Черненко К. Г. Краєзнавство воєнної доби в науково-дослідній роботі відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської ОУНБ імені М. С. Грушевського

 

Черненко К. Г. Краєзнавство воєнної доби в науково-дослідній роботі відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської ОУНБ імені М. С. Грушевського //  Регіональні розвідки: історичні тенденції та сучасні виклики : матеріали краєзнав. толоки / круглого столу до 100-річчя проведення у Харкові Першої всеукр. краєзнав. конф., Харків, 28 трав. 2025 р. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка [та ін. ; уклад.: Г. М. Лях, Н. І. Полянська]. – Харків, 2025. – С. 123-127.

Читати та завантажити можна ТУТ

Матеріали краєзнавчої толоки повністю ТУТ

Забіянов Є. В. Кроссекторальні проєкти як напрямок краєзнавчої діяльності Музею української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського

 

Забіянов Є. В. Кроссекторальні проєкти як напрямок краєзнавчої діяльності Музею української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського // Регіональні розвідки: історичні тенденції та сучасні виклики : матеріали краєзнав. толоки / круглого столу до 100-річчя проведення у Харкові Першої всеукр. краєзнав. конф., Харків, 28 трав. 2025 р. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка [та ін. ; уклад.: Г. М. Лях, Н. І. Полянська]. – Харків, 2025. – С. 34-38.

Читати та завантажити можна ТУТ

Матеріали краєзнавчої толоки повністю ТУТ

Херсонська Зміївка – с. Петродолинське Одеського району: розповідь про життя громади села Зміївка

 

 

Бібліотека – це платформа для відточування спікерських навичок молоді!

У відділі краєзнавчої літератури 21 серпня 2025 року відбулась зустріч з краєзнавцем початківцем, учнем 8-класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району Олексієм Фенциком.

Під час зустрічі присутні поринули в історію села Зміївка на Херсонщині та погортали унікальний альбом світлин!

Історія села Зміївка

 

На Півдні України, в Херсонській області є село під назвою Зміївка. Воно розташоване у прекрасному місці на правому березі Дніпра, й відділене від головних шляхів глибокими балками. З першого погляду, можна подумати що це звичайне село, з простою історією та звичайними людьми, але це зовсім не так. Тут живуть нащадки німців, шведів, бойків, та ще понад десяти національностей, але всі ми українці.

Першими переселенцями були шведи, яких у 1782 році переселила Катерина II|і з острова Даго (Естонія). Імператриця обіцяла для кожної сім'ї надати житло та земельну ділянку, але коли люди дісталися цього місця ці землі були порожні, попереду зима, і через це багато людей замерзли та померли. Обжитися в перший час їм допомогли козаки, які проживали неподалік. З часом життя людей нормалізувалося. Вони заснували село Старошведське (Gammalsvenskby). Згодом, у 1804 році, тут оселилися німецькі колоністи, які заснували села Шляґендорф (Зміївка), Мюльгаузендорф (Михайлівка), та Кльостердорф (Костирка). Зміївка також відома своєю лютеранською кірхою (церквою) Святих апостолів Петра та Павла, яка була збудована німецькими переселенцями у 1884 році. До почаку 20 століття поселенці вели господарство, ходили до церкви та влаштовували гуляння.

Під час голоду 1932-1933 років мешканці страждали від нестачі їжі. У селі загинув місцевий житель - Утас Олександр. Крім того, в Зміївці відбувались репресії щодо громадян органами ДПУ за розповсюдження чуток про голод.

Коли почалася Друга Світова війна чоловіки були мобілізовані до Червоної армії. У 1943 році населення Зміївки почали виганяти до Німеччини. Це було велике горе, адже людей переселяли з їх дому. Після завершення Другої світової війни люди мріяли та намагалися повернутися додому, до рідної землі, але замість цього потрапили до Сибіру - через обман Сталіна. Загалом через радянські репресії постраждали близько 100 родин етнічних шведів.

Після закінчення Другої світової війни Старошведське перейменували на Вербівку, а колишні німецькі колонії на Зміївку (Шлянгендорф), Михайлівку (Мюльхаузендорф) та Костирку (Кльостендорф). Згодом, на цих землях радянська влада збудувала радгоспи. На той час люди, які мали своє домогосподарство або мали велику ділянку землі, де були сади, виноградники та рілля, були примусово переселені до Сибіру і все, що мали люди, забрала радянська влада. Люди, які вижили в Сибірі поверталися до рідного краю та починали все з початку, працюючи в радгоспах. В селі їх було два, перший мав назву "Мічурінець". В ньому вирощували фруктові сади, виноградники, розплідники фруктових дерев, була свиноферма, та ферма, де тримали корів. Другий радгосп мав назву "Колос" - там вирощували зернові, технічні та баштанні культури, також була свиноферма і ферма великої рогатої худоби. 1951 року радянська влада перетворила кірху на клуб, а згодом - на склад мінеральних добрив. Пізніше у 1951 році в рамках обміну ділянками прикордонних територій між СРСР та Польщею, до Зміївки

переселили Бойків з Польщі які збудували в 2018 греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. У бойків було нелегке життя, радянська влада переслідувала їх, бо бачила в їх побуті агітацію. 24 серпня 1991 рік Україна проголосила незалежність від СРСР. В 1992 році Лютеранську кірху відреставрували, а в 90-х роках 20 століття відреставрували кірху яку побудували шведи (Свято-Михайлівську церкву), в радянські часи тут був клуб, а потім склад добрив для урожаю. В 1994 році була офіційно зареєстрована Українсько греко-католицька церква.

На в'їзді в село вас зустрічає напис "Ласкаво просимо до села Зміївка" на чотирьох мовах, неймовірні краєвиди та наша прекрасна річка Дніпро. Люди які тут проживають мають свою історію, і в кожного вона цікава та різна, але вона їх всіх об'єднує. 2 жовтня 2008 року село відвідала шведська королівська сім'я: Карл Густав і його дружина Сільвія. Метою візиту було почути старошведську мову, яка не збереглася у Швеції, але була у Зміївці. Король зустрівся з жителями села та разом з королевою поклали квіти до Пам'ятного знаку шведам і німцям, репресованим у 1937-1938 рр. Також, до цього візиту в село була збудована дорога від основної траси і висаджені молоді туї, відбудували систему водопостачання та знесли пам'ятник Леніну.

Довоєнні спогади: я погано пам'ятаю ті часи, але все що я згадую про свій рідний край це те, що в нас були дуже мальовничі краї та працьовиті люди. Я ходив до школи і в мене було звичайне життя. Мої батьки займалися фермерством, в нас були поля картоплі, ми працювали та просто жили, але в один день все змінилося. До 2020 року Зміївка мала стабільний туристичний потік, приймаючи близько 550-600 іноземних відвідувачів щороку. До того ж щорічно приїжджало близько 1000-1500 внутрішніх туристів з різних куточків України, зокрема, студентські та шкільні групи з навчальних закладів. Також щороку проводилися близько 15-20 культурних і святкових заходів. Однак пандемія у 2020 році значно зменшила кількість відвідувачів. Перші погані спогади пов'язані саме з пандемією СОVID-19. В 2020 році всіх охопив страх, тому що всі чули про цей вірус, і знали що це тяжка хвороба від якої помирає велика кількість людей. Для нас той час здавався дуже страшним, школи перейшли на дистанційне навчання, а я не бачив своїх друзів та однокласників. З часом людям почали робити щеплення і через деякий час ми знову почали ходити до школи, хоч і в масках.

Мої спогади під час повномасштабної війни: 24 лютого 2022 рік я прокинувся як завжди з думками що треба йти в школу, але мене чекала страшна новина, мені сказали, що почалась війна. Я ще не зрозумів що це значить, але коли ми почали дивитись новини я зрозумів, що все дуже погано. Навкруги було чути вибухи і переслідувало відчуття страху. В людей одразу почалась паніка і вони почали масово купляти їжу. В магазинах не було хліба, а через деякий час крамниці були повністю порожні. Люди не знали чого чекати та готувалися до будь яких подій, але трималися. З початку росіян не було в селі. Через деякий час, коли в магазини почали завозити хліб, одного дня ми чекали його біля магазину, і нам прийшла звістка що в Бериславі росіяни пограбували хлібний завод, так ми і залишилися того дня без хліба. Незабаром в магазини почали завозити продукти, але ціни були в 2-3 рази дорожче українських цін. Перші російські машини які я бачив на власні очі - легкові автівки, і їх ціль була знайти воїнів АТО. Тих кого вони знаходили забирали "на підвали", катували та били. Були випадки, що тих кого вони забирали "на підвал" помирали в лікарні від побоїв несумісних з життям. Згодом почали заїжджати великі машини та бронітехніка. Пам'ятаю першу перевірку від росіян, це було дуже страшно. Вони заходили зі зброєю в кожен будинок та перевіряли кожну кімнату, також дивилися наші документи. Ми ховали телефони та українську символіку, бо боялись що вони знайдуть те що їм не сподобається і будуть страшні наслідки. Вони знищили наш меморіал "Борцям за волю України", що ще раз доводить їх ненависть до українців і до нашої історії. Ще один з жахливих спогадів це ворожі літаки які пролітали над нашими будинками дуже низько. Було відчуття що вони можуть впасти прямо на нас. Люди, маленькі діти та тварини дуже боялися цього різкого та гучного звуку літака. Також, вони часто запускали ракети над нами, і знищували наші українські міста та села, а російське ППО збивало ракети, було дуже гучно і страшно. Виходячи на вулицю було досить моторошно, людей майже немає. В селі, в якому ще рік тому кипіло життя, діти ходили до школи і садочку, а люди працювали, була моторошна тиша і вдалині було чути гучні вибухи. Восени почались перебої зі світлом і люди почали запасатися дровами, так як всі думали що будемо зимувати в окупації, без світла та тепла. В кінці жовтня надійшла інформація що росіяни почали підривати високовольтні стовпи та через це в Зміївці та інших населених пунктах не було світла, і ми почали звикати до життя без електроенергії та зв'язку. Телефони намагалися заряджати через акумулятори в машинах або тракторах, іноді ситуацію рятували генератори. Ми не знали що робити далі та чого чекати. 11 листопада 2022 року надійшла інформація що наші військові найближчим часом зайдуть в Зміївку і звільнять нас, та того ж дня почалися перші "прильоти" від російської армії, але приходи міномета почалися ще до того як наші українські війська зайшли в Зміївку. Зазвичай росіяни ціляться не на техніку чи на щось що мало нести для них загрозу, а на мирне населення. Ввечері на нашу вулицю заїхала велика колона з технікою, це були українські військові, ми називали їх "наші". На той час нам здавалось що це щасливий кінець, ми зустрічали їх з великою любов'ю та радістю, обіймали, дуже раділи, співали гімн України, і здавалось б тепер ми поряд з нашими військовими, в безпеці, відчули в повітрі рідний аромат свободи, але ми не розуміли, що це початок кінця. В ту ж ніч, близько десятої години вечора нам прилетів снаряд від міномета в наш сад біля подвір'я. Дуже різкий спалах світла та гучний вибух запам'ятався на все життя. На ранок ми побачили жахливу картину: все наше подвір'я було потрощене уламками від снаряду, вибите віконце на даху, постраждала і наша машина, уламки хоч і пробили її але не завдали серйозних ушкоджень. Деякі дерева в саду були зрубані під корінь, дроти на стовпах висіли до землі, і була моторошна тиша. Того ж дня ми вирішили що так жити неможливо, і треба шукати безпечне місце, так думали і інші мешканці села. В цей день було гучно, десь вдалині було чути нескінченні вибухи, а ми починали збирати речі. 13 листопада виїхала перша колона наших жителів в більш безпечне місце, це місто Кривий Ріг, їхати було страшно та небезпечно, адже росіяни після себе залишили міни. Більша частина нашого села та області виїжджала саме в Кривий Ріг. По дорозі ми спостерігали жахливу картину: купи сміття, розбиті села та згоріла техніка. В Кривому Розі була матеріальна підтримка, але ми б віддали все, що нам дають і все, що ми мали, тільки б повернутися додому. Так ми й живемо не перший рік. Росіяни кожного дня обстрілюють наше село.

Дрони, мінометні снаряди, "гради", авіабомби - це все кожного дня прилітає в наші домівки. Вони розкидують міни по селу з дронів та намагаються вбити побільше людей не дивлячись на стать та вік. В нашому селі за цей час є багато загиблих і ми завжди будемо пам'ятати цих людей. Вони знищили наші школи, лікарню, дитячі садки, бібліотеки, магазини, клуби, домівки, наше мирне житгя та вони не знищили нашу силу духу і нашу історію. 6 червня 2023 року, вони підірвали нашу Каховську ГЕС, і наше рідне Каховське водосховище, біля якого ми проводили більшу частину нашого часу.

Водосховище пішло від нас, і де б ми не були, очима завжди шукаємо нашу річку. Найстрашніше, що після підриву ГЕС, загинуло дуже багато людей, і що ці люди просто хотіли жити, але їм так жорстоко обірвали життя.

З 13 листопада 2022 року моя родина жила в Кривому Розі. Спочатку було складно адаптуватися. Чуже місто, незнайомі люди, нові місця, але ми звикали до такого життя. Нам давали гуманітарну допомогу, це було підтримкою для нас. Під час окупації ми не мали можливості відвідувати школу, навіть онлайн, тому на онлайн навчання ми вийшли після деокупації в місцях де було світло, зв'язок та безпека, в січні 2023 року.

В березні 2024 року, пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви Олександр Гросс з допомогою іноземних донорів проєкту, збудували два будинки по 39 м, на території церковного комплексу в Петродолинському і запропонували нам жити в одному з будиночків. Багато праці в побудуванні будиночків вклали переселенці, які вже проживали на території церкви. Перших вимушено переселених осіб та біженців церква приймала ще з початку повномасштабного вторгнення, та надавала необхідну допомогу та підтримку. Кожної неділі ми відвідуємо церкву, а діти ходять в недільну школу. Також місцеві діти, які потребують допомоги у вирішенні домашніх завдань мають можливість відвідувати наш дитячий центр в церкві, який працює з вересня по травень місяць. Діти харчуються, граються та виконують домашні завдання разом з вчителями. Загалом в Петродолинську, ми живемо поряд з односельчанами, і це також є підтримкою, бачити поряд знайомих людей. Ми допомагаємо один одному та працюємо разом, і ми дуже вдячні що в нас є така можливість.

 

Олексій Фенцик, учень 8-го класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району

 

 

Херсонська Зміївка: до та після…

 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ІСТОРИКА ОДЕСИ В. О. ЯКОВЛЄВА (1840-1896)

 

Шановні друзі!

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії вже є паперовий варіант збірки «Кочубіїв – Хаджибей – Одеса : матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 6l0-річчя першої письмової згадки про місто Кочубіїв, (23-24 трав. 2025 р., м. Одеса).

Збірку до бібліотеки передав особисто науковий редактор, к.і.н., доцент кафедри філософії, історії та політології Національного університету «Одеська політехніка» Олег Мельник та його друг Чюня [собачка] .

Кочубіїв — Хаджибей — Одеса : матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 6l0-річчя першої письмової згадки про місто Кочубіїв, (23-24 трав. 2025 р., м. Одеса) / ред. кол.: О. В. Мельник, голова, наук. ред ), А. В. Красножон, О. А. Бачинська [та ін.]; Нац. ун-т «Одес. політех.» ; Одес. нац. ун-т ім. І. І Мечникова. — Одеса : Екологія, 2025. — 236 с.

Читати та завантажити можна ТУТ

Збірка містить матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції «Кочубіїв — Хаджибей — Одеса», присвяченої 610-річчю першої письмової згадки про місто Кочубіїв.

У виданні представлено результати досліджень істориків, археологів, краєзнавців культурологів, філософів із різних міст України, а також США.

Тематика доповідей охоплює широкий спектр питань історії Одеси : литовського, османського періоду і до сучасних процесів деколонізації та формування культурної ідентичності міста.

Вчені досліджують не лише питання датування міста, але й розвиток Одеси  та регіону в історичній, економічній, культурно-філософській площинах.

Особливу увагу приділено питанням української ідентичності міста та процесам декомунізації і деколонізації.

Видання адресоване історикам, краєзнавцям та всім, хто цікавиться історією Південної України та Одеси зокрема.

Черненко К., Агеєнко С. Життєвий шлях історика Одеси В. О. Яковлєва (1840-1896) // Кочубіїв — Хаджибей — Одеса : матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 6l0-річчя першої письмової згадки про місто Кочубіїв, (23-24 трав. 2025 р., м. Одеса) / ред. кол.: О. В. Мельник, голова, наук. ред ), А. В. Красножон, О. А. Бачинська [та ін.]; Нац. ун-т «Одес. політех.» ; Одес. нац. ун-т ім. І. І Мечникова. — Одеса : Екологія, 2025. — С. 204-209.

Розглянуто походження, дитинство, становлення одеського історика другої половини XIX ст. Володимира Олексійовича Яковлева, українського літературознавця, педагога, бібліотекаря і громадського діяча. Здійснено аналіз кар'єри. Спроби видавництва. Активна громадська та наукова, бібліотечна діяльність. Членство в різних одеських товариствах.

Загальний вклад вченого в історію Одеси та української гуманітарної науки.

Довідка про авторів наукової статті:

Катерина ЧЕРНЕНКО, завідувач відділу краєзнавчої літератури і бібліографії, Одеська обласна універсальна наукова бібліотека імені М.С. Грушевського, Україна, м. Одеса.

та

Сергій АГЕЄНКО, голова Овідіопольської місцевої організації НСКУ, Україна, Одеська обл., м. Овідіополь.

Диво-світ очима фізика 2

 

Якщо запастися терпінням і проявити старання, то посіяне насіння знання неодмінно дасть добрі сходи. Навчання – корінь гіркий , так плід солодкий (Леонардо да Вінчі)

Памятаєте фізичну суботу у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії «Диво-світ очима фізика»?

Ось її продовження…Один час з літньої школи Рішельєвського наукового ліцею.

Доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики та астрономії Черненко Олександр Сергійович перед учнями Балтського ліцею № 2 виступив з доповіддю «Цікава хімічна фізика». Йому в проведенні експериментальної частини допомогла Катерина Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.

Професор Черненко продемонстрував досліди: «гримуча суміш», займання древного вугілля, «ацетоновий ліхтарик», горіння парів етанолу, полум'я з додаванням розчину мідного купоросу, дослід «повітряне кресало», «вогнемет», «спалах органічного пилу», горіння купюри, «факел з інгалятором», горіння твердого палива: магнію, алюмінієвої стружки, і на останок яскравий дослід «вогняне торнадо».

Балтський ліцей №2 - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку учнів, розвиток їх здібностей.

 

Балтський історичний музей: враження бібліотекаря

 

26 червня 2025 року завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Черненко К.Г. відвідала Балтський історичний музей.

Катерина Черненко була вражена як рівнем організації екскурсії, так і багатством представлених матеріалів.

Музей розташований у центрі міста Балта і є справжнім осередком історичної пам’яті регіону. Завдяки директору, Почесному громадянину, заслуженому вчителю України Петру Астафійовичу Ткачу КЗ «Балтський історичний музей» був відкритий у 2011 році. Музей молодий, але вже має багато експонатів.

Екскурсія розпочалася з огляду першої експозиційної зали, присвяченої найдавнішій історії краю, де представлені археологічні знахідки, які свідчать про існування поселень на території Балти ще з часів трипільської культури: глиняні посудини, крем’яні знаряддя праці та фрагменти прикрас. Експозиція супроводжується інформативними стендами та картами, що дозволяє краще уявити побут давніх людей.

В першій залі окремо розміщені музейні експонати, викуплені і подаровані Вінярським Вадимом Ароновичем – місцевим балтянським меценатом: стародавні топори, знаряддя для очищення шкіри, наконечники для стріл, знаряддя для заготівлі льоду, шипи для коней та ін.

Друга зала розповідає про Балту в період середньовіччя та ранньомодерної доби. Тут можна побачити зразки зброї, предмети ремесел, а також реконструкції народного одягу. Велику увагу приділено козацькому періоду, коли Балта була важливим пунктом на шляху між Поділлям і Причорномор’ям.

Третя експозиційна зала присвячена XIX – початку XX століття. Вона демонструє розвиток міста як важливого торгово-ремісничого центру. Тут представлені фотографії, документи, меблі, предмети побуту та одягу місцевих мешканців. Ця частина експозиції створює відчуття живого діалогу з минулим.

Є зала, присвячена подіям Другої світової війни. Тут зібрані особисті речі фронтовиків, листи з фронту, нагороди та унікальні фотографії. Експозиція подає не лише історичні факти, але й емоційно торкає – через особисті історії простих людей.

Також у музеї є тимчасові виставки, інтерактивні екрани та куточок для дітей, де юні відвідувачі можуть у формі гри дізнатися більше про історію рідного краю.

За словами Катерини Черненко, «музей – місце, де історія оживає. Професійність екскурсовода, подання матеріалу - цікаво та доступно, і ти поринаєш в різні епохи життя місцевих балтян. Балтський історичний музей - це не просто зібрання експонатів, а жива розповідь про людей і події, що сформували обличчя цього регіону. Тому рекомендую відвідати його всім, хто цікавиться історією України та рідного краю!»

 

 

Черненко К. Місце, де оживає історія [ Текст] : [екскурсія Балтським історичним музеєм] / Катерина Черненко // Чорномор. новини. – 2025. – 3 лип. – С. 3 : фот. (Спадщина. Проєкти. Імена).

Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у IІ кварталі 2025 року

Шановні друзі!

До відділу краєзнавчої літератури і бібліографії надійшла нова література!

Приходьте! Запитуйте! Читайте! Любіть свій край!

Баран В. В. Юрій Липа: думки крізь час: (доповнена реальність) [Текст]: до 80-річчя трагіч. загибелі видат. укр. мисленника / В. В. Баран. - Львів : Каменяр, 2024. - 19 с.

У серпні 2024 року виповнюється 80 років з часу злочинного вбивства московськими кагебістами видатного українського мисленника Юрія Липи. Однак ні вчинене зло, ні час не применшили значимості ідейної спадщини цієї Особистості, вона і досі актуальна. Молодий науковець, публіцист, громадський діяч, родом з Тернопільського краю, нині - у складі Державної Прикордонної Служби, - розмірковує над глибокою непроминальністю і невимірною значимістю ідей, переконань, впевненостей Юрія Липи для наших днів.

Василькова І. Через пороги неповернень [Текст] (поема) / І. І. Василькова ; мал.: А. Байцара, М. Іванова – Чорноморськ : Гратек – 2024. – 56 с.: іл.

Філософською поемою «Через пороги неповернень» Інна Василькова навертає нас до козацької епохи - складної, суперечливої, але й героїчної.

Авторка проводить історико-філософську паралель між часами кінця XV століття та сучасною Україною. Історію морських походів запорожців за визволення земляків-бранців із турецької неволі тісно пов’язує з Одещиною, де козаки гуртувалися не одне століття на просторах від Дніпра до Дністра то з боями, то купуючи сіль, то супроводжуючи купців з крамом.

Герої одеських вулиць [Текст]: довід. щодо реалізації закону України "Про засудження та заборону пропаганди рос. імпер. політики в Україні і деколонізацію топонімії" на території м. Одеси головою (нач.) Одес. обддерж. (військ.) адмін. / [робоча група, передм., заг. ред.: Д. Пєтков, А. Карташов, О. Музичко [та ін.]; передм. О. Олійник, В. Балінський ; пер. англ. мовою К. Мусієнко ]. - Одеса : [б. в.], [2025]. - 512 с.: фот.

Глущак А. С. ВАРТА. ВАТРА. ТРАВА. [Текст]: кн. присвят, покликів, признань : поезії / А. С. Глущак. – Одеса : Бондаренко М. О., 2024. - 104 с.

Автор включив до перед'ювілейної збірки як нові твори, так і антологічний добір поезій з низки попередніх книг. Ретроспективу диктували поважний життєвий рубіж, трагічні виклики воєнного сьогодення.

Дерибасівська - Рішельєвська [Текст]: одес. альм. / [Всесвіт. клуб одеситів] ; [ред. Ф. Кохрихт, рсдкол. : Є. Голубовский, О. Губарь, А. Глущак]. - Одеса : Пласке, 2000 . - 

№ 97. - 2025. - 383 с.: ил.; фот.

Номер відкривається традиційною рубрикою «Під звуки повітряної тривоги», в якій окрім віршів та прози - нарис Володимира Крижанівського про героя-розвідника Романа Городенського (стор. 21).

Прем'єра нової рубрики - «Одеса багатокультурна». Розділ присвячений внеску грецької діаспори у створення та становлення нашого міста. Йдеться і про сьогодення - про плідні зв'язки України та Греції, Одеси та міст Еллади (стор. 31).

Біографія видатного діяча мистецтва Михайла Жука тісно пов’язана з Одесою. Про його натхненну діяльність - образотворчу та письменницьку - розповідають матеріали наукової конференції, яка відбулася в Літературному музеї Одеси (стор. 279).

 

Книга пам'яті України : Переможці: Одеська область [Текст] : [редкол. : С. А. Бобровська. В. Т. Усенко, Ю. В. Беляков [та ін.]]. - Одеса : Кн. Пам'яті України, 2016. -

Т. 11. Ювілейний випуск : присвяч. 75- річчю великої перемоги. - 2020. - 512 с.

Черговий, одинадцятий, том книги є складовою частиною історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України. Переможці» і одночасно виконує функцію ювілейного видання, присвяченого 75-річчю Перемоги у Другій світовій війні.

У книзі викладені в якості стрижневого змісту спогади, на момент роботи над нею, живих учасників війни жителів міста Одеса та Одеської області. Окремим розділом опубліковані нариси про наших земляків-героїв, які повернулися з фронту та відзначених також високими нагородами і за мирну творчу працю. Завершують зміст книги розповіді і замальовки про трудівників тилу і дітей війни.

Всі матеріали про людей, включених в книгу, широко ілюстровано їх особистими фотографіями, а також унікальними знімками документів тих років, в тому числі взятих з військової фотохроніки.

Для більш повної передачі настрою епохи, атмосфери воєнних років, спогади, нариси і розповіді про героїв книги органічно доповнюють вірші, слова пісень, новели того періоду, а також твори, народжені в післявоєнний період, але досить переконливо передають характер воєнних лихоліть.

Книга пам’яті України : Переможці: Одеська область [Текст] / [редкол. : С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Беляков [та ін.]]. - Одеса : Кн. Пам'яті України, 2016. -

Т. 12: Учасники бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці, зараз проживають або померли у післявоєнний час на території Саратського і Тарутинського районів. - 2021. - 596 с.

Ця Книга є складовою частиною обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України». В ній увічнені імена учасників бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці і проживають в Одеській області або померли в післявоєнний період.

Том містить поіменні списки фронтовиків, які перебувають на обліку в військоматах Саратського і Тарутинського районів. проживали або проживають на зазначених адміністративних територіях.

Книга пам'яті України : Переможці: Одеська область [Текст] / [редкол. С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Беляков [та ін.]]. - Одеса : Кн. Пам'яті України, 2016.

Т. 13: Учасники бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці, зараз проживають або померли у післявоєнний час на території Татарбунарского района, м. Теплодар там. Южне. - 2022. - 473 с.

Ця Книга є складовою частиною обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України». В ній увічнені імена учасників бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці і проживають в Одеській області або померли в післявоєнний період.

Том містить поіменні списки фронтовиків, які перебувають на обліку в військоматах Татарбунарського района, м. Теплодар та м. Южне, проживали або проживають на зазначених адміністративних територіях.

Книга пам'яті України : Переможці : Одеська область [Текст] І [редкол. : С. А. Бобровська, В. Т. Усенко, Ю. В. Беляков та ін.]]. - Одеса : Кн. Пам'яті України, 2016. - Т. 14 : Учасники бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці, зараз проживають або померли у післявоєнний час на території Савранського, Ширяєвського районів, м. Чорноморська. - 2023. - 546 с.

Ця Книга є складовою частиною обласного історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України». В ній увічнені імена учасників бойових дій Другої світової війни, які повернулися до мирної праці і проживають в Одеській області або померли в післявоєнний період.

Том містить поіменні списки фронтовиків, які перебувають на обліку в військоматах Савранського, Ширяєвського районів, м. Чорноморська, проживали або проживають на зазначених адміністративних територіях.

Книга Пам'яті України. Реабілітовані історією. Одеська обл., т. 2: м. Одеса (Обласна ред. кол.), 2023, 440 с.

Випуском даної книги Одеська обласна редколегія «Книга Пам'яті України» відновлює продовження серійного видання «Реабілітовані історією», яка є частиною Всеукраїнської серії книг «Реабілітовані історією» та присвячується дослідженню репресій в Одеській області протягом 1918-1991 років.

У другому томі поіменно представлені жертви репресій мешканці Одеської області, імена яких взяті з реабілітаційних документів, що зберігаються в архівах області.

З метою більш повного та всебічного розкриття сутності проведеної державою та її органами репресивної політики представлено численні документи, статті, спогади, замальовки та різні фотодокументи про репресованих.

Лейдерман Л. M. Семья Шойхетов, или Пересыпская симфония / Л. М. Лейдерман. - Одесса: Политехпериодика, 2025. - 237 с.

В романе показана история одесской семьи, где детство персонажей приходится на десятые годы двадцатого столетия, а судьбы следующего поколения прослеживаются до двадцатых годов нового века. Роман представляет собой мозаику из десяти самостоятельных новелл, не связанных строгой последова-тельностью событий.

Отзыв о книге автора, лауреата Премии имени Шолом-Алейхема 2025 года, можно оставить на его сайте (leidermanl.wixsite.com/odessa).

Марченко Н. Володимир Рутківський : тексти долі [Текст] : біогр. нарис / Н. Марченко. - Тернопіль : Навч. кн. - Богдан, 2014. - 432 с.

Із позицій новітньої біографістики видання висвітлює основні етапи життя, презентує світогляд та простежує історію виданих до сьогодні творів видатного українського дитячого письменника, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка Володимира Григоровича Рутківського.

Книга містить ґрунтовний аналіз творчої спадщини митця, його епістолярій (листи та спогади), що вводиться до наукового та культурно-мистецького обігу вперше, та добірку висловлювань письменника щодо специфіки дитячої літератури та особливостей письма для дітей. Історико-біографічні коментарі автора нарису розкривають відомості про інтелектуальне оточення Володимира Рутківського у різні періоди життя, а також широко представляють джерела його біо- та бібліографії.

Призначене науковцям, викладачам, бібліотечно-інформаційним працівникам, студентам, але, насамперед, - широкому загалові читачів, яким цікава драматична доля сучасного митця, тісно переплетена з усе ще мало відомою на загал історією літератури для дітей в Україні.

Феденев Р. К. Де Рибас [Текст] : роман : 200-летию Одессы посвящ. / Р. К. Феденев. - Одесса : АО "ОМК", 1994. - 586 с.

Роман письменника Одеси Родіон Феденев «Де Рібас" присвячений життю і долі одного з засновників Одеси і охоплює останні тридцять років XVIII століття. Це відображалося на багатьох подіях того часу. Також, в якому активно бере участь головний герой твору. Його біографія могла допомогла автору з формою романа. Це історична та пригодницька робота, архівні матеріали, уривки з щоденників, повідомлення. 

Харук А., Кондратьев В., Хайрулін М. «Анатра»: Літаки одеського авіабудівного підприємства, 1910-1924 рр. - К.: Темпора, 2008. - 80 с.: іл.

Книга присвячена одному з перших підприємств авіа-ційної промисловості на теренах України - одеській фірмі «Анатра». Спираючись на архівні матеріали, автори висвітлюють історію розвитку виробничих програм фірми, аналізують особливості конструкції літаків, що виготовлялись підприємством. Окрему увагу приділено історії бойового застосування літаків «Анатра» на фронтах Першої світової війни та в конфліктах, що розгортались у 1918-1920 рр. на теренах колишньої Російської імперії.

Підготувала К.Г. Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.