Рішельє Арман Еммануель Софія Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє: до 255-річчя від дня народження

 

«Я не должен, я не могу забыть, что если добрые мои намерения имели желаемый успех, если в чем-либо способствовал я ко благу Одессы и её жителей, то ни к чему иному сим не обязан, к усердному и единодушному содействию моих сотрудников и граждан города». Герцог де Ришелье Арман Эммануэль дю Плесси

 

РішельєАрман-Еммануель-Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє (Armand Emmanuel du Plessis de Richelieu; русифіковане ім'я – Еммануїл Осипович; 25.09.1766–17.05.1822) – французький і російський державний діяч, генерал-майор російської служби (1797), герцог.

Народився в м. Париж (Франція), походив з аристократичної родини. 1789 у зв'язку із Французькою революцією кінця 18 століття емігрував до Російської імперії. 1790 служив у російських військах, брав участь у російсько-турецькій війні 1787–1791, відзначився під час Ізмаїла штурму 1790, за що нагороджений золотою шпагою з відзнакою «За хоробрість» та орденом св. Георгія 4-го ст., отримав звання полковника (1791). 1793–94 у складі австро-прусських коаліційних військ брав участь у збройній боротьбі проти революційної Франції. Із 1795 жив у Російської імперії, служив у Кірасирському полку Військового ордену, командиром Кірасирського Її Величності полку. Генерал-майор (1797) російській армії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812, як командуючий 13-ю дивізією російської армії відзначився під час взяття фортеці Акерман. Напередодні та під час війни не раз звертався до керівництва Задунайської Січі, зокрема кошового отамана Г.Коваля, із пропозиціями перевести запорожців з Османської імперії до Російської імперії. За його ініціативи із задунайців, які перейшли на російський бік, сформовано Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо (1806–07).

Із 1803 – градоначальник Одеси, одночасно 1805–14 – херсонських військ. губернатор і керуючий цивільною частиною в Катеринославської та Таврійській губерніях, генерал-губернатор Новоросійського краю. Він безпосередньо займався заселенням і економічним освоєнням Північного Причорномор'я. Для розвитку торгівлі за сприяння Рішельє відкрито «вільні склади» в Одесі (1804), у Феодосії (1806); «промінну контору» в Одесі (1804), транзит Броди–Одеса (1804); запропоновано низку заходів щодо покращення торгівлі в Керчі, Таганрозі, Феодосії, Азові (звільнено від постоїв військ міста Кримського півострова, від сплати податків – греків Керчі та Єнікале, дозволено грекам Балаклавського батальйону займатися торгівлею і мореплавством тощо), а також щодо ліквідації контрабандної торгівлі; засновано в Одесі облікову контору (1806), Комерційний суд (1808); створено проекти для запровадження порто-франко в Одесі та Феодосії (1814); розпочато розвиток торг. суднобудівництва в Херсоні. За часів його урядування в Одесі відкрилися численні торговельні фірми, торговельні та банкірські доми, страхові компанії, підприємства, що перетворювало місто на значний торговельний центр. Займався спорудженням морського порту в Одесі, міським будівництвом, озелененням, благоустроєм (зокрема, завезенням дерев із Півдня Франції, встановленням ліхтарів, брукуванням вулиць, водопостачанням, відкриттям базарів та ін.). За його сприяння в Одесі відкриті консульства країн – Неаполітанського королівства, Рагузи, Іонічних островів, Франції, Іспанії, Австрії, Великої Британії. Як зазначав сучасник, до Рішельє Одеса була «селом» і лише з його приходом розпочала «перетворюватися на місто».

За ініціативи Рішельє засновано перший Міський театр в Одесі (1808; архітектори Т. де Томон, Ф.Фраполі), навчальні заклади в містах Південної України: у Херсоні – духовне училище (1805) та військово-сухопутне училище для дітей солдатів (1807), в Одесі – 2 шляхетних інститути (1805; один – для хлопчиків, другий – для дівчат), комерційну гімназію (1806). Останні реорганізовані в ліцей, на його утримання Рішельє залишив свій російський щорічний дохід після від'їзду до Франції. На знак вдячності ліцей названий Рішельєвським (1817).

Приділяв увагу переведенню на осілість ногайського і татар. населення Криму; залученню іноземних колоністів з Німеччини, Франції, країн Балканського півострова, князівств Молдавія і Валахія, освоєнню території Півдня України, що збільшило заселення міст Євпаторія, Ростов-на-Дону, Тирасполь, Таганрог, Єлизаветград, Херсон та ін.; колоністами розпочато розведення овець-мериносів з Іспанії, Швейцарії на землях поблизу Одеси, узбережжі Південного Бугу, Перекопському перешийку, засновано суконну фабрику (1804), розпочато розробку соляних озер Криму, використання лікувальної грязі в Євпаторії. Особливу увагу приділяв розведенню тутових, лаврових, оливкових дерев, виноградних садів у Криму; заснував Нікітський ботанічний сад в Ялті (1812), викупив землю для саду поблизу с. Нікіта (в Криму) та надсилав для нього екзотичні рослини.

Брав участь у ліквідації епідемії чуми в Одесі (1812), Єлизаветграді (1813) та на території між Південним Бугом і Дністром, у Криму.

Займався влаштуванням Чорноморського козацького війська: переселенням до нього козаків з території Лівобережної України, із Задунайської Січі, Усть-Дунайського Буджацького козацького війська; побудовою укріплень, шпиталю, шкіл, суконної фабрики, кінного заводу; запровадженням одноманітного обмундирування та озброєння чорноморців.

Після відновлення династії Бурбонів (1814) Рішельє повернувся до Франції, де обіймав різні державні посади, у т. ч. прем'єр-міністра країни.

Нагороджений орденом св. апостола Андрія Первозванного в Росії (1818), орденом Святого Духа у Франції (1818).

Помер у м. Париж.

В Одесі Рішельє встановлено пам'ятник роботи І.П. Мартоса (1828), на його честь названі центр. вулиці Херсона та Одеси. Особиста дача Рішельє в Одесі зараз – «Дюковський парк» (франц. duc – герцог).

***

 

Эпоха Ришелье и Ланжерона // Атлас Д. Старая Одесса ее друзья и недруги. – Одесса: Ласми, 1992. - С. 39-51 : фот.

Герцог Ришелье // Третьяк А.И. Рождение города. Очерки. – Одесса: «Оптимум», 2004. – С.75-132.

Герцог Ришелье // Третьяк А.И. Рождение города. Очерки. – Одесса: «Оптимум», 2012. – С.43-71.

Ришелье Арман Эммануэль дю Плесси (1766-1822) [Текст]: [на русской службе – Эммануил Осипович, герцог, первый генерал-губернатор Новороссии (1803-1814) // С. Р. Гриневецкий, И. С. Зонн, С. С. Жильцов Черноморская энциклопедия. – М.: Междунар. отношения, 2006. – С. 433.

Де Ришелье Арман-Эммануил дю Плесси [Текст]: [генерал-губернатор Новориссийского края (1805-1814), первый одесский градоначальник (1803-1814) ] // Губарь О. И. Автографы Одессы. – Одесса : Пласке, 2012. – С. 347-355.

Культурные программы де Ришелье // Губарь О. И. История градостроительства Одессы и функции Одесского строительного комитета. – Одесса : ТЭС, 2015. – С. 459-466 : фот.

Дерибас А. М. Старая Одесса. 1794-1894. Исторические очерки и воспоминания. - Одесса : Optimum, 2012. – 256 с.: илл.

Губарь, О. Юбиляр де Ришелье: [герцог Ришелье и Одесса. Феномен личности Ришелье]// Дерибасовская-Ришельевская: альм. – Одесса, 2916. – Вып. 67. – С. 16-19.

Классен И. История русского Чикаго, или забытые уроки старого администратора: Э.О.Ришелье / А. де Ришелье/ Есть город у моря: Краеведческий сборник. – Одесса, 1990. – С. 28-41.

Долгорукий И. Славны бубны за горами: Воспопоминания об юной Одессе, встречи с Ришелье // Есть город у моря: Краеведческий сборник. – Одесса, 1990. – С. 306-309.

История Одессы [Текст] :[Арман Эммануэль София-Септимани де Виньеро дю Плесси, граф де Шинон, герцог Ришелье ] / Н. Мурзакевич // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 3. – Одесса, 1853. – С. 338-512.

Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 год / Сост. А. Орлов. – Одесса. – Тип. А. Шульце, 1885. – 144 с.

Вечный гражданин Одессы – Арман Эммануэль де Ришелье [Текст] // Ковлакова И. Б. Одесский феномен. – О.: Печатный дом, 2013. – С. 262-293.

Письма Дюка // Константинов Валентин Фрагменты старины одесской. – Симферополь : Таврия, 1990. - С. 22-30.

Губарь О. Культурные программы де Ришелье / Олег Губарь // Мистецький простір. – 2014 - №3. - С. 2-7 : фот.

О трудах Дюка Ришелье в полуденной России [Текст] / ред. И. Стемаковского // Прошлое и настоящее Одессы: очерки. – Одесса, 2012. – С. 156-197.

Одесса 1794-1894. – Одесса : Тип. А. Шульце, 1895. – 769 с.

Банадисєва Каріна Рішельє – перший градоначальник Одеси [Текст]: [у 1803 р. отримав посаду Одеського градоначальника, через два роки став генерал-губернатором Новоросійського краю. Завдяки його старанням прокладено безліч вулиць, розбиті сади, вибудувані собор, католицька церква, синагога, дві лікарні, театр, казарми, ринок, водойма, шляхетний виховний інститут (згодом Рішельєвський ліцей), комерційна гімназія, “редут з кавовим закладом”, “промінна контора”, набережна, готелі, система вуличного освітлення. Після смерті герцога, навесні 1822 р., на пост Новоросійського генерал-губернатора (травень 1823 р.,) заступив граф Воронцов, який замовив відомому скульпторові Мартосу пам'ятник Рішельє, відкриття відбулося 22 квіт., 1828 р.] // Одеські архіви. Інформаційний бюлетень Державного архіву Одес. обл.. № 2(13) – О.: Прес-кур'єр, 2010. – С. 74-75.

Чеботар Марія Арман Еммануїл дю Плессі, герцог (дюк) де Рішельє [Текст]: [нар. 25 верес. 1766 р., в Бордо. 9 берез. 1803р. Приїздить в Одесу та займає посаду градоначальника Одеси і генерал-губернатора Новоросійського і Бесарабського краю. Діяльність герцога в Одесі була велика, всестороння та плідна. 26 верес. 1814 р. Герцог виїхав з Одеси до Франції, де зайняв посаду першого міністра] // Одеські архіви. Інформаційний бюлетень Державного архіву Одес. обл. № 2(13) – О.: Прес-кур'єр, 2010. – С. 76-77.

Чилей Александр Павлович Дюк де Ришелье в памяти одесситов (публикации на страницах “Одесского вестника” за 1827 г.) [Текст]: [о памятнике Дюку] // Одеські архіви. Інформаційний бюлетень Державного архіву Одес. обл.. – Вип. XVI (№1-3 січ.-серп. 2012). – О.: Прес-кур'єр, 2012. – С. 78-79 : рис.: с. 79.

Голубовский Е. Золотое, как небо, Аи [Текст]: [история Одессы в годы графа Ришелье] / Евгений Голубовский // Пассаж. – 2001. - № 5. - С. 62-63 : фот.

Письма герцога Армана Эммануила де Ришелье Самуилу Христиановичу Контениусу: 1803-1814 гг. / Ин-т герм. и восточно-европ. исслед. Геттинген (Германия); Под. ред. О.В. Коноваловой. – Одесса: ТЭС, 1999. – 283 с.

• Прошлое и настоящее Одессы / Репринтное издание. – М.: изд-во МАИ, 1991. – 48 с.

• Ришелье де, герцог. Градоначальники Одессы: Очерки / Гл. ред. А.А.Таубеншлак : Техн. ред. Е.Н. Дашкевич. – Одесса : Оптимум, 2003. – 191 с.

• Ришелье Арман Эммануэль дю Плесси (1766-1822) [Текст]: [первый градоначальник Одессы. Биогр. очерк] // Сто великих одесситов / Сост. А. Либин, Н. Маковец. – Одесса : Optimum, 2009. – С. 345-353 : фот.

• Сурилов А. Дюк Ришелье: Ист. роман. – Одесса: Вариант. – Два слона, 1992. – 271 с.

• Третьяк А. Герцог Ришелье: обояние личности / Александр Третьяк // Одесса – 1997. - № 4. – С. 25-26 : фот.

• Феденёв Р.К. Одесский герцог. – Одесса: Принт Майстер, 1999. – 256 с.

• Бреславська, В. Франкомовні документи «Сборника Императорского Русского исторического общества» про діяльність А.Е. Рішельє // Юго-Запад. Одессика: альм. – Одесса, 2015. – Вып. 19. – С.225-301.

• Ришелье (Арман Эммануэль дю Плесси) – герцог (1766-1822) // Энцикл. слов.: Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – Т. XXVI А (52). - СПб., 1899. – С. 842.

Підготувала Катерина Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії

Письменники-ювіляри вересня (115 років від дня народження Семена Ісаковича Кірсанова; 85 років від дня народження Віктора Іларіоновича Дзюби)

 

У вересні вшановуємо письменників-ювілярів: 115 років від дня народження Семена Ісаковича Кірсанова та 85 років від дня народження Віктора Іларіоновича Дзюби.

 85 років від дня народження Віктора Іларіоновича Дзюби

Віктор Іларіонович Дзюба (4 вересня 1936- 6 грудня 2004), член Національної Спілки письменників України з 1990 року.

В.І. Дзюба народився 4 вересня 1936 року на хуторі Веселі Гори Кролевецького району Сумської області в сім’ї хліборобів. Закінчив Харківський медичний стоматологічний інститут та Військово-медичну академію. Щелепно-лицевий хірург вищої кваліфікації, обіймав посади головного стоматолога Сибірського та Одеського округів. Полковник медичної служби.

Літературний редактор журналу АМН України «Вісник стоматології». Автор поетичних збірок «Излучины» (1978), «Зеленый взрыв», «Веселые горы» (1986), «Сентябрьская тетрадь» (1982), «Приветь изъ Одессы» (1994), «Веселые Горы – Одесса», «И смех, и слезы, и любовь...» (1996), «Пародійна (1998), «Штрихи к портретам» (2000), а також поеми про геніального українського теоретика космонавтики Юрія Кондратюка «Лунный штурман» (1997). Лауреат VII та XI міжнародних пушкінських конкурсів у Нью-Йорку та премії імені С. Олійника. Американським біографічним інститутом визнаний «Людиною року - 2001».

Помер 6 грудня 2004 року.

САРКАЗМ БУТТЯ Й ІРОНІЯ ТАЛАНТУ

Існують жанри літератури, які вимагають особливого мистецького хисту, особливого бачення того чи іншого явища, розуміння його суті і, що дуже важливо, особливої делікатності в поводженні зі словом. Саме до такого жанру й належить літературна пародія, на тернистій, піскуватій ниві якої поет Віктор Дзюба працював давно й наполегливо, молитовно - які належить сіячеві - вірячи у святість та віщість кожної прокладеної ним борозни.

Віктору Дзюбі невдавством не дорікнеш. На час появи «Пародійної суміші» він устиг увійти в літературу по-житейськи вдумливим, і не лише образно, але й соціально та політично мислячим, поетом. Про що переконливо свідчать книжки високої лірики «Излучины», «Зеленый взрыв», «Веселые Горы», «Сентябрьская тетерадь», а також відповідні розділи у збірці «И смех, и слёзы, и любовь...» та в колективних збірках «Родники народные», «Свет милосердия». В 1997 році йому було присуджено 3-тю премію на VII Міжнародному Пушкінському поетичному конкурсі у Нью- Йорку. Водночас у своїх збірках «Приветъ изъ Одессы», в гумористичних розділах книжки «И смех, и слёзы, и любовь...» Віктор Дзюба досить талановито розробляє вже не одним гумористом опрацьовані «одеську тематику» та «одеський фольклор», примудряючись залишатися при цьому самобутнім, нікого не наслідуючи й нікому творчо не заздрячи. Саме досвід, набутий на царині лірики, поетичної гуморески та загального творчо-життєвого досвіду, й дозволяє В. Дзюбі успішно - може, як нікому із сьогоденних українських авторів - оглядати творчий доробок широкого кола віршописців.

Лише звільнившись з військової служби у запас й опинившись у далеко не україномовній Одесі, він почав наполегливо повертатися до витоків рідної мови, до коріння національного характеру, до засад невмирущого українського гумору, вдало поєднуючи його з неперебутнім гумором Молдаванки, Пересипу, «Привозу», іншіх Мекк «гумору суто по-одеськи», котрий виразно проглядається в циклі «На Дерібасівській», в публікаціях у пресі.

Мабуть, важко знайти поета, котрий за своє творче життя не пробував би сили в жанрі пародії. Але так само нелегко знайти поета, котрий би ставивися до пародії з такою повагою істинного майстра, як це робить Віктор Дзюба. Для нього пародія - жанр самодостатній, що має свої традиції, свої мовні засоби та прийоми, а ще - визнає лише філософську манеру спілкування з читачем і тими колегами, твори яких стали об’єктом пародіювання.

Вечерняя Одесса

• Пародії від Віктора Дзюби // Веч. Одесса. – 2002. – 3 окт. – С.4.
• Дзюба В. Пародії // Веч. Одесса. – 1999. – 1 апр. – С.3.

Думська площа

• Дзюба В. Край мій рушниковий. Доленко-доле. Каяття. Вітання з вереснем. Волошки вицвіли. В’ється стежечка [Текст]: [вірші] / В. Дзюба // Дум. площа. – 2005. – 16 груд. - С. 11.
• Гаранін В. Залишаються книжки…. [Текст]: [спогади про В. І. Дзюбу] / Володимир Гаранін // Дум. площа. – 2005. – 16 груд. - С. 11 : фот.
• Стриженюк С. Мить: [пам’яті Віктора Дзюби] // Дум. площа. – 2004 – 10 груд. - С.12.
• Дзюба В. Справжній лист бабусі К. до Аллана Чумака [Текст] / Віктор Дзюба // Дум. площа. – 2001. – 19 січ. - С. 1.
• Гаранін В. Вже з кожним днем помітно вересніє [Текст]: [Віктору Дзюбі – 65] / Володимир Гаранін // Дум. площа. – 2001. – 3 серп. - С. 2-3 : фот.
• Подоляк М. Музика свята [Текст]: [Олійниківські читання. Оголошено ім’я нового лауреата літ. премії ім. С. Олійника. Ним став одес. гуморист В. Дзюба] / Микола Подоляк // Дум. площа. – 2000. – 14 квіт. - С. 1 : фот.
• Дзюба В. Людина, яка служить двом музам: [Бесіду з лікарем і поетом чл. СПУ В. І. Дзюбою вів І. Черкащенко] // Дум. площа. – 1998. – 25 лип. – С.3: фот.
• Дзюба В. Доленько-доле; Каяття: Вірші // Дум. площа. – 1998. – 25 лип. – С.3.

Літературна Одеса

• Полтавчук В. Спогад про спогад [Текст]: [спогади про Віктора Дзюбу] // Літературна Одеса. – 2006. - №4 (23) листоп. - С. 55-59 : фот.
• Дзюба В. Пародії // Літературна Одеса. – 2004. - №2(13) черв. - С. 149-155.
• Пам’яті Віктора Дзюби [Текст]: [вірші присвяч. пам’яті поета] // Літературна Одеса. – 2004. - №4 (15) груд. - С. 138-141 : фот.
• Дзюба В. Всеукраїнська чарівниця. Вірші. [Текст] // Літературна Одеса. - 2003. - №1(8) берез. - С. 135-142 : фот.
• Дзюба В. Геній землі полтавської [Текст]: [проза] // Літературна Одеса. - 2003. - №2(9) трав. - С. 122-138 : фот.
• Дзюба В. Український алфавіт у віршах [Текст]: [поезії] // Літературна Одеса. - 2003. - №3(10) верес. - С. 52-61 : фот.
• Дзюба В. Поєзія чутливої душі [Текст]: [рец. на кн.: Кащеєва О. Я в цьому світі назавжди: Вірші. – Татарбунари: Лиман, 2002. – 64 с. – Рос. мовою] // Літературна Одеса. - 2003. - №4(11) листоп. - С. 167-170 : фот.

Одесский вестник

• Михайлевский А. Победитель Международного конкурса пушкинистов – одесский поэт Виктор Дзюба // Одес. вестн. – 1998. – 21 марта. – С.1:фот.
• Круус В. Я боюсь не упреков, а страданий твоих… [Текст]: [интервью с поэтом В И. Дзюбой] /В. Круус // Одес. вестн. – 1996. – 17 февр. – С.5.
• Михайлевский А. Время уходит, а память живет [Рецензия «О творчестве одесского поэта Виктора Дзюбы»] // Одес. вестн. – 1996. – 9 мая. – С.4.
• Гагарин В. Сотри случайные черты…: [ Одес. писателю Виктору Дзюбе – 60 лет] // Одес. вестн. – 1996. – 4 сент. – С. 6.

Одесские известия

• 6 грудня 2004 р. раптово помер відомий письменник Віктор Іларіонович Дзюба // Одес. изсестия. – 2004. – 9 дек. С. 4 ; Юг. – 2004. – 9 дек. – С.4.
• Дзюба В. Цветы к юбилею: [Стихотворение к 200-летию со дня рождения А.С. Пушкина] // Одес. известия. – 1999. – 5 июня. – С.2.
• Дзюба В. По Пушкинской шагает Пушкин: [На открытие памятника. Стихотворение] // Одес. известия. – 1999. – 9 июня. – С. 4.
• Дзюба В. Виктор Некрасов: [Стихотворение] // Одес. известия. – 1999. - 7 окт. – С.4
• Дзюба В.И. Последний день поэта: [Стихотворение об А.С. Пушкине] // Одес. известия. – 1998. – 14 мая. – С. 4.
• Мамонтов В. От источников души: О поэте В. Дзюбе и его книгах // Одес. известия. – 1996. – 15 марта. – С. 3.
• Лясковский В. И смех, и слёзы, и любовь: [60 лет В. Дзюбе] // Одес. известия. – 1996. – 4 сент. - С. 4.
• Кириллов Ю. Осенний возраст поэта: [О кн. стихов В. Дзюбы «Сентябрьская тетрадь»] // Одес. известия. – 1992. – 10 сент.

Чорноморські новини

• Дзюба В. Забриканий поет. [Текст]: [вірші] // Чорномор. новини. – 2009 – 21 берез. – С. 7.
• Сушинський Б. Правдофобія як метод дзюбознавства [Текст]: [рец. на ст. І. Дзюби «Шевченкофобія в сучасній Україні»] / Богдан Сушинський // Чорномор. новини. - 2007. – 7 лип. - С. 7.
• Заморіна Т. Загадка творчого бунту: до 75-річчя від дня народження Івана Дзюби [Текст] / Тетяна Заморіна // Чорномор. новини. – 2006. – 27 лип. – С. 3 : фот.
• Віктор Дзюба: [некролог] // Чорномор. новини – 2004 – 9 груд. - С.4.
• Стриженюк С. Мить [Вірш; пам’яті В. Дзюби] // Чорномор. новини. – 2004. – 16 груд. – С.3.
• Кракалія Р. Про поета – не словечко, а –книжку [Текст]: [презентація кн. В. Гараніна про поета В. Дзюбу у віртуальному Центрі укр. культури] / Роман Кракалія // Чорномор. новини. – 2003. - 1 трав. - С. 3.
• Дзюба В. Шлях у поети; Невичерпна тема: [Текст] // Чорномор. новини. – 1999 .- 18 берез. – С. 3.
• Конак С. Мудрий усміх… сатирика: [Рец. на зб. Сатирика і гумориста В. Дзюби «Пародійна суміш»] // Чорномор. новини. – 1999. – 27 трав. – С. 3.
• Корнющенко І. Солов’їна колиска [Текст]: [поетові Вікторові Дзюбі – 60] / І Корнющенко // Чорномор. новини. – 1996. -  4 верес. – С. 3.

115 років від дня народження Семена Ісаковича Кірсанова 

Kірсанов Семен Ісакович - поет. Народився 5 вересня 1906 р. в Одесі. Закінчив ІНО (1925). Учасник Великої Вітчизняної війни.

З 1923 р. друкувався в одеських журналах. Ранні збірки «Приціл” (1926), «Досліди» (1927), поема «Моя іменинна» (1928) та ін. Твори 30-х рр. відзначаються публіцистичною спрямованістю (збірки «Рядки будови» (1930), «Вірші в строю» (1932), та ін.), ліричністю «Твоя поема» (1937), збірник «Мис Бажання» (1938) та ін.).

Автор поем на соціально-історичну та філософську теми: «Товариш Маркс» (1933), «Поема про Робота» (1935), «Війна – чумі» (1937), «Ніч проти Нового Віку» (1940), «Олександр Матросов» (1946), «Макар Мазай» (1947-1950), «Сім днів тижня» (1956), «Поема поетів» (1939-1966), «Дзеркала» (1969), «Дельфініада» (1971) та ін.

Поетиці притаманні новизна і несподіваність версифікаційних рішень, розгорнута метафоричність, поєднання в сюжетах реальних і фантастичних планів. Вірші «Дніпро», «Пісня про Дніпро», «Дума про Гуцульшину», «Уклін», «Одеса», «Попутна пісня», «Дід», «Добре».

Лауреат державної премія СРСР (1951).

Помер у 1972 р.

***

• Яворська А. Рисунки и стихи Семена Кирсанова [Текст]: [О жизни и творчестве поэта С. Кирсанова] // Дерибасовская-Ришельевская: альм. – Одесса, 2017. – Вып. 68. – С.292-296 : фот.

• Кирсанов С. Из тетради 1922 года [Текст]: [стихотворения: Ладог, Будетляне, Дєв] // Дерибасовская-Ришельевская: альм. – Одесса, 2017. – Вып. 68. – С. 296-300 : фот.

• Яворская А.Л. Рукописи Семена Кирсанова в фондах // Дом князя Гагарина сб. науч. ст. и публ./ Одес. лит. Музей. - Вып. 4. – Одесса: Моряк, 2007. – С. 141-156.

• Каракина Е. Забудь себя? [Семен Кирсанов ] / Е. Каракина // Ор Самеах. – 2000. – 31 мая. – С.4.

• Городецкая Н., Петренко М. Добрая радость открытий: [Становление Семена Кирсанова как поэта в Одессе в 20-е годы] / Н. Городецкая // Веч. Одесса. - 1981. – 18 сент.

• Городецкая Н. Найден архив: [Одес. архив С. Кирсанова]. / Н. Городецкая // Веч. Одесса. – 1978. – 23 дек.

• Романовская Н. О поэте рассказывают стихи: [выст., посвящ. 80-летию со дня рождения С. Кирсанова в Одес. лит. музее] / Н. Романовская // Знамя коммунизма. – 1986. – 19 нояб.

• Осипович М. Юность поэта [Текст]: [из воспоминаний. К 70-летию со дня рождения С. Кирсанова] / М. Осипович // Знамя коммунизма. – 1976. – 18 сент.

• Игнатенко А. Искусный мастер формы [Текст]: [о творчестве С. Кирсанова, род. в Одессе 18 сент. 1906. - 1972] / А. Игнатенко // Одес. вестн. – 2008. – 27 сент. - С. 12.

• Бржестовская Н. «Жил-был я…» [Текст]: [к 100-летию со дня рождения Семена Кирсанова] / Н. Бржестовская // Одес. вестн. – 2006. – 16 сент. - С.11 : фот.

• Михайлов Ю. Новые имена «Золотой лозы»: [стихи учасников фестиваля, посвящ. 95 - летию со дня рождения Семена Кирсанова] / Ю. Михайлов // Одес. известия. – 2002. – 4 янв. – С.4.

 

Підготувала Катерина Черненко, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури і бібліографії.