У відділі краєзнавчої літератури і літератури до ювілейних дат архітекторів Ф. Гонсіоровського та А. Мінкуса підготовлено виставку «Будинки Одеси та їх зодчі»
Гонсіоровський Фелікс Вікентійович (1815-1891)
Народився у Варшаві,
освіту здобув у Франції, а далі 6 років навчався у Римі. У 1839 році спорудив у
Варшаві готель «Англійський». До Одеси Ф. В. Гонсіоровський прибув на
запрошення шляхтича Зенона Бржозовського для спорудження його будинку і далі
продовжував працювати у місті.
З 1853 р.
Гонсіоровський служив архітектором Одеського піклувального комітету про тюрми,
в 1858 - 1859 рр. на посаді архітектора жіночого благодійного товариства. Як і
Ф. Боффо був обраний гласним першої міської думи. З 1873 р. працював штатним
техніком господарсько-будівельного відділення при Розпорядчій думі, у
подальшому - міській управі.
Перелік комісій, до
яких у різні роки входив Гонсіоровський: 1874 - з огляду виконання в Одесі
асфальтних робіт; 1880-і - спорудження Міського театру, був членом журі
багатьох архітектурних конкурсів.
Обирався до членів
журі архітектурних конкурсів. Виконав у 1874-1875 рр. проект психіатричної
лікарні, а у 1885 році проект Інвалідного будинку, останній був дороблений О.Й.
Бернардацці.
Разом з архітекторами
Олександром Бернардацці і Юрієм Дмитренко брав участь у перегляді та
удосконаленні проекту Одеського міського театру, виконаного архітектурним бюро
Ф. Фельнер і Г. Гельмер.
Один із засновників
Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства.
У 1885 - 1887 роках
архітектор спорудив перший будинок житлового комплексу Павліських дешевих
квартир. Комплекс заселявся загалом дрібними чиновниками. Реалізація наступних
будівель затягнулася і після смерті Гонсіоровського проектування та спорудження
корпусів продовжив у 1890-х роках архітектор М. К. Толвінський.
У 1875 році
Гонсіоровський мешкав у будинку Дуніна на вул. Жуковського, 23 (тоді № 21).
Після спорудження у 1880 році будинку Є. Толстої на Саба-нєєвом мосту
Гонсіоровський відразу переїхав у нього і мешкав у будинку весь подальший час
перебування у Одесі.
У 1890 році назавжди
покинув Одесу за станом здоров'я і переїхав до свого сина у Францію, який
працював там директором значного хімічного заводу.
15 квітня 1891 помер
у містечку Обі.
Адольф Борисович Мінкус (1870-1948)
Народився в родині єврейських інтелігентів. 1890 року закінчив Одеське художнє училище і не мав освіти архітектора. Спочатку працював у майстернях видатних одеських архітекторів Миколи Толвінського та Льва Влодека. Проектувати і будувати почав 1897 року.
Відомий будівлями в
Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Херсоні, участю в різних престижних творчих
архітектурних конкурсах
Заслужену славу
архітектору принесли 1910-і роки. У майстерні А.Б. Мінкуса кипіла напружена
робота - проектувалися великі житлові і громадські будівлі, передбачувані для
розміщення в ключових точках міста.
Серед здійснених -
житлові будинки А. Розен по вулиці Манежній, 95 (1909, з архітектором Ф.А.
Троупянським), Васал по Маразліївській, 38 (1912, починав будівництво в 1902
році архітектор Л.Л. Влодек), Б. Блюмберг по Троїцької, 51 (1912, з
архітектором В.І. Кундертом) і особняк Вайс по вулиці Бєлінського, 15 (1911.3
інженером Ж.Л. Гофманом); казенне жіноче училище у перетину вулиць
Старопортофранківській і Інвалідного провулка (корпус інституту зв'язку);
приймального покою і ізолятор єврейської лікарні (1911).
Високий
професіоналізм відрізняє проекти дачі Н. Давидової (1910), санаторію і клініки
на Куяльнику, ряду особняків-дач в Отраді і Люстдорфе. Спільно з архітектором
В.І. Кундертом, А.Б. Мінкус проектував унікальну будівлю Азовсько-Донського
банку по вулиці Рішельєвській, 9 (1910-1913).
Велике значення для
самого архітектора зіграли розробки промишленних будівель зі складною
технологією виробництва і нестандартними конструктивними схемами. Шпалерна
фабрика Тернополя на вулиці Комітетської (1911), тютюнові «Дуван» на
Тираспольській (1910) і Попова на Пупікінській (1912), а також неординарний,
новаторський проект кіностудії Н. Ленського на Ланжеронівській площі (1916, не
здійснено в натурі) стали прологом наступного періоду його творчості.
Для післяреволюційних
будівель А.Б. Мінкуса властива, глибока проробка вивірених до міліметра об'ємно-планувальних
рішень, промальовування деталей фасадів та інтер'єрів. Найбільш вдалими
будівлями в Одесі того часу стали санаторій в Лузанівці (1932); лабораторії,
житлові будинки і теплиці генетико-селекціонного інституту (1933-1939);
взуттєва фабрика по вулиці Успенській, 22 (1935) і гуртожиток для робітників
цієї фабрики на Аркадійській дорогі, 27 (1935-1937); житловий будинок на площі
Віри Холодної, 3 (1935-1939); лабораторії зерна при Технологічному інституті
(1940) і Консервний інститут по вулиці Дворянській,! (1935-1940).
Після Великої
Вітчизняної війни А.Б. Мінкус включився в роботу по реконструкції та
відновленню Одеси. На жаль це були його останні проекти, безліч задумів так і
залишилося нездійсненими.
Адольф Борисович
помер 1948 р. в м. Одеса.
Немає коментарів:
Дописати коментар