артобстрілу, поблизу Водяного, Павло Малофеєнко зазнав поранення
несумісного з життям.
Героїчний вчинок
молодого морпіха вразив досвідчених побратимів.
9 лютого поховали Павла
Малофеєнка у рідному селі Іванівці Новокальчевської сільської ТГ Березівського
району.
«Неможливо передати біль втрати. Братику, ти найкраща
людина, взірець для всіх нас. Ми ніколи не пробачимо тих, хто забрав тебе у
нас! Цілеспрямований, повний енергії та сил, не переносив на дух
несправедливість. Завжди приходив на допомогу, готовий був віддати останнє
заради майбутнього рідних, був взірцем для наслідування. Світла і вічна пам‘ять
тобі, наш рідненький!» – говорить рідна сестра воїна Марина.


Зі спогад класного керівника Зінаїди Адольфівни Кітар: «Павло навчався в
Петрівській школі з першого класу. Хлопець з
багатодітної сім'ї, другий за віком. Це вплинуло на
його стосунки з меншими сестрами, братами. Він був не просто старшим від них, а
опікувався як батько, тому вчителі часто зверталися до нього, коли потрібно
було вплинути на менших, особливо коли зник безвісти батько.
Павло був завжди
стриманим, відповідальним. Спочатку дітей довозив до школи автобус, а коли
відмінили рейс, Паша (так його називали всі в школі) приїздив з сусіднього села
велосипедом, іноді-пішки.
Настільки він був
відповідальним і обов'язковим. Коли Паша вчився в старших класах, стежив, щоб
кожен знав своє місце і дотримувався порядку в автобусі.
Не пам'ятаю
випадку, щоб він пропустив школу без поважних причин».
Зі споминів близького
друга, колеги Іллі (позивний «Псих»): «Художник» в моїх спогадах залишиться дуже
доброю,життєрадісною людиною,про всіх намагався потурбуватися.
Душа компанії,на
роботі працювати з ним було в радість. Сімʼя для Павла завжди була на першому
місці,був щирим та відкритим хлопчиною.
Зі мною навіть
поділився найпотаємнішим:що хоче зробити пропозицію нареченій.
А з початком
повномасштабної війни,коли ми разом були на 0 в самому пеклі в різних напрямках
ми з ним переписувались і він дуже підтримував мене морально, підбадьорював».
Й саме 23 травня 2024 року Указом Президента України
№344/2024 подвиг воїна мінометного взводу роти вогневої підтримки 2 батальйону
морської піхоти 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
старшого матроса Павла Малофеєнка із с. Іванівка Новокальчевської сільської
громади Березівського району відзначено найвищою державною нагородою – званням
Героя України (посмертно).
«Не передати словами, який біль і смуток переповнювали в
той момент… ця нагорода не поверне нам Пашу, але найголовніше, що подвиг і
спогади залишаться в серцях і пам’яті у кожного з нас!» – Марина Малофеєнко.
Вічна пам’ять і слава Героям! Шануємо мужніх, незламних
Героїв сьогодні й завжди!
Підготувала Катерина Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.