Нові надходження до відділу краєзнавчої літератури і бібліографії у IІІ кварталі 2025 року

 Шановні друзі!

До відділу краєзнавчої літератури і бібліографії надійшла нова література!

Приходьте! Запитуйте! Читайте! Любіть свій край!

Галяс О. В. Сьогодні і назавжди [Текст]: нариси історії Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного : 100-річчю від дня народження Михайла Водяного присвяч. / Олександр Галяс. – вид. 2+ге, випр., допов. – Одеса : Друк-Південь, 2025. - 440с.

Книга присвячена століттю Михайла Водяного.

Головний герой цієї книги - театр, вистави якого гаряче сприймали глядачі десятків різних міст та країн. Деякі з цих вистав з часом стали легендарними, так само, як і митці, котрі їх створювали. І Перший з тих митців - Михайло Водяний, актор, якого за його блискучі ролі обожнювали сотні тисяч театралів та мільйони кіноглядачів.

Розповіді про його роботи займають чільне місце у виданні, яке присвячене сторіччю від дня народження видатного майстра сцени та екрану.

Та першим він став багато в чому завдяки оточенню блискучих партнерів – акторів, режисерів, диригентів, сценографів тощо.

Найвидатнішим з них присвячено окремі розділи.

Перше видання цієї книги (2017 рік) дістало визнання професіоналів і читачів, було відзначене Дипломами міжнародного конкуру «Діамантовий ДЮК» та міжнародного книжкового фестивалю «3елена хвиля-2017». Нову книгу суттєво перероблено й доповнено.

Книга розрахована на широке коло тих, хто цікавиться історією театрального мистецтва.

Довбиш І. В., Гaaг О.С. Покликані часом. Родина Єнні в Україні. – Житомир : ТОВ «Видавничий дім "Бук-Друк”», 2024. - 224 с.

Книга «Покликані часом. Родина Єнні в Україні» розкриває вплив родини Єнні на економіку країни, її значимість та статусність. Описи та згадки підприємств та товариств дають змогу відстежити життя купців та промисловців не лише на теренах Житомирщини, а й в різних регіонах сучасної України. Видання буде цікаве краєзнавцям, історикам, здобувачам освіти, викладачам і всім, хто цікавиться історією України.

Волокін Є., Боссонс Р., Щербакова О. Людина з кіноапаратом: одеські місця кінозйомок [Текст + образотворчий матеріал] = Man with a movie camera : кн.-альб. / Річард Боссонс, Євген Волокін, Ольга Щербаков (О. Лайт). - К.: 7БЦ, 2025. - 152 с. : іл.

Книга «Людина з кіноапаратом: одеські місця кінозйомок» пропонує незвичайний погляд на кінофільм, знятий в Україні наприкінці 1920-х років режисером-кінодокументалістом Дзиґою Вертовим. Із неї читачі довідаються, де знімалися кадри знаменитої стрічки: авторам видання вдалося визначити майже всі місця, показані у фільмі. Особливу увагу приділено Одесі. Одеські локації зйомок докладно описані та проілюстровані архівними фотографіями, що дозволяє читачу дізнатися подробиці, котрі раніше ніде не публікувалися. Цей альбом буде корисний як шанувальникам і дослідникам кіно, так і всім, хто цікавиться історією українських міст загалом і Одеси зокрема.

Історії підприємців Одеси XIX –XX ст. [Текст] / [Тая Найденко] - Одеса: ФОП Полонік Т. В., 2025. – 192 с.

Ця книга занурює нас у часи, коли саме підприємець купець чи майстер були найповажнішими людьми в Одесі. Підприемці міста зводили будинки, вкладали бруківку. Будували лікарні та церкви закладали перший водогін і налагоджували міжнародні зв’язки

Все, чим прославилась Одеса мистецтво, гумор, освіта культурне розмаїття та унікальна архітектура – з’явилося пізніше зусиллям перших підприємливих одеситів. Меценати, благодійники спортсмени, вони водночас не гребували політикою.

Підприємці ставали депутатами, членами міських комісій та навіть міськими головами. Бо політика, мистецтво, бізнес та щоденне життя Одеси були природно поєднані в одне ціле, без штучних роз’єднань.

Це перша суттєва спроба змалювати історію Одеси саме через підприємницьку спільноту. Аби разом згадати, як це було в часи розквіту. Аби зробити так знову.

Камертон [Текст] : Південноукр. літ.-мистец. часоп. / засн., голов. ред. М. Забуранна ; редкол.: Є. Баран, О. Косенко, Р. Кракалія [та ін.]. Одеса: Астропринт, 2024. - (Товариство письменників і журналістів імені Івана Франка).

-№ 1-2 (4)/2025.-2025. - 272 с.: іл.

У випуску часопису «Камертон» порушується тема колективної пам’яті та несвідомого наслідування поведінкових моделей, що передаються крізь покоління. Приклад із круглим хлібом та згадка про Голодомор ілюструють, як невисловлений біль минулого формує сучасні звички й установки. Видання закликає до переосмислення радянського спадку й внутрішнього звільнення, як шляху до становлення вільної нації.

Кочубіїв - Хаджибей - Одеса : [Текст] = Kochubiyev-Khadzhybey-Odesa : матеріали Другої Всеукр. наук. конф. з нагоди 6l0-річчя першої письм. згадки про місто Кочубіїв, (23-24 трав. 2025 р., м. Одеса) / М-во освіти і науки України, каф. філософії, історії та політології ін-ту гуманітар. наук ;  Нац. ун-ту «Одеська політехніка» , каф. історії України та спец. іст. дисциплін ф-ту історії та філософії [та ін.] / [редкол. : О. В. Мельник, А. В. Красножон, О. А. Бачинська [та ін.]]; - Одеса : Екологія, 2025. - 236 с.

Збірка містить матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції «Кочубіїв - Хаджибей - Одеса», присвяченої 610-річчю першої письмової згадки про місто Кочубіїв. У виданні представлено результати досліджень істориків, археологів, краєзнавців культурологів, філософів із різних міст України, а також США. Тематика доповідей охоплює широкий спектр питань історії Одеси : литовського, османського періоду і до сучасних процесів деколонізації та формування культурної ідентичності міста. Вчені досліджують не лише питання датування міста, але й розвиток Одеси та регіону в історичній, економічній, культурно-філософській площинах. Особливу увагу приділено питанням української ідентичності міста та процесам декомунізації і деколонізації. Видання адресоване історикам, краєзнавцям та всім, хто цікавиться історією Південної України та Одеси зокрема.

«Народна трибуна» - літопис довжиною в століття: 1920-2020 : Історія районної газети крізь призму подій і особистостей [Текст] / [упоряд.: О. М. Борейко, О. М. Чер-ненко, М. П. Гершкович]. - Балта : [б. в.], 2020. - 96 с.: іл. - [б. т.].

Ця невеличка книга присвячується всім, хто свого часу долучився до створення Балтської районної газети «Народна трибуна». Балта - з давніх часів притягувала до себе неординарних особистостей, які своєю працею та творчістю творили її величну історію протягом століть. Газета - літопис нашого краю, безцінна скарбниця важливих відомостей про життя та людей Балтщини. «Народна трибуна» - одна з найстаріших газет не лише області, а й України. 

За 100 років свого існування газета виростила та випустила у світ чимало талановитих журналістів. Адже тут завжди була сильна журналістська школа. Свого часу тут працював і гурток юних кореспондентів, які назавжди закохалися в його Величність Слово. На сторінках газет за останні вісім десятків років (в редакції зберігається архів газет з 1945 року) сотні, тисячі людських доль, як і тісно переплелися з історією району. Журналісти газети, позаштатні кореспонденти, друкарі, фото кори, технічні працівники докладали всіх зусиль аби газета була цікавою та змістовною. Саме тому тисячі сімей, не уявляють свого життя без неї. В цій книзі історія про те, як творилась газета, хто стояв за кожним випуском рідної «Трибуни» протягом сторіччя.

Негасимый огонь их сердец…[Текст] / [сост. : И. Вайнблат, С. Вайнблат] - Одесса : Бондаренко М. О., 2024. - 212 с.: ил.

У книзі розповідається про життя одеських лікарів-членів Літературної студії «Одкровення», волонтерів Ірини Леховіцер і Олександра Шафіра. Їхній професіоналізм, чуйність, доброта, поетичне дарування відображеніу спогадах, віршованих присвяченнях. Опубліковані також їхні вірші, переклади. «Невгасимий вогонь їхніх сердець» - це поетичний рядок з вірша Олександра Шафіра «Мати», який яскраво висвітлює відчуття любові до людей, притаманне головним героям цих нарисів. Видання розраховано на широке коло читачів.

Немецкая евангелическо-лютеранская община св. Петра села Петродолинське [Текст] / [пастор общины А. Гросс]. - Петродолинское, [2017]. - 20 с.

В книзі розповідається про святкування 500 - того ювілею Реформації, яка була розпочата Мартіном Лютером. В 2017 році Німецько Євангелістсько-лютеранська громада Святого Петра с. Петродолинське Великодальницької сільської ТГ відсвяткувала:

212 років від заснування Євангелістсько-лютеранської громади

25 років відродження церкви в Петродолинському

Орлов В. Одеські педагоги: скрізь часи, долі, випробування / Віталій Орлов – Одеса : Бондаренко М. О., 2025. - 68 с., іл.

Одеська освіта - особлива сторінка в історії нашого міста Вже перші роки існування Одеси були позначені створенням навчальних закладів різних рівнів, форм утримання, напрямків підготовки. Одеса була та залишається центром військової підготовки. Але, як і будь-який аспект історії, історія освіти це. перш за все, педагоги: шкільні вчителі, викладачі закладів вищої освіти, організатори навчального процесу. Саме таким постатям присвячується це видання.

Павлюк Л. М. Байстрюк [Текст] : оповідання / Леонтій Михайлович Павлюк. – Чорноморськ : Гратек Елтон, 2024. - 36 с.

Автор сподівається, що ця розповідь особливо зацікавить читачів, які народились і прожили своє життя в селах, але ще більше зворушить міських жителів. Що ж йому

закарбувалось в пам'яті його життя в селі Кучманівка, що на Хмельниччині та в Малій Долині Одеської області?

Автор звертає увагу на ті події, які пов'язані з почуттям голоду і з відсутністю в дитини, в його житті рідного батька.

 

Слобідка мого життя : Славетна історія одеського мікрорайону [Текст] : авт.-упоряд. О. О. Таранішин. – Одеса : Олді+, 2023. – 28 с.

Метою книги є бажання автора підвищити рівень історичної обізнаності серед молодого покоління.

Оповідання "СЛОБІДКА МОГО ЖИТТЯ" представляє собою стислу розповідь про історичні особливості одеського мікрорайону під назвою "Слобідка".

Книга заснована на відомих історичних фактах та розповідях місцевих жителів. Книга видається за ініціативи автора.

 

Сурілов О. О. Автомобільний дебют ділової Одеси [Текст] / Олександр Олексійович Сурілов ; фот. із зібр. : Б. І. Грачікова, В. Кугеля, А. Крантова [та ін.] - Одеса : Optimum, 2025. - 192 с. : іл.

Як відомо, у 1886 році, в Німеччині, було створено перший у світі автомобіль. Мине лише п’ять років, і в Одесі, яка завжди йшла «в ногу» з Європою, з’явиться свій, до того ж і перший в Україні, «самохідний екіпаж». Його власник, вельми популярний у місті газетний видавець, Василь Навроцький увійде 1891 року в історію як перший в Одесі автомобіліст.

Промайнуть ще два десятки років й автомобіль із категорії розкішної іграшки, апломбу респектабельності багатих, що демонструє високий статус власника в суспільстві, стане символом передових технологій свого часу. Тому, до 1914 року - початку Першої Світової війни, автомобіль впевнено зарекомендував себе як найперспективніший у світі транспортний засіб і вже був звичним у повсякденному житті одеських вулиць.

Ця книга присвячена пам’яті тих відважних ентузіастів, хто стояв біля автомобільного руху в Одесі.

 

Шевченко А. М. Господарство Буджака османсько-татарської доби (кінець XV - початок ХІХ ст.). / Андрій Михайлович Шевченко ; Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського. - Кам'янець-Подільський : POП Панькова А. С., 2024. - 96 с.

У науково-популярному виданні розглянуто основні етапи особливості формування господарської системи Буджака в добу його османсько-татарського освоєння (XV початок - XIX ст.). Основну увагу приділено правовим, господарським, переселенським аспектам регіональної політики Османської держави щодо трансформації регіону в розвинений центр товарного скотарства та землеробства, що став одним із головних постачальників продовольства до Стамбула.Визначено особливості товарних та напівтоварних відносин У Буджаку, простежено історичні, кліматичні, геополітичні, етносоціальні чинники, які забезпечували розвиток традиційних для краю галузей виробництва, проаналізовано роль міст Буджака в торговельній системі Північного Причорномор'я того часу. Рекомендусться науковим працівникам, викладачам, студентам, усім, хто цікавиться історією Буджака ісламської доби.

Шерстобітов, В. В. Одеські нащадки Дерибаса [Текст] : сімейні хронічки : пам'яті Ростислава Олександровича / В. В. Шерстобітов, І. В. Арутюнова, за заг. ред. А. Ю. Бойчука. – Одеса : Вид-во КП ОМД, 2021. 32 с. : іл.

Автор розпочинає з філософського твердження про невпинність часу та неминучість відстрочки, а потім переходить до важливості генеалогії для розуміння долі та спорідненості наступних поколінь.

Генеалогічне дослідження, яке пов'язує відомі одеські родини Брунів та де Рибасів (через Фелікса де Рибаса) і ґрунтується на попередній роботі краєзнавця Ростислава Александрова, яку автор має намір розширити та доповнити.

Підготувада К.Г. Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.

Черненко К. Г. Агеєнко С. М.Василь Вельможко: голос Народного Руху в регіоні

 

Черненко К. Г. Агеєнко С. М. Василь Вельможко: голос Народного Руху в регіоні [Текст] / Катерина Черненко, Сергій Агеєнко // Народний рух України: місце в історії та політиці : матеріали ХІ Всеукр. наук. конф., (м. Одеса, 8-9 верес 2025 р.). / Нар. Рух Країни, Одес. обл. орг. НРУ, КУ «Одес. обл. наук. б-ка ім. М. С. Грушевського» ; [редкол.: Г. І. Гончарук, В. І. Вельможко, Т. Г. Гончарук [та ін.] ; упоряд.: О. А. Булгакова, В. Є. Забіянов, К. І. Сорокіна]. – Одеса : Екологія, 2025. – С. 97-102. – Бібліогр.: 9 назв.

Читати та завантажити можна ТУТ

 

«Слобідка мого життя. Славетна історія одеського мікрорайону»: презентація книги Олега Таранішина

30 серпня 2025 року у відділі краєзнавчої літератури і бібліографії відбулася яскрава презентація книги Олега Таранішина «Слобідка мого життя. Славетна історія одеського мікрорайону».

Олег Таранішин – поет, письменник і декламатор, автор збірок «Весняні обрії», «Творчі пориви» та книги «Слобідка мого життя». Він є лауреатом літературних конкурсів під головуванням Світлани Тарабарової та Тараса Петриненка.

«Творити може кожен, адже творчість – це шлях до світлого й неповторного», – наголосив автор під час зустрічі.

Цей вечір був наповнений поезією, щирістю та любов’ю до рідного краю. Автор поділився історією написання книги, розповів про створення фільму про Слобідку та навіть про сучасний кліп «Квітка у моря».

Зустріч об’єднала професійних істориків, екскурсоводів, краєзнавців, бібліотекарів, письменників, поетів та місцевих мешканців Слобідки. Усі вони зійшлися в одному – у безмежній любові до свого району та у теплому спілкуванні в колі однодумців.

Серед краєзнавців свої виступи мали представники Одеси: Андрій Крантов, Марта Ніяка, Лідія Воронкова, Віталій Орлов, а також Сергій Агеєнко з Овідіополя.

Особливо зворушили слова пані Наталії Грідіної, доньки відомого одеського письменника, журналіста й краєзнавця Володимира Грідіна:

«Що ми дали Слобідці? А вона, у свою чергу, подарувала нам набагато більше…»

Родзинкою заходу став виступ юної талановитої поетеси з Літературного клубу поетів та письменників Одеси (ППО), журналістки Марії Чекарьової.

Дякуємо всім, хто завітав, за теплу атмосферу та щиру підтримку!

Разом ми ще раз переконалися: Одеса має свою неповторну історію і яскравих творців.

А головне наше завдання – зберегти історію, бо той, хто не знає свого минулого, – не вартий майбутнього!

Неймовірна тепла презентація Олега Таранішина про Слобідку, показала, як ми вміємо слухати і бути почутими.

Черненко К. Слобідка - душа Одеси [Текст] : [в Одес. обл. універс. наук. б-ці ім. М. С. Грушевського, у від. краєзнав. літ. і бібліогр. Олег Таранішин презентував книгу "Слобідка мого життя. Славетна історія одеського мікрорайону"] / Катерина Черненко // Веч. Одеса. - 2025. - 11 верес. - С. 5 : фот.

Відгук краєзнавця Сергія Агеєнка на книгу Захарченка О. В., Аргатюка С. С. «Таїрове»

 

Цінуємо відгуки наших читачів та їх рекомендації щодо популяризації читання

Відгук краєзнавця Сергія Агеєнка на книгу Захарченка О. В., Аргатюка С. С. «Таїрове».

Таїрове: історія селища і населених пунктів Таїровської об'єднаної територіальної громади - історико-краєзнавчі нариси / О. В. Захарченко, С. С. Аргатюк, Одеса: КП «Одеська міська друкарня», 2025. 328 с., іл.

 

Книга написана на основі історичних і архівних джерел, а також спогадів мешканців краю. В ній вперше зібрані матеріали, які висвітлюють історію сучасних населених пунктів Таїровської об'єднаної територіальної громади та ін. населених пунктів, які у різні історичні періоди входили до Одеського градоначальства (у ХІХ - поч. ХХ ст.), а в радянський період до Одеського і Овідіопольських районів. Хронологічно книга охоплює період з найдавніших часів до наших часів.

Книга призначена для істориків, краєзнавців, етнографів, учнів та студентів, вчителів шкіл та усіх тих, хто цікавиться прадавньою історією краю.

Зустріч з дитячою письменницею Лідією Гискою

 

17 вересня 2025 року в дитячій бібліотеці № 21 м. Одеси (вул. Посмітного, 33) відбулась щемлива презентація.

Свої книжки презентувала письменниця Лідія Гиска – дівчинка з дитячого будинку, рідне селище якої Окни Окнянської селищної територіальної громади Подільського району Одеської області. Вона пише казки, які легко читаються не лише дітьми, а й дорослими.

«Пишу дитячі історії, але вже маю дві дорослі книги», – говорить Лідія.

Зустріч з дитячою письменницею з Одещини Лідією Гискою – то була жива розмова про книжки, автографи, людей, які надихають на нові книги та море позитиву.

Між читанням і аудіослуханням , авторка вибирає читання, де кожне слово це любов, це правда, де живе надія.

Гиска Л. Там, де немає мами / Лідія Гиска. – Луцьк : Терен, 2025.

«Там, де немає мами» – це прониклива історія дівчинки на ім'я Даринка, яка зростає в інтернаті. Світ для неї починається не з маминої казки, а з тиші в гуртожитку, з поглядів виховательок, порожнечі, яку не заповниш іграшками.

У цьому світі бракує найважливішого – мами. Але в серці Даринки живе надія, яка не згасає навіть у найдовші ночі…

«Там, де немає мами» – це не вигадка, а правда, написана серцем. Це історія про дитинство без материнських обіймів, про біль і водночас про силу маленької дівчинки, яка вчилася виживати серед чужих стін.

Ця книжка — не просто слова на папері. Це голос усіх дітей, які щодня дивляться у вікно, чекаючи того, хто так і не прийде. Це пам'ять і нагадування про тих, кого суспільство часто не помічає.

Прочитавши цю книгу, ви торкаєтеся до правди, яка змушує задуматися.

 

Гиска Л. Мій шлях / Лідія Гиска. – Луцьк : Терен, 2025.

Ця книжка — не про жалість. Вона про правду. Про витримку. Про тих, кого суспільство часто не хоче бачити.

«Я була однією з них. І тепер маю голос, щоб про це сказати. Я не соромлюся свого минулого. Навпаки — воно мене загартувало. Я пройшла крізь холодні стіни, мовчазні вечері, різкі голоси й тишу, що болить сильніше, ніж крик. Але саме там, де бракувало тепла, я навчилася бути сильною», – говорить автор.

Ця книга — не просто спогад про дитинство без родини, це голос кожної дитини, яка чекає обіймів. Вона для тих, хто виріс без любові, але зумів зберегти душу. І для тих, хто ще може простягнути руку. Присвячується дітям, що живуть там, де немає мами.

В рамках благодійної акції до 150-річчя заснування Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського «150 книжок – бібліотеці» Лідія Гиска подарувала дві книжки для читачів різного віку.

 

Підготувала К.Г. Черненко, завідувачка відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.

Черненко К. Г. Краєзнавство воєнної доби в науково-дослідній роботі відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської ОУНБ імені М. С. Грушевського

 

Черненко К. Г. Краєзнавство воєнної доби в науково-дослідній роботі відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської ОУНБ імені М. С. Грушевського //  Регіональні розвідки: історичні тенденції та сучасні виклики : матеріали краєзнав. толоки / круглого столу до 100-річчя проведення у Харкові Першої всеукр. краєзнав. конф., Харків, 28 трав. 2025 р. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка [та ін. ; уклад.: Г. М. Лях, Н. І. Полянська]. – Харків, 2025. – С. 123-127.

Читати та завантажити можна ТУТ

Матеріали краєзнавчої толоки повністю ТУТ

Забіянов Є. В. Кроссекторальні проєкти як напрямок краєзнавчої діяльності Музею української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського

 

Забіянов Є. В. Кроссекторальні проєкти як напрямок краєзнавчої діяльності Музею української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського // Регіональні розвідки: історичні тенденції та сучасні виклики : матеріали краєзнав. толоки / круглого столу до 100-річчя проведення у Харкові Першої всеукр. краєзнав. конф., Харків, 28 трав. 2025 р. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка [та ін. ; уклад.: Г. М. Лях, Н. І. Полянська]. – Харків, 2025. – С. 34-38.

Читати та завантажити можна ТУТ

Матеріали краєзнавчої толоки повністю ТУТ

Херсонська Зміївка – с. Петродолинське Одеського району: розповідь про життя громади села Зміївка

 

 

Бібліотека – це платформа для відточування спікерських навичок молоді!

У відділі краєзнавчої літератури 21 серпня 2025 року відбулась зустріч з краєзнавцем початківцем, учнем 8-класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району Олексієм Фенциком.

Під час зустрічі присутні поринули в історію села Зміївка на Херсонщині та погортали унікальний альбом світлин!

Історія села Зміївка

 

На Півдні України, в Херсонській області є село під назвою Зміївка. Воно розташоване у прекрасному місці на правому березі Дніпра, й відділене від головних шляхів глибокими балками. З першого погляду, можна подумати що це звичайне село, з простою історією та звичайними людьми, але це зовсім не так. Тут живуть нащадки німців, шведів, бойків, та ще понад десяти національностей, але всі ми українці.

Першими переселенцями були шведи, яких у 1782 році переселила Катерина II|і з острова Даго (Естонія). Імператриця обіцяла для кожної сім'ї надати житло та земельну ділянку, але коли люди дісталися цього місця ці землі були порожні, попереду зима, і через це багато людей замерзли та померли. Обжитися в перший час їм допомогли козаки, які проживали неподалік. З часом життя людей нормалізувалося. Вони заснували село Старошведське (Gammalsvenskby). Згодом, у 1804 році, тут оселилися німецькі колоністи, які заснували села Шляґендорф (Зміївка), Мюльгаузендорф (Михайлівка), та Кльостердорф (Костирка). Зміївка також відома своєю лютеранською кірхою (церквою) Святих апостолів Петра та Павла, яка була збудована німецькими переселенцями у 1884 році. До почаку 20 століття поселенці вели господарство, ходили до церкви та влаштовували гуляння.

Під час голоду 1932-1933 років мешканці страждали від нестачі їжі. У селі загинув місцевий житель - Утас Олександр. Крім того, в Зміївці відбувались репресії щодо громадян органами ДПУ за розповсюдження чуток про голод.

Коли почалася Друга Світова війна чоловіки були мобілізовані до Червоної армії. У 1943 році населення Зміївки почали виганяти до Німеччини. Це було велике горе, адже людей переселяли з їх дому. Після завершення Другої світової війни люди мріяли та намагалися повернутися додому, до рідної землі, але замість цього потрапили до Сибіру - через обман Сталіна. Загалом через радянські репресії постраждали близько 100 родин етнічних шведів.

Після закінчення Другої світової війни Старошведське перейменували на Вербівку, а колишні німецькі колонії на Зміївку (Шлянгендорф), Михайлівку (Мюльхаузендорф) та Костирку (Кльостендорф). Згодом, на цих землях радянська влада збудувала радгоспи. На той час люди, які мали своє домогосподарство або мали велику ділянку землі, де були сади, виноградники та рілля, були примусово переселені до Сибіру і все, що мали люди, забрала радянська влада. Люди, які вижили в Сибірі поверталися до рідного краю та починали все з початку, працюючи в радгоспах. В селі їх було два, перший мав назву "Мічурінець". В ньому вирощували фруктові сади, виноградники, розплідники фруктових дерев, була свиноферма, та ферма, де тримали корів. Другий радгосп мав назву "Колос" - там вирощували зернові, технічні та баштанні культури, також була свиноферма і ферма великої рогатої худоби. 1951 року радянська влада перетворила кірху на клуб, а згодом - на склад мінеральних добрив. Пізніше у 1951 році в рамках обміну ділянками прикордонних територій між СРСР та Польщею, до Зміївки

переселили Бойків з Польщі які збудували в 2018 греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. У бойків було нелегке життя, радянська влада переслідувала їх, бо бачила в їх побуті агітацію. 24 серпня 1991 рік Україна проголосила незалежність від СРСР. В 1992 році Лютеранську кірху відреставрували, а в 90-х роках 20 століття відреставрували кірху яку побудували шведи (Свято-Михайлівську церкву), в радянські часи тут був клуб, а потім склад добрив для урожаю. В 1994 році була офіційно зареєстрована Українсько греко-католицька церква.

На в'їзді в село вас зустрічає напис "Ласкаво просимо до села Зміївка" на чотирьох мовах, неймовірні краєвиди та наша прекрасна річка Дніпро. Люди які тут проживають мають свою історію, і в кожного вона цікава та різна, але вона їх всіх об'єднує. 2 жовтня 2008 року село відвідала шведська королівська сім'я: Карл Густав і його дружина Сільвія. Метою візиту було почути старошведську мову, яка не збереглася у Швеції, але була у Зміївці. Король зустрівся з жителями села та разом з королевою поклали квіти до Пам'ятного знаку шведам і німцям, репресованим у 1937-1938 рр. Також, до цього візиту в село була збудована дорога від основної траси і висаджені молоді туї, відбудували систему водопостачання та знесли пам'ятник Леніну.

Довоєнні спогади: я погано пам'ятаю ті часи, але все що я згадую про свій рідний край це те, що в нас були дуже мальовничі краї та працьовиті люди. Я ходив до школи і в мене було звичайне життя. Мої батьки займалися фермерством, в нас були поля картоплі, ми працювали та просто жили, але в один день все змінилося. До 2020 року Зміївка мала стабільний туристичний потік, приймаючи близько 550-600 іноземних відвідувачів щороку. До того ж щорічно приїжджало близько 1000-1500 внутрішніх туристів з різних куточків України, зокрема, студентські та шкільні групи з навчальних закладів. Також щороку проводилися близько 15-20 культурних і святкових заходів. Однак пандемія у 2020 році значно зменшила кількість відвідувачів. Перші погані спогади пов'язані саме з пандемією СОVID-19. В 2020 році всіх охопив страх, тому що всі чули про цей вірус, і знали що це тяжка хвороба від якої помирає велика кількість людей. Для нас той час здавався дуже страшним, школи перейшли на дистанційне навчання, а я не бачив своїх друзів та однокласників. З часом людям почали робити щеплення і через деякий час ми знову почали ходити до школи, хоч і в масках.

Мої спогади під час повномасштабної війни: 24 лютого 2022 рік я прокинувся як завжди з думками що треба йти в школу, але мене чекала страшна новина, мені сказали, що почалась війна. Я ще не зрозумів що це значить, але коли ми почали дивитись новини я зрозумів, що все дуже погано. Навкруги було чути вибухи і переслідувало відчуття страху. В людей одразу почалась паніка і вони почали масово купляти їжу. В магазинах не було хліба, а через деякий час крамниці були повністю порожні. Люди не знали чого чекати та готувалися до будь яких подій, але трималися. З початку росіян не було в селі. Через деякий час, коли в магазини почали завозити хліб, одного дня ми чекали його біля магазину, і нам прийшла звістка що в Бериславі росіяни пограбували хлібний завод, так ми і залишилися того дня без хліба. Незабаром в магазини почали завозити продукти, але ціни були в 2-3 рази дорожче українських цін. Перші російські машини які я бачив на власні очі - легкові автівки, і їх ціль була знайти воїнів АТО. Тих кого вони знаходили забирали "на підвали", катували та били. Були випадки, що тих кого вони забирали "на підвал" помирали в лікарні від побоїв несумісних з життям. Згодом почали заїжджати великі машини та бронітехніка. Пам'ятаю першу перевірку від росіян, це було дуже страшно. Вони заходили зі зброєю в кожен будинок та перевіряли кожну кімнату, також дивилися наші документи. Ми ховали телефони та українську символіку, бо боялись що вони знайдуть те що їм не сподобається і будуть страшні наслідки. Вони знищили наш меморіал "Борцям за волю України", що ще раз доводить їх ненависть до українців і до нашої історії. Ще один з жахливих спогадів це ворожі літаки які пролітали над нашими будинками дуже низько. Було відчуття що вони можуть впасти прямо на нас. Люди, маленькі діти та тварини дуже боялися цього різкого та гучного звуку літака. Також, вони часто запускали ракети над нами, і знищували наші українські міста та села, а російське ППО збивало ракети, було дуже гучно і страшно. Виходячи на вулицю було досить моторошно, людей майже немає. В селі, в якому ще рік тому кипіло життя, діти ходили до школи і садочку, а люди працювали, була моторошна тиша і вдалині було чути гучні вибухи. Восени почались перебої зі світлом і люди почали запасатися дровами, так як всі думали що будемо зимувати в окупації, без світла та тепла. В кінці жовтня надійшла інформація що росіяни почали підривати високовольтні стовпи та через це в Зміївці та інших населених пунктах не було світла, і ми почали звикати до життя без електроенергії та зв'язку. Телефони намагалися заряджати через акумулятори в машинах або тракторах, іноді ситуацію рятували генератори. Ми не знали що робити далі та чого чекати. 11 листопада 2022 року надійшла інформація що наші військові найближчим часом зайдуть в Зміївку і звільнять нас, та того ж дня почалися перші "прильоти" від російської армії, але приходи міномета почалися ще до того як наші українські війська зайшли в Зміївку. Зазвичай росіяни ціляться не на техніку чи на щось що мало нести для них загрозу, а на мирне населення. Ввечері на нашу вулицю заїхала велика колона з технікою, це були українські військові, ми називали їх "наші". На той час нам здавалось що це щасливий кінець, ми зустрічали їх з великою любов'ю та радістю, обіймали, дуже раділи, співали гімн України, і здавалось б тепер ми поряд з нашими військовими, в безпеці, відчули в повітрі рідний аромат свободи, але ми не розуміли, що це початок кінця. В ту ж ніч, близько десятої години вечора нам прилетів снаряд від міномета в наш сад біля подвір'я. Дуже різкий спалах світла та гучний вибух запам'ятався на все життя. На ранок ми побачили жахливу картину: все наше подвір'я було потрощене уламками від снаряду, вибите віконце на даху, постраждала і наша машина, уламки хоч і пробили її але не завдали серйозних ушкоджень. Деякі дерева в саду були зрубані під корінь, дроти на стовпах висіли до землі, і була моторошна тиша. Того ж дня ми вирішили що так жити неможливо, і треба шукати безпечне місце, так думали і інші мешканці села. В цей день було гучно, десь вдалині було чути нескінченні вибухи, а ми починали збирати речі. 13 листопада виїхала перша колона наших жителів в більш безпечне місце, це місто Кривий Ріг, їхати було страшно та небезпечно, адже росіяни після себе залишили міни. Більша частина нашого села та області виїжджала саме в Кривий Ріг. По дорозі ми спостерігали жахливу картину: купи сміття, розбиті села та згоріла техніка. В Кривому Розі була матеріальна підтримка, але ми б віддали все, що нам дають і все, що ми мали, тільки б повернутися додому. Так ми й живемо не перший рік. Росіяни кожного дня обстрілюють наше село.

Дрони, мінометні снаряди, "гради", авіабомби - це все кожного дня прилітає в наші домівки. Вони розкидують міни по селу з дронів та намагаються вбити побільше людей не дивлячись на стать та вік. В нашому селі за цей час є багато загиблих і ми завжди будемо пам'ятати цих людей. Вони знищили наші школи, лікарню, дитячі садки, бібліотеки, магазини, клуби, домівки, наше мирне житгя та вони не знищили нашу силу духу і нашу історію. 6 червня 2023 року, вони підірвали нашу Каховську ГЕС, і наше рідне Каховське водосховище, біля якого ми проводили більшу частину нашого часу.

Водосховище пішло від нас, і де б ми не були, очима завжди шукаємо нашу річку. Найстрашніше, що після підриву ГЕС, загинуло дуже багато людей, і що ці люди просто хотіли жити, але їм так жорстоко обірвали життя.

З 13 листопада 2022 року моя родина жила в Кривому Розі. Спочатку було складно адаптуватися. Чуже місто, незнайомі люди, нові місця, але ми звикали до такого життя. Нам давали гуманітарну допомогу, це було підтримкою для нас. Під час окупації ми не мали можливості відвідувати школу, навіть онлайн, тому на онлайн навчання ми вийшли після деокупації в місцях де було світло, зв'язок та безпека, в січні 2023 року.

В березні 2024 року, пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви Олександр Гросс з допомогою іноземних донорів проєкту, збудували два будинки по 39 м, на території церковного комплексу в Петродолинському і запропонували нам жити в одному з будиночків. Багато праці в побудуванні будиночків вклали переселенці, які вже проживали на території церкви. Перших вимушено переселених осіб та біженців церква приймала ще з початку повномасштабного вторгнення, та надавала необхідну допомогу та підтримку. Кожної неділі ми відвідуємо церкву, а діти ходять в недільну школу. Також місцеві діти, які потребують допомоги у вирішенні домашніх завдань мають можливість відвідувати наш дитячий центр в церкві, який працює з вересня по травень місяць. Діти харчуються, граються та виконують домашні завдання разом з вчителями. Загалом в Петродолинську, ми живемо поряд з односельчанами, і це також є підтримкою, бачити поряд знайомих людей. Ми допомагаємо один одному та працюємо разом, і ми дуже вдячні що в нас є така можливість.

 

Олексій Фенцик, учень 8-го класу Йосіпівського ліцею Маяківської сільської ради Одеського району

 

 

Херсонська Зміївка: до та після…

 

 

Черненко К. Петродолинівська сторінка херсонської Зміївки [Текст] : [в Одес. обл. універс. наук. б-ці ім. М. С. Грушевського, у від. краєзнав. літ. і бібліогр. відбулася краєзнав. лекція-есе  Олексія Фенцика,  тимчасового переселенця з с. Зміївки (Херсон. обл.), учня 8-го кл. Йосипівського ліцею Маяків. сілради Одес. р-ну] / Катерина Черненко // Чорномор. новини. - 2025. - 27 серп. - С. 3 : фот.