История озеленения Одессы. Первые садовники Одессы

 

Одесса, как портовый город, зарождалась в невероятно выгодном в стратегическом отношении месте, чего нельзя сказать об удобствах для жизни: в конце XVIII века место это было пустынным степным краем с незначительной кустарниковой растительностью. Открытые широкие просторы продувались ветрами, а пыльные бури даже в середине XIX века были частым явлением. Первые же поселенцы вынуждены были безотлагательно приступить к посадке деревьев и заведению палисадов. Это было необходимо не только для здоровья и удобства, но и для красоты. Ведь самую активную часть первых обывателей составляли дворяне, а также иностранцы, прибывшие из богатых растительностью стран Средиземноморья. Ионические греки, потомки аристократических родов Венецианской Республики, выходцы из Неаполя, Сардинии, начали украшать свои жилища растениями, которые привозились из-за границы.

Одесса была основана на местности, где не было никакой растительности. Со стороны Пересыпи к ней примыкала песчаная пустыня, со стороны Дальника - степь. 

По свидетельству А. Де-Рибаса, строящийся город не был защищён от зноя и пыли ни одним деревцем, если не считать оставшихся от Хаджибея трёх старых груш. Назначенный в 1803 году градоначальником Дюк Ришелье, озабоченный скорейшим заселением города, немалое значение придаёт и его благоустройству. По его распоряжению при строящихся домах со стороны улиц стали высаживать деревья, однако приживались они с большим трудом, а доставка саженцев была сопряжена со многими трудностями и потерями. Через несколько лет Дюк Ришелье приходит к выводу о необходимости заведения в городе специальной плантации, в которой бы искусный в своём деле мастер выращивал из семян саженцы лесных и фруктовых деревьев, высаживал их на городских улицах и наблюдал за ними.

Без какой-либо предварительной переписки и согласований в январе 1812 года по его предложению в Одессу был приглашён садовый мастер Ганс Герман. Сведений о нём сохранилось немного. Он был сыном пастора лютеранского вероисповедания. В Пруссии окончил курсы земледелия, лесоводства, садоводства и ботаники. В Россию приехал в 1803 году и до 1812 года «весьма полезно» служил в ботаническом саду Академии наук Санкт-Петербурга.

Сохранившиеся документы дают нам возможность ознакомиться с условиями, на которых он согласился принять приглашение:

«1. Жалованья производить в год 1.200 рублей, иметь квартиру казённую с малой частью земли для разведения растений нужных в домашнем быту,- также дрова, свечи и человека для услуги.

2.Ежели плантация будет находиться в дальнем расстоянии от квартиры, то потребна лошадь с упряжкой.

3.В случае болезни пользоваться лекарствами безденежно.

4.Отправка из Петербурга до места назначения иждивением (т. е. не за свой счет)

5.Ежели по каким-либо обстоятельствам не нужен буду начальству, то доставить обратно в Санкт-Петербург или другой город в России, когда пожелает, на казённый счёт.

Сверх того, так как искусство в садоводстве предполагает высшие сведения, т.е. сведения в ботанике, занимаясь моим делом считаться буду не как эмпирический садовник, но такой, который знает правила ботаники и садоводства, и что по успехам моим в оном буду иметь счастие пользоваться наградами, кои получают садовники, занимающиеся в государстве разведением полезных растений, руководствуясь правилами ботаники»?

С 1 февраля того же года министр финансов отправил распоряжение в Херсонскую казённую палату о выплате мастеру Г. Герману, определённому во вновь учреждаемую в Одессе плантацию под распоряжением Ришелье, жалованья по 1.200 рублей в год из государственного казначейства. В Одессе Гансу Герману было поручено просчитать, в какую сумму обойдётся всё то, что он должен был бы получить от казны натурой, т.е. квартира, дрова, свечи, лошадь с упряжью и человек для услуги. После наведения справок он представил следующий счёт.

1.	квартира ... на месяц по 25 руб	300 руб.
2.	дров ... на год	250 руб.
3.	свеч ... по 2 пуда по 16 руб.	32 руб.
4.	лошадь и сбруя	150 руб.
5.	фураж и подковка	215 руб.
6.	дрожки	150руб.
7.	человек с содержанием	250 руб.
Итого:		1.347 руб.

Государственная казна брала на себя и содержание при садовнике двух учеников. Он составил и отправил счёт с указанием суммы, в какую обойдётся содержание одного ученика:

 

1.	Три рубашки на год	9 руб. 75коп.
2.	Два шейных платка	5. руб.
3.	Один летний куртик	6 руб.
4.	Две пары панталонов летних	13 руб.
5.	Две пары сапогов и починка	15 руб.
6.	Одну шляпу	2 руб. 50коп.
7.	Одну шапку	5 руб.
8.	Два жилета	5 руб.
9.	Шуба полагая на два года	16 руб.
10.	Зимний куртик и панталоны	22 руб.
11.	Две пары чулков	3 руб. 25коп.
12.	На пищу на месяц	120  руб.

 

Таким образом, содержание садового мастера вместе с двумя учениками должно было обойтись ежегодно в 3.000 рублей.

Ганс Герман приступил к работе. Первоначально плантация находилась под личным попечением Ришелье, затем была передана в ведение строительного комитета. Никаких средств на её содержание ассигновано не было, поэтому выделенный под неё участок земли обрабатывался арестантами. Их присылали ежедневно по наряду из городской полиции по 8-10 человек.

Трудам городского садовника придавалось немаловажное значение. Им уделяет внимание Новороссийский генерал-губернатор граф М.С. Воронцов.

В апреле 1825 года он осматривает плантацию и рекомендует посадить в ней больше семян акаций. Г. Герман немедленно откликается на изъявленное пожелание и приобретает 15 фунтов семян на 4 67 рублей.

Объём работ по озеленению города значительно расширился. В 1824 году было закончено оформление Приморского бульвара. На трёх его аллеях Ганс Герман высадил 454 дерева.

К октябрю 1825 года в его ведении, не считая высаженных вдоль улиц деревьев, находились городская плантация, городской сад, Приморский бульвар, четыре отделения бульвара по Александровскому проспекту и плац-парадное место.

К 1829 году городская плантация разрослась до 20 десятин земли. Почти вся она была засажена молодыми деревцами, которые предназначались для одесских улиц и бульваров. Излишек поступал в продажу частным лицам. Сам садовник считал свою работу сложной, которую приходилось выполнять «во всегдашней борьбе с климатом». Управляющий Новороссийскими губерниями и Бессарабской областью граф Фёдор Петрович Пален в своём отношении к министру внутренних дел В.С. Ланскому писал, что «садовый мастер Ганс Герман оказывал и оказывает по своей части большое усердие и успехи».

Г. Герман прослужил Одессе с молодых лет до преклонного возраста. К началу 50-х годов, кроме Приморского и Александровского бульваров, плац-парадного места выполнялись необходимые работы в бывшем саду Дюка Ришелье на 25 десятинах, для удержания наносимого ветром песка разведены лесные плантации на Пересыпи на 200 десятинах, на 15 десятинах - древесные школы. Он посадил и ухаживал за садами при городской больнице, домах призрения сирот и призрения нищих, при военном госпитале, Одесском институте благородных девиц, церковной и театральной площадях, на внешнем бульваре от третьей части по старой черте порто-франко до Карантинной балки, на террасе при биржевом доме, по всем дорогам с отделением кварталов, на кладбище. Он озеленял город в трудных климатических условиях: частых степных ветрах и изнуряющем летнем зное. Осложняло задачу отсутствие пресной воды. И строительный комитет, и Одесский градоначальник, и Новороссийский и Бессарабский генерал-губернатор отмечали, что Ганс Герман был полезен не только городу, но и краю разведением плантаций и садов "в здешних степных, нуждающихся... в насаждениях местах".

В ноябре 1851 года по ходатайству генерал-губернатора М.С. Воронцова садовник Ганс Герман был возведён в звание потомственного почетного гражданина.

И в преклонном возрасте Г. Герман продолжал служить в Одесском градоначальстве, проявляя прежнее усердие. Кроме работ по озеленению города, он разводил сады и шелковичные плантации в немецких колониях Одесского водворения. По представлению председателя Попечительного комитета об иностранных поселенцах южного края России И. Н. Инзова в 1819 был награждён золотой медалью на Аннинской ленте с надписью «За усердие». Он трудился и на общественной работе. Был членом комитета по борьбе с чумой (1837 г.), сотрудничал в оказании помощи во время эпидемии холеры (1848 г.). «За полезные труды» был награждён бриллиантовым перстнем и второй золотой медалью на Владимирской ленте.

Г. Герман прослужил в должности городского садовника до 1862 года. В 1864 году в городских расходах по пенсионному капиталу специальной статьёй была предусмотрена выплата бывшему городскому садовнику Гансу Герману 228 руб. 37 коп. Было ему в это время уже 80 лет.

Городская плантация Ганса Германа обеспечивала потребности городских жителей в саженцах различного рода деревьев и кустарников, продававшихся очень дёшево или раздававшихся даром. Несмотря на это, в городе появляются первые частные садоводства. 

Вслед за садоводством Изнара в 1854 году основывает питомник за ботаническим садом Рудольф Фёдорович Роте. Он был химиком, фармацевтом, обладал большими познаниями по ботанике.

Садоводство стало его большим увлечением, потребовавшим больших денежных вложений. Ему край обязан началом разведения многих видов хвойных растений. На их приобретение уходил весь доход как с питомника, так и с принадлежащего ему пивоваренного завода, дела которого были блестящими. На его бескорыстие указывает факт продажи из его питомника в 1868 году 20.404 растений за 5.634 рубля 50 копеек, т.е. по 27 с половиной копеек за штуку. В этом же году в его питомнике цвело до 300 сортов роз.

На одной из выставок цветов «Праздник роз», которые ежегодно проводил в приморской части Александровского парка Одесский отдел российского общества садоводства (основан в 1884 г.), Рудольф Роте получил малую золотую медаль за 211 сортов роз хорошей культуры и правильной классификации.

 Владелец принимал заказы на составление планов парков и фруктовых садов, на их разбивку и засадку.

Свои коллекции декоративных растений, хвойных и лесных деревьев, винограда, роз он представлял на выставках садоводства, плодоводства и огородничества, которые организовывались отделами Российского общества садоводств в Кишинёве, Тифлисе, Одессе. Они часто отмечались наградами: золотыми (1899 г.) и серебряными (1884 г.) медалями, почётными дипломами (1884, 1898 гг.).

На выставке 1894 года, организованной Одесским отделом общества садоводства с целью показать современное состояние и развитие садоводства, плодоводства и огородничества в окрестностях Одессы, Ф.К.Роте получил награду 1-й степени - малую золотую медаль «за роскошную и обширную коллекцию хвойных, выращиваемых в его обширных питомниках». На одесской выставке 1895 года золотой медалью была отмечена его коллекция из 630 сортов роз.

Заведение Ф.К. Роте пользовалось большой известностью. У него всегда было много учеников, что говорит значительном развитии личных цветочных, садовых и парковых насаждений в городе.

В 1899 году с разрешения департамента земледелия он открывает в своём питомнике практическую школу садоводства нового типа.

В 1864 основывает своё садовое заведение на собственной даче, по правой стороне железнодорожного вокзала, на Среднефонтанской улице Готфрид (Богдан) Фёдорович Штамм. Он родился в 1834 году в Лифляндской губернии, окончил рижское городское училище. С начала 60-х годов постоянно проживал в Одессе вместе с женой, тремя дочерьми и четырьмя сыновьями. В том же доме на Среднефонтанской, 5, где он жил в 1897 году, проживал и работавший у него садовник Готлиб Рюс, приехавший из Германии.

Долгое время садовое заведение Б.Ф. Штамма имело своей целью разведение букетных, тепличных и оранжерейных растений, семенную торговлю. К 80-м годам на расширенном участке были заложены питомники древесных, плодовых и простейших декоративных пород, стала постоянно увеличиваться коллекция роз.

Оранжерейные и тепличные растения предназначались для букетов, комнатной культуры и высадки на лето в цветники. На одесской выставке сельскохозяйственной, заводской, фабричной промышленности и кустарных промыслов в 1884 году он получает за свою коллекцию большую серебряную медаль.

Дело унаследовал его сын, Владимир Готфрид (Владимир Богданович), родившийся в 1873 году в Одессе и окончивший училище св. Павла. Садовым искусством он овладел в заведении отца. К началу первой мировой войны питомник размещался на собственном хуторе в трёх верстах от 16 станции Большого Фонтана. В 1907 году коллекция В.Штамма была удостоена золотой медали на выставке в Ростове, в 1908 - в Париже.

Большой известностью пользовались питомники Генриха Генриховича Штапельберга. Первый находился на Куликовом поле. На принадлежащем ему участке земли, где был выстроен собственный дом, директором ботанического сада Десметом были посажены редкие породы дубов, кленов, орехов. Позднее здесь появились тепличные растения, богатая коллекция хвойных.

Второй питомник Г.Г. Штапельберг заложил на Дальних Мельницах.

На бывшей смрадной свалке новый владелец участка разводил фруктовые и лесные деревья, кустарники, розы. Общая площадь питомников составляла 17 десятин, на которых было разведено 146 сортов яблок, 93 сорта груш, 61 сорт слив, 58 сортов вишен и черешен, 32 сорта абрикосов, 54 сорта персиков, 3 сорта айвы, 3 сорта мушмалы, 4 сорта винных ягод, 30 сортов смородины, 15 сортов малины, 124 сорта крыжовника, 12 сортов ежевики, 35 сортов орешни­ка, 30 столовых и 11 американских сортов винограда и много лесных пород.

В 1884 году за свою коллекцию фруктовых деревьев Г.Г. Штапельберг был удостоен золотой медали.

На одесской выставке 1894 года Г.Г. Штапельберг получил награду второй степени за большую коллекцию яблок (37 сортов) и груш (57 сортов), выращенных при обык­новенном уходе, и похвальный отзыв за коллекцию хвойных растений из собственных питомников.

На собственной даче, близ Куликова поля, основал свой питомник баварский подданный Георг Веркмейстер. К1884 году в нём были 3 оранжереи и 3 теплицы, в которых высаживались букетные, тепличные и оранжерейные растения. Особое внимание было уделено выращиванию роз, ассортимент которых состоял из 250 отборных сортов, размноженных до 5.000 экземпляров. Кроме роз, большое внимание уделялось разведению георгинов (100 хороших сортов) и фиалок. Заведение унаследовал сын, Эмилий Георгиевич Веркмейстер.

Все перечисленные садоводства были самыми большими в городе и его окрестностях.

Членами экспертных комиссий на выставках были не только владельцы садовых заведений Штамм, Роте, Веркмейстер, Штапельберг, бывший в течение многих лет членом правления отдела, но и купец Е.Шульц, барон Ф.Мас.

Любил в детстве покупать цветочные семена и сын учителя гимназии Валя Катаев. Рядом с его домом находилось садоводство Веркмейстера, и он оставил о нём вос­поминания в своём романе «Разбитая жизнь или волшебный рог Оберона»:

«За луковицами гиацинтов и тюльпанов, а также за рассадой и семенами цветов тётя ходила в садоводство Веркмейстера.

Иногда ранней весной меня внезапно одолевало чувство, трудно определимое словами, - нечто вроде жажды принять участие в таинственном явлении произрастания семян, в превращении мёртвого зерна в живое зелёное растение».

 

Библиография

• Малиновский, Альберт. Курс зелени… / А. Малиновский. – Одесса : Астропринт, 2013. – 208 с.

• Одесса в произведениях графики XIX века : Альбом гравюр / Сост. В. В. Солодова; Ред. Н. А. Лещинская, И. М. Озерянская; Авт. вспупит. ст. В. В. Солодова, Л. В. Фабрика; Пер. На англ. Н. Л. Любимова. – 2-е вид., перероб. и доп. – Одеса : ОКФА, 1997. – С. 57, 79.

• Парки і сквери Одеси очима художників і архівістів : кн.- альбом / авт.-упоряд.: Л. Г. Былоусова, Є. О. Волокін, В. В. Левчук [та ін.] - Одеса : Астропринт. - 2017. – С. 6-7.

• Плесская-Зебольд Э. Г. Одесские немцы 1803-1920. – Одесса : ТЄС, 1999. – С. 23-43.

• Сульжицка, Н. Не дадим погибнуть зеленому наряду Одессы [Текст]: [ История озеленения Одессы] // Одес. вестн. – 1997. – 14 мая. – С. 8 ; 21 мая – С. 8.

• Гусак Н. Докучаевские полигоны [Текст]: [история озеленения Одессы] / Н. Гусак // Знамя коммунизма. – 1989. – 26 окт.

• Гурьева, О. Зеленый наряд города [Текст]: [о состоянии зеленого хоз-ва Одессы] / О. Гурьева // Знамя коммунизма. – 1988. – 20 апр.

• О работе первого озеленителя Одессы [Электронный ресурс] : [о нем. садовнике Гансе Германе – первом озеленителе Одессы, потомствен. Почёт. гражданине, о его 50-летней службе (1812-1862 гг.) на благо города] / Станислав Галиновский // Лоция : сайт. – Режим доступа: https://lotsia.com.ua/article/o-rabote-pervogo-ozelenitelya-odessy. – Назв. с экрана. – Дата публ.: 16.05.2020.

 

Подготовила Черненко Е.Г., ведущий библиотекарь отдела краеведческой литературы и библиографии

Письменники – ювіляри червня 2021 року

 У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії підготовлена книжкова виставка «Письменники – ювіляри червня (100 років від дня народження Володимира Петровича Гетьмана; 95 років від дня народження Ігоря Михайловича Нєвєрова; 90 років від дня народження Володимира Яковича Бровченка)»

 

Гетьман Володимир Петрович

Гетьман Володимир Петрович (10.06.1921 – 11.03.2003) – поет. Народився 10.06.1921 р. у с. Маяки Біляївського р-ну Одеської обл. Закінчив філологічний факультет ОДУ ім. І.І. Мечникова (1951). Після закінчення навчання вчителював. Згодом працював у видавництві «Маяк» в Одесі на посаді редактора (1954-1967). У 1948 р. дебютував як поет військово-героїчної тематики. Член Національної спілки письменників України (1952). Є автором таких ліричних творів: «Рибальське щастя» (1950), «За дротом» (1958), «Ранкові зорі» (1960), «Іскри з-під молота» (1964), «Вогник» (1967), «Ластівка» (1971), «Квітнева заметіль» (1972), «Не залишай мене, любове» (1973), «Розмова з коханою» (1981). «Проміння перемоги» (1995), «Наймолодший куркуль Союзу Радянського» (2001).

Гетьман В. П. отримав премію ім. І. Рядченка (1998) за збірку віршів «Розмова з коханою», 1999 р. Перекладався російською, білоруською, казахською, узбецькою, єврейською мовами.

Помер 11.03.2003 р. в Одесі.

 

 

Літературна спадщина В.П. Гетьмана

Гетьман Володимир Петрович – поет [Текст]: [народився 10 .06. 1921 р. у с. Маяки Біляїв. р-ну Одес. обл. – Помер 11. 03. 2003 р. в Одесі. Біогр. довідка] // Випускники Одеського (Новоросійського) університету : енцикл. слов. - Вип. 2 – Одеса : Астропринт, 2010. – С. 60 : фот.

Одеському національному університету імені І. І. Мечникова виповнюється 145 років. І всі ці роки цей вищий навчальний заклад готував випускників високого рівня, сприяв відродженню національної культури і формував наукову еліту українського суспільства. Бібліотека продовжує випуск енциклопедичного словника університету «Випускники Одеського (Новоросійського) університету».

Другий випуск, який містить близько 400 славних імен його вихованців за період з 1865 по 2010 рр., розрахований на істориків науки, науковців, студентів.

Гетьман Володимир – поет [Текст]: [Гетьман В. П. отримав премію ім. І. Рядченка (1998) за збірку віршів «Розмова з коханою», 1999] // Літературно-мистецька Одещина : Лауреати держ., обл. та міськ. премій в галузі культури, літератури і мистецтва / Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського; від. інформації з питань культури та мистец.; підгот. Г. Д. Северіна, ред. Ж. О. Карпінська; відп. за вип. Т. М. Полянко. - О., 2005. – С. 10.

Гетьман В. (1921-2003) Поет. чл. Нац. Спілки письм. України з 1952 р. Коротка біогр. довідка. Вірші] // Одеське літературне Віче. - Т.1. Антологія поезії – Одеса: Астропринт, 2004 – С. 137-142 : фот.

В книзі розповідається, що в Одесі плідно працювали (мова йде лише про поетів) Панько Педа, Ханан Вайнерман, Євген Бандуренко, Володимир Іванович, Георгій Захаров, Іван Мавроді, Іван Рядченко, Борис Нечерда, Володимир Гетьман та десятки їхніх побратимів по перу, щоб, за словами незабутнього Олеся Гончара, «леліяти в людині все найкраще, пробуджувати в ній не руїнницькі інстинкти, а будівничі творчі сили, бути її світочем, опорою духу і навіть серед тривог драматичної дійсності відкривати перед людиною сонячні континенти надій...» Цей святий обов’язок намагається виконувати і нинішнє покоління одеських літераторів…

Лауреати літературних премій: [Гетьман Володимир Петрович. Обл. премія ім. І. Рядченка] // Одеська обласна організація Національнаї Спілки письменників України. – Одеса : Астропринт, 2004. – С. 7.

Володимир Гетьман. Поет (10.06.1921-11.03.2003)[Текст]: [член Спілки письменників України з 1952 року. Біогр.] // Письменники Одещини – на межі тисячоліть : Антологія – довідник / Упоряд. Б. І. Сушинський. Худож. О. А. Гавдзинська. – Одеса, Альфа-Омега, ОКФА. – 1999. – С. 73 : фот.

Володимир Петрович Гетьман (1921 - 2003) [Текст] [біогр. та твор. шлях] // Письменники Радянської України 1917-1987 : біобібліограф. справочник / Уклад. В. К. Коваль, В. П. Павловська. – К. : Рад. Письменник, 1988. - С. 134-135 : фот.

У довіднику подаються творчі біографії письменників Радянської України. Кожна стаття подає стислі відомості про час і місце народження літератора, його походження, освіту, трудовий шлях, партійність, громадську діяльність, твори, що вийшли окремими виданнями.

У вступній частині книги вміщено довідковий матеріал про письменницькі з’їзди на Україні, республіканські видавництва, періодичні видання, обласні письменницькі організації, лауреатів літературних премій.

Довідник розрахований на викладачів вузів, студентів, учителів, школярів, бібліотечних працівників, діячів науки та культури.

Володимир Петрович Гетьман. Бібліогр. покажч. / М-во культури і мистецтв України; Одес. держ. наук. б-ка ім. М. Горького; упоряд. О. І. Кравченко. – Одеса, 1998. – 112 с. – (Письменники Одеси; Вип. 14)

Черговий випуск серії біобібліографічних покажчиків "Письменники Одеси" присвячено творчій і громадській діяльності поета Володимира Петровича Гетьмана.

Підготовка посібника провадилася за фондами Одеської державної наукової бібліотеки імені М.Горького з частковим залученням архіву В.П. Гетьмана. Добір бібліографованого матеріалу завершено за станом на 1 квітня 1998 року. Його описано за існуючими правилами та систематизовано у відповідних рубриках і підрубриках, що дає змогу читачеві легко виявити погрібну групу друкованих документів чи окремий з них. До його послуг також покажчики імен і періодичних видань.

Посібник призначено для літературо- та книгознавців, журналістів, бібліофілів, викладачів вузів і студентів. Він також буде корисним для вчителів середньої школи, що ведуть уроки літератури рідного краю.

***

Гетьман В. Зустріч. – Одеса: Одеське обласне видавництво, 1955. – 85 с.

Гетьман В. За дротом. – Одеса: Одеське обласне видавництво, 1958. – 111 с.

Гетьман В. Ранкові зорі: лірика. – Одеса: Одеське книжкове видавництво, 1960. – 103 с.

Гетьман В. Подорож до обрію: лірика. – Одеса: Одеське книжкове видавництво, 1963. – 118 с.

Гетьман В. Побачення з квітнем: лірика. – Одеса: Маяк, 1965. – 83 с.

Гетьман В. Жар-птиця. – Одеса: Маяк, 1966. – 139 с.

Гетьман В. Білі крила вітрил. – Одеса : Маяк, 1969. – 242 с.

Тема рідної землі, краса душі людини, шляхи добра і роботи, снага трепетного кохання - мотиви книжки Володимира Гетьмана. До збірки ввійшли поезії, а також віршовані оповідання «Людина космічного віку» та «Романтик» з попередньої збірки.

Гетьман В. Ластівка: лірика. – Одеса : Маяк, 1971. – 127 с.

Світлі дороги творчої радості, життєдайна сила мостів братерства, торжество краси людяності, громадянська занепокоєність - основні мотиви збірки. Автор оспівує рідну Наддністрянщину, чорноморські степи. Чільне місце в збірці посідає інтимна лірика.

Гетьман В. Квітнева заметіль: вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1972. – 366 с.

Гетьман В. Не залишай мене, любове: поезії. – Одеса : Маяк, 1973. – 110 с.

Роздум про людину, її покликання й місце в житті визначає наскрізну тему книжки Володимира Гетьмана. Справжні моральні цінності поет вивіряє на поняття честі й обов'язку. Щирим порадником ліричного героя, як і читача, виступає життєвий досвід автора.

Гетьман В. Святкую молодість. – Одеса : Маяк, 1977. – 118 с.

Поета хвилюють теми спадкоємності подвигу, дружби народів, пошуку гармонійної поєднаності думок і вчинків людини, краси довколишньої природи і уболівання за її збереження.

Гетьман В. Розмова з коханою : поезії. – Київ : Дніпро, 1981. – 374 с.

Ліричний герой поезій пізнав не лише сонячні, радісні дні й захмарені, трагічні. Але в дні тяжких випробувань він не упав духом, не втратив віри в перемогу . 

Гетьман В. Наймолодший куркуль. Автобіографічні етюди Союзу Радянського. – Одеса : Маяк, 2001. – 182 с.

У збірці автобіографічних етюдів відомого українського поета, колишнього в'язня табору репресованих, що знаходився у Спасо-Преображенському монастирі під Вологдою, розповідається про життя дитини, якій не виповнилося ще й дев'яти років, а вона вже зазнала всі кривди, що випали на долю її батьків, висланих як «куркулів» з рідних місць.

***

Колісниченко А. Поезії козацьке серце (Пам'яті Володимира Гетьмана) // Історико-літературний журнал. – 2003. – № 9. – С. 331-334.

[Владимир Петрович Гетьман] [Текст]: [имея за плечами опыт солдата Второй мировой, плен, два побега из концлагеря, поэт В. Гетьман вошел в лит. в 50-е гг. Сб. «Рибальське щастя» (1950), «Зустріч» (1955). В 1958 г. вышел сб. «За дротом». Интим. Лирика Гетьмана принадлежит к лучшим образцам укр. поэзии: «Ранкові зорі» (1960), «Подорож до обрію» (1963), «Іскри з-під молота», «Побачення з квітнем», «Жар-птиця», «Вогник», «Білі крила вітрил», «Не залишай мене, любове», «Святкую молодість», «Розмова з коханою»] // Дом князя Гагарина: сб. – О., – 2011. – Вып. 6. – ч. 2. – С. 351, 352, 357, 358, 382.

У збірнику представлені роботи з історії літературного життя Одеси: перші публікації рукописів українських та російських письменників ХІХ-ХХ ст., матеріали до біографій діячів культури, опис раритетних експонатів з фондів Одеського літературного музею.

Володимир Гетьман (1921-2003): Сповідь степовика: [Текст]: [поезія] // Степова пектораль. Поетична антологія. Від Т.Г. Шевченка до наших днів. – Одеса : Маяки, 2011. – С. 144-145.

Книга випущена на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга».

Степ - це перетин давніх торговельних шляхів, великий відтинок путі «з варягів у греки», сюжетна основа народних дум і пісень.

Степ - це наша давнина, героїчна і трагічна історія, Козаччина, Запорозька Січ, чумацькі валки. Це золота пшениця, виноградники, баштани. Прадавні кургани, кам'яні баби, невтомно-співочі жайворонки у небі. Визнано, що упродовж століть склалися характер і ментальність українського степовика, своєрідна культура побуту, господарювання, світобачення.

З осяжної української поетичної степовіани до антології включені твори літераторів шевченківської пори, другої половини XIX століття. Представлена плеяда поетів XX віку на чолі з П. Тичиною, М. Рильським, М. Зеровим, П. Филиповичем, В. Свідзінським,  а також літераторів діаспори, найперше Є. Маланюком, О. Олесем, Т. Осьмачкою, Яром Славутичем.

Гетьман В. Слов'янської пісні окраса. І навіщо ви, руси…: [Поезія. Присвячується пам'яті Т. Шевченка] // Літ. Одеса. – 2006. - №2 (21). – трав. – С.28, 29 : фот.

Спілка письменників колишнього Радянського Союзу була створена у 1934 році на І Всесоюзному з’їзді письменників, що проходив у Москві з 17 серпня по 1 вересня.

Тоді ж, у 1934 році, пройшов І Всеукраїнський з’їзд письменників (розпочав роботу в Харкові, а закінчив у Києві), на якому була створена Спілка радянських письменників України. Вона об’єднувала сто двадцять членів СП та сімдесят три кандидати в члени СП. Незабаром після Всеукраїнського з’їзду організаційно сформувалась і Одеська обласна організація СПУ. Страшний маховик репресій зупинила друга світова війна. Багато одеських письменників мужньо захищали рідну землю від фашистської навали. Серед них - Євген Бандуренко, Мурат Базоєв, Віктор Бершадський, Григорій В’язовський, Іван Гайдаенко, Володимир Гетьман…

Одеська обласна організація НСПУ стала потужною силою в утвердженні державності України, рідної мови, літератури, культури українського народу, його історичних, філософських та релігійних традицій.

Володимир Гетьман [Текст]: [зміст: «Перший вихід», «Вогник», «Побратим», «На свіжу дорогу дзеркального блиску», «Життя-дороги неозорі», «Я тебе обережно веду»] / Поети Одеси = Поэты Одессы – Одесса: Одесское книжное издательство.- 1962. – С. 51-60.

Стихи поэтов нашего города... Они жили на украинской земле, на берегу самого синего в мире Черного моря...

Прісовський Є. На крилах людяності. [до 50-річчя одес. поета В. Гетьмана]. – // Горизонт. Літ-худож. та сусп.-політ іл. збірник Одес. організації Спілки радянських письменників України. - Одеса, 1971. - С. 49-52.

Недзвський А. Володимир Гетьману – 60. [Текст] // Горизонт. Літ.-худож. і громад.-політ іл. зб. Спілки письменників України. - Одеса, 1981 - С. 138-139.

Поети, прозаїки, нарисовці Одещини і суміжних з нею Вінницької та Миколаївської областей у творах, що складають збірник «ГОРИЗОНТ», ведуть розповідь про звитяжну працю людей, про героїчне минуле.

На крилах людяності: [Текст]: [про творчість В. Гетмана] // Прісовський Є.М. Відповідальність за слово : літературно-критичні статті. – Одеса : Маяк, 1994. – С. 6-21.

Це довідково-портретне дослідження є наслідком багаторічного вивчення автором, критиком, доктором філологічних наук Євгеном Прісовським, творчості поетів-одеситів у загальноукраїнському літературному контексті.

Розглядаючи творчість В. Гетьмана, І. Рядченка, С. Стриженюка, Б. І. Нечерди, І. Гордона, І. Нєвєрова та інших авторів, критик показує, як поезія і в 60-ті роки, що були часом «відлиги», й у застійні 70-ті - першій половині 80-х, і в час піднесення демократії, в другій половині 80-х - на початку 90-х років, завжди говорила й говорить мужнє слово правди, совісті, щирості.

Невєров Ігор Михайлович

Невєров Ігор Михайлович (15.06.1926 – 27.11.1995) – письменник, поет, сценарист, редактор Одеської кіностудії. 

Народився в 1926 році в м. Ленінграді. Учився спочатку в середній школі, а потім у спецшколі Військово-повітряних сил. Разом з курсантами спецшколи пережили найскладніші дні блокади. У лютому 1942 року вивезений через Ладогу на Велику землю. 

З квітня 1942-го по квітень 1944 року працював токарем на заводах. З березня 1944-го по січень 1953 року служив в авіаційних частинах Військово-морського флоту. Курсант, потім морський пілот, останні три роки перед звільненням у запас - політробітник. 

З 1953-го по 1968 рік, як журналіст ходив у три антарктичні рейси з кітобоями флотилії «Слава». Був членом Спілки письменників України з 1965 р. Заочно закінчив Літературний факультет ім. О. Горького в Москві. Писав російською мовою. 

Основні твори Ігоря Нєвєрова: збірники віршів «Синяя граница» (1956), «Баллада о красоте» (1968), «Дождь при звездах» (1972), книги оповідань і повістей «Огни в порту» (1958), «Дальний рейс» (1963), «Год спокойного солнца» (1965), «Весела Антарктика» (1970), роман «Третье действие» (1977). Нєвєров І. вперше друкувався в 1953 році на сторінках газети Одеського військового округу «Защитник Родини». Вірші І. Нєвєрова друкувалися в журналах «Советский моряк», «Советский воин», «Зміна», в альманахах «Літературна Одеса». 

У 1972 році на Одеській кіностудії за сценарієм І. Нєвєрова був знятий художествений фільм «Синее небо». Мав урядові нагороди. 

Помер в 1995 р.

Літературна спадщина І.М. Невєрова

Ігор Нєвєров (1926-1995) Поет. Прозаїк. [Текст]: [чл. Нац. Спілки письм. України з 1965 р. Коротка біогр. довідка. Вірші] // Одеське літературне Віче. Т.1. Антологія поезії – Одеса: Астропринт, 2004 – С. 217-222: фот.

Нєвєров Ігор. Поет, прозаїк (1926-1995) [Текст]: [член Спілки письменників України з 1965 року. Біогр.] // Письменники Одещини – на межі тисячоліть : Антологія – довідник / упоряд. Б. І. Сушинський. худож. О. А. Гавдзинська. – Одеса, Альфа-Омега, ОКФА. – 1999. – С. 410 : фот.

Нєвєров, Ігор – поет, прозаїк [Текст] [біогр. та твор. шлях] // Письменники Радянської України 1917-1987 : біобібліограф. довідник / Уклад. В. К. Коваль, В. П. Павловська. – К. : Рад. Письменник, 1988. - С. 430 : фот.

У довіднику подаються творчі біографії письменників України. Кожна стаття подає стислі відомості про час і місце народження літератора, його походження, освіту, трудовий шлях, партійність, громадську діяльність, твори, що вийшли окремими виданнями.

У вступній частині книги вміщено довідковий матеріал про письменницькі з’їзди на Україні, республіканські видавництва, періодичні видання, обласні письменницькі організації, лауреатів літературних премій. Довідник розрахований на викладачів вузів, студентів, учителів, школярів, бібліотечних працівників, діячів науки та культури.

***

Неверов, И. Синяя птица. Стихи. Одесса: Одесское областное издательство, 1956. – 44 с.

Неверов, И. Огни в порту. (Очерк). Одесса: Одесское книжное издательство, 1960. – 48 с.

Очерки Игоря Неверова «Огни в порту» рассказывают о людях порта - грузчиках, механизаторах, лоцманах; об их труде, любви к своей профессии, крепкой дружбе, о победе человека над стихией.

Неверов, И. Дальний рейс (Лирический дневник). – Одесса: Одесское книжное издательство, 1963. – 123 с.

Три антарктических рейса позади….В суровых антарктических морях, у берегах ледовитого континента трудятся отважные люди – китобои. Слабые духом, трусоватые или алчные, не умеющие дружить, всегда прийти на помощь товарищу – не удерживаются в экипажах. Остаются настоящие…..

Неверов, Игорь Михайлович. Баллада о красоте. Лирика. – Одесса : Маяк, 1968. – 103 с.

Книга состоит из трех циклов : Наследство. Я в прозе был, как в обороне. Атлантика – Антарктика.

Неверов, Игор Михайлович. Дождь при звездах. Лирика. - Одесса, Маяк, 1972. - 80 с.

Стихи, составившие книгу «Дождь при звездах», разнообразны по тематике и жанровым признакам. Лирический монолог чередуется с репортажем, баллада с элегией.

В стихах, завершающих сборник, автор продолжает поиск в жанре сатиры и юмора.

Лирический герой большинства стихотворений Игоря Неверова - человек мужественный и нежный.

Неверов И. Дождь при звездах; Стихи о марсовом матросе ; «Если я заскучаю, если я затоскую…», Рано утром : вірші // Дві хвилі. – Одеса ; Варна, 1973. – С. 118-124.

Зв’язки Одеси і Варни мають давню історію, багату на вікопомні події полум’яної боротьби за свободу.

На сторінках цієї книги, яка є ще одним свідченням міцніючих культурних традицій, зустрілися поети двох чорноморських міст-побратимів, - щоб хвилюючою мовою поезії повідати про найзаповітніше в житті: відданість Батьківщині, дружбу, вірність і любов. Ця невеличка антологія є першим виявом творчої співпраці Державного видавництва Варни і одеського Маяка.

Книга вийшла одночасно в обох видавництвах відповідно болгарською і російською та українською мовами.

Неверов, И. Мачты над степью. - Москва : Издательство политической литературы, 1977. – 64 с.

Эта книга посвящена людям Ильичевска (ныне Черноморска) - одного из крупнейших портов на Черном море. Одесский писатель Игорь Неверов рассказывает о том, как быстро был построен порт, как живет город-порт сегодня.

Неверов, И. Антарктика. Повести и рассказы. - К. : Дніпро, 1976. – 286 с.

Повесть «Год спокойного солнца» посвящена отважным китобоям; в повести «Синее небо» рассказывается о смелом эксперименте медиков. 

Неверов , И. Третье действие. Роман. Одесса : Маяк, 1977. – 332 с.

История любви молодой солистки балета Ирины Зотовой и пилота воздушного лайнера Алексея Ракитина стала сюжетной основой романа, затрагивающего важные морально-этические проблемы.

Раскрывая характеры формовщицы литейного цеха Валенсии Ивановны Рыжовой, бывшего шахтера Василия Федоровича Цюрупы, сталевара Павла Васильевича Зотова, автор показывает богатый душевный мир людей.

Герои произведения изображены во всей сложности взаимоотношений. Подход каждого из них к жизни, к людям, понимание своего гражданского долга - таков основной круг вопросов, которые рассматривает писатель.

Неверов, И. Апрель, апрель! : Поэма и стихи. – К.: Молодь, 1980. – 72 с.

Сборник поэта состоит из произведений гражданского звучания: о героике войны, о трудовых свершениях народа.

Неверов, Игор Михайлович. Дни потрясающего века : Стихотворения и поэмы. – Одесса : Маяк, 1984. - 135 с.

В стихотворной книге речь идет о величии и красоте народа, негасимом свете любви, помогающей жить и творить.

Неверов, Игор Михайлович. И к звездам продолжается дорога : Поэмы и стихотворения / Игорь Неверов. – Одесса : Маяк, 1986. – 109 с.

Игорь Неверов [Текст]: [содержание: «Свет в окне», «12 апреля в Антарктике», «Земля и море»] // Поети Одеси = Поэты Одессы – Одесса: Одесское книжное издательство, 1962. – 95-99.

Неверов, И. Баллада о соколином подвиге [Текст]: [стихи , посвящ. подвигу одес. курсанта летчика П. Шклярука] / И. Неверов // Одессе посвящается. – Одесса. – 1971. - С. 261-263.

Немногим городам так повезло в литературе, как Одессе. Ей посвящено сотни и сотни художественных произведений.

Из этой огромной библиотеки, именуемой «литературной одессикой», предлагается читателям один небольшой томик - сборник «Одессе посвящается...». В нем представлены писатели нескольких поколений, посвятивших причерноморскому городу свои вдохновенные строки - Александр Пушкин и Леся Украинка, Максим Горький и Павло Тычина, Владимир Сосюра и Константин Паустовский, Валентин Катаев и Юрий Смолич, Мыкола Бажан и Семен Кирсанов. Значительное место в книге отведено произведениям писателей-одесситов. Читатель может ознакомится о прошлом и настоящем Одессы.

Неверов, И. Стихи [Текст]: [Плечом к плечу ; Горящий снег; Они богатыри из чистой стали] // Крізь пам'ять: зб. поезій. – Одеса : Астропринт, 2005. – С. 37-40.

Збірка «Крізь пам’ять» складається з кращих творів поетів Одещини, присвячених Другій світовій війні.

Неверов, И. Вера, Надежда, Любовь: поэма // Горизонт. – Одеса : Маяк, 1968. - С. 42-43.

Неверов, И. Вершины [Текст] [содерж.: «Выстрел», «Тарас Шевченко», «Маяковский»] // Горизонт. – Одеса : Маяк, 1979. - С. 17-18.

Поети, прозаїки, нарисовці Одещини й суміжних з нею Вінницької та Миколаївської областей у творах, що складають новий випуск збірника «Горизонт», ведуть розповідь про звитяжний труд людей ...

Частина тексту російською мовою. Поема «Віра, Надія, Любов» присвячена Марії Григорівні Дриго, першому пілоту-інструктору Нєвєрова, її подругам 2-ї школи пілотів.

Неверов, И. Ивану Рядченко – 60 // Горизонт. – Одеса : Маяк, 1984. - С. 116.

Нєвєров, І. про Рядченко І.: «На высоте шестидесятилетия поэта отчетливо звучат его позывные: гражданственность, память о войне, борьба за мир, чувство современности. И щедро идут на эти позывные яркие и волнующие строки».

Неверов, И. Счастливая судьба Ивану Гайдаенко – 75 // Горизонт. – Одеса : Маяк, 1989. - С. 144-145 : фот.

Нєвєров І. : «перечень книг, вышедших из-под пера известного писателя Ивана Петровича Гайдаенко. Уже одни названия говорят о том, что единственной и постоянной любовью писателя, любовью, которой он не изменял никогда, за долгие полстолетия своей творческой жизни, было море и люди моря».

Бровченко Володимир Якович

Бровченко Володимир Якович (1.06.1931 – 19.08.2013) – поет, Член Національної Спілки письменників України з 1958 року.

Народився 1 червня 1931 року в с. Мала Виска на Кіровоградщині в сім’ї колгоспника. Закінчив Одеський технологічний інститут, працював на Херсонському консервному комбінаті, викладач у технікумі, тривалий час перебував на партійній роботі, був головним редактором журналу «Дніпро» (1973-1979 рр.), з 1979 по 1991 рр. – голова правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном (товариства «Україна»). 

Перша збірка поезій «Шумлять жита» вийшла 1956 року в Одесі. Автор збірок «Зустрічайте сонце» (1959), «Нерозтріляні зорі» (1966), «Найдорожче» (1981), «Навперейми літам» (1981), «Повернення з літа» (1985), роману у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984) та ін. Автор трьох десятків книжок, серед яких – збірники поезій та поем, три пісенники, роман у віршах «Як Мамай до Канади їздив». Фірма «Мелодія» випустила платівку «Згадай мене. Пісні на вірші Володимира Бровченка». Деякі поезії покладено на музику.

Окремі твори Бровченка перекладено російською та англійською мовами.

Три його збірки побачили світ у Москві. Лауреат міжнародної премії імені В. К. Винниченка та літературної премії імені Павла Тичини. Заслужений діяч мистецтв, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ степеня.

Помер 19.08.2013 р.

Літературна спадщина В.Я. Бровченка

 

Бровченко Володимир (1931-2013). Поет., чл. Нац. Спілки письм. України з 1958 р. Коротка біогр. довідка. Вірші] // Одеське літературне Віче. - Т. 1. Антологія поезії – Одеса: Астропринт, 2004 – С. 68-74: фот. 

Володимир Бровченко поет [Текст] [біогр. та твор. шлях] // Письменники Радянської України 1917-1987 : біобібліограф. довідник / Уклад. В. К. Коваль, В. П. Павловська. – К. : Рад. Письменник, 1988. - С. 89 : фот.

У довіднику подаються творчі біографії письменників. Кожна стаття подає стислі відомості про час і місце народження літератора, його походження, освіту, трудовий шлях, партійність, громадську діяльність, твори, що вийшли окремими виданнями. 

У вступній частині книги вміщено довідковий матеріал про письменницькі з’їзди на Україні, республіканські видавництва, періодичні видання, обласні письменницькі організації, лауреатів літературних премій.

Довідник розрахований на викладачів вузів, студентів, учителів, школярів, бібліотечних працівників, діячів науки та культури.  

***

Бровченко, В. Я. Зустрічайте сонце [Поезії]. – Одеса, Обл. кн. вид., 1959. – 37 с.

Бровченко, В. Я. Нерозстріляні зорі. – К .: Молодь, 1966. – 147 с.

В символічній назві книги поезій Володимира Бровченка «Нерозстріляні зорі» - незламність волі й переконань ншого народу, який виходить звитяжцем із найтяжчих випробувань і стверджує свою правду на землі.

Роздуми над людськими долями, відгомін воєнних років, безмежна любов до рідного краю, ліричний струмінь і пристрасні поривання до прекрасного - основні мотиви віршів поета.

З поетичних рядків збірки постає образ людини, чарівна краса України, осяяна допитливим розумом і творчою працею. 

Бровченко, Владимир Яковлевич В оркестре света: Стихи. Пер. с укр. / Владимир Бровченко; [худож. В. Неволин]. – М. : Мол. гвардия, 1978. – 95 с.; ил.

Владимир Бровченко родился в Украине, в семье сельского механизатора. Окончил Одесский технологический институт. Работал механиком котельного цеха на Херсонском консервномкомбинате. На родном языке у него вышло несколько поэтических книг. «В оркестре света» - это вторая встреча поэта с русским читателем. В книгу вошли стихи об Украине, о современниках лирического героя книги, об их думах и свершениях. Включены в нее и стихи о войне.

Бровченко, В. Я. Думна гора : поезії. – К. : Рад. Письменник, 1975. – 110 с.

Головний пафос збірки поезій Володимира Бровченка «Думна гора» - людина в її громадянських устремліннях, в праці, любові, в її взаємозв’язках з природою. 

Бровченко В. Я. Найдорожче : вибрані поезії / Володимир Бровченко. [Вступ. стаття М. Стельмаха; худож. В. Т. Гончаренко]. – К.: Дніпро, 1981. – 350 с. 

Бровченко, Владимир Яковлевич Вечный жайворонок : стихи [Текст]: [поэмы]. – М.: Сов. писатель, 1982. – 87 с.

Бровченко Володимир Якович Вибране: вірші та поеми / Володимир Бровченко [Уклад. В. Я. Бровченко, передм. В. О. Базилевського; худож. В. М. Євтушенко]. – К.: Дніпро, 1991. – 572 с. : іл.; портр.

Бровченко, В. Я. За тиждень до воскресіння: вірші останніх літ. - К. : Т-во «Україна», 1992. – 64 с. 

Бровченко, В. Я. Завтра прийду [Текст]: поезії / В. Я. Бровченко. – К. : Рада, 2009. – 96 с.

У збірці віршів знаного поета, лауреата премій імені В. Винниченка та імені П. Тичини, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Бровченка вміщено твори, написані на початку 20-го століття. З вершини свого родовідного і творчого досвіду автор утверджує невмирущість життєдайних джерел українського народу, любов до рідної землі. 

Бровченко, Владимир Яковлевич Крутосхил [Текст]: вірші, поеми / В. Я. Бровченко. – К. : Рада, 2013. – 135 с.

До книжки видатного поета Володимира Бровченка увійшли вірші, написані майже півсторіччя тому, більшість яких не публікувалась, оскільки тема у формі думок-монологів так і не була завершена. У цих творах постають етапи буття автора-степовика і його родоводу, хоч імена і колізії не претендують на документальність. У збірці також представлено поеми: «Три сопілки» і «Макове поле» - данина світлій пам’яті видатного українського педагога В. О. Сухомлинського. 

Бровченко, В. Я. Степная колыбель. Авториз. пер. с укр. Л. Вышеславского. – М. : Сов. писатель, 1974. – 96 с. 

***

Бровченко Володимир. Щасливий день. В музеї. Дипломант. Весна в педучилищі. Ти не пишеш. Ланкова. Поезії // Літературна Одеса. – 1956. – №13. – С. 74-79. 

Бровченко В. Зустріч у Києві // Вітчизна. – 1956. – №10. – С. 94. 

Бровченко, Володимир. Зустрічайте сонце. [Вірш] // Вітчизна. – 1958. – № 2. – С. 145. 

Бровченко В. Стрічайте сонце. Вірші // Літературна Одеса. Альманах. – 1958. – № 22. – С. 58-59. 

Бровченко В. Маковое поле. Поэма. // Радуга. – 1974. – № 6. – С. 3-9.

 

Підготувала Черненко Катерина, бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії